Література до опрацювання розділу

9. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Т.1 / Эдмунд Гуссерль. Пер. с нем. А.В.Михайлова. Вступ. Статья В. Куренного. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – 336 с. (60)

10. Гуссерль Э. Идея феноменологии: Пять лекций / Гуссерль Эдмунд. Пер. с нем. Н.А.Артеменко; вступ. ст. и комент. И.И.Мавринского. – СПб.: ИЦ «Гуманитарная Академия», 2006. – 224 с.

11. Гуссерль Э. Картезианские размышления / Эдмунд Гуссерль. Пер. с нем. Д.В.Скляднева. Вступ. статья Я.А.Слинина. – СПб.: «Наука» – «Ювента», 1998. – 316 [4] с. – («Слово о сущем»).

12. Вальденфельс Б. Вступ до феноменології / Бернхард Вальденфельс. Пер з німецької. – К.: «Альтерпрес», 2002. – 176 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека»).

13. Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії: Від Декарта до Вітгенштайна / Роджер Стратон. Пер. з англ. О.Еоваленко. – К.: Основи, 1998. – 331 с. – С.281 – 284.

14. Руткевич А.М. Эдмунд Гуссерль / А.М.Руткевич // Философы двадцатого века. Книга первая. – 2-е изд., переработанное и доп. – М.: Издательство «Искусство ХХІ век», 2004. – 367 с.: илл. – С.46 – 59.

 

Лю́двіг Йо́зеф Йога́нн ВітгенштЕйн

(1889 – 1951)

Біографічна довідка

Відомий айстро-англійський філософ, один із фундаторів аналітичної філософії. Народився у сім’ї австрійського промислового магната. Дуже погано вчився у гімназії, яку так і не закінчив. За наполяганнями батька почав вивчати інженерну справу, але, внаслідок знайомства із працями Г.Фреге, німецького логіка і математика, зацікавився сцієнтистською філософією, зокрема – працями Б.Рассела. Приймав участь у першій світовій війні; потрапивши у полон, написав майже повністю свою першу працю «Логіко-філософський   трактат», що була високо оцінена Б.Раселом та почала розглядатись як загально-філософька база для ідей Віденського гуртка (див.: М.Шлік). Пізніше, визнавши, що Трактат був неправильно сприйнятий та що у ньому були помилкові твердження, Л.Вітгенштайн написав низку праць, присвячених аналізу природи мови. Філософію Л.Вітгенштайна поділяють на «ранню» («Логіко-філософський трактат») та пізню (звернення до аналізу повсякденної мови).

 

Фрагменти ТВОРІВ

 

1 Світ є все, що є подією.

1.1 Світ є сукупністю фактів, а не речей.

1.11 Світ визначають факти, і визначають тим, що це всі факти.

1.12 Бо сукупність фактів визначає, що є подією, а що не є нею.

1.13 Факти в логічному просторі є світом.

1.2 Світ розпадається на факти.

1.21 Щось може бути чи не бути подією, а все решта лишитись таким, як є.

2 Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речей.

2.01 Стан речей є поєднанням предметів (об'єктів, речей).

2.011 Для речі важливо, що вона може бути складовою частиною стану речей.

2.012 У логіці немає нічого випадкового: якщо річ може бути складовою частиною стану речей, то ця можливість має бути вже наперед закладена в ній.

2.0121 Якби якійсь речі, що може існувати сама собою, потім відповідала б якась ситуація, то це здавалося б випадковістю. Якщо речі можуть бути складовою частиною станів речей, то це вже має бути властиве їм.

(Ніщо логічне не може бути тільки-можливе. Логіка розглядає кожну можливість, і всі можливості є її фактами).

Так само як ми взагалі не можемо думати про якісь просторові предмети поза простором, а про часові поза часом, ми не можемо думати про жоден предмет поза можливістю його зв'язку з іншими предметами. Якщо я можу думати про предмет у контексті стану речей, то не можу думати про нього поза можливістю такого контексту.

