Пролегомена до кожної майбутньої метафізики, яка може виступати як наука”.

Перша частина головного трансцендентального питання.

Як можлива чиста математика?

§6 Оце перед нами велике й випробуване пізнання, яке вже тепер має на подив гідні розміри та обіцяє безграничне поширення у майбутньому; воно... не спирається на підставах досвіду, лише є чистим витвором розумну, а крім того наскрізь синтетичне. "Отже як воно можливе для людського розуму, творити таке пізнання зовсім апріорі?" Чи не є передумовою її спромоги, бо вона не спирається і не може спиратися на досвіді - якась апріорна основа пізнання, що лежить глибоко захована, але могла би виявитись через ці свої наслідки, якби тільки добре розслідити її вихідні точки?

§7 Але ми переконуємося, що ціле математичне пізнання має цю властивість, що вона мусить представляти собі наперед свої поняття у спогляданні і то апріорі, отже не в емпіричному, лише у чистому спогляданні; без цього способу не може воно поступити ані на крок. Значить ці судження є всі інтуїтивні, натомість філософія мусить вдовольнятися дискурсивними судженнями з самим понять, а свої аподиктичні твердження може пояснювати за допомогою споглядання, але ніколи не може їх звідти виводити. Ця замітка про суть математики орієнтує нас вже про першу і найголовнішу умову її можливості: а саме в її основі мусить лежати якесь чисте споглядання, в якому вона може всі свої поняття представляти в дійсності, а все-таки апріорі, або, як кажуть, конструювати. Якщо зможемо винайти це чисте споглядання та його можливість, то тоді без труда вияснимо собі, як можливі синтетичні судження апріорі в чистій математиці, а тим самим також, як саме ця наука можлива...

§9 Якби наше споглядання мусило бути таким, що воно зображувало би предмети, як вони є самі в собі, то не було би зовсім апріорного споглядання - то воно було би усе емпіричним. Бо, що міститься в предметі самім у собі, можу знати лише, оскільки він мені безпосередньо даний. Очевидно й надалі незрозуміле, як я можу, оглядаючи даний предмет, пізнати, який він сам у собі, бо ж його прикмети не можуть перейти до моєї уяви; навіть як би ми допустили цю можливість, то все-таки подібне споглядання не може бути апріорі, цебто раніше ніж предмет увійшов до моєї уяви; бо без цього не можна придумати ніякої причини, щоб з ним зв'язувати мої уявлення; це відношення мусило б спиратися на натхнення. Отже, що моє споглядання... відбувається як апріорне пізнання, це 6 можливим лише в один спосіб, а саме, якщо це пізнання не містить у собі нічого іншого, лише форму чуттєвості, яка існує в моєму суб'єкті раніш як усі дійсні враження, через які предмети на мене діють. Бо знаю апріорі, що предмети почуттів можна споглядати лише за допомогою цієї форми чуттєвості. З того виходить, що твердження, які торкаються лише цієї форми чуттєвого споглядання, будуть у відношенні до чуттєвих предметів можливі і важливі, та навпаки споглядання, які є можливі апріорі, не можуть ніколи торкатися інших речей, лише предметів наших почуттів.

§10 Саме час і простір є такі споглядання, які чиста математика кладе в основу всього свого пізнання і суджень, які рівночасно виступають як аподиктичні й необхідні; бо математика мусить усі свої поняття спершу зобразити, цебто конструювати в спогляданні, а чиста математика в чистому спогляданні, без котрого вона не може ні на крок посунутися, (тому, що вона не може поступати аналітичне, цебто розчленовуючи поняття, лише синтетичне), доки бракує їй чистого споглядання, в- якому лише можемо дістати матеріал для синтетичних суджень апріорі. Геометрія кладе в основу чисте споглядання простору. Арифметика творить навіть свої числові поняття послідовним додаванням одиниць в часі, а особливо чиста механіка може творити свої поняття руху тільки за допомогою зображення часу. Але обидва ці зображення є чистими формами споглядання; бо коли від емпіричних споглядань тілі їх змін (рухів) вилучити все емпіричне, тобто те, що належить до відчуття, то залишається лише час і простір, які є тими самими чистими спогляданнями та апріорі лежать в основі відчуттів, тому ніколи не можна їх поминути; але вони саме тим, що є чистими апріорними спогляданнями, доказують, що вони є лише формами нашої чуттєвості, які мусять випереджувати будь-яке емпіричне споглядання.

