Завдання праці. Критика соціальної несправедливості. Соціальна роль релігії та церкви

Для вдосконалення у таких галузях, які корисні для суспільства та яким, головним чином, слід присвячувати себе, люди повинні йти лише за голосом розуму; для встановлення добрих законів необхідно діяти лише за правилами людської розсудливості і мудрості, тобто, зокрема, за правдою та природною справедливістю, не затримуючись даремно на байках дурисвітів та на поганській практиці богопоклонства… (І, 90).

Першим злом є надзвичайна нерівність між різними станами та становищем людей: одні ніби народилися для того, щоб деспотично володарювати над іншими і довічно користуватися усіма задоволеннями життя; інші, навпаки, немов народилися лише для того, щоб усе життя бути жебраками, нещасними та жалюгідними рабами і все життя знемагати під гнітом злиднів та тяжкої праці. Така нерівність є глибоко несправедливою, тому що вона базується не на заслугах одних та провинах інших; вона є ненависною, тому що, з одного боку, вона прищеплює гордовитість, пихатість, честолюбство, марнославство, зарозумілість, а з іншого боку, викликає почуття ненависті, заздрості, гніву, жаги помсти, нарікання та ремствування. Всі ці пристрасті стають згодом джерелом та причиною незліченних лих та лиходійств, що існують у світі. Останніх, безперечно, не було б, якби люди встановили між собою правильне співвідношення, необхідне лише для встановлення та збереження між ними справедливого підпорядкування, а не для тиранської влади одних над іншими.

Всі люди є рівними від природи. Вони всі у рівному ступеню мають право на свою природну свободу і свою частку у земних благах, всі повинні займатися корисною працею, аби мати необхідне і корисне для життя. Проте люди живуть у суспільстві, а оскільки суспільство, (або громада людей) не може бути упорядковане і, навіть будучи упорядкованим, не може зберігати добрий порядок без наявності певної залежності та підпорядкування, то для добра людського суспільства безумовно є необхідним, аби була між людьми певна залежність і певне підпорядкування одних іншим. Але разом з тим ця залежність і це підпорядкування одних іншим повинні бути справедливими та домірними, тобто вони не повинні допускати надмірного піднесення одних та надмірного приниження інших, гордовитості одних та зневажання інших, надання надто багато одним та позбавлення всього інших; одним словом, зосередження в одних всіх благ та насолод, а в інших – всіх тягарів, турбот, тривог та неприємностей життя; така залежність і таке підпорядкування відверто несправедливі і ненависні, супротивні праву, що надане самою природою (ІІ, 212-213,).

Дарма що на перший погляд релігія і політика так протилежні і суперечать одна одній за своїми принципами, насправді вони непогано зживаються між собою, тільки-но укладуть між собою союз та дружбу; можна сказати, що з цієї миті вони зживаються між собою, як два кишенькових злодія, які захищають і підтримують одне одного. Релігія підтримує навіть найгірший уряд, а уряд, у свою чергу, підтримує навіть найбільш безглузду, найбільш дурнувату релігію (ІІ, стор. 99).

 

НОВИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ІДЕАЛ І ШЛЯХИ ЙОГО ДОСЯГНЕННЯ]

… Ваше благополуччя знаходиться у ваших руках. Ваше звільнення буде залежати лише від вас, якщо ви зумієте порозумітися між собою. У вас є всі необхідні засоби і сили, щоб звільнитися і перетворити на рабів самих своїх тиранів, тому що ваші тирани, якими б могутніми та страшними вони не здавалися, не можуть мати жодної влади над вами без вас самих: вся їхня велич, все багатство, всі їхні сили і вся могутність – тільки від вас (ІІІ, стор. 381).

Об’єднайся ж, народе, якщо є в тебе здоровий розум, об’єднайтеся всі, якщо у вас є мужність звільнитися від своїх спільних страждань! Заохочуйте один одного до такої шляхетної, сміливої та важливої справи! […] Підтримуйте один одного у цій справедливій та необхідній справі, що стосується спільного інтересу всього народу! (ІІІ, стор. 382).

 

ШАРЛЬ-ЛУЇ МОНТЕСК’Є

(1689 – 1755)

Біографічна довідка

Шарль-Луї Монтеск’є – французький філософ-просвітник, політичний мислитель, історик і правознавець, письменник. Народився у родині вельможного дворянина. Вивчав мистецтво, природничі та суспільні науки. Співпрацював у «Енциклопедії», яку очолював Дідро. Серед творів Монтеск’є – «Роздуми про причини величі та падіння римлян» (1734), «Есе про смак у витворах природи та мистецтва» (надруковано в «Енциклопедії»). Найбільш фундаментальний та відомий твір Монтеск’є – «Про дух законів» (1748).

 

Фрагменти

 

ПРО ДУХ ЗАКОНІВ

 Неможна ставитися байдуже до справи просвіти народу. Передсуди, притаманні органам управління, спочатку були передсудами народу. В часи невігластва люди не знають сумнівів, навіть коли коять найбільше лихо, а у добу просвіти вони тремтять навіть при вчиненні найбільшого блага.