2.0122 Річ самостійна, оскільки вона може виступати в усіх можливих ситуаціях, проте ця форма самостійності є формою зв'язку зі станом речей, формою несамостійності. (Слова не можуть виступати двома різними способами, окремо і в реченні).

2.0123 Якщо я знаю предмет, то знаю і всі його можливості узгоджуватися з тим чи іншим станом речей. (Кожна така можливість має бути притаманна предметові). Не можна потім знайти якусь нову можливість.

2.01231 Щоб знати предмет, не конче знати його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні.

2.0124 Якщо дані всі предмети, то тим самим дані також усі можливі стани речей.

2.013 Кожна річ немовби перебуває в просторі можливих станів речей. Про цей простір я можу думати як про порожній, але про річ без простору не можу.

2.0131 Просторовий предмет мусить перебувати в безкрайому просторі. (Пункт простору є місцем аргументу). Пляма в полі зору не конче має бути червона, але вона повинна мати барву: вона, так би мовити, оточена простором барв. Звук повинен мати якусь висоту, предмет дотику — якусь твердість і т. д.

2.014 У предметах закладена можливість усіх ситуацій.

2.0141 Можливість перебувати в станах речей є формою предмету.

2.02 Предмет простий.

2.0201 Кожне висловлювання про сукупності можна розкласти на висловлювання про їхні складники та на речення, що описують ті сукупності в цілому.

2.021 Предмети утворюють субстанцію світу. Тому їх не можна скласти докупи.

2.0211 Якби світ не мав субстанції, то відповідь на питання, чи дане речення має сенс, залежала б від того, чи якесь інше речення правдиве.

2.0212 Тоді б неможливо було накреслити образ світу (правдивий чи хибний).

2.022 Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму.

2.023 Ця стійка форма складається саме з предметів.

2.0231 Субстанція світу може визначати лише форму, а не матеріальні властивості. Бо їх утворюють тільки речення, тільки взаємне розташування предметів.

2.0232 Між іншим: предмети безбарвні.

2.0233 Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного незалежно від їхніх зовнішніх властивостей — лише тим, що вони різні.

2.02331 Або річ має властивості, яких не має жодна інша,— тоді її можна просто вирізнити з-посеред інших за описом і вказати на це; або є речі, всі властивості яких належать до спільних їм усім,— тоді взагалі неможливо вказати на одну з них. Бо якщо річ нічим не відрізняється, то я не можу її вирізнити, інакше вона була б якраз вирізнена.

2.024 Субстанція є тим, що існує незалежно від усього, що є фактом.

2.025 Вона є формою і змістом. 

2.14 Образ полягає в тому, що його елементи певним способом пов'язуються одні з одними. 

2.141 Образ є фактом.

2.15 Те, що елементи образу певним способом пов'язуються одні з одними, показує, що так само пов'язуються одні з одними речі. Назвімо цей зв'язок елементів образу його структурою, а можливості тієї структури — його формою відображення. 

2.151 Форма відображення – це можливість речей так само пов'язуватися одні з одними, як елементи образу.

2.1511 Саме так образ пов'язаний з дійсністю: він досягає її.

2.1512 Це ніби мірка, прикладена до дійсності.

2.15121 Лише крайні пункти поділки дотикаються до вимірюваного предмета.

2.1513 3 цього погляду до образу належить також ще й відображальний стосунок, що робить його образом.

2.1514 Відображальний стосунок складається з підпорядкування одних одним елементів образу та речей.

27 2.1515 Ці підпорядкування є немовби мацанням елементів образу, якими образ доторкається до реальності.

2.16 Щоб бути образом, факт повинен мати щось спільне з відображуваним.

2.161 Образ і відображуване повинні мати щось тотожне, щоб одне взагалі могло бути образом другого.