§П Чиста математика, як синтетичне пізнання апріорі, є лише цим способом можлива, що вона не відноситься до ніяких інших предметів, лише до чуттєвих; чисте споглядання (простору і часу) служить апріорною основою їх емпіричного споглядання, а може служити з тої причини, що воно не є нічим іншим, лише самою формою чуттєвості, яка випереджує дійсно появу предметів і так щойно робить її справді можливою.

§12 Що простір в певному значенні слова (котрий сам не є границею жодного іншого простору) має три виміри і що простір взагалі не може мати їх більше, основується на цьому твердженню, що в одній точці може перетинатися під прямим кутом не більше, як три лінії. Але цього твердження не можна вивести з понять - лише воно основується безпосередньо на спогляданні, і то чистим та апріорним, бо воно є безумовно певне.

§13 А врешті я наведу звичай ніші випадки, які можна узяти з буденного життя.

Що ж може бути подібніше до моєї руки або мого вуха і рівніше у всіх частинах, як їх образ у дзеркалі? А все ж таки не можу я поставити такої руки, яку бачу в дзеркалі, на місце її первотвору; бо коли це була права рука, то вона в дзеркалі є, ліва, а образ правого вуха є лівим. Нема тут жодних внутрішніх різниць, які міг би якийсь розум хоч би подумати; а все таки різниці є внутрішні, наскільки вчать почуття; бо ліву руку не можна замкнути в тих самих границях, що й праву, не зважаючи на їх рівність і подібність (вони не можуть бути пристайні); рукавиці з одної руки не можна вживати на другу. Як отже це розв'язати? Ці предмети зовсім не є зображенням речей, якими вони є самі у собі і якими міг би пізнати їх чистий розум, але це чуттєві споглядання, тобто явища, котрих можливість полягає на відношенні якихось, за своєю суттю незнаних, речей до чогось іншого, а саме до нашої чуттєвості. Простір є таким чином його чисті поняття.

Але щоби знайти такий принцип, шукав я таку чинність розсудку, яка містить в собі всі інші, а відзначається тільки різними модифікаціями або моментами, які служать до цього, щоби різноманітність уявлення звести під загальну єдність мислення. Так відкрив я, що ця розсудкова чинність полягає на судженні. А тут лежала вже переді мною готова, хоча й не зовсім ще вільна від недостатків робота логіків, котра мені уможливила виставити повну таблицю чистих розсудкових функцій, які одначе у відношенні до кожного предмету були неозначені. Наприкінці приклав я ці функції судження загально до предметів чи, вірогідніше, до умови, при якій можна судження признати об'єктивно важливими, в цей спосіб повстали чисті розсудкові поняття, про яких я міг без сумніву сказати, що як раз вони... можуть творити ціле наше пізнання речей на основі самого лише розсудку. їх назвав я, як і годилось, старою назвою: категорії...

Але властивою рисою моєї системи категорій, чим вона відрізняється від тої давньої, котра поступала без всякого принципу... є те, що за допомогою моїх категорій можна було точно означити істинне значення чистих розсудкових понять і умову їхнього вжитку. Бо тут вийшло в дійсності, що вони самі по собі не є нічим іншим, як лише логічними функціями, а як такі не дають навіть найменшого поняття про об'єкт самий у собі, тільки мусять спиратись на чуттєве споглядання. В такому разі служать вони лише до цього, щоб емпіричні судження, які звичайно відносно всіх функцій судження є непевні й байдужі, визначити залежно від цих функцій, через це надати їм загального значення.

