Богословсько-політичний трактат

Отже, наскільки легко люди опиняються під владою якихось забобонів, настільки, навпаки, важко домогтись, щоб вони перебували під одними й тими ж забобонами; навпаки навіть: оскільки натовп (vulgus) завжди лишається однаково жалюгідним, він тому ніколи не лишається спокійним надовго, але йому найбільше подобається тільки те, що є новим і в чому він ще не встиг розчаруватися. Саме ця непостійність і була причиною багатьох заколотів і страшних війн, адже...„ніщо краще не панує над натовпом, ніж забобони”; внаслідок цього під виглядом релігії народу легко навіяти то вшановувати своїх царів як богів, то проклинати і ненавидіти їх як загальний бич роду людського.

„...Свобода не тільки може бути дозволена без шкоди для благочестя і спокою держави, але скоріше її знищення означало би знищення саме спокою держави і благочестя”.

„Вказавши... на свободу, яку божественний закон об’явлення надає кожному, я...показую, що саме ця свобода, що не порушує спокою в державі і права державної влади, може і навіть повинна бути дозволена і що вона не може бути відібрана без великої небезпеки для миру і без великої шкоди для всієї держави”.

„Адже могутністю божою все створено. Скажу більше: оскільки могутність природи є нічим іншим, ніж могутністю бога, оскільки не знаємо природних причин; отже безглуздо і вдаватися до цієї могутності божої, якщо ми не знаємо природної причини якоїсь речі, тобто самої могутності божої.

 

№5 Людина і суспільство

Справжнє щастя і блаженство кожного полягає тільки у насолоді благом, а не в тій славі, що благом насолоджується лише він один і більше ніхто; адже той не знає справжнього щастя і блаженства, хто вважає себе більш блаженним тому, що іншим живеться не так добре, як йому одному, чи що він найблаженніший і найщасливіший за інших. Радість, яку він відчуває від цього, якщо тільки вона не дитяча, походить ні з чого іншого, як від заздрощів і поганого серця. Наприклад, справжнє щастя і блаженство людини полягає тільки в мудрості і пізнанні істини, а зовсім не в тому, що вона мудріша за інших чи що інші не здатні пізнати істину; адже це ані на йоту не збільшує його мудрості, тобто справжнього щастя. Той, хто радіє через це, той радіє нещастю іншого; отже, він заздрісний і лихий і не знає ані справжньої мудрості, ані спокою справжнього життя.

Під управлінням бога (Dei direction) я розумію відомий непорушний і незмінний порядок природи, чи поєднання (concatenation) природних речей. Адже ми вище говорили, а також і в іншому місці показали, що всезагальні закони природи, за якими все здійснюється і визначається, суть лише вічні рішення бога (decreta Dei), які містять в собі завжди вічну істину і необхідність.

Слово закон, взяте в абсолютному значенні, означає те, що примушує кожного індивідуума – всіх чи кількох, що належать до одного й того ж виду, - діяти одним і тим же відомим і визначеним способом; а це залежить чи від природної необхідності (necessitas naturae), чи від людського волевиявлення. Закон, що залежить від природної необхідності, є той, який необхідно випливає із самої природи чи визначення речі; закон же, що залежить від людського волевиявлення і який більш вдало називають правом, є той, який люди визначають собі та іншим, щоб безпечніше і зручніше жити, чи з інших причин.

Оскільки найкращою частиною в нас є розум (intellectus), то безперечно, що, коли ми дійсно бажаємо шукати користі для себе, ми повинні більш за все турбуватися про його вдосконалення, наскільки можливо, адже в його вдосконаленні слід вбачати найвище наше благо.

Адже, як ми вже показали, хто чинить добро внаслідок істинного пізнання добра і любові до нього, той чинить вільно і з душевною витримкою, а хто діє через страх перед злом, той діє за примусом зла, як раб, і живе під пануванням іншого.