2.17 Щоб змогти своїм способом відобразити — правдиво чи хибно — реальність, образ повинен мати з нею щось спільне, а саме: свою форму відображення.

2.171 Образ може відображати будь-яку реальність, форму якої має. Просторовий образ — усе просторове, кольоровий — усе кольорове, і т. д.

2.172 Проте образ не може відображати своєї форми відображення; він її виявляє.

2.173 Образ свій об'єкт зображає ззовні (його точкою зору є його форма зображення), тому його зображення правдиве або хибне.

2.174 Проте образ не може вийти поза свою форму зображення.

2.18 У кожного образу будь-якої форми для того, щоб він міг взагалі — правдиво чи хибно — відображати дійсність, повинне бути з нею щось спільне; цим спільним є логічна форма, або ж форма дійсності.

2.181 Коли форма відображення є логічною формою, тоді образ називаємо логічним образом.

2.182 Кожен образ є також логічним образом. (Зате не кожен образ є, наприклад, просторовим). 

2.19 Логічний образ може відображати світ.

2.2 Образ і відображуване мають спільну логічну форму відображення.

2.201 Образ відображає дійсність, виявляючи можливість буття і небуття того чи іншого

стану речей.

2.202 Образ віддає можливу ситуацію в логічному просторі.

2.203 Образ містить у собі можливість ситуації, яку він віддає.

2.21 Образ узгоджується або не узгоджується з дійсністю; він вдалий або невдалий, правдивий або хибний.

3.202 Прості знаки, вжиті в реченні, є назвами.

3.203 Назва означає предмет. Предмет є її значенням. (А є тим самим знаком, що А).

3.21 Конфігурація простих знаків у знакові речення відповідає конфігурації предметів у ситуації.

3.22 Назва заступає в реченні предмет. 

3.221 Предмети я можу тільки назвати, їх заступають знаки. Я можу тільки говорити про них, виповісти їх я не можу. Речення може тільки сказати, яка є річ, а не чим вона є.

3.23 Постулат можливості простих знаків є постулатом визначеності сенсу.

3.24 Речення про сукупність предметів перебуває у внутрішньому зв'язку з реченням про його складову частину. Сукупність предметів може бути віддана тільки через їхній опис, а він або відповідатиме дійсності, або ні. Речення, в якому мовиться про сукупність предметів, стає, коли такої сукупності немає, не безглузде, а просто хибне. Те, що якийсь елемент речення означає сукупність предметів, проявляється в нечіткості таких речень. Ми знаємо, що цим реченням іще не все визначено. (Адже означення

сукупності містить у собі прототип). Зведення символу сукупності предметів до простого символу може бути здійснене означенням.

3.25 Є один і тільки один повний аналіз речення.

3.251 Речення виражає те, що воно виражає, певним способом, який можна чітко окреслити: речення артикульоване.

3.26 Назву не можна розчленувати далі жодним означенням: вона є первісним знаком.

3.261 Кожен означувальний знак позначає щось через знаки, якими він означений сам; а означення показують шлях. Два знаки, первісний і тим первісним означений, не можуть означатися однаковим способом. Назв не можна розтлумачувати означеннями (чи будь-якого знаку, що має окреме, самостійне значення).

3.262 Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їхньому застосуванні. Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування.

3.263 Значення первісних знаків можна витлумачити поясненнями. Поясненнями є речення, що містять у собі первісні знаки. Отже, їх можна зрозуміти лише тоді, коли значення тих знаків уже відомі.

3.3 Тільки речення має сенс; тільки в контексті речення назва має значення.

3.31 Кожну частину речення, що характеризує його сенс, я називаю виразом (символом). (Саме речення також є виразом). Виразом є все вагоме для сенсу речення, що може бути спільне для кількох речень. Вираз характеризує форму і зміст.

3.311 Вираз передбачає форми всіх речень, у яких він може трапитися. Він є спільною характерною прикметою певної категорії речень.