До такого зрозуміння природи категорій, яке рівночасно обмежувало б їх до самого тільки досвідного вжитку, не додумався ані сам Аристотель, ані ніхто після нього; а без такого зрозуміння (яке цілковито залежить від їх виведення тобто дедукції) є вони без найменшої користі і тільки порожнім списком назв, без пояснення і без правила їхнього вжитку. Як би так стародавнім філософам коли-небудь прийшло щось подібне на думку, то нема сумніву, що всі досліди чистого розумового пізнання, які протягом багатьох століть під назвою метафізики змарнували вже не один добрий талан, перейшли би до наших часів під зовсім іншим видом і просвітили би людський розсудок, замість цього, щоби його, як це в дійсності сталося, неясним і безуспішним мудруванням виснажити і зробити непридатним для дійсної науки.

Оця система категорій дає знову змогу систематично опрацювати кожний предмет чистого розуму і подає безсумнівну вказівку, цебто провідну нитку, як і через котрі точки досліду мусить переходити кожний метафізичний розгляд, якщо він має бути повний; бо ця системі вичерпує всі розсудкові моменти, під котрі мусимо підпорядкувати кожне поняття.

§ 39 Аристотель зібрав десять таких чистих первісних понять і назвав їх категоріями (субстанція, якість, кількість, відношення, дія, піддавання дії, коли, де, положення, стан)...

При досліджуванні чистих елементів людського пізнання (які не містять в собі нічого досвідного) вдалося мені... з цілою достовірністю відрізнити чисті первісне поняття чуттєвості (простір і час) від чистих понять розсудку і тим способом їх відмежувати. З тої причини викреслив я з вище наведеного списку 7-му, 8-му і 9-ту категорії. Інші не могли мені до нічого придатися, бо не було в них принципу, на підставі котрого можна би було розсудок в цілій його повноті вимірити і в повному числі та з точністю означити всі його функції, з котрих випливають природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує все, чого той бажає, а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані питання

§ 21 Щоби отже з'ясувати можливість досвіду, оскільки він оснований на чистих розсудкових поняттях апріорі, мусимо насамперед в повній таблиці зобразити те, що загалом належить до діяльності суджень, а також різні в них моменти розсудку. Бо цілком рівнобіжне до суджень дістанемо в результаті чисті розсудкові поняття, які не є нічим іншим більше, як поняттями споглядання взагалі, оскільки вони з огляду на цей або інший момент є необхідно та загально призначені для судження як такого. Тим самим можна теж визначити зовсім Точно апріорні, основні твердження, на основі яких є можливий весь досвід як об'єктивно важливе емпіричне пізнання. Бо вони є ніщо інше, як твердження, які всяке спостереження підпорядковують під ті чисті розсудкові поняття (згідно з певними загальними умовами споглядання).

                                   Логічна таблиця суджень

Щодо кількості                                                         Щодо якості

Загальні.                                                                    Стверджувальні.

Частинні (особливі).                                                        Заперечуючи.

Одиничні.                                                                       Безконечні.

 

Щодо відношення.                                                         Щодо модальності.

Категоричні (безумовні).                                             Проблематичні (можливі).

Гіпотетичні (умовні).                                             Асерторичні (дійсні).                                                                                                                                                              Діз'юнктивні (роздільні).                                             Аподиктичні (необхідні).

 

                     Трансцендентальна таблиця розсудкових понять

Щодо кількості.                                                           Щодо якості.

Єдність (міра).                                                          Дійсність.
Множинність (величина)                                              Заперечення.

Всецілість (цілість).                                                          Обмеження.

 

Щодо відношення.                                                          Щодо модальності.

Субстанція.                                                                         Можливість.

Причина.                                                                     Існування.
Спілкування (взаємодія).                                              Необхідність.

 

§21а Досвід складається із споглядань, котрі належать до чуттєвості, та із суджень, котрі є виключно справою розсудку. Але судження, які творить розсудок лише із чуттєвих споглядань, далеко ще не є досвідними судженнями.

...Досвідне судження мусить до чуттєвого споглядання... ще щось додати, що робить синтетичне судження необхідним, а тим самим загальнозначимим. Це знову не може бути ніщо інше, як це поняття, яке визначає споглядання як таке...

§22...Справа почуттів - споглядати; справа розсудку - думати. А думати - значить сполучати в свідомості уявлення... Судження - це сполучення уявлень у свідомості. Отже думати значить судити або зводити уявлення до суджень взагалі.

