Система трансцендентального ідеалізму

Всяке знання базується на відповідності між об’єктивним і суб’єктивним… Природою ми можемо назвати сукупність усього того, що є лише об’єктивним у нашому знанні; сукупність же усього суб’єктивного, навпаки, назвемо Я, або інтелігенцією. Поняття ці протилежні одне одному. Під інтелігенцією початково не мислиться нічого понад тим, що уявляє, під природою – понад тим, що уявляється; у першому випадку ми стикаємося із усвідомленим, у другому – із несвідомим. Проте у кожному знанні неминуче поєднання як того, так і іншого – усвідомленого та несвідомого. І ось завдання полягає в тому, щоби пояснити таке поєднання.

 

Оскільки я пізнаю, об’єктивне і суб’єктивне так поєднані у самому знанні, що не можливо одне прийняти як більш первинне, ніж друге. Не можна розрізнити, що раніше, а що – пізніше, оскільки єдність того та іншого дається відразу.

Отже, можливі лише два варіанти.

А. Або за первинне приймається об’єктивне та запитується, як сюди привходить суб’єктивне, що має узгоджуватись із об’єктивним. У даному варіанті природа, або об’єктивне, приймається за первинне. Не побоюючись помилитись, ми можемо сказати, що за виконання цього завдання береться природознавство.

Якщо всяке знання має ніби два полюси, що взаємно один одного передбачають та вимагають, то такий стан речей має намічатись у всіх науках… Будь-якому природознавству, отже, повинна бути притаманною тенденція переходити від природи до інтелігенції (Я, суб’єктивного). Нічого іншого і не може бути в основі прагнень надати явищам природи форму теорії. Найвищим ступенем досконалості для природознавства було би повне одухотворення всіх законів природи шляхом перетворення їх у закони споглядання та мислення… Ось чому й виходить, що чим більше у природі на перший план виходить закономірність, чим більше знімається зовнішня оболонка, тим більше одухотвореною стають самі явища, а в кінці вони взагалі зникають. Явища оптики виявляються всього лише геометрією, лінії якої викреслюють промені світла, а матеріальність останніх сама береться під сумнів…

Але своєї найвищої мети – свого усвідомлення цілком та в якості об’єкта – природа досягає лише шляхом вищої та останньої рефлексії, тобто тої, яка є ніщо інше, як людина, або, говорячи в загальному плані, має бути зведеною до того, що іменується розумом. Завдяки останньому природа вперше і в цілому саму себе знову охоплює, виявляючи тим самим, що за суттю вона тотожна із тим, що осягається в нас в якості розумного та усвідомленого.

 

Б. Але можливо також суб’єктивне брати за первинне, і тоді завдання зводиться до з’ясування того, звідки береться та об’єктивність, що узгоджується із таким первинним.

Якщо усяке знання спирається на взаємну відповідність двох означених сторін, то пояснення того, звідки береться така відповідність, стає найрешим завданням для усякого знання, і, якщо можна вважати загально прийнятим те, що філософія постає вищою та основною із всіх наук, то в цьому не можна не вбачати основного завдання філософії.

 

Брати за основу об’єктивне і звідси виводити суб’єктивне – в тому, як ми щойно продемонстрували, завдання натурфілософії. А тому, якщо існує трансцендентальна філософія, то їй залишається рухатись у протилежному напрямі, виходячи із суб’єктивного як первинного та абсолютного і демонструючи, як звідси виникає об’єктивне. Таким чином, натурфілософія і філософія трансцендентальна ділять між собою два можливі напрями філософування…

 

Загальний передсуд, до якого зводяться і усі інші, полягає ні в чому іншому, як у тому, що ніби поза нами існують якісь речі; прийняття такого погляду за правильний не спирається ні на які засади, не підкріплюється ніякими висновками, а тому тут висувається претензія на безпосередню достовірність… Але навіть при звичному використанні нашого розуму за безпосередню достовірність може бути прийняте лише положення я існую… Положення, що поза нами існують речі, на погляд трансцендентальної філософії, може бути достовірним лише у силу своєї тотожності із положенням я існую…

 

Оскільки з погляду трансцендентального філософа лише суб’єктивному властива первинна реальність, то безпосереднім предметом свого розгляду він робить лише суб’єктивний момент знання, до об’єктивного же переходить лише опосередкованим шляхом, через доведення. У суперечність тому, що при звичайному знанні саме знання зовсім затуляється предметом (об’єктом), у трансцендентальному розгляді за актом знання зникає об’єкт як такий. Таким чином, в силу своєї рішучої суб’єктивності, трансцендентальне знання постає знанням про знання. У буденній діяльності за речами, з якими ми пораємося, ми забуваємо про нашу діяльність; філософування постає також свого роду діяльністю, проте це не лише діяльність, але й невпинне споглядання себе в такий діяльності… Це є самооб’єктивація суб’єктивного. Найвищим завданням трансцендентальної філософії постає відповідь на питання: як можна водночас вважати, що уявлення узгоджуються із предметами (1) і що предмети підпорядковуються уявленням (2)?

Цього ми ніколи би не осягнули, якби не існувала певна наперед встановлена гармонія між тим та іншим світом – світом ідеальним і світом реальним. Але ця наперед встановлена гармонія сама була би немислимою, якби діяльність, що породжує об’єктивний світ, не була би в основі тотожною із тою, яка виявляється у вольовому прагненні, і навпаки.

