Література до опрацювання розділу

1. Ранние Отцы Церкви. Антология. – Мужи апостольские и апологеты. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1988.

2. Татаркевич В. Історія філософії: Т.1. Антична і середньовічна філософія. – Львів: Свічадо, 2006. – 456 с.

3. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. – Львів, 2001.

4. Коплстон Ф. История средневековой философии. – М., 1996.

КЛИМЕНТ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

(150 - 215)

Біографічна довідка

Климент Олександрійський (Тит Флавій Климент) – один з найвідоміших представників олександрійського напрямку ранньохристиянського богослов'я та представників ранньої християнської філософської думки. Климент пройшов виучку у різних філософських школах та бачив своє завдання в тому, щоб викласти християнське віровчення мовою освічених греків того часу. Він прагнув перетворити християнське богослов’я на філософську систему з науковим підґрунтям. Він доводив, що християнська релігія і язичницька філософія не ворожі, а доповнюють одна одну. В дохристиянській вченості також присутній Логос, і християни можуть користуватися античною філософією.

Климент мав задум написати монументальну філософську трилогію Протрептик (Слово умовляння) – Педагог (Наставник) – Дидаскал (Учитель). Основна ідея всіх трьох частин – показати поступове сходження християнина до істинного знання (гнозису) під керівництвом Логосу. Божественний Логос (Христос) в першій частині фігурує як наставник, котрий закликає навернутися до істинної віри, в другій – як педагог, що поступово веде тих, хто повірив у Христа, до моральної досконалості, в третій – як дидаскал (вчитель), який відкриває посвяченим таємниці істинного знання. Третя праця відома під назвою Стромати (буквальний переклад з гр. – клаптики килима; як жанр – суміш).

Фрагменти ТВОРІВ

 

Протрептикус

Нехай істина, як сяюче вдалині світло, осяє усіх, хто кружляє у мороку та позбавить людей від блукання, протянувши їм найвищу десницю – знання – до спасіння. … Адже від каменю нечутливішою є людина, занурена у незнання.

 

Ми є розумним творінням Богі-Слова … Через те, що Слово було одвічно, воно було й лишається началом усього. Через те ж саме воно тепер набуло імені, освячене у давнину та гідне могутності – Христос… Слово-Христос – причина того, що ми породжені, і того, що існуємо. Нині ж з′явився людям цей Логос – водночас Бог і людина – причина усіх наших благ, яким ми навчаємося доброму життю та спрямовуємося до життя вічного. …У різній тональності і різними шляхами корисутється Спаситель для порятунку людського. Погрожуючи, наставляє; сварячи, виправляє; оплакуючи, жаліє; граючи, закликає. Говорить через кущ терну та лякає вогняним стовпом – знаком, що водночас є знаком благодаті та страху: якщо підкоришся – світло, якщо ні – вогонь.

 

Ось ваши боги: привиди, тіні… Тому, мені здається, дотепно скзав Біон: «чи справделивим є те, що люди просять у Зевса батьківського щастя, якого він сам собі не зміг дати?» Навіщо божественні привілеї ви віддали небожественному, навіщо, лишивши небо, почали шанувати землю? Що ж інше, якщо не землю та те, що із неї вийшло, – золото, срібло, адамант, залізо, мідь, слонова кістка, коштовне каміння? Прекрасним є пароський мармур, проте це ще не Посейдон, прекрасна слонова кістка, але це ще не Зевс Олімпійський. Матерія завжди потребує мистецтва, Бог же є самодостатнім. Додається мистецтво, матерія набуває форми, і коштовна речовина, здатна приносити прибутки, стає завдяки одній лише формі шанованою. Статуя твоя є золотом, деревом, каменем, тобто – землею, ящо ти звернешся поглядом до того начала, що отримало форму від майстра. Я же навчений від землі відштовхуватись, а не вклонятися їй. Ніколи не можна доручати бездушному надії душі.

