Докази, що доводять існування Бога і безсмертя душі, або Основи метафізики

...Оскільки відчуття нас інколи обманюють, я прийняв за необхідне припустити, що немає жодної речі, яка була б такою, якою нам здається; а оскільки є люди, які помиляються навіть у найпростіших питаннях геометрії і допускають в них паралогізми, то я, вважаючи себе здатним помилятись не менш за інших, відкинув як хибні всі докази, що раніше здавалися мені доведеннями. Нарешті, приймаючи до уваги, що кожне уявлення, яке ми маємо у стані бадьорості, може з'явитись нам і уві сні, при тому, що це не є дійсність, я вирішив уявити собі, що все, що будь-коли спадало мені на думку, не більш істинне, ніж видіння моїх снів. Але відразу ж я звернув увагу на те, що в цей самий час, коли я схилявся до думки про ілюзорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, міркуючи таким чином, дійсно існував. І зазначивши, що істина Я мислю, отже я існую настільки тверда і вірна, що навіть найбільш навіжені припущення скептиків не можуть її похитнути, я прийшов до висновку, що можу без побоювань прийняти її за перший принцип шуканої мною філософії.

Потім, уважно досліджуючи, що таке я сам, я міг уявити собі, що я не маю тіла, що немає ані світу, ані місця, де я би перебував, але я ніяк не міг собі уявити, що внаслідок всього цього я не існую; навпаки, з того, що я мав сумнів у істині інших предметів, ясно і безсумнівно випливало, що я існую. А якби я припинив мислити, тоді хоч би все інше, що я коли-небудь уявляв собі, і було істинним, все ж не було б підстав для висновку про те, що я існую. З цього я довідався, що я субстанція, уся сутність або природа якої полягає у мисленні і яка для свого буття не потребує жодного місця і не залежить від жодної матеріальної речі. Таким чином, моє я, душа, котра робить мене тим, що я є, цілком відмінна від тіла і якби навіть його взагалі не було, вона не припинила би бути тим, чим є.

...І, помітивши, що в істині положення Я мислю, отже я існую  мене переконує виключно ясне уявлення, що для мислення слід існувати, я прийшов до висновку, що можна взяти за загальне правило таке: все, що уявляється нам цілком ясно і виразно - все це є істинним.

...Міркуючи про те, що, оскільки я маю сумніви, отже, моє буття не є достатньо досконалим, бо ж я досить ясно розрізняв, що повне осягання - це дещо більше, ніж сумніви, я почав шукати, звідки я одержав здатність мислити про щось більш досконале, ніж я сам, і зрозумів з усією очевидністю, що це повинно приходити від чогось за природою дійсно більш досконалого. Щодо думок про багато інших речей, що знаходяться поза мною,...то мені не так складно відповісти, звідки вони з'явились. Адже, помітивши, що в моїх думках про них немає нічого, що ставило б їх вище від мене, я міг думати, що якщо вони істинні, то це залежить від моєї природи, наскільки вона наділена певними досконалостями; якщо ж вони хибні, то вони у мене від буття, тобто вони перебувають у мені тому, що мені чогось не вистачає. Але це не може бути віднесено до ідеї єства більш досконалого, ніж я... Оскільки не прийнятно припускати, щоб більш досконале було наслідком менш досконалого,...то я не міг сам її створити. Таким чином, лишалося припустити, що ця ідея була вкладена в мене тим, чия природа більш досконала, ніж моя і хто поєднує в собі всі досконалості, доступні моїй уяві, - одним словом, Богом.

...Я ясно бачив, що, якщо даний трикутник, слід зробити висновок, що сума трьох його кутів дорівнює двом прямим, але ще я не бачив у цьому нічого, що б переконувало мене в існуванні в світі будь-яких трикутників. А між тим, повертаючись до ідеї, яку я мав про досконале єство, я знаходив, що існування вміщено в уявлення про нього так само, як в уявленні про трикутник - рівність його кутів двом прямим... А тому твердження, що Бог - найдосконаліша істота - є або існує, принаймні настільки ж достовірне, наскільки достовірне геометричне доведення.

 

Першопочатки філософії

Для першопочатків існують дві вимоги. По-перше, вони повинні бути настільки ясними і самоочевидними, щоб при уважному розгляданні людський розум не міг впасти у сумнів щодо їх істинності; пізнання всього іншого повинно залежати від них так, що, хоча основоположення і могли би бути пізнаними поза пізнанням інших речей, проте ці останні, навпаки, не могли би бути пізнані без знання першопочатків. Отже треба спробувати вивести знання про речі із їх початків, від яких вони залежать, в такий спосіб, щоб у всьому ряді висновків не можна було зустріти нічого, що не було б цілком очевидним. Безумовно мудрим у дійсності є лише Бог, бо йому властиве довершене знання всього; але й люди можуть бути названі більш-менш мудрими відповідно до того, як багато або мало вони знають істин про найважливіші предмети...

