Дослідження про людське розуміння

Розділ XII. Про академічну, або скептичну, філософію. Ч.1.

Цілком зрозуміло, що люди через свої природні інстинкти або свої схильності готові вірити своїм відчуттям, і, що ми без будь-яких роздумів,... припускаємо, що існує зовнішній світ, який не залежить від нашого сприйняття та який буде існувати, навіть якщо зникнуть або будуть знищені всі істоти, здатні його сприймати...

Цілком очевидно також і те, що люди, йдучи за цим сліпим і могутнім природним інстинктом, завжди вважають, що образи, які надходять через відчуття, це саме і є зовнішні об'єкти, але не підозрюють, що перші, по суті є не чим іншим, як уявленням (representations) других. Ми віримо, що стіл... існує незалежно від нашого сприйняття і є чимось зовнішнім стосовно розуму, що його сприймає. Наша присутність не спричиняє його існування, наша відсутність не знищує його; він перебуває однорідним і цілісним незалежно від стану мислячих істот, які його сприймають чи розглядають.

...Але нашому розуму доступні лише образи чи сприйняття, а відчуття - це не що інше, як канали, через які передаються ці образи, і тому вони не здатні встановити справжню відповідність між розумом та об'єктом. Видимий нами стіл видається меншим по мірі того, як ми віддаляємся від нього; але реальний стіл, що існує незалежно від нас, не зазнає змін. Отже, наш розум сприйняв лише його образ....Реальності, які ми маємо на увазі, коли говоримо: цей дім, це дерево, - не що інше, як сприйняття нашого розуму, скороминучі копії чи образи інших реальностей, які залишаються однорідними і незалежними.

За допомогою якого аргументу ми можемо довести, що сприйняття нашого розуму викликані зовнішніми об'єктами, цілковито відмінними від цих об'єктів, хоча й схожими з ними, а не викликаються ані діяльністю самого розуму, ані нав'язуванням якогось незримого та невідомого духа, ані якоюсь іншою ще менш відомою нам причиною? Визнано, що багато

з цих сприйняттів зовсім не викликаються чим-небудь зовнішнім, як це буває, наприклад, у сновидіннях, при божевіллі та інших хворобах. І що може бути незрозумілішим від того способу, яким тіло може так діяти на розум, щоб породжувати свій образ у субстанції, що вважається зовсім відмінною від нього і навіть протилежною від нього за своєю природою?

Питання, чи породжуються сприйняття відчуттів схожими з ними зовнішніми об'єктами, є питанням факту. Як же вирішити його? Безперечно, за допомогою досвіду... Але тут досвід залишається і повинен залишатися цілком мовчазним: у розумі ніколи не буває нічого, крім сприйняттів і він ніколи не зможе довідатися з досвіду про їх зв'язок з об'єктами.

 

ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ

Книга перша. Про пізнання. Частина II. П ро ідеї простору та часу

Розділ 6. Про ідею існування та зовнішнього існування

Не існує такого відчуття або такої ідеї будь-якого роду, які б не усвідомлювалися або не пригадувалися нами та яких ми не уявляли би як існуючі; вочевидь, з такого усвідомлення і виникає найдосконаліша ідея буття і впевненість у ньому. Виходячи з цього, ми можемо сформулювати наступну дилему, найяснішу і найпереконливішу, яку тільки можна собі уявити: Оскільки ми ніколи не можемо пригадати жодного враження, ані жодної ідеї, не приписуючи їм існування, отже, ідея існування повинна походити або від виразного, чіткого враження, яке по'єднується з кожним сприйняттям чи з кожним об'єктом нашої думки, або мусить бути тотожною із самою ідеєю сприйняття чи з об'єктом.

Через те, що ця дилема є очевидним наслідком принципу, який говорить, що кожна ідея походить від подібного з нею відчуття, наш вибір між обома положеннями дилеми не може бути сумнівним. Не тільки немає такого виразного відчуття, яке супроводжувало б кожне сприйняття і кожну ідею, але я не думаю, щоб існували взагалі два виразних відчуття, які були б з'єднані нерозривно. Хоча деякі відчуття і можуть бути тимчасово з'єднані, ми незабаром зауважуємо, що вони припускають поділ і можуть бути розглянуті окремо. Внаслідок цього, хоча кожне відчуття і кожна ідея, які ми тільки пам'ятаємо, розглядаються як існуючі, однак ідея існування не походить від якогось окремого враження.

