Література до опрацювання розділу

1. Хайдеггер, М. Бытие и время / Пер. с нем. и предисл. Г. Тевзадзе; Гл. редкол. по худож. пер. и лит. взаимосвязям при Союзе писателей Грузии. — Тбилиси, 1989.

2. Хайдеггер, М. Разговор на проселочной дороге: Избранные статьи позднего периода творчества. — М.: Высшая школа, 1991.

3. Хайдеггер, М. Время и бытие: Статьи и выступления / Сост., пер. с нем. и комм. В. В. Бибихина. — М.: Республика, 1993. — 447 с.

4. Хайдеггер, М. Что это такое — философия? // Вопросы философии. — 1993. — № 8. — С. 113—123.

5. Михайлов, А. В. Мартин Хайдеггер: человек в мире. — М.: Московский рабочий, 1990.

6. Гадамер, Х. Г. Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества. / Пер. с нем. А. В. Лаврухина. — Минск: Пропилеи, 2005. — 240 c.

7. Философия Мартина Хайдеггера и современность: Сборник / АН СССР, Ин-т философии; редкол.: Мотрошилова Н. В. (отв. ред.) и др. — М.: Наука, 1991.

8. Бимель В. Мартин Хайдеггер сам свидетельствующий о себе и о своей жизни. Урал LTD 1998 С.259

 

ЖАН - ПОЛЬ САРТР

(1905-1980)

 

Біографічна довідка

Сартр, Жан Поль – французький філософ, засновник та впливовий представник (разом з А.Камю) „атеїстичного” екзистенціалізму. Основні праці: „Трансцендентація Его” (1936), „Уявлення” (1936), „Нарис теорії емоцій” (1939), „Уявне” (1940), „Буття і Ніщо” (1943), „Критика діалектичного розуму” (1960 – перший том, 1985 – опубліковано другий незавершений том), „Зошити про мораль” (1983 - опубліковані), „Істина та існування” (1989 - опублікована). Для творчості Ж.П.Сартра (як і А.Камю) характерне намагання пропагувати власні філософські ідеї через художньо-літературні праці (є автором тритомного незакінченого роману „Дороги свободи” (1945-49), драматичних п’єс „Мухи” (1943), „За зачиненими дверима” (1944), „Брудні руки” (1948), „Диявол та Господь Бог” (1951), „Некрасов” (1955), „Відлюдники Альтони” (1960), соціально-філософські, психологічні та історичні біографії Ш.Бодлера, Ж.Жане, Г.Флобера, С.Малларме тощо), а також – в пізніший період – активна участь у політичних та соціальних процесах сучасного французького та світового суспільства з позицій марксизму. У 1967 році, відвідавши СРСР, був у м.Києві та м. Львові.

 

Фрагменти ТВОРІВ

 

1. Людина як буття, через яке у світ приходить небуття.

[Постійна] можливість небуття поза нами та в нас обумовлює наші питання про буття. І небуття ще й накидає контури відповіді: те, чим буття буде, з необхідністю підіймається на основі того, чим воно не є. Якою б не була відповідь, вона може бути сформульована так: «Буття є це і поза цим – ніщо»...

Очевидно, що небуття завжди виникає в рамках людського очікування... Тому, що фізик очікує саме такого підтвердження своєї гіпотези, природа може сказати йому ні. Отже, було б марно відкидати, що заперечення з’являється на початковій основі відношення людини до світу: світ не виявить різних форм небуття інакше, як перед тим, хто спочатку встановив їх як можливості...

[Якщо] я очікую розкриття буття, значить я підготований водночас до можливості небуття...

Ніщо не є. Якщо ми можемо про нього говорити, то це тому, що воно володіє видимістю буття, запозиченим буттям... Ніщо не є... Тим не менше, повинно існувати Буття, яке не може бути в-собі та яке має властивість... підтримувати [Ніщо] зі свого буття, постійно підкріплювати його зі свого існування, Буття, через яке Ніщо приходить до речей... Потрібно відзначити... що розглядуване буття не може бути пасивним відносно Ніщо. Воно не може його отримувати; Ніщо не могло б приходити до цього буття, окрім як через інше Буття, що вело б нас в нескінченність. Але, з іншого боку, Буття, через яке Ніщо приходить у світ, не може створювати Ніщо... Було б неможливим, щоб Буття, яке є повною позитивністю, підтримувало та створювало поза собою Ніщо трансцендентного Буття, оскільки немає нічого в Бутті, за допомогою чого воно могло б переходити до небуття... Буття, через яке Ніщо прибуває у світ, є Буттям, в якому, в його Бутті, стоїть питання про Ніщо його Буття, [таке] Буття... повинно бути своїм власним Ніщо...

