Відкрите попередження всім християнам утриматися від смути і збурення

Влаштовувати збурення – не Божа турбота. Виключивши допомогу (збуреному) натовпу, Бог хоче, щоб ми уникали жахливих горлохватів, [що закликають до збурень], і убезпечили себе від них... Брехня і спокуси будуть приведені до безладу єдино тим, що вони будуть обнародувані і впізнані. І як тільки брехня буде впізнана, вона вже більше не потребує жодних погроз, а впаде і зникне сама собою з найбільшою ганьбою. Про це йдеться в 10-му Псалмі: „Шукай лише своє зло, тоді зникне твоя безбожна серцевина. Не треба більше нічого, окрім пошуку і впізнання [зла]. 

Збурення заборонене Богом, Який виголосив устами Мойсея: „Quod justum est, juste exequaris” („Що законне, здійснюй за допомогою права”). [Бог] також виголосив: „Мені помста належить, Я відплачу” (Рим.12:19). Про це ж говорить і взята з повсякденного життя говірка: „Хто відповідає на удар – неправий”. І ще одна: „Ніхто не може бути суддею над самим собою”. Бог не визнає його, і тому воно неприпустиме. Збурення не повинно постійно помножувати зло в світі. Воно спрямоване проти Бога, і Бог противиться йому.

Нам належить зі смиренням і страхом Божим вчити нашій вірі кожного, хто пристрасно прагне цього чи потребує цього. Проте, якщо ти схочеш показати перед цими людьми свою велику вченість і, раптово з’явившись перед ними почнеш докоряти їм, що вони не так моляться, постяться, ставляться до меси, і почнеш тріскати м’ясо, яйця і все, чого схочеться, по п’ятницях, і не поясниш лагідно і смиренно причину і мотиви [твоїх висловлювань і дій], то незаймане серце може, цілком справедливо, сприйняти тебе не інакше, як гордовиту, безцеремонну і брутальну людину, і подумає, що не треба молитися, робити добро, що меса нічого доброго собою не являє і тому подібне. Початківцем же і винуватцем таких заблуджень будеш ти. А потім може статися, що, слухаючи полум’яні настанови і слова про Святу Євангелію, вони, тим не менш, почнуть сприймати тебе як проповідника жахливих речей. І чи піде тобі на користь, що твої ближні будуть втягнуті у сум’яття, а на шляху Євангелія виростуть перепони?.. Поміркуй над такою приказкою. Якщо б твоєму братові ворог накинув на шию петлю, а ти, дурнику, гніваючись на мотузку і ворога, підбіг би і потягнув мотузку з усіх сил до себе чи полоснув би її ножем, то ти зміг би задушити чи зарізати свого брата і принести більше шкоди, ніж мотузка чи ворог. Ні, якщо ти хочеш йому допомогти, слід діяти в такий спосіб: ворога можна суворо покарати чи вдарити, але з мотузкою, доки ти її не знімеш із шиї, слід чинити обережно, щоб не задушити брата.

Так само з брехунами і закоренілими тиранами ти можеш поводитися суворо, сміливо виступати проти їх вчення і діла, тому що вони нічого не хочуть слухати. Але з простими людьми, яких вони прив’язали до себе мотузкою свого вчення, що погрожує небезпекою, повинен ти обходитися зовсім інакше: обережно і м’яко викрити вимишлене вчення, розкрити мотиви, що перебувають в його основі і в такий спосіб вивільнити від пут.

... Дай Боже всім нам, щоб ми жили так, як вчимо, і втілювали слова в діла. Адже серед нас чимало таких, які тепер говорять: „Господь, Господь”, - і вихваляють вчення. Але за цим не слідують діла. На цей раз пора закінчувати. До нового звіщення утримуватися від смути і збурення, через посередництво яких зовсім не нами буде знеславлене слово Боже. Амінь. 

 

Про світську владу

Світське правління має закони, які поширюються не далі тіла і майна того, що є зовнішнім на землі. Над душею ж Бог не може і не хоче дозволити владарювати нікому, окрім Себе Самого. Тому, якщо світська насмілюється диктувати закони душам, вона брутально вмішується у Правління Господа, спокушає і псує душі.

Устремління душі і розуму не можуть відкритися нікому, окрім Бога. Тому неможливо заборонити комусь силою чи звеліти вірити так, а не інакше...

  Ризик же для кожного полягає у визначенні того, як він вірить, оскільки слід для самого себе впевнитися, що віриш істинно. Адже навряд чи хтось інший може потрапити за мене до пекла чи до раю, навряд чи може він за мене вірити чи не вірити, закрити чи відкрити для мене рай чи пекло, примусити мене до віри чи безвір’я.