Отже, ідея існування тотожна ідеї того, що ми уявляємо як існуюче. Просто думати про яку-небудь річ і думати про неї як про існуючу - це одне й те ж саме.

 

Не лише неосвічені та тупі селяни, але й діти і навіть тварини вдосконалюються завдяки досвіду і вивчають якості об'єктів природи, спостерігаючи їх дії.

Частина IV. Про скептицизм та інші філософські системи

Розділ 6. Про тотожність особи

...Я насмілююся стверджувати стосовно інших людей, що вони суть не що інше, як зв'язка або пучок різних сприйняттів, що слідують одне за другим з незбагненною швидкістю і перебувають у постійному русі і постійно змінюються. Наші очі не можуть повернутися в очницях без того, щоб не змінилися наші сприйняття. Наша думка ще більш мінлива, ніж зір, а всі інші наші почуття і здібності вносять свою частку в ці зміни, і немає такої духовної сили, що залишалась би незмінно тотожною, хіба тільки на одну мить. Дух - щось подібне до театру, в якому виступають один за другим різні сприйняття...

 

Світ, у якому ми живемо, нагадує собою величезний театр, причому дійсні пружини того, що відбувається в ньому, від нас повністю приховані, і в нас немає ані достатнього знання, щоб передбачити ті нещастя, що безперестанно загрожують нам, ані достатньої сили, щоб попередити їх. Ми безперестано балансуємо між життям і смертю, здоров'ям і хворобою, достатком і нуждою, - усе це розподіляється між людьми таємничими, невідомими причинами, дія яких часто буває несподіваною і завжди - незрозумілою. І ось ці невідомі причини стають постійним предметом наших надій і страхів; і якщо наші афекти знаходяться

у постійному напруженні через тривожне чекання прийдешніх подій, то й уява наша також діє, створюючи уявлення про названі сили, від яких ми знаходимося фактично у повній залежності...

...Не дивно, що людство через повну необізнанність щодо причин і в той же час надзвичайно стурбоване своєю майбутньою долею негайно ж визнає свою залежність від невидимих сил, що наділяються почуттям і розумом...

...Не важко помітити, що, чим більше спосіб життя людини залежить від випадковостей, тим легше вона піддається марновірству; зокрема, це спостерігається серед гравців і мореплавців, що з усіх людей найменше здатні до серйозності, проте повні різних легковажних і забобоних уявлень.

 

Ви познайомилися з фрагментами творів визначних представників емпіризму. Як видно з наведенних фрагментів, всі вони беруть за вихідний принцип своєї філософії чуттєве пізнання, але роблять звідси різні висновки. Дж.Локк, висунувши вчення сенсуалізму, розвиває матеріалістичну теорію пізнання. Дж.Берклі, відштовхуючись від вчення Локка, розробляє вчення про світ та його пізнання з позицій суб'єктивного ідеалізму. Д.Юм переосмислює основи емпіризму в дусі скептицизму та агностицизму. В чому причини, на вашу думку, таких різких відмінностей у трактуванні ролі чуттєвого пізнання? Чи можуть

відчуття давати нам достовірні знання та як перевірити їх достовірність? Наскільки можна довіряти нашим відчуттям та чому? Порівняйте висловлювання вказанних представників емпіризму з позицією представників раціоналізму (Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбніца, Б.Паскаля). Використовуючи відповідні фрагменти, вкажіть на переваги емпіризму та його недоліки.

 

 

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Назвіть основне джерело будь-якого знання за вченням Дж.Локка, Дж.Берклі та Д.Юма.

2. Чи згідні ви з тезою Дж.Локка, що людський розум є чистою дошкою?

3. За яким принципом Дж.Локк поділяє якості речей на первинні та вторинні?

4. Як Дж.Локк трактує співвідношення між якістю предмета, його відчуттям та його ідеєю?

5. В існуванні якої реальності не сумнівається Дж.Берклі, взявши її за вихідний пункт своєї філософії?

6. Чому Дж.Берклі приходить до висновку, що матерії не існує?

7. Чому Дж.Берклі заперечує існування первинних та вторинних якостей речей?

8. Чому Д.Юм заперечує причино-наслідковий зв'язок між чуттєвими відчуттями та ідеями розуму?

9. Як Д.Юм вирішує проблему співпадіння між відчуттями і об'єктом відображення?

10. Поясніть, чому філософську позицію Д.Юма називають агностицизмом?