Всіляка заперечність з’являється... в якості однієї з суттєвих умов... інструментального відношення. Щоб тотальність буття впорядковувалась довкола нас в інструменти, щоб вона подрібнювалась на диференційовані комплекси, які відсилають одне до одного та можуть бути використані, необхідно, щоб з’явилося заперечення... як категоріальна рубрика, яка керує впорядковуванням та розподіленням більших мас буття в речі. Таким чином, виникнення людини в середині буття, „що її оточує”, здійснює відкриття світу. Але початковим та суттєвим моментом цього виникнення якраз і є заперечення. Отже... людина є буттям, через яке ніщо приходить у світ...

[Розглянемо], наприклад, руйнування... В певному сенсі, звісно, людина є єдиним буттям, через яке може бути здійснене руйнування. Утворення гірських складок, буря не руйнують, чи, принаймні, вони не руйнують безпосередньо: вони просто змінюють розподіл мас існуючих речей. Їх не менше після бурі, ніж перед нею. Є інша річ. І навіть цей вираз не підходить, оскільки, щоб покладати щось інше, необхідний свідок, який міг би яким-небудь способом утримувати минуле та порівнювати його з теперішнім у формі „більше немає”. За відсутності цього свідка існує буття як перед бурею, так і після неї, і це все...

[Чим] повинна бути людина у своєму бутті, щоб через неї ніщо прийшло б до буття?

Буття може породжувати лише буття, і якщо людина охоплена цим процесом породження, вона вийде з нього тільки буттям. Якщо вона повинна вміти запитувати про цей процес, тобто ставити йому питання, потрібно, щоб вона могла тримати його в полі зору як сукупність, тобто ставити себе поза буттям... Тим не менше, „людська реальність” не здатна знищити, навіть тимчасово, масу буття, яка покладається перед нею. Те, що вона може змінити, і є її відношення з цим буттям... В такому випадку вона його уникає та опиняється поза досяжністю, воно не може діяти на неї, оскільки вона відступає по інший бік ніщо. Цій можливості для людської реальності виділяти ніщо, яке її ізолює, Декарт... дав назву... свобода... [Чим] повинна бути людська свобода, якщо через неї у світ приходить ніщо?.. Свобода і є людським буттям, яке ставить своє минуле поза дією, виділяючи своє власне ніщо. Слід зрозуміти, що... свідомість і є неперервним процесом нігіляції свого минулого буття.” (З праці „ Буття і Ніщо ”).

 

2. Свідомість як ніщо.

[Існування] свідомості є чимось абсолютним саме тому, що свідомість є свідомістю самої себе. Інакше кажучи: спосіб існування свідомості – це бути свідомістю самої себе, тобто самосвідомістю... У свідомості все ясно та прозоро: об’єкт знаходиться перед нею у своїй характерній непрозорості, однак що стосується самої свідомості, то вона є просто усвідомленням того, що вона є свідомістю цього об’єкта, і це закон її існування... [Свідомість... є]... сущим, абсолютним в силу свого небуття...

Коли я біжу за трамваєм, коли я дивлюся на годинник, коли я занурююся в споглядання портрета – жодного Я... не існує. Існує лише усвідомлення того, що трамвай потрібно наздогнати, і т. д.... Я тоді насправді виявляюся зануреним у світ об’єктів, і це саме вони конституюють єдність моїх актів свідомості, виступають як носії цінностей, привабливих та відворотних якостей, тоді як сам я тут – щез, перетворився в ніщо...

В деякому сенсі [свідомість] – ніщо, оскільки всі фізичні, психофізичні та психічні об’єкти, всі істини, всі цінності знаходяться поза [ним]... Але разом з тим це ніщо є всім, бо воно є свідомістю всіх цих об’єктів ” (З праці „ Трансцендентність Его ”).

 

3. Людське існування передує людській сутності. Людина – це буття, що вільно вибирає себе.

