Імплозія смислу в засобах інформації

 

   Ми перебуваємо у світі, в якому дедалі більше інформації і дедалі менше смислу.

   Можливі три гіпотези:

- або інформація продукує смисл, але їй не вдається компенсувати раптову втрату значення в усіх сферах. Спроби повторно ін’єктувати, через засоби інформації, повідомлення та змісти виявляються марними: втрата, поглинання смислу відбувається швидше, ніж його повторна ін’єкція. У цьому випадку слід звернутися до продуктивності базису, аби прийняти естафету від засобів інформації, які слабшають. Це ціла ідеологія свободи слова, засобів інформації, поділених на незчисленні індивідуальні чарунки передач, ледь не ідеологія «антимедіа» (радіопірати і т. інш).

- Або інформація не має нічого спільного із значенням. Це вже інше, це операційна модель іншого порядку, зовнішня щодо смислу та циркулювання власне смислу. Це гіпотеза Шенона: гіпотеза, відповідно до якої сфера суто інструментальної інформації, технічний медіум не передбачає ніякої доцільності смислу і відтак також не має брати участі в оцінювальному судженні. Різновид коду, такий, яким може бути код генетичний: він є тим, чим він є, це функціонує ось так, а смисл – це інше, що з’являється, сказати б, потому, як у Моно у «Випадковості і необхідності». У такому разі значущий зв'язок між інфляцією інформації та дефляцією смислу був би просто відсутній.

- Або зовсім навпаки, між двома явищами існує чіткий та необхідний взаємозв’язок, тією мірою, якою інформація прямо руйнує або нейтралізує смисл і значення. Втрата смислу пов’язана з підривною та відстрашу вальною дією інформації, засобів інформації та засобів масової інформації.

Це найцікавіша гіпотеза, але вона суперечить усім загальноприйнятим значенням. Соціалізацію скрізь вимірюють через сприйнятливість до повідомлень засобів масової інформації. Десоціалізованим чи потенційно асоціальним є той, хто недостатньою мірою сприйнятливий до засобів інформації. Інформація скрізь, як вважають, сприяє прискореному обігу смислу і створює приріст смислу, аналогічний приросту в економічній сфері, зумовленому прискореним оборотом капіталу. Інформацію розглядають як чинник продукування комунікації, і, не зважаючи навіть на величезні невиробничі витрати, існує загальний консенсус щодо того, що ми маємо справу все-таки із зростанням смислу, який перерозподіляється по всіх тріщинах соціального – точнісінько так само, як існує консенсус щодо того, що матеріальне виробництво, незважаючи на збої та ірраціональні моменти, все-таки веде до зростання багатства та більшої соціальної доцільності. Ми всі співучасники цього міфу. Це альфа і омега нашої модерності, без чого надійність нашої соціальної організації зазнала б краху. Однак справа в тому, що вона таки зазнає краху, причому саме з цієї причини. Адже там, де, на наш думку, інформація продукує смисл, відбувається протилежне.

Інформація пожирає свої власні змісти. Вона пожирає комунікацію і соціальне. І це з двох причин:

1. Замість того щоб стимулювати комунікацію, вона вичерпує свої сили на інсценування комунікації. Замість того щоб продукувати смисл, вона витрачає свої сили на інсценування смислу. Перед нами добре відомий велетенський процес симуляції. Непрямі інтерв’ю, слова, телефони для слухачів, участь в усіх напрямках, словесний шантаж: «Це стосується вас, подія – це ви тощо». Дедалі частіше інформацію заполонює оцей різновид примарного змісту, гомеопатичного трансплантата, сторожкого сну комунікації. Циркулярна схема, в якій на сцені розігрується те, чого бажають у залі, антитеатр комунікації, котрий, як відомо, завжди є лише повторним використанням у негативі традиційної інституції, інтегрованою мікросхемою негативу. Величезна енергія, виявлена для того, щоб утримати у витягнутій руці цей симулякр, щоб уникнути раптової десимуляції, яка поставила б нас перед очевидною реальністю докорінної втрати смислу.

        Марно запитувати себе, чи це втрата комунікації веде до цієї ескалації в межах симулякра, чи це симулякр, котрий першим з’являється тут з метою відстрашування, з метою наперед перешкодити будь-якій можливості комунікації (прецесія моделі, що кладе край реальному). Марно запитувати себе, який з термінів перший, бо такого немає, це ж бо циркулярний процес – процес симуляції, процес гіперреального. Гіперреальність комунікації і смислу. Реальніше за реальне – саме так знищують реальне. Ось так і комунікація, і соціальне функціонують у замкненому колі, як приваба – з якою пов’язана сила міфу. Вірування, віра в інформацію пов’язана з цим тавтологічним доказом, який система надає про саму себе, дублюючи в знаках невловиму реальність.

2. За цим надмірним інсценуванням комунікації засоби масової інформації, інформація посилено домагаються непереборної деструктуризації соціального. Так інформація розчиняє смисл і розчиняє соціальне в чомусь схожому на туманність, призначену зовсім не для зростання нового, а навпаки, для тотальної ентропії.

        Таким чином, засоби інформації – це рушії не соціалізації, а якраз навпаки, імплозії соціального в масах. І це лише макроскопічне розширення імплозії смислу на мікроскопічному рівні знака. Останню слід проаналізувати, виходячи з формули Маклюена medium is message (медіум – це повідомлення), можливі висновки з якої ще далеко не вичерпано.

        Її смисл полягає в тому, що всі значення смислу поглинаються єдиною домінуючою формою медіума. Один лише медіум є подією – хоч би які були змісти, чи то такими, що відповідають нормі, чи то підривними. Серйозна проблема для будь-якої контрінофрмації, радіопіратів, анти медіа тощо. Однак існує ще серйозніша проблема, що її сам Маклюен не виявив. Адже за межами цієї нейтралізації всіх змістів можна було б сподіватися на те, що медіум ще функціонуватиме у своїй формі і що реальне можна буде трансформувати під впливом медіуму як форми. […].

        Не існує, з засобами інформації включно, таких ознак сучасності, які не піддавалися б сумніву. Формула Маклюена «медіум – це повідомлення», яка є ключовою формулою ери симуляції (медіум є повідомленням – відправник є адресатом – циркуляція полюсів – кінець пан оптичного та перспективного простору – таким є альфа і омега нашої сучасності), сама ця формула повинна бути предметом уважного розгляду в момент, коли, після того як усі змісти і повідомлення випаруються в медіумі, сам медіум зникне як такий. […].

        Це втановлення імплозії змісту, абсорбції смислу, розсіяння самого медіуму, резорбції будь-якої діалектики комунікації в тотальній циркуляції моделі, імплозії соціального в масах може видатися катастрофічним і відчайдушним. Однак воно виглядає таким лише з точки зору ідеалізму, який повністю домінує над нашим баченням інформації. Ми всі живимося нестямним ідеалізмом смислу та комунікації через смисл, і з уього погляду на нас чигає саме катастрофа смислу.[…].