  Оскільки справою совісті кожного є те, як він вірить чи не вірить, - і в цьому світська влада не повинна нікому чи нити перепон, - то вона повинна вдовольнятися виконанням своїх обов’язків і дозволити вірити так чи інакше, як хто може і хоче. І нікого не примушувати силою. Адже все, зв’язане з вірою, - вільна справа, і до цього ніхто не може примушуватися.

Будь-яка брехня і хибні переконання нестійких людей походять від тих, хто примушує їх до цього. І було б набагато легше, якщо б вони, у випадку заблудження їх підданих, дозволили їм помилятися ще глибше, замість того, щоб примушувати їх лицемірить і говорити протилежне тому, що в них на серці. Також несправедливо, що зло прагнуть захистити за допомогою безчинства. 

Про рабство волі

Цей трактат має підзаголовок „Вельмишановному мужу, пану Еразму з Роттердаму, Мартін Лютер, благодать і мир у Христі”. В ньому М.Лютер полемізує з видатним філософом, теологом і літератором, який очолював рух гуманізму епохи Відродження в Нідерландах, – Еразмом Роттердамським (1469-1536). Еразм виступив з критикою деяких догматів і діяльності католицької Церкви. Він шукав компромісу між католицизмом і протестантизмом, внаслідок чого виявився чужим для обох напрямів. В 1524 р. він видав трактат „Діатриба, або міркування про свобідну волю”. Саме у відповідь на неї Лютер і написав свою працю „Про рабство волі”, де проводить різку межу між гуманізмом і протестантизмом.

Людські установлення не повинні зберігатися поряд зі словом Божим. Адже вони зв’язують совість, а слово Боже її звільняє; вони ворожі одне одному, як вогонь і вода; вони би збереглися, якщо були би свобідні, тобто не зв’язані... Євангелія ж стверджує, що совість вільна. Тому нема чого звертати увагу на авторитет отців і численні помилкові установлення – таким є все, за винятком слова Божого; це слід зруйнувати і відкинути – адже Христос стоїть вище авторитета отців.

Ти (тобто Е.Роттердамський) кажеш, хто стане прагнути виправити своє життя? Я відповідаю: жодна людина. Бо ніхто і не зможе. Тому що Богу байдуже до цих самих „виправників”, позбавлених духа, бо вони лицедії. Обрані ж і благочестиві виправляться через Дух Святий, а решта загинуть невиправленими. Адже і Августин не говорить про те, що ні в кого не будуть чи, навпаки, що в усіх добрі справи будуть віддячені, а каже, що деякі будуть віддячені, отже, все-таки будуть такими, що виправлять своє життя.  

Ти кажеш, хто увірує, що Бог його любить? Я відповідаю: жодна людина не увірує і не може в це увірувати. Однак обрані увірують. Решта ж не увірують і загинуть, обурюючись і богохульствуючи, подібно до того, як це ти тут робиш. Але будуть і такі, які увірують.

Для обраних і благочестивих відчиняються ворота праведності, шляхи небесні, стезя Божа. Якщо ж, слідуючи твоїй пораді, ми відступимо від цих догматів і сховаємо від людей слово Боже, щоб усякий, обманутий хибною вірою у спасіння, не вивчився би страхові Божому і смиренню, щоби потім через страх прийти, нарешті до любові і благодаті, вже тоді-то ми наглухо загородимо цей неугодний тобі шлях, а замість нього відкриємо і для нас самих, і для всіх не те щоб ворота якісь, а прірву і безодню.

Бог достеменно обіцяв Свою благодать смиренним, тобто тим, хто повірив у свою погибель і перебуває у від щодо себе. Однак людина не може повністю змирити себе до тієї пори, поки вона не знає, що її спасіння аніскільки не залежить від її власних зусиль, прагнень, волі чи діяння, а цілком залежить від волі, зусилля, бажання і діяння іншого, а саме від одного лише Бога. Адже, якщо людина впевнена, що вона хоч щось може зробити для свого спасіння, вона перебуває у самовпевненості і не розчаровується в собі повністю, не змиряється перед Богом, але уявляє, що існує якесь місце, час, добра справа, і сподівається чи, принаймні, бажає за їх допомогою віднайти спасіння. Той же, котрий справді аніскільки не сумнівається у своїй повній залежності від волі Божої, хто повністю розчарувався у собі, той нічого не обирає, а чекає, як вчинить Господь. Він перебуває найближче до благодаті, до того, щоб спастися. Отже, це належить говорити лише для обраних, щоб, змирившись, ставши нічим, вони отримали спасіння. Інші (зокрема Е.Роттердамський) повстають проти такого смирення, більше того, вони засуджують проповідь відчаю, вони хочуть, щоб їм лишилося хоч щось, що вони в змозі зробити самі. Потай ці гордії і вороги благодаті Божої. 

