Про природу і походження душі Ч.2.

1. Під тілом я розумію модус, що виражає відомим і визначеним способом сутність бога, оскільки він розглядається як річ протяжна...

2. До сутності будь-якої речі належить, говорю я, те, через що річ необхідно покладається, якщо воно дано, і необхідно знищується, якщо його немає; іншими словами, те, без чого річ і, навпаки, що без речі не може ані існувати, ані уявлятися.

3. Під ідеєю я розумію поняття, що утворюється душею через те, що вона є річчю мислячою (res cogitans).

4. Під адекватною ідеєю...я розумію таку ідею, яка, будучи розглянута сама в собі без відношення до об’єкта..., має всі властивості чи внутрішні ознаки істинної ідеї.

5. Тривалість є невизначеною неперервністю існування.

6. Під реальністю і досконалістю я розумію одне й те ж саме.

7. Під окремими речами... я розумію речі конечні, які мають обмежене існування. Якщо кілька окремих речей в такий спосіб узгоджуються між собою в якому-небудь діянні, що всі разом складають причину однієї дії, то я розглядаю їх, як одну окрему річ

 

Аксіоми

Сутність людини не містить в собі необхідного існування, тобто в порядку природи є можливим як те, щоб та чи інша людина існувала, так і те, щоб вона не існувала.

1. «Людина мислить».

2. «Такі модуси мислення, як любов, бажання і всякі так звані афекти душі, можуть існувати тільки в тому випадку, якщо в тому ж самому індивіді існує ідея речі улюбленої, бажаної і т.ін. Проте ідея може існувати і в тому випадку, якщо би жодний інший модус мислення і не існував».

3. «Ми відчуваємо, що певне тіло піддається різного роду діям».

4. «Ми не відчуваємо і не сприймаємо ніяких інших окремих речей, крім тіл і модусів мислення».  

«Мислення є атрибутом Бога, іншими словами, Бог є річ мисляча (res cogitans)»…

«Протяжність є атрибутом Бога, іншими словами, Бог є річ протяжна»...

«Ідея Бога, з якої випливає безконечно багато чого і безконечно багатьма способами, може бути тільки одна»....

«Порядок і зв’язок ідей той самий, що порядок і з’вязок речей».

«Всі тіла або рухаються, або перебувають у спокої»...

«Всяке тіло рухається або повільніше, або швидше»...

«Всі тіла мають між собою дещо спільне».

«Тіло, що рухається або перебуває у спокої, повинно призначатися до руху іншим тілом, яке в свою чергу призначене до руху чи спокою третім тілом, це – четвертим, і так до безконечності».   

«Все сказане стосується тіл найпростіших, саме тіл, що відрізняються між собою тільки рухом і спокоєм, швидкістю і повільністю».

 

Постулати

1. Тіло людське складається із дуже багатьох індивідуумів (різної природи), з яких кожен є дуже складний.

2. Деякі з індивідуумів, з яких складається людське тіло, рідкі, інші м’які, треті, нарешті, тверді.

3. Індивідууми, з яких складається людське тіло, а отже, і саме воно, піддаються дуже багатьом діям з боку зовнішніх тіл. Людське тіло потребує для свого збереження багатьох інших тіл, через які воно безперервно ніби відроджується.

4. Якщо рідка частина людського тіла визначається зовнішнім тілом таким чином, що часто вдаряється в іншу частину його, м’яку, то вона змінює поверхню останньої і лишає на ній ніби певні сліди зовнішнього діючого тіла.

5. Людське тіло може дуже багатьма способами рухати і розташовувати зовнішні тіла.

Людська душа здатна до сприйняття дуже багато чого і тим більш здатна, чим в більшу кількість станів може приходити її тіло...

Ідея, що складає формальне буття людської душі, не проста, але складається з дуже багатьох ідей…

Якщо людське тіло піддане було одного разу дії одночасно з боку двох чи кількох тіл, то душа, уявляючи згодом одне з них, одразу буде згадувати і про інші.

Людська душа усвідомлює тіло людське і знає про його існування тільки через ідеї про стани, які відчуває тіло.

Душа пізнає саму себе лише постільки, оскільки вона сприймає ідеї станів тіла…

Ця ідея душі з’єднана з душею саме так, як сама душа з’єднана з тілом”.

Людська душа не містить в собі адекватного пізнання частин, що складають тіло.

Той, хто має істинну ідею, одночасно знає, що має її і в істинності речі сумніватися не може.

Природі розуму властиво розглядати речі не як випадкові, але як необхідні”

Людська душа має адекватне пізнання вічної і нескінченної сутності бога.

В душі немає абсолютної чи свобідної волі; але до того чи іншого бажання душа визначається причиною, яка в свою чергу визначена іншою причиною, ця – третьої і так до безконечності...

Під волею я розумію здатність ствердження і заперечення, а не бажання; я розумію, говорю я, здатність, за якою душа стверджує чи заперечує, що істинне і що хибне, а не бажання, за яким душа домагається якоїсь речі чи відвертається від неї...Слід розглянути, говорю я, чи існує в душі якесь інше твердження чи заперечення, крім того, яке містить в собі ідея, наскільки вона є ідеєю,.. щоб наше мислення не розуміли як сукупність картин, оскільки під ідеями я розумію не образи, що виникають в глибині ока і, якщо хочете, всередині мозку, а уявлення мислення (Cogitationis conceptus).

Загальне визначення афектів

Афект, що називається пристрастю душі, є смутною ідеєю, в якій душа стверджує більшу чи меншу, ніж раніше, силу існування свого тіла чи будь-якої її частини і якою сама душа визначається до мислення одного переважно перед іншим”.

Пояснення. Я говорю, по-перше, що афект, чи пасивний стан духа, є „смутною ідеєю”, бо ми показали,... що душа пасивна тільки постільки, оскільки має ідеї неадекватні або невиразні.

 

№ 5.Людина і суспільство