 

Велику силу має мистецтво. Але хоч і є дієвим ремісниче мистецтво, проте не може ввести в оману наділених розумумом та наставлених розумом на життя. … Малюнок є схожим на оригінал – нехай він прославляє мистецтво, проте не дурить, видавая себе за істину. Припини співи, Гомер! Вони погані, навчаючи розбещеню. Ми же відмовляємося навіть слухати про розбещеність, бо ми носимо образ Божий в живому та рухомому творінні – в людині, образ, що в нас живе, дарує поради, душевні бесіди, співчуває нам, страждає за нас.

 

Хоча і не людиною створені небесні тіла, проте для людини, і ніхто з вас хай не вклоняється сонцю, але прагне до Творця сонця, і не боготворить космос, але шукає Творця космосу. Лишається лише один прихисток для тих, хто прагне досягти брами спасіння – божественна мудрість; у ній, як у святому і непорушному сховищі людина, що прагне спасіння, стає непідвладною жодному демону.

 

Звернемося до думок, що їх наважуються висловлювати про богів філософи. Якщо ми знайдемо підтвердження тому, що й сама філософія через своє марне мудрствування перетворює матерію на ідолів, то нам буде легко довести, що вона бачить істину ніби увісні. Філософи дали нам елементи в якості перших начал, уславивши: Фалес мілетець – воду, Анаксимен, який також з Мілету – повітря. Парменід з Елеї зробив богами вогонь та землю, з яких Гіппас та Геракліт Ефеський вважали лише вогонь, Емпедокл додав до цих чотирьох елементів ворожнечу та любов… Чому, о філософія – заклинаю тебе відповісти мені іменем істини – віддаєш тих, хто тобі повірив, у владу течії, коловороту та безпорадних кружлянь? Навіщо ти наповнюєш життя привидами, роблячи із вітру, повітря, вогня, землі, каменю, дерева, заліза або із всесвіту богів, розповідаючи людям про те, що богами є також і зірки, що блукають у небі. Кого ти даєш нам у помічники у пошуках? – Адже ми не повністю тебе відкинули. – Напевне, Платона. Чудово, о Платоне, ти торкаєшся істини! Прожені втому, почнемо шукати Благого разом, бо в усіх людей взагалі, особливо в тих, хто проводить багато часу у заняттях наукою, вливається по краплині деякий божественний потік. З цієї причини навіть проти власної волі вони визнають, що Бог – один, що Він вічний, незнищуваний і ненароджений, завжди перебуває в небесах, ніби на пункті спостереження… Бо ж не сонце являє істинного Бога, але здоровий розум, що є сонцем дцші.

 

Платон, міркуючи правильно, казав про Бога: «Все перебуває у владі царя всесвіту. Він – причина всього прекрасного». … Звідки у тебе, о Платоне, зявились ці виблиски знання істини? Звідки взялося це щедре джерело слів, що віщають благодать? Від мудріших, кажуть, ніж греки варварських племен. Знаю твоїх учителів, навіть якщо ти і схочеш їх приховати: геометрії ти вчишся в єгиптян, авторномії – у вавілонян, цілітельству – у фракійців. Багато чому навчили тебе й асірійці. Істинні закони і уявлення про Бога отримані тобою від самиї євреїв.

Покаємося та перейдемо від незнання до знання, від безумства до розуму, від нестриманості до самовладання, від беззаконня до справедливості, від безбожія до Бога! … Бог відкриється тобі задарма: істина не розмінюється, нею не торгують. Тобі надане усе, що є на землі. Це створив для тебе Отец для того, щоби ти насолоджувався та дякував Йому. … Чи бажаєте ви, щоби я став для вас добрим порадником? – Послухайте, і я, відповідно до моїх сил, розповім суть справи. Необхідно, щоби ви, міркуючи про добро як таке, запросили свою вроджену віру у якості надійного свідка, що відкрито обирали краще, і не роздумували про те, чи треба йти за нею, а творили добро… Бо ж нам призначена немала винагорода – безсмертя…

Стромати