...Логічних моментів всякого судження є стільки родів, скільки є можливих способів сполучення уявлень у свідомості. Як ці останні служать як поняття, то є вони поняттями, що торкаються необхідного сполучення уявлень у свідомості, а тим самим є вони принципами об'єктивно важних суджень.

...Чистими розсудковими поняттями є ті поняття, під які треба наперед підпорядкувати всі спостереження, раніш ніж з них можуть стати досвідні судження, в яких синтетична єдність спостережень зображена як необхідна та загально важна.

Третя частина головного трансцендентального питання, як є взагалі можлива метафізика?

§40 Крім природних понять, що кожної хвилі знаходять пристосування в досвіді, займається метафізика ще й чистими розумовими поняттями, яких не знаходимо ніколи в ніяким, хоч би в який-небудь спосіб можливим, досвіді. Кожний поодинокий досвід є тільки частиною цілої сфери досвіду, натомість саме абсолютне ціле кожного можливого досвіду не є жодним досвідом, а проте творить необхідну проблему розуму. Але для самого тільки зображення того абсолютного цілого потребує розум зовсім інших понять, відмінних від чистих розсудкових понять, котрих вжиток є тільки іманентний, тобто відноситься до досвіду, оскільки той є можливим. Натомість розумові поняття охоплюють повноту, тобто колективну єдність цілого можливого досвіду, а тим самим сягають поза кожний поодинокий досвід і так стають трансцендентними.

Отже, як розсудок потребує категорій для досвіду, так і розум містить в собі основу для ідей, під якими я розумію необхідні поняття, предмет котрих все таки не може бути даний в ніяким досвіді. Ці останні (ідеї) містяться в самій природі розуму, так само як перші (категорії) в природі розсудку, і коли ідеї наводять зі собою видимість, котра легко може звести на манівці, то ця видимість є неминуча, хоча зовсім добре можна зарадити тому, „щоби вона не обманювала”.

§41 Відрізнення ідей, цебто чистих розумових понять, від категорій, цебто чистих розсудкових понять, як пізнань цілковито іншого роду, походження і вжитку, являється таким важливим для обґрунтування науки, яка повинна містити в собі систему всіх тих апріорних пізнань, що без такого відмежування метафізика рішуче неможлива, або, що найвище, лишається безладною, недоречною спробою ліплення паперового будинку без матеріалу, який використовуєш, і без знання його придатності до цієї чи іншої цілі.

§42 Всі чисті розсудкові пізнання мають ту властивість, що їх поняття лежать в досвіді і досвід підтверджує їхні основні твердження. Натомість при трансцендентних розумових пізнаннях ані того, що відноситься до їх ідей, не знайдемо в досвіді, ані їхні твердження ніколи не можуть бути через досвід підтверджені або заперечені. Тому то й кожну помилку, яка тут могла б закрастися, можна виявити нічим іншим, як тільки самим чистим розумом.

§43 Тому, що я найшов джерело категорій в чотирьох логічних функціях всіх розсудкових суджень, мусив я цілком природно шукати джерело ідей в трьох функціях умовиводів...

Формальна відмінність розумових умовиводів приневолює мене поділити її на категоричні, гіпотетичні і розділові. Основані на такому поділі розумові поняття містять в собі, по-перше, ідею повного суб'єкта (субстанціальність), по-друге, ідею безперервного ряду умов, по-третє, визначення всіх понять в ідеї повної суми всього можливого. Перша ідея була психологічна, друга космологічна, третя теологічна; а що всі три спричиняють до діалектики, хоча кожна на свій власний спосіб, то на тим заснований поділ цілої діалектики чистого розуму на паралогізм, антиномію, а наприкінці ідеал чистого розуму...

§44 При цьому загальному розгляді являється помітним ще й те, що розумові ідеї в нічому не допомагають нам при користуванні розсудком у відношенні до досвіду, як це... роблять категорії, а навпаки, з огляду на цей вжиток є вони цілковито непотрібні...

