Критика чистого розуму. Передмова до другого видання.

...Світло відкрилося тому, хто вперше довів теорему про рівнобедрений трикутник; він зрозумів, що його завдання полягає не в дослідженні того, що він угледів у фігурі або в одному лише її понятті, ніби читаючи в ній її властивості, а в тому, щоб створити фігуру за допомогою того, що він вам „апріорі” (поза досвідом), відповідно поняттям в думках вклав в неї і продемонстрував (шляхом побудови)...

...Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду у злагоді із постійними законами і змушувати природу відповідати на його запитання, а не тягнутися у неї ніби на налигачі, тому що в протилежному випадку спостереження, що здійснені випадково, без заздалегідь складеного плану, не будуть пов’язані необхідним законом, між тим, як розум шукає такий закон і має у ньому потребу. Розум повинен підходити до природи, з одного боку, із своїми принципами, лише відповідно до яких узгоджені між собою явища і можуть набувати силу законів, і, з другого боку, з експериментами, вигаданими відповідно до цих принципів для того, щоб черпати із черпати із природи знання, але не як школяр, якому учитель підказує все, що він хоче, а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані питання.

...Я вважав би, що приклад математики та природознавства... досить чудовий, щоб поміркувати над сутністю тієї зміни в способі мислення, котра виявилася для них настільки сприятливою, і щоб... спробувати наслідувати їм, наскільки цьому дозволяє подібність їх до метафізики як заснованих на розумі знань. До цього часу вважали, що будь-які наші знання повинні узгоджуватись із предметами... (Але варто) спробувати з’ясувати, чи не вирішимо ми завдань метафізики більш успішно, якщо будемо виходити із припущення, що предмети повинні узгоджуватись із нашим пізнанням - а це краще поєднується із вимогою можливості апріорного знання про них, яке повинно установити дещо про предмети раніше, ніж вони нам надані. Тут повторюється те саме, що відбулося із першою думкою Коперника: коли виявилось, що гіпотеза про обертання всіх зірок навколо спостерігача недостатньо добре пояснює рух небесних тіл, то він спробував з'ясувати, чи не досягне він більшого успіху, якщо припустить, що рухається спостерігач, а зірки знаходяться у стані спокою. Таку ж спробу можна, здійснити в метафізиці, коли мова йде про споглядання предметів....Якщо предмети узгоджуються із нашою здатністю до споглядання, то я цілком уявляю собі можливість апріорного знання. Але я не можу зупинитись на цих спогляданнях, для того, щоб вони перетворились на знання, я повинен їх як уявлення віднести до чогось як до предмета, котрий я повинен визначити через ці споглядання.

Вступ.

І. Про відмінність між чистим та емпіричним пізнанням.

Без сумніву, усяке наше пізнання починається з досвіду; справді, чим же спонукалася до діяльності пізнавальна здатність, якщо не предметами, котрі діють на наші чуття і частково самі продукують уявлення, частково спонукають наш розсудок порівнювати їх, пов'язувати або поділяти і таким чином переробляти первинний матеріал чуттєвих вражень у пізнання предметів, що має назву досвіду?...      

Але хоч усяке наше пізнання і починається з досвід, звідси зовсім не випливає що воно цілком походить із досвіду... Тому виникає... питання: чи існує... незалежно від досвіду і навіть від усяких чуттєвих вражень пізнання? Такі знання називають апріорними; їх відрізняють від емпіричних знань, котрі мають апостеріорне джерело, а саме - в досвіді.

...В подальшому дослідженні ми будемо називати апріорними знання, що безумовно незалежні від будь-якого досвіду, а не незалежні від того чи іншого досвіду... В свою чергу із апріорних знань чистими називаються ті знання, до яких абсолютно не примішано нічого емпіричного.

II. Ми володіємо деякими апріорними знаннями, і навіть буденний розсудок не позбавлений їх.

Мова йде про ознаку, за якою ми можемо впевнено відрізняти чисте знання від емпіричного. Хоча із досвіду ми і дізнаємось, що об'єкт має ті чи інші властивості, але ми не дізнаємось, при цьому, що він не може бути інакшим. Тому, по-перше, якщо мається положення, що мислиться разом з його необхідністю, то це апріорне судження; якщо до того ж це положення виведено з таких, що самі в свою чергу необхідні, то воно безумовно апріорне положення.

