Гармонійний розвиток в людській особистості естетичних та етичних начал

Не раз говорив я тобі і знову повторюю, вірніше виголошую: вибір необхідний, наважуйся: «або – або», «aut – aut».

… В кожній людині є дещо, що заважає їй бачити свою душу наскрізь; іноді це дещо розростається до такого ступеню і в сукупності з різними життєвими умовами, які є поза волею людини, заплутує її так, що вона майже не в змозі відкритися перед іншими, не може любити і, відповідно, є найнещасливішою людиною у світі.

… Вибір сам по собі має вирішальне значення для внутрішнього змісту особистості: здійснюючи вибір, вона вся наповнюється обраним, якщо ж не обирає, то чахне і гине. …Те, що обирається, дуже тісно пов’язане з тим, хто обирає, і в той час, коли перед людиною стоїть життєва дилема: або – або, саме життя продовжує захоплювати її за власною течією так, що чим довше вона буде відтягувати з вирішенням питання про вибір, тим важчим і складнішим стане останній, незважаючи на невпинну діяльність мислення, за допомогою якого людина сподівається ясніше і чіткіше розмежувати поняття, які розділені «або-або»… Якщо вона забуде взяти до уваги звичайний ритм життя, то настане врешті хвилина, коли більше мова не йтиме про вибір, і не тому, що останній здійснений, а тому, що пропущено момент для нього, іншими словами – за людину обрало саме життя, і вона втратила саму себе, своє «Я».

… Вибір же естетика або здійснюється безпосередньо і тому це не вибір, або губиться в розмаїтті предметів вибору….Той, хто прагне зробити в житті етичний вибір, взагалі не має перед собою такої кількості предметів вибору, як естетик, проте сам акт вибору набуває тим більшого значення… В такому виборі особистість проявляє вся свою силу і укріплює свою індивідуальність, і, у випадку неправильного вибору, та ж сама енергія допоможе прийти до усвідомлення своєї помилки. Щирість вибору просвітлює всю сутність людини, вона ніби вступає в безпосередній зв'язок з вічною силою, яка охоплює усе й усіх. Такого просвітлення, або духовного хрещення не пізнати ніколи тому, хто обирає лише в естетичному сенсі. … Чого я прагну досягти своїм «або-або»? Хочу змусити тебе зробити вибір між добром і злом? Аніскільки, я хочу тільки довести тебе до того, щоб ти воістину зрозумів значення вибору, або щоб вибір отримав для тебе належного значення. Ось в чому суть.

… Сумно тому бачити, що багато людей не живуть, а просто повільно душевно гинуть, проживають, можна сказати, самих себе, не в тому значенні, що живуть повним життям, яке постійно поглинає їх сили, ні, вони ніби живими тануть, перетворюючись на тіні, їх безсмертна душа ніби випаровується з них, їх не лякає навіть думка про її безсмертя, - вони ніби розкладаються ще при житті. Зважившись на абсолютний вибір, особистість обирає етичне скерування і цим виключає зі свого життя естетичне начало як абсолютний його зміст.

… Якими б не були різними категорії естетиків, всі вони мають між собою ту суттєву подібність, що обов’язковою умовою приналежності до кожної з них є не свідомий розумовий чи душевний розвиток людської особистості, а безпосередність. Різниця в розумовому відношенні між естетиками різних категорій може тому бути дуже великою, - серед них можуть зустрітися і зразки убогості мислення і найгеніальніші розуми, хоча навіть в останньому випадку розум має значення не сам по собі, а як безпосередній дар… Безпосередність людської особистості лежить не в її духовній природі, але у фізичній. Звідси погляд на здоров’я як на найвище благо в житті. Більш поетичний, проте однорідний з першим погляд: «Вище за усе на світі краса»; краса, проте, річ дуже нестійка, і тому цей погляд не настільки популярний… Представники обох згаданих поглядів (люди, які визнають вищим благом здоров’я і надають такого ж значення красі) сходяться в тому, що життям потрібно насолоджуватися…Зустрічаються люди, які бажають насолоджуватися життям, але можуть досягти бажаного лише завдяки таким умовам, які перебувають поза ними самими. Це, наприклад, люди, смисл і мета життя яких багатство, влада, почесті… До цієї категорії можна віднести, в певному сенсі, і закоханих.

