Науковчення як форма критичної філософії та його завдання

1. Метафізика, яка тільки повинна бути не вченням про вигадані речі в собі, але генетично виведенням того, що є в нашій свідомості, може стати предметом філософського вчення – можуть бути здійснені дослідження про можливість, справжні значення і правила такої науки. Система таких досліджень називається у філософському відношенні критикою. Критика критикує філософське мислення: якщо сама філософія також повинна називатися критичною, то про неї можна лише сказати, що вона критикує природниче мислення. Чиста критика, наприклад, кантівська, яка оголосила себе критикою, менш за все чиста, але переважно сама – метафізика: вона критикує то філософське, то природниче мислення.

2. Так звана дотепер філософія стала наукою про науку взагалі.

3. Кожна можлива наука має основоположення, яке не може бути доведене в ній, а повинно бути до цієї науки заздалегідь достовірним. Де ж повинно бути доведене це основоположення? Без сумніву, в тій науці, яка повинна обґрунтувати всі можливі науки.       В цьому відношенні Науковчення мусить зробити дві справи. Насамперед, воно повинне обґрунтувати можливість основоположень взагалі; показати, як, за яких умов і, можливо, якою мірою що-небудь може бути вірогідним і взагалі – що це таке бути вірогідним; потім науковчення повинне зокрема виявити основоположення всіх можливих наук, які не можуть бути доведені в них самих.

4. Саме науковчення є наукою. Тому воно також повинне мати основоположення, яке в ньому не може бути доведене, але мусить бути припущенням як умова можливості науковчення як науки. І це основоположення також не може бути доведено ні в якій іншій вищій науці, бо інакше ця вища наука була б сама науковченням, а та наука, основоположення якої ще повинно було би бути доведеним, не було б ним. Це основоположення науковчення, а через науковчення і усіх наук і всього знання, тому безумовно не потребує доведення, тобто не може бути зведене ні до якого вищого положення, і зі стосунку до якого випливала б його вірогідність. Проте воно мусить надавати підставу кожній вірогідності; тому воно мусить бути вірогідним, і вірогідним в собі самому задля самого себе і через самого себе. Усі інші положення вірогідні тому, що можна показати, що вони в будь-якому відношенні дорівнюють йому. Це ж положення повинне бути вірогідним просто тому, що воно дорівнює собі самому. Всі інші положення будуть мати тільки опосередковану та виведену з нього вірогідність, воно ж мусить бути безпосередньо вірогідним. На ньому ґрунтується все знання, і без нього було б неможливе взагалі жодне знання. Воно супроводжує кожне знання, міститься в кожному знанні, і кожне знання його передбачає.

5. Науковчення повинне складатися не з одного лише положення, але з багатьох положень (що це буде так, можна передбачити вже тому, що воно повинне встановити основоположення для інших наук), – воно повинне […] мати систематичну форму.

6. […] Воно саме повинне встановити для всіх інших наук не тільки основоположення і через це – їх внутрішній зміст, але також і форму і тим самим – можливість зв’язку багатьох положень в них. Тому воно мусить мати цю форму в самому собі, обґрунтовувати її через самого себе.

7. […] Науковчення повинне дати форму не тільки собі самому, але й всім іншим можливим наукам і чітко встановити значення цієї форми для всіх […]. Такого […] основоположення, яке б не визначалося б ані за формою, ані за змістом, абсолютно першого основоположення, бути не може, якщо взагалі мусить бути абсолютно перше основоположення, науковчення і система людського знання. Тому не може бути більше трьох основоположень; одного абсолютного визначеного безумовно через самого себе, як за формою, так і за змістом; одного визначеного через самого себе за формою і одного визначеного через самого себе за змістом.

8. Легко помітити, що, припускаючи можливість такого науковчення взагалі, особливо ж припускаючи його основоположення, завжди передбачають, що в людському знанні дійсно є система. Якщо така система повинна в ньому бути, то можна […] сказати, що мусить існувати таке абсолютно перше основоположення. […] Об’єктом науковчення є […] система людського знання. Вона існує незалежно від науки про неї, але встановлюється останньою у систематичні формі.