По-друге, досвід ніколи не дає своїм судженням істинної або суворої всезагальності, він надає їм тільки умовну і порівняльну всезагальність (через індукцію)... Отже, якщо якесь судження мислиться як безумовно" всезагальне, тобто так, що не припускається можливість виключення, то воно не є виведеним із досвіду, а є безумовно апостеріорним судженням...

Таким чином, необхідність і безумовна всезагальність є точні ознаки апріорного знання і невід'ємно пов'язані між собою.

Не важко довести, що людське знання дійсно містить такі необхідні і в найточнішому смислі всезагальні, отже, чисті апріорні судження. Якщо хочете знайти приклади із галузі наук, то варто лише вказати на всі положення математики: якщо хочете знайти приклад із застосування самого буденного розсудку, то цим може служити універсальне твердження, що всяка зміна повинна мати причину... Насправді, звідки ж сам досвід міг би запозичити свою достовірність, якби всі правила, яким він слідує, в свою чергу також були емпіричними, тобто випадковими... Проте, не тільки в судженнях, але навіть і в поняттях виявляється апріорне походження деяких з них. Відкидайте поступово від вашого емпіричного поняття тіла все, що є в ньому емпіричного: колір, твердість або м'якість, вагу, непроникненість тоді все ж залишиться простір, який тіло займало і який ви не можете відкинути.

III. Про відмінність між аналітичними та синтетичними судженнями.

У всіх судженнях, в яких мислиться відношення суб'єкта (про що йдеться в судженні) до предиката (що приписується суб'єктові), це відношення може бути подвійним. Або предикат В належить суб'єктові А як дещо, що міститься (в прихованому вигляді) в цьому понятті А, або ж в цілому знаходиться поза поняттям А, хоча й пов'язане із ним. В першому випадку я називаю судження аналітичним, а в другому-синтетичним... Перші можна назвати пояснюючими, а другі -розширюючими судженнями, тому що перші через свій предикат нічого не додають до поняття суб'єкта, а лише ділять його шляхом членування на підпорядковані йому поняття, що вже мислилися у ньому (хоча й невиразно), між тим як синтетичні судження приєднують до поняття суб'єкта предикат, що зовсім не мислився у ньому і не міг бути вилученим із нього ніяким членуванням.

...Всі-емпіричні судження... синтетичні. Справді, було б безглуздим основувати аналітичні судження на досвіді, тому що, утворюючи такі судження, я зовсім не повинен виходити за межі.свого поняття і, отже, не маю потреби у свідоцтвах досвіду....Але апріорні синтетичні судження зовсім позбавлені... допоміжних засобів. Якщо я повинен вийти за межі поняття А, щоб пізнати інше поняття В, як пов'язане із першим, то на що я можу спертися і що робить можливим синтез, якщо в такому випадку я позбавлений можливості шукати в сфері досвіду?

...Кінцева мета всього нашого апріорного знання грунтується саме на таких синтетичних, тобто розширюючих знання вихідних засновків...

§20

Коли ми розложимо всі свої синтетичні судження, оскільки вони о об'єктивно важливі, то помітимо, що вони ніколи не складаються з самих споглядань, пов'язаних в судження через порівняння, як звичайно думається, тому що вони були б неможливі, якби до понять, абстрагованих від споглядання, не долучилося ще чисте розсудкове поняття... Навіть судження чистої математики у своїх найпростіших аксіомах не є вільні від цієї умови. Основне твердження: пряма є найкоротшою лінією між двома точками, вимагає передумови, щоб лінію підвести під поняття величини. А це поняття, очевидно, не є самим спогляданням, а вкоренилося лише тільки в розсудку і є тим, щоб, маючи на увазі судження, які можна було б висказати про споглядання (лінії), визначити його щодо кількості, тобто множинності... При таких судженнях маємо на думці, що в даному спогляданні міститься багато однорідного...