Я вважав би себе найщасливішим із смертних, якби міг вилікувати людей від властивих їм передсудів. Передсудами я називаю не те, що заважає нам пізнавати ті чи інші речі, а те, що заважає нам пізнавати самих себе (стор.159-161).

Закони у найширшому розумінні цього слова суть необхідні відношення, що випливають з природи речей; у цьому сенсі все, що існує, має свої закони; вони є і у Божества, і в світі матеріального, і у істот надлюдського розуму, і у тварин, і у людини.

Ті, хто каже, що всі видимі нами у світі явища створені сліпою долею, стверджують велику нісенітницю, оскільки що може бути більш безглуздим, ніж сліпа доля, що створила розумні істоти?

Як істота фізична, людина, подібно до всіх інших тіл, керується незмінними законами; як істота, обдарована розумом, вона невпинно порушує закони, встановлені Богом, та змінює ті, які встановила сама. Вона повинна керувати собою, та, проте, вона є істотою обмеженою; як всяка смертна розумна істота, вона стає жертвою незнання та омани і нерідко втрачає й ті слабкі пізнання, які вже вдалося здобути, а як істота чуттєва, перебуває у владі тисячі пристрастей. Така істота здатна щохвилини забувати свого Творця – і Бог нагадує їй про себе у заповітах релігії; така істота здатна щохвилини забувати саму себе – і філософи скеровують її законами моралі; створена для життя у суспільстві, вона здатна забувати про своїх ближніх – і законодавці закликають її до виконання своїх обов’язків шляхом встановлення політичних та громадянських законів.

Закон, взагалі кажучи, є людський розум, оскільки він керує всіма народами землі; а політичні і громадянські закони кожного народу мають бути не більш, ніж окремими випадками застосування цього розуму.

Ці закони повинні перебувати у такій тісній відповідності з властивостями народу, для котрого вони встановлені, що лише у надзвичайно виняткових випадках закони одного народу можуть стати у пригоді для іншого народу (стор.163 -169).

В Азії завжди були великі імперії; в Європі ж вони ніколи не могли втриматися. Справа у тім, що у відомій нам Азії рівнини значно більші і вона розрізана горами і морями на більш великі області, а через більш південне розташування її джерела швидше висихають, в горах менше снігів і не дуже повноводні ріки являють собою легші перешкоди.

Тому влада в Азії повинна бути завжди деспотичною, і якби там не було такого крайнього рабства, то дуже скоро відбувся би поділ на більш дрібні держави, що є несумісним із природним поділом країни.

В Європі через її природний поділ утворилося декілька держав середньої величини, де правління, що базується на законах, не лише не стає шкідливим для міцності держави, але, навпаки, настільки сприятливе у цьому відношенні, що держава, позбавлена такого правління, занепадає і стає слабкішою від інших.

Ось як утворився той дух свободи, завдяки якому кожна країна Європи тяжко підкоряється сторонній силі, якщо ця остання не діє шляхом торгових законів і в інтересах її торгівлі.

Навпаки, в Азії царює дух рабства, який ніколи її не залишав; в усій історії цієї країни неможливо знайти жодної риси, що знаменує вільну душу; у ній можна побачити лише героїзм рабства (стор.391-392).

В країні з придатним для землеробства ґрунтом, звичайна річ, встановлюється дух залежності. Селяни, які складають головну частину її населення, не так ревниві до своєї свободи; вони надто зайняті працею, надто занурені у свої приватні справи. Село, багате на різні блага, побоюється грабіжників, побоюється військ.

Багато речей керують людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, звичаї; як результат всього цього утворюється загальний дух народу.

Чим більше посилюється в народі дія однієї з цих причин, тим більше послаблюється дія інших. Дикунами володарює майже виключно природа і клімат, китайцями керують звичаї, в Японії тиранічна влада належить законам, принципи правління і звичаї давнини панували в Римі (стор.412).

 

ВОЛЬТЕР

(1694 -1778)

Біографічна довідка

Вольтер (Франсуа-Марі Аруе) – зачинатель та найвизначніший представник французького Просвітництва: поет, драматург, письменник, історик, політичний мислитель, філософ-деїст. Народився у Парижі в родині відомого нотаріуса. Через політичні переслідування двічі зазнавав ув’язнень у сумнозвісній Бастилії, вигнань за межі Франції. Наприкінці життя, вже всесвітньо відомий мислитель, Вольтер оселився у містечку Ферне на кордоні зі Швейцарією. Тут його дім на два десятиліття перетворився на один з найважливіших центрів європейської культури. Програма соціально-політичних перетворень у дусі буржуазного демократизму, що була висунута Вольтером, невтомна боротьба проти католицької церкви як найважливішої ідеологічної зброї  феодального абсолютизму, а також його судово-правової системи – все це пов’язало ім’я Вольтера з підготовкою Великої французької революції, попри те, що сам він був прихильником мирних перетворень, які повинні проводити освічені монархи (ідея союзу монархів і філософів).

 

Фрагменти