Про суспільний договір або принципи політичного права

Відмовитися від своєї свободи – це означає відмовитися від своєї людської гідності, від права людини, навіть від її обов’язків. Немає такої винагороди, яка могла б відшкодувати відмову від усього. Така відмова несумісна з людською природою; відібрати всіляку свободу у своєї волі рівносильне відняттю всіх моральних мотивів у своїх вчинків.

Якщо, таким чином, ми видалимо з суспільної угоди те, що не становить її сутності, то ми знайдемо, що вона зводиться до наступного:

Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою міць під верховне керівництво спільної волі, і ми разом сприймаємо кожного члена невіддільною частиною цілого.

Перехід від природного стану до громадянського створює у людині досить помітну зміну, замінюючи у її діях інстинкт правосуддям і надаючи її діям морального начала, якого їм перед тим бракувало. Хоча у стані суспільному людина втрачає багато переваг, які в неї були у природному стані, проте вона набуває значно більші переваги; її здібності вправляються і розвиваються, думка її розширюється, почуття ушляхетнюються, і вся її душа підноситься до такого ступеню, що, якби зловживання новими умовами життя не опускали її часто до стану більш низького, ніж той, з якого вона вийшла, вона мусила б безупинно благословляти щасливу мить, яка вирвала її назавжди з її минулого стану і перетворила її з тупої та обмеженої тварини на істоту мислячу – на людину.

Що є спільного у різних приватних інтересах, те й створює суспільний зв’язок, і якби не було такого пункту, у якому б збігалися всі інтереси, то жодне суспільство не могло б існувати. Лише на підставі цього спільного інтересу суспільство й повинно бути керованим.

Суспільний договір встановлює між всіма громадянами таку рівність, що вони вступають до угоди на тих самих умовах і повинні користуватися тими самими правами. Таким чином, з самої природи договору випливає, що будь-який акт суверенітету, тобто будь-який справжній акт спільної волі, зобов’язує або захищає однаково всіх громадян, так що верховна влада знає лише сукупність народу і не робить різниці між тими, хто її складає.

Будь-який законний уряд є уряд республіканський.

Якщо дослідити, у чому саме полягає найбільше благо всіх, яке має бути метою будь-якої системи законодавства, то ми знайдемо, що благо це зводиться до двох найважливіших речей: с в о б о д и і р і в н о с т і; свободи – тому що будь яка приватна залежність рівносильна відніманню у державного організму певної сили; рівності – тому що свобода не може існувати без рівності.

Я вже зазначав, що таке громадянська свобода; під словом «рівність» не слід розуміти того, щоб ступені влади і багатства повинні бути абсолютно однакові; що стосується влади, вона не повинна доходити до насильства і застосовуватися інакше, ніж в силу певного становища та законів; а що стосується багатства – жоден громадянин не повинен бути настільки багатим, щоб бути у стані купити іншого, і жоден – настільки бідним, щоб бути змушеним продавати себе. Це припускає з боку вельможних людей поміркованість у користуванні майном та впливом, а з боку людей маленьких – поміркованість у своїй жадібності і заздрості.

Суверенітет не може бути наданим власне з тієї ж причини, з якої він не може бути відчуженим. Він полягає виключно у спільній волі, а воля не може бути наданою: це – або та сама воля, або інша; середини тут немає. Народні депутати не суть і не можуть бути представниками народу, вони лише його комісари; вони нічого не можуть ухвалювати остаточно; будь-який закон, який народ не ратифікував особисто, недійсний; це навіть не закон.

Оскільки закон є ні що інше, як оголошення спільної волі, то зрозуміло, що у своїй законодавчій владі народ не може бути представленим, але він може і повинен бути представленим у своїй виконавчій владі, яка є лише силою, застосованою згідно із законом.

 

 

БЕНДЖАМІН ФРАНКЛІН

(1706 – 1790)

Біографічна довідка

Бенджамін Франклін – видатний американський політичний та громадський діяч, вчений-енциклопедист, дослідник природи і філософ. Всі свої знання отримав самоосвітою. Заснував науково-просвітницьке товариство, яке через 40 років перетворилося на Американське філософське товариство, був ініціатором створення Академії для навчання юнацтва, а також багатьох інших громадських закладів. Брав активну участь у боротьбі за незалежність США і встановленні там республіки. У 1787 році брав участь у підготовці американської конституції. Був обраний членом академій наук багатьох країн, у тому числі Російської академії наук.

 

Фрагменти ТВОРІВ

 

АВТОБІОГРАФІЯ (1781-1789)

Так, наприклад, я ніколи не сумнівався в існуванні Божественного; у тому, що Він створив світ і править ним за допомогою Провидіння; що найбільш угодне служіння Богу – це робити добро людям; що наші душі безсмертні і що всі злочини будуть покарані, а доброчесність отримає нагороду – чи тут, чи у потойбічному світі. Ці принципи я вважав сутністю будь-якої релігії. Знаходячи їх в усіх віросповіданнях, які є у нашій країні, я поважав їх усі, хоч і у різному ступені, оскільки виявляв, що в них домішуються інші положення, які зовсім не мають на меті прищеплювати моральність, сприяти їй чи стверджувати її і послуговують переважно тому, щоб розділяти нас та сіяти між нами ворожнечу. Ця повага до всіх релігій, за переконання, що навіть гірші з них здійснюють певну добру дію, спонукала мене уникати такого способу мислення, який міг би послабити добру думку іншої людини про її релігію.

У цій праці я мав намір пояснити і розвинути ту думку, що порочні дії не тому шкідливі, що вони заборонені, але що вони є заборонені саме тому, що є шкідливими, причому це пояснення я побудував, виходячи виключно з природи людини: отже, кожен має бути зацікавленим у тому, щоб бути доброчесним, якщо він бажає бути щасливим навіть у цьому світі; і (оскільки в світі завжди знайдеться чимало багатих торговців, вельможних людей, держав, правителів, які потребують чесних виконавців, а таких завжди обмаль) я хотів би спробувати переконати молодих людей, що немає більш сприятливих якостей, які забезпечили б щастя бідній людині, ніж чесність та цільність.

 

 

ТОМАС ДЖЕФФЕРСОН

(1743 – 1826)

Біографічна довідка

Томас Джефферсон – американський громадсько-політичний діяч, третій президент Сполучених Штатів, представник лівого крила просвітництва, походив з родини великих землевласників. Як виразник поглядів буржуазних демократів, рано пристав до визвольного руху колоністів від англійської залежності, виступав за перегляд феодального законодавства. Автор проекту Декларації незалежності, ухваленого у 1776 році. У роки революції та деякий час після неї вів боротьбу за відокремлення церкви від держави та проголошення релігійної свободи, висловлювався за розширення політичних прав народу, обстоював його право на революцію, виступав проти рабства негрів, розвивав утопічні мрії про демократичну республіку дрібних землевласників. Був губернатором штату Вірджинія, помічником Б.Франкліна, держсекретарем, віце-президентом, а у 1801 – 1809 роках – президентом США. У післяреволюційний період радикальні погляди Джефферсона поступово змінювалися на ліберально-буржуазні, і на посаді президента він сприяв зміцненню позицій буржуазії та плантаторів.

 

Фрагменти ТВОРІВ