IV. 1. Всі математичні судження синтетичні. 2. Природознавство містить у собі апріорні судження як принципи. 3. Метафізика, навіть якщо розглядати" її як науку, яку досі лише намагалась створити,... повинна включати у себе апріорні синтетичні знання.

V. Загальне завдання чистого розуму.

...Істинне завдання чистого розуму полягає у наступному питанні: як можливі апріорні синтетичні судження?

...Рішення (цього) завдання включає в себе -разом із тим можливість чистого застосування розуму при створенні та розвитку всіх наук, що містять апріорні теоретичні знання про предмети, тобто відповідь на питання:

Як можлива чиста математика?      

Як можливе чисте природознавство?

Як можлива метафізика як наука?

Трансцендентальне вчення про початки. Частина перша. Трансцендентальна естетика.

§1.

Яким би чином і за допомогою яких би засобів не відносилось пізнання до предметів, в усякому випадку споглядання є саме той спосіб, яким пізнання безпосередньо ставиться до них і До якого як до засобу тяжіє всяке мислення. Споглядання має місце, лише якщо нам даний предмет; а це, в свою чергу можливе, принаймні, для нас, людей, лише завдяки тому, що предмет деяким чином діє на нашу душу. Ця здатність (сприйнятливість) одержувати уявлення тим способом, яким предмети діють на нас, називається чуттєвістю. Отже, через чуттєвість предмети нам даються, і лише вона постачає нам споглядання; мисляться ж предмети розсудком, і з розсудку виникають поняття. Будь-яке мислення, проте, повинно врешті-решт прямо або безспосередньо через ті або інші ознаки мати відношення до споглядань, отже, для нас - до чуттєвості, оскільки жоден предмет не може бути даним нам іншим способом.

§36

Як можлива сама природа?

Оце питання, що є найвищою точкою, до якої взагалі може дійти трансцендентальна філософія і до якої вона мусить дійти, як до своєї границі та завершення, містить в собі властиво два питання.

По-перше: як можлива природа в матеріальному розумінні, а саме відносно споглядання, як загальна сума явищ, або як загалом можливий простір, час і те, що їх наповнює, предмет наших відчуттів? Відповідь на це така: це є можливим за допомогою прикмети наших відчуттів, згідно з котрою відчуття властивим собі способом зазнають подразнень від предметів, що самі у собі їм невідомі, і від явищ цілком різняться...

По-друге: як можлива природа у формальному розумінні, як загальна сума правил, під які мусять бути підпорядковані всі явища, якщо ті явища вважають у досвіді за взаємно пов'язані? Відповідь не може бути інакша, як тільки така: природа у формальному розумінні є можлива тільки завдяки властивості нашого розсудку, згідно з якою всі уявлення чуттєвості, силою необхідності, зводяться до нашої свідомості; щойно через те можливий своєрідний спосіб нашого мислення і то за допомогою правил - а через такий рід мислення є можливий досвід, який треба цілковито відрізняти від пізнання предметів самих у собі...

Багато маємо законів природи, про які можемо знати тільки через досвід, але закономірність у сполуці явищ, тобто природи загалом не можемо ніяким досвідом пізнати, бо досвід сам потребує таких законів що апріорі лежать в основі його можливості...

Вже те основне твердження, яке ми перевели через цілий цей розділ, а саме твердження, що загальні закони природи можна пізнати апріорі, саме із себе приводить до твердження, що найвище законодавство природи мусить лежати в нас самих, тобто у нашому розсудку;...загальні закони природи мусимо виводити не із природи через досвід, а навпаки мусимо шукати природу згідно з її загальною закономірністю тільки в умовах можливості досвіду, що лежать в нашій чуттєвості і в нашому розсудку....Саме така, і то необхідна відповідність принципів можливого досвіду законам можливості природи може наступити тільки з двох причин: або ми будемо виводити ці закони із природи через досвід, або навпаки, виводитимемо природу із законів можливості досвіду взагалі, і тоді вона буде тотожна самій тільки загальній закономірності досвіду. Перше саме собі суперечить, бо загальні закони природи можуть і мусять бути пізнані апріорі (то значить незалежно від всякого досвіду), а також вони мусять бути основою всякого емпіричного вживання розсудку. Отже лишається тільки друга можливість.