У людини немає свободи волі стосовно того, що вище за неї, а є лише стосовно того, що нижче за неї.

Тобто вона знає: в неї є право застосовувати чи лишати без застосування гроші, майно залежно від своєї свобідної волі, хоча й цим править свобідно воля одного лише Бога, як йому це буде угодно. В іншому, стосовно Бога і того, що стосується спасіння чи засудження, в людини немає ніякої свобідної волі. В цьому він полонянин і раб, покірний волі Бога чи сатани.

Він – Бог, для Його волі немає причин чи пояснень, які би накреслювали Йому правила і міри, тому що немає нічого ані рівного Йому, ані того, перевищує Його, але Сам Він – правило для всього. Адже якщо би могли існувати для волі якісь правила чи міри чи якісь причини і пояснення, то вона не була б вже волею Божою. Оскільки не тому Він так повинен чи не повинен хотіти, істинно те, чого Він хоче. Але навпаки: через те, що Він так хоче, повинно бути істинним те, що відбувається. Волі творіння накреслюють причини і пояснення, а не волі Творця.

Тепер подивимося на підступність людського серця: коли Бог спасає недостойних без заслуг і тим більше коли Він вершить суд і надає багато благодіянь нечестивцям, тоді Його не обвинувачують у несправедливості, не жаліються, не говорять, чому Він так хоче, хоч тоді Він – найбільш несправедливий із суддів; але через те, що їм це зручно і приємно, вони вважають, що Він добрий і справедливий. А коли Він незаслужено засуджує, то, оскільки це їм незручно, вони кажуть, що це несправедливо і нестерпно, вони жаліються, ропчуть, богохульствують...Розум шукає в Богові і славить в Ньому свою вигоду, а не Бога, не те, що Йому властиве. Але якщо тобі угодний Бог, що засуджує тих, хто цього не заслужив, то тобі не повинен подобатися бог, що увінчує недостойних. Якщо там Він справедливий, то чому Він тут несправедливий? Там Він проливає благодать і милосердя Своє на недостойних, тут проливає гнів і обурення Свої на тих, хто не заслуговує на це. І в тому і в іншому випадку Він переступає міру і несправедливий у стосунку до людей. Перед Самим Собою, однак, Він справедливий і правдивий. Адже як може справедливим те, що Він увінчує недостойних, - для нас це незрозуміло, однак ми побачимо це, коли прийдемо туди, де вже не вірять, а бачать лицем до лиця. І ще більш незрозуміло, як може бути справедливе те, що Він засуджує тих, хто не заслужив цього, але повірять і в це, коли з’явиться Син Людський. 

 

Знайдіть у текстах М.Лютера міркування про співвідношення віри і справ. В чому, на думку М.Лютера, полягає свобода християнина? Чи погоджуєтесь Ви з таким розумінням свободи? Покажіть, якими аргументами М.Лютер обґрунтовує ідею рівності християн. Яким є зв’язок між положеннями М.Лютера про рівність християн і буржуазним лібералізмом, обстоюванням формальної рівності всіх громадян перед законом, насамперед, Конституцією? Наведіть уривки з текстів М.Лютера про неприпустимість боротьби за істину християнського віровчення шляхом смути і збурення. Як обґрунтовує М.Лютер положення про неправомірність втручання світської влади в питання особистої віри своїх підданих? Де проходить межа юрисдикції світської влади? Який зв’язок можна встановити між ідеями М.Лютера про межі втручання світської влади в життя людини та сучасним конституційним принципом свободи віросповідання? Поясніть думки М.Лютера про співвідношення свободи і рабства людини. Чим відрізняється його концепція благодаті Божої від позиції Еразма Роттердамського та інших гуманістів? В чому вбачає Лютер відмінності між свободою волі людини і свободою волі Бога?

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Що є найбільш важливим, згідно М.Лютера, для духовного життя людини?

2. Яким бачить М.Лютер шлях спасіння християнина?

3. Що говорить М.Лютер про заповіді Божі, вірність і праведність християнина?

4. Які три чинники перетворюють людей на духовних християн?

4. Як обгрунтовує М.Лютер ідею рівності всіх християн?

5. Поясніть ставлення М.Лютера до заколотів і збурень. Чому він вважає їх такими, що помножують зло? Чи поділяєте Ви цю думку?

6. Чому, з точки зору М.Лютера, світська влада, не повинна втручатися у справу особистої віри своїх підданих?

7. Як розуміє М.Лютер свободу волі людини?

8. Може віруючий змінити життя і досягти спасіння власними силами чи через благодать Божу? Що про це пише М.Лютер? Чим його точка зору відрізняється від позиції гуманіста Еразма Роттердамського?

 9. Чи є людина вільною у стосунку до Бога, до інших людей?