Чи душа є простою субстанцією чи ні, це при пояснюванні душевних явищ для нас може бути цілковито байдуже, бо поняття простого єства ми не в силі зробити зрозумілим чуттєво... через ніякий можливий досвід. Тому є це поняття, відносно кожного бажаного розуміння причини явищ, цілковито порожнє та зовсім не може служити принципом пояснення того, що подає нам внутрішній чи зовнішній досвід. Подібно і космологічні ідеї про початок або вічність світу не можуть служити до того, щоби якраз ними пояснювати яку-небудь подію в світі....Так отже ідеї мають цілком інше призначення свого вжитку, ніж категорії, які самі... уможливлювали досвід... Все таки мусить проявлятися згідність між тим, що належить до природи розуму, і тим, що до природи розсудку, як рівно ж розум мусить спричинитися до удосконалення розсудку і ніколи не може його баламутити.

Розв'язка цього питання така: чистий розум не мав своїми ідеями на меті поодиноких предметів, котрі лежали би поза межами досвіду, тільки вимагає повноти розсудкового вжитку в системі досвіду. Тою повнотою може бути одначе тільки повнота принципів, а не споглядань чи предметів. Все ж таки, щоби цю повноту принципів точно зобразити, уявляє собі її чистий розум як пізнання предмету..., а цей предмет є тільки ідеєю, що має на меті наблизити розсудкове пізнання, як тільки можна, до тої повноти, яку означує ця ідея.

§50 Космологічні ідеї.

Цю ідею називаю я космологічною тому, що вона все тільки з чуттєвого світу бере свій об'єкт, а також не потребує жодного іншого, як тільки того світу, якого предмет є об'єктом почуттів: отже тому є ця ідея поцейбічна, а не трансцендентна, а тим самим це не є ще ідея....Незважаючи на це поширює космологічна ідея все таки сполуку всього обумовленого з його умовою... так далеко, що досвід ніколи не може їй дорівняти; тим самим у цьому відношенні вона все буде ідеєю, предмету адекватного якої ніколи не можемо знайти у ніякому досвіді.

§51 Відповідно до цих космологічних ідей маємо також тільки чотири діалектичні твердження чистого розуму, які вже тим самим, що вони є діалектичні, доводять, що проти кожного з них... виступає якесь інше, тому протилежне. Якраз тої суперечності не може усунути „жодне метафізичне мистецтво навіть найтоншого відрізнювання, тільки філософ є тут приневолений звернутися до первісних джерел самого чистого розуму.

Отже ця, не так собі довільно видумана, тільки вже в природі людського розуму закладена антиномія, яка є неминуча і все безконечна, містить в собі такі чотири твердження разом з їх протитвердженнями.

ПЕРШЕ ТВЕРДЖЕННЯ

Світ має початок (границю) в часі і просторі.

ПРОТИТВЕРДЖЕННЯ

Світ є безконечним так в часі, як і в просторі.

ДРУГЕ ТВЕРДЖЕННЯ

Все в світі складається з простого (неподільного).

ПРОТИТВЕРДЖЕННЯ

Нема нічого простого, все є тільки складне.

ТРЕТЄ ТВЕРДЖЕННЯ

В світі виступають причини через свободу.

ПРОТИТВЕРДЖЕННЯ

Нема жодної свободи, все є тільки природа.

ЧЕТВЕРТЕ ТВЕРДЖЕННЯ

В ряді світових причин панує якась неминучість.

ПРОТИТВЕРДЖЕННЯ

Нема в тім ряді нічого неминучого, все в нім є тільки випадкове.

§52 Маємо тут найцікавіший феномен людського розуму, бо чогось подібного не можна навести... в ніяким іншим його вживанні. Якщо вважаємо, як це звичайно діється, явища чуттєвого світу за речі самі в собі, а основні закони сполуки тих явищ за закони, що загально відносяться до речей самих у собі, а не тільки до досвіду..., то тоді перед нами виринає несподівана суперечність, якої ніколи не можна усунути на звичайній догматичній дорозі, бо як твердження так і протитвердження можна довести в однаковій мірі переконливо ясними і незаперечними доказами - я сам ручаюся за правильність всіх тих доказів, а розум бачить себе таким способом роздвоєним із самим собою.