Є люди, які насолоджуються життям завдяки умовам, що є в їхній духовній природі, але по суті не залежать від них. Смисл і мета життя для таких особистостей в їхньому таланті. Один володіє математичним талантом, інший комерційним, третій поетичним, четвертий художнім, п’ятий філософським і т. ін. … Естетики останньої категорії розуміють під насолодою життям задоволення всіх своїх бажань… Живучи тільки даною хвилиною, ці люди не дивлячись на багатство і багатогранність натури, живуть саме безпосереднім життям.

… Що ж таке меланхолія? – Істерія духа. В житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли безпосередність, так би мовити, втрачає своє головне життєве значення, і дух прагне проявити себе у вищій формі свідомого буття. Безпосередність як ланцюг прив’язувала людину до всього земного, тепер же дух прагне зясувати себе самого і виділити людську особистість з цієї залежності, щоб вона могла усвідомити себе в своєму вічному значенні. Якщо цей перехід від несвідомої безпосередності до свідомого просвітлення надто сповільнюється – людиною оволодіває меланхолія. Що б не робити після того, як би не намагатися забутися, працювати, розважатися… – меланхолія залишається… Меланхолія – гріх, саме гріх…відсутності свідомої волі, тобто такий душевний стан, при якому людина і сама не знає чого вона хоче чи не хоче…І ось ця душевна недуга … - найзвичайніше явище сучасності, особливо помітне в Німеччині та Франції, де під нею падають цілі покоління молоді… Меланхолія буде пригнічувати людину до тих пір, поки згаданий перехід від несвідомої безпосередності до вищого свідомого розвитку особистості не буде здійснений. Після цього меланхолія зникає назавжди.

Естетик – людина випадку, що сподівається досягти ідеалу людської досконалості виключно завдяки своїй індивідуальності; етик же прагне виявити своїм життям загальнолюдське. Закоханий естетик схвильований бажанням виразити свою любов якимось особливим чином, що виокремив би його серед інших; етик, який одружується, прагне виконати загальнолюдський обов’язок.

Етичний погляд на життя дає людині пізнання добра і зла або поняття абсолютного розрізнення між добром і злом, і якщо навіть вона знайде в собі більше зла, ніж добра, то з цього зовсім не випливає, що вона стане розвивати в собі це зло; навпаки, зло повинне буде розчинитися в ній, а добро – вийти на перший план.

Етик знає, що все життя – одна суцільна сцена, і кожній, навіть найнезначнішій людині, треба зіграти на ній свою роль, причому від неї самої залежить зробити її настільки ж значною та серйозною в духовному сенсі, як і роль тих, кому відведено місце в історії…Людина з етичним світоглядом, навпаки, засновує своє життя на суттєвому, на тому, що повинне бути. Естетичне начало в людині - це те, завдяки чому вона є тим, ким є; етичне ж те, завдяки чому вона стає тим, ким є. З цього не слідує, втім, що естетик взагалі не здатний до розвитку; він також розвивається, але його розвиток здійснюється за законами необхідності, а не свобідно; він не відчуває ніякого прагнення до безконечного, яке привело б його до вибору і змусило б свідомо стати тим, ким він є.

Етик також може підкорятися настроям, але…абсолютний вибір зробив його вище хвилини, зробив його господарем настрою… Таємниця панування над своїми пристрастями не стільки в аскетичному відреченні від них, скільки в умінні самому призначити хвилину для їх задоволення.

Настрій естетика завжди ексцентричний, оскільки його життєвий центр в периферії. Центр особистості повинен, між тим, знаходитися у ній самій, тому той, хто не віднайшов себе, завжди ексцентричний. Настрій же етика, навпаки, сконцентрований у ньому самому…

Завдяки вибору людина знаходить себе саму у своєму вічному значенні, тобто усвідомлює своє вічне значення як людини, і це значення ніби ппригнічує її своєю величчю, земна конечність втрачає для неї будь-яке значення.