Атеїстичний екзистенціалізм... вчить, що навіть якщо бога немає, то є принаймні одне буття, в якого існування передує сутності, буття, яке існує до того, як його можна визначити яким-небудь поняттям, і цим буттям є людина... Що це означає: „існування передує сутності”? Це означає, що людина спочатку існує, зустрічається, з’являється у світі, й лише потім вона визначається.

Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що першопочатково нічим не є. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає жодної природи людини, як немає і бога, який її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і після цього поривання до існування, то вона є лише те, що сама із себе робить. Це перший принцип екзистенціалізму... [Ми] хочемо сказати, що людина перш за все існує, що людина – істота, яка спрямована до майбутнього та усвідомлює, що вона проектує себе в майбутнє. Людина – це перш за все проект, який переживається суб’єктивно... Ніщо не існує до цього проекту... і людина стане такою, якою є її проект буття... Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідальна за те, чим вона є. Таким чином, в першу чергу екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування.

Але коли ми говоримо, що людина відповідальна, то це не означає, що вона відповідальна тільки за свою індивідуальність. Вона відповідає за всіх людей... Дійсно, немає жодної нашої дії, яка, створюючи з нас людину, якою ми хотіли би бути, не створювала б в той сам час образ людини, якою вона, за нашими уявленнями, повинна бути. Вибрати себе так чи інакше означає водночас утверджувати цінність того, що ми вибираємо, так як ми в жодному разі не можемо вибирати зло. Те, що ми вибираємо, – завжди благо. Але ніщо не може бути благом для нас, не будучи благом для всіх... Я відповідальний, таким чином, за себе самого і за всіх та створюю певний образ людини, який вибираю; вибираючи себе, я вибираю людину взагалі.

Це дозволяє нам зрозуміти, що приховується за... словами... „тривога”, „закинутість”, „відчай”... По-перше, що розуміється під тривогою? Екзистенціаліст охоче заявить, що людина – це тривога. А це означає, що людина, яка на щось відважується та усвідомлює, що вибирає не тільки своє власне буття, але що вона ще й законодавець, який вибирає водночас із собою і все людство, не може уникнути почуття повної та глибокої відповідальності... [На] кожному кроці я змушений здійснювати вчинки, що слугують прикладом для інших. Для кожної людини все відбувається так, наче погляди всього людства звернені до неї і ніби всі погоджують свої дії з її вчинками... Це – тривога, відома всім, хто брав на себе якусь відповідальність...

Говорячи про «закинутість»... ми хочемо сказати лише те, що бога немає і що звідси необхідно зробити всі висновки... [Разом] з богом щезає всіляка можливість знайти які-небудь цінності в... світі. Не може бути більше блага a priori, так як немає нескінченного та досконалого розуму, який би його мислив. І ніде не записано, що благо існує, що потрібно бути чесним, що не можна брехати...

Достоєвський якось писав, що «якщо бога немає, то все дозволено». Це – вихідний пункт екзистенціалізму. Справді, все дозволено, якщо бога не існує, а тому людина закинута, їй немає на що опертися ні в собі, ні зовні... Інакше кажучи, немає детермінізму, людина вільна, людина – це свобода.

З іншого боку, якщо бога немає, ми не маємо перед собою жодних моральних цінностей чи приписів, які виправдовували би наші вчинки. Таким чином, ні за собою, ні перед собою – у світлому царстві цінностей – в нас немає ані виправдань, ані пробачень. Ми одинаки, і нам немає пробачень. Це і є тим, що я висловлюю словами: людина засуджена бути вільною. Засуджена, тому що не сама себе створила; і все-таки вільна, тому що, одного разу кинута у світ, відповідає за все, що робить. Екзистенціаліст... вважає, що людина відповідальна за свої пристрасті. Екзистенціаліст не вважає також, що людина може отримати на Землі допомогу у вигляді якогось знаку, даного йому як орієнтир... Він вважає... що людина, не маючи жодної підтримки та допомоги, засуджена кожен раз винаходити людину...

Але це означає, що людина закинута...

Я не можу... звернутися до почуття, щоб ним керуватися. А це означає, що я не можу ні шукати в самому собі такий істинний стан, який спонукав би мене до дії, ні вимагати від якоїсь моралі, щоб вона приписала, як мені діяти...

Жодна всезагальна мораль вам не вкаже, що потрібно робити; у світі немає знамень...