Далі я запропонував би обговорити корисність цієї філософії і разом із тим довів би, що філософія, оскільки вона поширюється на все досяжне для людського пізнання, єдина тільки відрізняє нас від дикунів і варварів і що кожний народ тим більше є цивілізованим і освіченим, чим краще у ньому філософствують; тому немає для держави більшого блага ніж мати справжніх філософів. Більше того, кожній людині важливо не тільки жити поруч із тими, хто відданий душею цьому заняттю, але воістину набагато краще самим присвячувати себе їй, подібно до того як безсумнівно краще в житті користуватись власними очима і завдяки їм одержувати насолоду від краси і кольору, ніж заплющувати очі і йти слідом за іншими; одначе й це все ж краще, ніж заплющивши очі, покладатись тільки на самого себе. Дійсно, ті, хто проводять життя без філософії, зовсім склепили повіки і не намагаються їх розкрити; між тим задоволення, яке ми одержуємо при спогляданні речей, досяжних для нашого ока, не порівняне з тим задоволенням, яке доставляє нам пізнання всього того, що ми знаходимо за допомогою філософії... Нерозумні тварини, які повинні турбуватись тільки про своє тіло безперервно, і зайняті лише пошуками їжі для нього; для людини ж, головною частиною якої є розум, на першому місці повинна стояти турбота про здобуття його істинної їжі - мудрості.

...Я хотів би навести тут докази, які б свідчили, що існують першопочатки, за допомогою яких можна досягнути вищого ступеня мудрості (а в ній і полягає вище благо людського буття). Всього двох засад достатньо для підтвердження цього: перше - що першопочатки ці вельми ясні, і друге - що з них можна вивести все інше; крім цих двох умов, ніяких інших для першопочатків і не вимагається.

1. Людині, яка досліджує істину, необхідно хоч один раз у житті піддати сумніву всі речі - наскільки вони можливі.

2. Ми повинні також вважати все сумнівне хибним.

6. Ми маємо у наявності свободу вибору для того, щоб не погоджуватись із сумнівними речами і таким чином запобігати заблудженню.

7. Ми не можемо сумніватися в тому, що поки ми сумніваємось, ми існуємо; це - перше, що ми пізнаємо в ході філософствування.

8....Досліджуючи, хто ми такі, ми вищою мірою ясно вбачаємо, що до нашої природи не мають стосунку ані будь-яка протяжність, ані будь-яка фігура, ані переміщення у просторі, ані будь-що інше подібне, що є властивістю тіла, але до неї причетне одне лише мислення, що пізнається нами тому раніше і достовірніше, ніж будь-яка тілесна річ: адже наше мислення ми вже сприйняли, а з приводу всього іншого ми продовжуємо сумніватись.

9. Що таке мислення? - Під словом "мислення" я розумію все те, що здійснюється не усвідомлено, оскільки ми це розуміємо. Таким чином, не тільки розуміти, бажати, уявляти, але також і відчувати є тим ж самим, що мислити. Бо якщо я скажу: "Я бачу..." або "Я ходжу, отже існую" - і буду при цьому мати на увазі зір або ходьбу, що виконуються тілом, мій висновок не буде цілком достовірним; адже я можу, як це часто буває уві сні, думати, ніби я бачу або ходжу, хоча я й не розплющую очі, і не рухаюсь з місця, і навіть, можливо, думати так у випадку, якби у мене зовсім не було тіла...

14. Правильний висновок про існування Бога випливає з того, що в нашому понятті Бога міститься необхідність його існування.

...Подібно до того, наприклад, як на підставі одного лише сприйняття необхідності, щоб в ідеї трикутника містилась рівність трьох його кутів двом прямим, наш розум переконується, що трикутник дійсно має три кути, що дорівнюють двом прямим, він на підставі одного лише сприйняття необхідності і вічності існування в ідеї найдосконалішої особи повинен неминуче прийти до висновку, що найдосконаліше буття існує.

45. Що таке ясне і виразне сприйняття....Для такого сприйняття, на яке може спиратись достовірне і безсумнівне судження, потрібна не лише ясність, а й виразність. Ясним я називаю таке, котре з очевидністю розкривається уважному розуму, подібно до того, як ми говоримо, що ясно бачимо предмети, які достатньою мірою помітні для нашого погляду і діють на наше око. Виразним же я називаю те сприйняття, яке будучи ясним, настільки чітко відділене від усіх інших сприйняттів, що не містить у собі абсолютно ніякого домішку неясного.

51. Що таке субстанція і чому це ім'я в різних значеннях стосується Бога та його створінь.

...Під субстанцією ми можемо розуміти лише ту річ, яка існує зовсім без потреби для свого буття в іншій речі. Однак субстанцією, яка зовсім не потребує нічого іншого, може бути лише одна, а саме Бог. А можливість існування всіх інших субстанцій ми можемо осягати лише при сприянні Бога. Отже,...жодне із значень цього імені не може виразно осягатись як загальне для Бога та його створінь.

53. Кожній субстанції притаманний один провідний атрибут, як мислення - розуму, а протяжність - тілу.

Хоча субстанція пізнається на основі будь-якого атрибуту, однак кожній субстанції притаманна якась одна провідна властивість, причому з цією властивістю пов'язані усі інші. А саме, протяжність у довжину, ширину і глибину утворює природу тілесної субстанції, мислення ж утворює природу мислячої субстанції. Адже все інше, що може бути приписано тілу, передбачає протяжність і є лише деяким модусом протяжної речі; подібним чином все, що ми можемо виявити в розумі, є лише різні модуси мислення.

56. Що таке модуси, якості та атрибути? - Під ім'ям модусів я розумію тут абсолютно те ж саме, що в інших місцях я називав атрибутами або якостями. Але коли ми бачимо, що вони впливають на субстанцію або вносять у неї різні відтінки, ми іменуємо їх модусами; коли ж у зв'язку з цим розмаїттям відтінків субстанція може бути названою саме такою, а не іншою, ми іменуємо це якостями; і, нарешті, коли з більш загальної точки зору ми бачимо, що лише ці якості притаманні субстанції, ми іменуємо їх атрибутами.