Істинний етичний світогляд на життя вимагає від людини виконання не зовнішнього, а внутрішнього обов’язку, обов’язку щодо себе самої, щодо своєї душі, які слід не загубити, а віднайти… Життя істинного етика тому відрізняється внутрішнім спокоєм та впевненістю, тоді як, навпаки, більш неспокійного і нещасного життя людини – раба зовнішнього обов’язку – не можна собі й уявити… Етика можна порівняти з тихим, але глибоким озером, а естетика, навпаки, з мілководним, але бурхливим потічком… Життєвим завданням етика є втілення в собі «загальнолюдського».

Етик розвиває в собі і особисті чесноти, і громадянські, і зрештою, релігійні. Якщо ж людина вважає, що можна застигнути на якійсь окремій фазі, розвивати свою особистість лише в одному напрямку, то це – вірна ознака того, що вона не здійснила етичного вибору свого «Я», і не зрозуміла істинного смислу виділення цього «Я» з усього зовнішнього світу, а головне – не зрозуміла тотожності цього виділення з об’єднанням. Людина, яка здійснила етичний вибір свого «Я», бере себе у всій конкретності, з такими-то і такими-то обдарованостями, пристрастями, схильностями і звичками і поставленою в певні зовнішні умови; життєвим же завданням її стає вона сама: вона прагне до облагородження, врегулювання, освіти, всебічного розвитку свого «Я», іншими словами – до рівноваги і гармонії душі, які є плодами особистого самовдосконалення.

 

СТРАХ І ТРЕПІТ

Проблема перша: чи існує телеологічне усунення етичного?

Віра саме і є тим парадоксом, що індивід як такий є вищий від загального, не підкорений йому, а стоїть над ним. Індивід є в абсолютному відношенні до Абсолютного… Віра саме і є тим парадоксом, що одиничний індивід перебуває вище, ніж всезагальне, хоча при цьому слід зазначити, що рух повторюється, і, побувавши у всезагальному, одиничний індивід тепер перебуває окремо і стоїть вище від всезагального. І якщо це не віра, то Авраам загинув, отже, віри ніколи не було в цьому світі, саме тому, що вона завжди там була.

Давайте тепер трохи детальніше розглянемо потребу і страх в парадоксі віри. Трагічний герой зрікається себе самого, аби виразити всезагальне; лицар же віри зрікається всезагального, аби стати одиничним індивідом,…той, хто думає ніби бути одиничним дуже приємно, може бути цілком переконаний: ніяким лицарем віри він не є, бо вільні птахи і мандрівні генії ніяк не є людьми віри. Навпаки, така людина знає, наскільки чудово належати всезагальному.

Трагічний герой швидко завершує свою місію… Навпаки, лицар віри залишається без сну, бо його постійно випробовують, і кожної миті в нього залишається можливість розкаяння та повернення до всезагального… Лицар віри наданий сам собі в самотності, він відчуває біль від того, що не може стати зрозумілим для інших, проте він не відчуває ніякого марнославного бажання вказувати шлях цим іншим. Біль і є його впевненістю, він не знає марнославних пристрастей, для цього його душа надто серйозна… Істинний лицар віри – це свідок, і ніколи – вчитель, - в цьому полягає глибока людяність, яка означає набагато більше, аніж те нице співчуття до людських радостей і печалей, яке заслужило таку повагу під назвою співчуття і яке насправді є не чим іншим, ніж марнославством. Той, хто прагне бути тільки свідком, визнає тим самим, що жодна людина, навіть найнезначніша, не потребує співчуття іншої людини і не повинна бути принижена цим співчуттям, аби інший міг на цьому возвиситися… Отже, або існує абсолютний обов’язок перед Богом, і якщо такий справді є, він і представляє вищевказаний парадокс, згідно якого одиничний індивід в якості одиничного стоїть вище всезагального і одиничний індивід стоїть в абсолютному відношенні до всезагального, або ж віри ніколи не було.