Закинутість передбачає, що ми самі вибираємо наше буття. Закинутість приходить разом з тривогою...

Що стосується відчаю, то цей термін має надзвичайно простий сенс. Він означає, що ми будемо приймати до уваги лише те, що залежить від нашої волі, або ту суму ймовірностей, які роблять можливою нашу дію. Коли чого-небудь хочуть, завжди присутній елемент ймовірності... Я залишаюся в області можливого; але покладатися на можливість слід лише настільки, наскільки наша дія допускає всю сукупність можливостей. Як тільки розглядувані мною можливості перестають суворо відповідати моїм діям, я повинен перестати ними цікавитися, тому що жоден бог та жодне провидіння не можуть пристосувати світ та його можливості до моєї волі. По суті, коли Декарт писав: „Перемагати скоріше самого себе, ніж світ”, то цим він хотів сказати те ж саме: діяти без надії... Адже людина вільна, і немає жодної людської природи, на якій я міг би засновувати свої розрахунки... Дійсність буде такою, якою її визначить сама людина.

Чи означає це, що я повинен віддатися бездіяльності? Ні. Спочатку я повинен вирішити, а потім діяти, керуючись старою формулою: «Немає потреби сподіватися, щоб щось здійснювати»...

[Людина] є ніщо інше, як її проект самої себе. Людина існує лише настільки, наскільки себе здійснює. Вона є, отже, ніщо інше, як сукупність своїх вчинків, ніщо інше, як власне життя... Людина живе своїм життям, вона створює свою подобу, а поза цією подобою нічого немає... [Потрібно], щоб люди зрозуміли, що в рахунок йде тільки реальність, що мрії, сподівання та надії дозволяють визначити людину лише як оманливий сон, як зруйновані надії, як марні сподівання, тобто визначити її негативно, а не позитивно...

Вибір можливий в одному напрямку, але не можливо не вибирати. Я завжди можу вибрати, але я повинен знати, що навіть в тому випадку,завдяки якщо нічого не вибираю, тим самим я все-таки вибираю. (З праці „ Екзистенціалізм – це гуманізм ”).

Вчитуючись у наведені Фрагменти творів Ж.-П.Сартра, слід мати на увазі, що значною мірою завдяки його працям та художнім творам ідеї філософії екзистенціалізму набули поширення та популярності у світі. Спробуйье виділити та чітко окреслити коло вихідних проблем філософа щодо співвідношення людини і буття, буття і свідомості, людини і світу, людини і свободи. Особливу увагу слід приділити трактуванням людини як проекту, відзначити гуманістичні ідеї філософа. Варто замислитись і над питанням про те, чому Сартр стоїть на позиціях атеїстичного екзистенціалізму, над його ставленням до релігії. Сартр відомий також своїми тезами про органічну єдність свободи та людської відповідальності; опрацюйте відповідні фрагменти текстів та критично проаналізуйте тези філософа про абсолютну можливість людського вибору; чи згадні ви з позицією філософа?

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Поміркуйте, чому відповідь на питання про сутність буття завжди постає на основі питання про небуття? Наведіть приклади, які вказували б на нерозривність категорій буття та небуття в людському мисленні, у природі, в суспільстві.

2. Яка роль людини у постанні небуття (Ніщо)? Керуючись текстом Ж.П.Сартра, поміркуйте, чи можна говорити про небуття як об’єктивне (цілковито незалежне від людської свідомості) явище?

 3. Чи згідні Ви з думкою Ж.П.Сартра, що свідомість – це Ніщо? Якщо так, то що дає підстави сучасній науці та філософії оперувати поняттям „свідомість”, якісно визначати її тощо? Якщо ні, то як можливо зафіксувати свідомість саму по собі, а не те, що ввійшло до її змісту?

4. Як Ви розумієте фразу: людина „першопочатково нічим не є”? Чому Ж.П.Сартр називає людину „проектом”?

 5. Чи можна вести мову про цілковиту, нічим не обмежену, свободу людини, якщо рухатися за міркуваннями Ж.П.Сартра? Що з необхідністю передбачає наявність свободи в людини?

 6. Порівняйте між собою світогляд „сартрівської” людини, що діє навіть всупереч безнадії, та носія релігійного світогляду. Чия діяльність, на Вашу думку, сповнена більшого сенсу, більш виправдана, продуктивна?