Передмова до 33 - 47 видань (нова редакція).

На завершення мені хочеться ще раз назвати імена, яким я зобов'язаний практично всім: Гете та Ніцше. У Гете я запозичив метод, у Ніцше - постановку питань, і якщо мені треба висловити своє ставлення до останього однією фразою, то я маю право сказати: я перетворив його бачення перспективи на цілісний погляд. У свою чергу, Гете в цілому за способом мислення був, сам того не знаючи, учнем Лейбніца. Отже, я сприймаю те, що, на моє власне здивування, виникло наприкінці роботи, як дещо таке, що я незважаючи на злиденність та митарства цих років можу з гордістю назвати: Німецька філософія.

 

Вступ.

...У цій книзі робиться спроба визначити історичне майбутнє. Її завдання полягає в тому, щоб прослідкувати подальшу долю тієї культури, яка єдина зараз на землі вступила у свій завершальний період, саме культура Західної Європи, в усіх її ще не завершенних стадіях. Чи існує логіка історії? Чи існує понад всіма випадковими окремими подіями, що не піддаються узагальненню, якась, так би мовити, метафізична побудова історії людства, по сутті відмінна від очевидних популярних і поверхових духовно-політичних теорій. І якщо так, то де перебувають межі для подібних висновків? Можливо, в самому житті - адже людська історія не що інше, як підсумок життя величезної кількості окремих людей, і наша повсякденна мова знаходить для них якесь "я" або особу, мимоволі визнаючи їх діючими і мислячими індивідуумами вищого порядку і називаючи їх "античність", "китайська культура" або "сучасна цивілізація", - чи можливо відшукати ті сходинки, які необхідно пройти, і причому в порядку, що не допускає винятку? Можливо, вони в колі основних понять всього живого; народження, смерть, юність, старість, тривалість життя - мають своє строго визначене, до цього часу ніким не з'ясоване значення? Коротше кажучи, чи не лежать в основі всякого історичного процесу риси, властиві життю окремих індивідів?

 

Стародавній світ - Середні віки - Нові часи - ось неймовірно злиденна і безглузда схема, беззастережне панування якої над нашою історичною думкою без кінця заважало нам сприймати дійсне місце, ранг, гаштальт, насамперед термін життя маленької частини світу, що виявляється на грунті Західної Європи з часу німецьких імператорів, в його відношенні до загальної історії високого людства... Можна скільки завгодно говорити про грецьке середньовіччя і німецьку старовину, все одно це не приводить ще до зрозумілої та внутрішньо цілісної картини, в якій знаходять органічне місце Китай і Мексика, Аксумське царство і царство Сасанідів... Я називаю цю звичну для нашого західного європейця схему, в якій розвинуті культури обертаються навколо нас як уявного центру всього світового завершення птолемеєвською системою історії і розглядаю як коперниканське відкриття в галузі історії те, що в цій книзі місце старої схеми займає система, в якій античність і Захід разом з Індією, Вавілоном, Китаєм, Єгиптом, арабською і мексиканською культурою - це окремі світи становлення, що мають однакове значення в загальній картині історії, і займають відповідне та аніскільки не привілейоване положення, часто перевершуючи античність грандіозністю душевної концепції, силою знесення.

 

Під цим кутом зору падіння західного світу - не більше і не менше як проблема цивілізації. У цьому криється одне з основних питань історії. Що таке цивілізація, яка постає як логічний наслідок, завершення і кінець культури? Тому що у кожної культури є своя власна цивілізація. Вперше ці два слова, що означали дотепер туманні етичні відмінності особистого характеру, розглядаються тут в періодичному значенні, як вияв строгої і необхідної органічної послідовності фактів. Цивілізація - це неминуча доля культури.... Цивілізація - це ті самі кінцеві і штучні стани, звершити які здатний вищий вид людей. Вони - завершення, вони слідують як те, що стало, за становленням, як смерть за життям, як непорушність за розвитком, як розумова старість і скам'яніле світове місто за селом і задушевним дитинством, явленим нам дорікою і готикою.... Чиста цивілізація як історичний процес є поступовою виробіткою (уступами, як в копальнях) форм, що стали неорганічними і відмерлими.

Перехід від культури до цивілізації протікає в античності в IV, на Заході - в XIX столітті. Від цього часу ареною великих духовних рішень стає не "вся країна", як це було в пору орфічного руху та реформації, коли, власне кожне село відігравало свою роль, а три або чотири світових міста, які ввібрали в себе весь зміст історії і по відношенню до яких решта

країн культури зійшла на становище провінції, що має своїм особливим призначенням живити ці світові міста залишками свого високого людського матеріалу. Світове місто і провінція – це основні поняття будь-якої цивілізації, які відкривають абсолютно нову проблему форми історії, яку ми зараз переживаємо, не маючи при цьому жодного уявлення про значення цієї проблеми. Замість світу - місто, маленька крапка, в якій зосереджується все життя великих країн, тоді як все інше занепадає; замість багатого формами, спорідненого з землею народу новий кочівник, паразит, житель великого міста, людина абсолютно позбавлена традицій, яка зникає в аморфній масі, людина фактів без релігії, інтелігентна, безплідна, виповнена глибокої огиди до селянства (і до його вищої форми - провінційного дворянства), все це величезний крок до неорганічного, до кінця, - що означає все це? Франція і Англія вже зробили цей крок, Німеччина готується його зробити. Стати провінціями - така доля цілих країн, які не входять в коло тяжіння цих міст... Світове місто - це означає космополітизм замість "вітчизни". У світовому місті немає народу, а є маса. Властиве їй нерозуміння традицій, боротьба з якими є боротьбою проти культури, проти знаті церкви, привілеїв, династій, переповідей у мистецтві, границь пізнаваного в науці, її переважаюча над селянським розумом гостра і холодна розсудливість, її натуралізм абсолютно нового складу, що йде набагато далі назад, ніж Руссо і Сократ, і безпосередньо стикається в статевих і соціальних питаннях з первісними людськими інстинктами і умовами життя, те "panem et circenses" (хліба та видовищ), що в наші дні знову оживає під прикриттям боротьби за заробітну платню і спортивні змагання, - все це ознаки нової по відношенню до остаточно завершеної культури і до провінції, пізнньої і позбавленої майбутнього, проте неминучої форми людського існування. Одна з найважливіших причин, чому в хаотичній картині історичної дійсності не була виявлена істинна структура історії, було невміння відділити взаємопроникаючі комплекси форм культурного і цивілізованого існування. Сучасна критика стоїть тут перед одним зі своїх найважчих завдань.

 

Розділ 1. Про зміст чисел

Природа піддається обрахунку. Історія ж є прикладом того, що не має відношення до математики. Звідси математична точність природничих законів, дивовижна проникливість Галілея, що природа є "scritta in lingua matematica" (написана мовою математики), та підкреслений Кантом факт, що справжня наука може вважатися наукою настільки, наскільки у ній можливе застосування математичних методів.