Література до опрацювання розділу

1. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии / А.Н.Чанышев. Учебное пособие для вузов. - М.: Высшая школа, 1991. – 510с.

2. Волинка Г.І. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті / Григорій Іванович Волинка. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 544 с.

3. Марин. Прокл, или о счастье // Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М.: Мысль, 1979. – 620с.- (Философское наследие).

 

СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

Середньовічна філософія – період розвитку європейської філософії у межах становлення, утвердження та розвитку християнського світобачення та християнського типу цивілізації. Залишається невизначеним питання про те, що власне можна вважати вирішальною ознакою С.ф., в той час як її окремі риси добре осмислені та опрацьовані: це є релігійна філософія, що базується на креаціонізмі (створенні світу Богом із нічого), ревеляціонізмі (одкровенні), провіденціалізмі (визнанні наперед визначеності людської долі та долв світу в цілому) та сповідує принцип екзегези (багаторівньогового тлумачення) Святого Письма. За часовими межами С. ф. охоплює період з ІІ по межу ХІV/ХV ст. і включає в себе етап патристики (ІІ – VIIІ ст.), схоластики і містики (ІХ – ХІV/ХV ст.). Означені етапи включали в себе окремі під етапи, різні напрями та течії. Наприклад, патристика починалась з апологетики, основним прагненням якої був захист християнства як нового світобачення та способу життя від ганінь з боку язичницької держави та її громадян. Патристика також поділялась на східну (грекомовну) та західну (латиномовну), кожна з яких мала свої особливості. За умов тотального панування релігійного світогляду в усіх сферах суспільного життя філософія виконувала цілу низку функцій, наприклад, пояснювала провідні догмати християнства, сприяла його певній інтелектуалізації, виробляла інструменти для діяльності теології, тому в цілому її становище визначалось тезою «Філософія є прислужницею теології», що звучала вже у творах Климента Олександрійського та була підхоплена схоластикою (Даміані, св. Тома). Таке розуміння призначення філософії зумовило її предметні зацікавлення і наголоси: йшлося перш за все і переважно про пізнання Бога як абсолютного начала світу і усякого буття, про пізнавальні можливості людини, де на першому плані були мова (Бог створив світ словом), логіка (мистецтво рухатись у смисловому полі висловлювань) і діалектика (мистецтво розрізняти поняття і відокремлювати істинні від хибних). При осмисленні форм проявів та ролі слова у богопізнанні у ХІ – ХIІ ст. виникло сперечання між номіналізмом та реалізмом. Наголоси на первинному значенні мовної та знакової діяльності для правильного світорозуміння привели до прагнення створювати всеохопні твори – суми, в яких всі поняття повинні були би сполучатись єдиними принципами зв'язку. В той час як схоласти віддавали данину саме такий діяльності, містики прагнули спиратись не на розум і логіку, а на почуття, віру, пристрасті та шукали шляхи наближення до Бога у душевних самозаглибленнях і сходженнях. В межах схоластики, «золотим століттям» розвитку якої вважають ХIІІ ст., виділялись дещо відмінні школи: томізм (Тома Аквінський), скотизм (Іоанн Дунс Скот), оккамізм (Вільям Оккам). Проте всі вони разом посприяли тому, що світ постав тепер як складна система взаємодіючих сил, він чого вже відштовхувались діячі епохи Відродження і Нового часу. У схоластиці, починаючи із ХIІ ст., поступово набувала поширення думка про суттєві відмінності між філософією (і науками) та теологією (і релігією), внаслідок чого виникли сперечання і навколо «теорії подвійної істини», згідно якої істини одкровення (релігійні) та істини розуму (логічні, наукові) мають право на автономне існування.

ЮСТИН МУЧЕНИК

(105-165)

 

Біографічна довідка

Видатний християнський мислитель ІІ-го ст., один з перших фундаторів  ідейного опрацювання наріжних положень християнського світобачення. Юстин Мученик народився у язичницькій сім′ї у м. Неаполісі (сучасний Наблус), за власними свідченнями, він намагався здобути знання філософії, звертаючись до різних шкіл – стоїцизму, перипатетизму, піфогеїзму, платонізму. Остання філософія здавалася йому найбільш прийнятною, оскільки вказувала шляхи до Бога. Проте врешті Юстин переконався у внутрішніх суперечностях платонізму і прийняв християнство, яке він називав «нашою варварською філософією». Юстин створив у Римі свою школу, написав дві апології – праці, адресовані римським імператорам на захист християнства, а також філософський діалог. Роблячи наголос на тому, що Христос, як Логос та світовий розму, пронизує усе творіння, доводив, що саме Він надихав кращих філософів на істинні думки. Звідси випливає відома теза Юстина: все, що було хоч колись сказано істинного, належить нам, християнам. На Юстина як на християнина доніс один із заздрісних філософів – філософ-стоїк Крискент. Юстина засудив до смертної кари префект Риму Юній Рустик і 14 червня 165 р. він був страчений у Римі. Судові акти називають ще шістьох християн, котрі були засуджені разом з Юстином.

 

ФРАГМЕНТИ ТВОРІВ