...Якщо б люди від природи так були створені, що вони нічого не бажали би, крім того, на що їм вказує істинний розум, то суспільство, без сумніву, не потребувало би жодних законів, і, безперечно, вдовольнялось би навчанням людей істинним правилам моралі, щоб люди добровільно і від усієї душі робили те, що справді корисно. Але людська природа є зовсім іншою. Всі, зазвичай, шукають своєї користі,... але досягають чогось і вважають це корисним зовсім не завдяки голосу здорового глузду, але в більшості захоплюючись, лише через пристрасті і душевні афекти (які аніскільки не рахуються ні з майбутнім, ні з іншими речами). Тому жодне суспільство не може існувати без влади і сили, а отже, і без законів, що вгамовують і стримують пристрасті і нестримні пориви людей. Проте людська природа не витримує, щоб її необмежено примушували, і, як трагік Сенека говорить, „жорстокого панування ніхто довго не витримував, помірне – триває довго”. Адже поки люди діють лише під страхом, до тих пір вони виконують і те, чого більш за все не бажають; вони не беруть до уваги корисності чи необхідності виконання дії, але піклуються лише про те, щоб не бути підданими покаранню чи визиску. Вони навіть не можуть не радіти нещастю чи шкоді для повелителя, хоч би і на велику біду для себе, і не можуть не бажати і не влаштовувати йому, де тільки можливо, всіляких неприємностей. Далі, люди більш за все не можуть терпіти служіння рівним собі і підкорення їх управлінню. Нарешті, нема нічого більш важкого, як знов відібрати у людей свободу, одного разу їм надану. З цього випливає, по-перше, що або все суспільство повинно колективно, якщо можливо, втримувати владу так, щоб всі були зобов’язані служити самі собі і ніхто – рівному собі, або ж, якщо панування втримують небагато чи тільки один, він повинен мати щось вище порівняно зі звичайною людською природою чи хоч би повинен з усієї сили намагатися переконати в цьому натовп. Згодом, закони в кожній державі слід так встановлювати, щоб людей стримував не стільки страх, скільки надія на якесь благо, якого найбільше бажають, адже тоді кожен охоче буде виконувати свій обов’язок.          

В якій би державі людина не була, вона може бути вільною. Адже людина, без сумніву, настільки вільна, наскільки вона керується розумом. Але розум...всіляко радить мир; останній же може втриматися тільки в тому випадку, коли загальні права держави зберігаються непорушними. Отже, чим більше людина керується розумом, тобто чим більше вона вільна, тим частіше вона буде зберігати права держави і виконувати наказ верховної влади, підданою якої (влади) вона є.

 

  Ознайомившись із наведеними фрагментами творів Б.Спінози, порівняйте в різних текстах зміст, який вкладає мислитель в поняття „субстанція”, „природа”, „Бог”(№1). Проаналізувавши вказані тексти, Ви можете впевнитися в тому, що зміст цих понять значною мірою ідентичний. В цьому полягає певна оригінальність філософського світогляду Б.Спінози. На основі цієї позиції Б.Спінозу „обвинувачували” у матеріалізмі, який був у ті часи великим гріхом. Чи мали критики солідне підгрунтя так оцінювати вчення Б.Спінози? Які фрагменти свідчать про пантеїзм Б.Спінози (№1)? Якими є основні онтологічні позиції філософа (№1)? Назвіть і охарактеризуйте атрибути субстанції, визначені Спінозою   (№ 1). Що він вкладає в поняття „свідомість” (№4)? Що можна сказати про його теорію пізнання (№2)? Що він говорить про різні види пізнання (№2)? Який зміст Б.Спіноза вкладає в поняття „розум” (№2)? Якими є погляди Спінози на істину (№2)? Які фрагменти текстів свідчать про раціоналізм Спінози (№2)? Як він тлумачив поняття методу; який метод, на його думку, найкращий (№2)? В чому він вбачає найбільші цінності людського життя (№3)? Проаналізуйте ті уривки, в яких йдеться про афекти (пристрасті) і свободу людини (№4, №6). Який зміст філософ вкладає в поняття ”свобода” (№3, №5)? Чи погоджуєтесь Ви з таким розумінням свободи? Як уявляє собі Б.Спіноза свободу стосовно законів і держави (№6)? Чи вважаєте Ви, що він мав демократичні погляди? Якщо так, наведіть відповідні уривки (№5). Чи Ви погоджуєтесь з позицією мислителя щодо умов свободи і щастя людини (№5)? Якою є Ваша власна позиція з цих питань (№3-5)?. Як Ви оцінюєте теологічну концепцію Б.Спінози? (№ 6) Які висловлювання мислителя з наведених Вам сподобалися найбільше і чому?

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Як визначає Б.Спіноза поняття „субстанція”, „природа”, „Бог”?

2. Який зміст мислитель вкладає в поняття атрибутів субстанції?

3. Назвіть види пізнання, які філософ характеризує у своїй гносеології.

4. Викладіть основні положення концепції свободи Б.Спінози.

5. Окресліть політичні погляди Б.Спінози і покажіть їх зв’язок з його ідеями про свободу.