4.001 Сукупність речень є мовою.

4.002 Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при тому уявлення, як і що кожне слово означає. Так само й говорять, не знаючи, як вимовляються окремі звуки. Побутова мова є частиною людського організму, такою самою складною, як і він. Виводити безпосередньо з неї логіку мови по-людському неможливо. Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки, бо форму маски утворено зовсім не для того, щоб із неї можна було впізнати форму тіла. Надзвичайно складно шукати зручних шляхів до зрозуміння побутової мови.

4.003 Більшість речень, написаних на філософські теми, і філософських питань, не хибні, а беззмістовні. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такі питання, можемо тільки стверджувати, що вони беззмістовні. Більшість питань і суджень філософів зумовлені тим, що ми не розуміємо логіки своєї мови. (Вони того самого плану, що й питання, чи добро рівнозначне чи не зовсім рівнозначне красі). І не дивно, що найглибші проблеми - властиво, зовсім не проблеми.

4.0031 Уся філософія – це “критика мови” (щоправда, не в розумінні Маутнера). Рассел показав, що на вигляд логічна форма речення не конче має бути його справжньою формою; у цьому полягає його заслуга.

4.014 Грамофонний запис, музична думка, партитура, звукові хвилі – все це перебуває в тому взаємному внутрішньому відображальному зв'язку, що існує між мовою і світом. Усі вони мають спільну логічну структуру. (Як у казці двоє юнаків, двоє їхніх коней та їхні лілеї. Всі вони в певному розумінні становлять єдність).

4.0141 Є загальне правило, за яким музикант може відчитати з партитури симфонію, за яким можна відтворити ту симфонію з лінії грамофонної платівки і за ним же знов записати партитуру, – саме в цьому й полягає внутрішня подібність цих начебто цілковито відмінних образів. Те правило є законом проекції, що проектує симфонію в нотне письмо. Воно є правилом перекладу нотного письма мовою грамофонної платівки.

4.015 Можливість усіх порівнянь, усієї образності нашої мови полягає в логіці відображення.

4.05 Реальність порівнюють із реченням.

4.06 Речення може бути правдивим чи хибним тільки внаслідок того, що воно є образом реальності.

4.061 Якщо не брати до уваги того, що речення має сенс незалежно від фактів, то легко можна повірити, що правдивість і хибність – два рівноправні стосунки між знаком і тим, що він означає. Тоді можна було б, даймо, сказати, що р означає правдиво те, що ~р означає хибно, і т. д.

4.062 А чи можна порозумітися хибними реченнями так, як ми досі порозумівалися правдивими? Тільки доти, доки ми знатимемо, що їх вважають за хибні. Ні, не можна! Бо речення правдиве, коли все є таке, як ми його виповідаємо тим реченням; коли ж, кажучи р, ми маємо на увазі ~р, і все є таке, як ми гадаємо, то в цьому новому сприйнятті р не хибне, а правдиве.

4.11 Сукупність правдивих речень становить собою цілість природознавства (або сукупність природничих наук).

4.111 Філософія не належить до природничих наук.

(Слово “філософія” має означати щось таке, що стоїть понад природничими науками або нижче від них, але не поряд із ними).

4.112 Мета – філософії логічне пояснення думок. Філософія – не вчення, а діяльність. Філософська праця складається великою мірою з пояснень. Підсумок філософії – не “філософські судження”, а пояснення суджень. Філософія повинна пояснювати й чітко розмежовувати думки, що звичайно бувають доволі темні й невиразні.

4.1121 Психологія не більше споріднена з філософією, ніж будь-яка інша природнича наука. Теорія пізнання є філософією психології.

85 6.522 Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне.

6.53 Правильний метод філософії був би, власне, такий: не казати нічого, крім того, що можна сказати, тобто крім тез природничих наук, – а отже, крім того, що не має нічого спільного з філософією, а якби потім хтось схотів сказати щось метафізичне, – довести йому, що він певним знакам своїх суджень не надав жодного значення. Цей метод не задовольнив би того другого – він не мав би почуття, що ми його вчимо філософії, – але то був би єдиний бездоганно правильний метод.