Проте діяльність, що виявляється у вольовому прагненні, у будь-якому випадку постає продуктивною діяльністю. Продуктивним є усяка вільна діяльність, і продуктивним воно є лише у випадку усвідомлення. Але ці діяльності обов’язково повинні бути у принципі чимось єдиним, а тому ми приходимо до потрібної нам наперед встановленої гармонії тоді, коли визнаємо, що та сама діяльність, що в наших діях свідомо продуктивна, у своєму породженні світу є продуктивною несвідомо. Якщо це дійсно так, то згадана вище початкова тотожність між діяльністю, що породжує світ, і тою, що виявляється у вольовому прагненні, отримає вираження у результатах породжуючої діяльності, а самі ці результати постануть створеними водночас як свідомою, так і несвідомою діяльністю.

Природа як у своїй цілісності, так і в окремих проявах має уявлятись в якості свідомо продукованого твору і водночас із цим результатом сліпого механізму; вона є доцільною, не будучи проясненою у своїй доцільності. Взагалі кажучи, так звана мертва природа – це всього лише недозріла розумність, і ось чому вже в такого роду явищах, хоч і цілком безсвідомо, мають місце виблискування того, що властиве інтелігенції (розуму).

Отже, ми постулюємо наявність водночас як свідомої, так і несвідомої діяльності у суб’єктивному, у самій свідомості. Такою діяльністю може бути тільки естетична діяльність, і будь-який твір мистецтва може бути зрозумілим лише в якості її продукту. Ідеальний світ мистецтва і реальний світ предметів постають, таким чином, породженням тої ж самої діяльності; співпадіння двох її різновидів – свідомої та несвідомої – при відсутності усвідомлення веде до дійсного світу, у випадку ж усвідомлення – породжує світ естетичний.

Об’єктивний світ уявляється нічим іншим, як початковою, ще несвідомою поезією духу; загальним інструментарієм (Органоном) філософії та її заключним акордом в усій її будівлі постає філософія мистецтва.

 

Абсолютно істинне знання може бути лише тотожнім знанням, але оскільки всяке істинне знання постає синтетичним (поєднує суб’єктивне та об’єктивне), то повинен бути знайдений такий момент, де безпосередньо із тотожного знання витікає синтетичне і навпаки. Якщо тотожним уявляється таке положення, в якому поняття співставляється із поняттям, синтетичним же таке, в якому поняття співвідноситься із відмінним від нього предметом, то завдання знаходження такого моменту, де тотожне знання водночас стає і синтетичним, зводиться до наступного: треба з’ясувати, коли об’єкт і поняття про нього, предмет та уявлення про нього утворюють єдність, що не потребує ніякого опосередкування. Але подібну тотожність того, що уявляється, і того, що уявляє, можна знайти лише в самосвідомості; отже, в ньому і слід вбачати той момент, що нами відшукується. А те, що саме у самосвідомості суб’єкт та об’єкт мислення постають як дещо єдине, може бути виразно з’ясоване для кожного лише через акт самосвідомості. Для цього потрібно разом із здійсненням самого цього акту зануритись і в рефлексію про нього. Самосвідомість постає актом, за допомогою якого той, хто мислить, сам для себе безпосередньо стає об’єктом…

Трансцендентальне споглядання слугує органом усякого трансцендентального мислення. Бо ж трансцендентальне мислення як раз і спрямоване на те, щоби актом свободи перетворювати на об’єкт те, що не є об’єктом. Передумовою тут постає здатність водночас і породжувати, і споглядати відомі акти духу, так що породження об’єкту і саме споглядання виявляються абсолютною єдністю, а така здібність і є інтелектуальним спогляданням. Отже те, що початково не є об’єктом, може ставати об’єктом для себе самого і тим самим перетворюватись в об’єктивне.

Існує поняття, що є вищим від поняття речі, і це є поняття дії або діяльності. Це поняття у будь-якому випадку має бути піднесеним над поняттям речі, оскільки самі речі можуть бути осягнутими лише в якості модифікації у різний спосіб обмеженої діяльності.

 

Альфою та омегою такої філософії постає свобода – дещо абсолютно недоведене, що набуває доведення лише саме в собі… Буття у нашій системі знання уявляється лише подоланою свободою… Навіть найбільш закоренілому догматику можна сказати, що світ складається із самих лише уявлень, але повною мірою така людина може бути переконана лише в тому випадку, коли понад тим буде остаточно показаний механізм виникнення цих уявлень із внутрішнього принципу духовної діяльності…

Свобода постає тут єдиним принципом, до якого усе зводиться, і в об’єктивному світі ми не вбачаємо нічого, що існувало би поза нами, але лише внутрішню обмеженість нашої власної вільної діяльності. Буття взагалі постає лише виразом загальмованої свободи.

 

Першопочатковий акт самосвідомості водночас є як ідеальним, так і реальним. Самосвідомість взагалі є суцільно ідеальною, але через неї виникає Я як суцільно реальне. Шляхом акту самоспоглядання Я безпосередньо уявляється також і обмеженим; споглядання і буття виявляється тим же самим.