Розвідка про походження та підстави нерівності між людьми

Я помічаю подвійну нерівність у людському роді: одна, яку я назву природною, або фізичною, оскільки вона встановлена природою, полягає у різниці віку, здоров’я, тілесних сил та розумових або душевних якостей. Друга ж може бути названою моральною або політичною, оскільки вона залежить від свого роду угоди і встановлена або принаймні стала правомірною зі згоди людей. Вона полягає у різноманітних привілеях, якими одні користуються на шкоду іншим, у тому, наприклад, що одні більш багаті, шановані та могутні, ніж інші, або навіть змушують їх підкорятися собі.

Перший, хто натрапив на думку, відгородивши ділянку землі, сказати: «Це моє» – і знайшов людей, достатньо простодушних, щоб цьому повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства. Від скількох злочинів, війн і вбивств, від скількох лих та жахів позбавив би рід людський той, хто, висмикнувши кілки та засипавши рів, крикнув би своїм ближнім: «Не слухайте ліпше цього шахрая, ви загинете, якщо здатні забути, що плоди земні належать всім, а земля – нікому!» Але досить ймовірно, що справи не могли вже тоді залишатися у тому становищі, у якому перебували. Ідея власності, яка залежала від багатьох ідей попередніх, які могли виникнути лише поступово, не раптово склалися у розумі людини. Треба було далеко піти шляхом прогресу, набути безліч технічних навичок і знань, передавати та примножувати їх з віку до віку, аби наблизитися до цієї останньої границі природного стану.

Доки люди виконували лише такі роботи, які були під силу одному, і розробляли такі мистецтва, які не вимагали співпраці багатьох людей, вони жили вільними, здоровими, добрими і щасливими, наскільки могли бути такими за своєю природою, і продовжували насолоджуватися всією чарівністю незалежних стосунків. Але з тієї миті, як людина стала потребувати допомоги іншої, з тієї миті, як люди помітили, що одній корисно мати запас їжі, достатній для двох, рівність зникла, виникла власність, стала неминучою праця, і безмежні ліси перетворилися у веселі ниви, які треба було поливати людським потом, і на яких незабаром зійшли та розквітли разом з посівами рабство та злиденність.

Великий переворот цей учинив винахід двох мистецтв: обробки металів та землеробства. В очах поета – золото та срібло, а в очах філософа – залізо і хліб цивілізували людей і занапастили рід людський.

 Ненаситне честолюбство, жага збільшувати свій добробут, не так з огляду на справжні потреби, як для того, аби стати вище за інших, прищеплюють всім людям негідну схильність шкодити одне одному і таємну заздрість, тим більше небезпечну, що, прагнучи напевно завдати удару, вони часто ховається за машкарою доброзичливості. Отже, конкуренція і суперництво, з одного боку, а з іншого – протилежність інтересів та потайне прагнення збагатитися за рахунок іншого – такими є найближчі наслідки виникнення власності, такими є невідступні супутники нерівності, яка народжується.

 Таким чином, найбільш могутні або найбільш злиденні, виходячи зі своєї сили або зі своїх злиднів, почали приписувати собі своєрідне право на майно іншого, рівносильне в їхніх очах праву власності, і за знищенням рівності настав жорстокий розбрат. Захоплення, здійснювані багатими, розбійництво, здійснюване бідними, нестримні пристрасті одних та інших, забиваючи природне співчуття і слабкий ще голос справедливості, зробили людей жадібними, честолюбними і злими.

… нерівність, майже незначна у природному стані, посилюється і росте залежно від розвитку наших здібностей та успіхів людського розуму і стає, нарешті, міцною та правомірною завдяки виникненню власності і законів. Моральна нерівність, узаконена одним лише позитивним правом, протилежна праву природному, оскільки вона не співпадає з нерівністю фізичною. Ця різниця досить ясно показує, що ми повинні думати про той вид нерівності, який царює серед всіх цивілізованих народів, оскільки природне право, як би ми його не визначали, очевидно, не може допускати, щоб дитя панувало над старим, щоб дурень керував мудрецем і жменька людей потопала у розкоші, тоді як величезна більшість терпить нужду у найнеобхіднішому.