6.54 Мої тези надають ясності через те, що кожен, хто мене розуміє, наприкінці визнає їх безглуздими, коли завдяки ним – по них – підійметься над ними (так би мовити, мусить відкинути драбину, спершу піднявшись по ній). Він мусить їх подолати, тоді його погляд на світ буде правильний.

7. Про те, про що не можна сказати, треба мовчати.

Вчитуючись у наведені фрагменти відомого твору Л.Вітгенштайна, слід звернути увагу на його певну не типовість, а саме: ми не можемо сказати однозначно, чому присвячений цей трактат. Адже в ньому є твердження, що належать традиційно до онтології, є твердження логічного плану, епістемологічного, нарешті фігурують згадки про психологію та філософію мови (ширше – знаково-символічної діяльності). Проте в праці Л.Вітгенштайна все постає в єдності, не відокремлено одне від одного. Це ускладнює сприйняття трактату. Проте слід звернути увагу на деякі принципові моменти. Перш за все на те, що міркування про світ подаються майже виключно крізь ракурс мови, логіки, знакової діяльності. Питання про істинність тих чи інших тверджень (речень) залежить від співвідношення знаків, так само, як знакового характеру набуває й будь-яка реальність. Саме ці міркування Л.Вітгенштайна відіграли чи не вирішальну роль у здійсненні лінгвістичного повороту у філософії ХХ століття, коли усю реальність почали подавати та тлумачити як знакову або мовну реальність. Те, що подається у наведених фрагментах як «відповідність» є не відповідністю знань та реальності, а відповідність певних знакових форм та структур іншим. Врешті, варто вдуматись і в тлумачення сутності та завдань філософії: вона виключно зводиться до обслуговування, точніше – прояснення знаково-символічних структур. Цю тезу – про те, що філософія є аналізом мови, що її твердження мають сенс лише як пояснення речень – пізніше підхоплює аналітична філософія. Не важко знайти у наведених твердженнях Л.Вітгенштайна ще один наголос: філософію його «Логіко-філософського трактату» часто називають філософією без людини, філософію знаків та структур. Це свідчить про сцієнтистську орієнтацію автора, про його переконання у тому, що лише природознавство може продукувати змістовні речення і твердження.

 

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Спробуйте дати відповідь на питання про складові світу згідно наведених фрагментів твору Л.Вітгенштейна.

2. Розглядаючи уявлення філософа про світ, проясніть для себе питання про те, що саме вважається фактом, чи володіє факт певним власним статусом буття, чи він фігурує тільки у пізнанні?

3. Порівняйте два вислови: (1) Світ є уявлення (А.Шопенгауер); (2) Світ є сукупністю фактів, а не речей (Л.Вітгенштейн). В чому, на Вашу думку, можуть простежуватись тотожність та відмінність цих двох висловів?

4. Спираючись на наведені фрагменти, спробуйте пояснити, чим дане бачення світу може допомогти людині в її життєвому самовизначенні? Якою мірою твердження даного Трактату можуть статися в нагоді науковому пізнанню?

5. Опрацюйте наведені фрагменти та проясніть значення понять «світ», «факт», «річ», «субстанція», «предмет», «подія», «ситуація». Якою мірою вони відповідають поняттям класичної філософії? Чи дозволяють вони в сукупності дозволити створити цілісну картину світу? Якою могла би бути така картина світу? Яке місце може належати в ній людині?

6. Визначте, що та за яких умов автор Трактату вважає істиною, правдивістю?

7. Окресліть основні аспекти співвідношення між філософією та природознавством, висвітлені у даних фрагментах. В чому полягають завдання філософії? Що саме вона мала би здійснювати, згідно Л.Вітгенштейну?