Література до опрацювання розділу

1. Петрарка Ф. Моя тайна, или Книга бесед о презрении к миру // Франческо Петрарка. Лирика. Автобиографическая проза / Пер. с лат. М. Гершензона. – М.: Правда, 1989.

2. Петрарка Ф. Письмо к потомкам // Франческо Петрарка. Лирика. Автобиографическая проза / Пер.с лат. М. Гершензона. – М.: Правда, 1989.

3. Петрарка. Автобиография. Исповедь. Сонеты / Пер. М.Гершензона и В. Иванова. – М.: Изд. М. и С. Сабашниковых, 1915. 

4. Петрарка Ф. Сонети // Орест М. Держава слова: Вірші та переклади. – К.: Основи, 1995.

5. Петрарка Ф. Сонети // Микола Зеров. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1990.

 

 

МИКОЛА КУЗАНСЬКИЙ

(1401 – 1464)

Біографічна довідка

Микола Кузанський (Микола Кузанець, Кузанус; справжнє ім’я – Микола Кребс – чільний німецький мислитель, теолог, учений, математик, церковно-політичний діяч. Навчався у Гейдельберзькому університеті, згодом – у Падуанській школі церковного права, одержавши звання доктора канонічного права. Займається богослов’ям у Кельні. Кузанський приймає сан священика, а згодом – кардинала.

Основні праці: «Про згоду католиків», математичні трактати «Про квадратуру кола» та «Про вимірювання прямого і кривого», богословський трактат «Про пошуки Бога», а також філософські трактати «Про буття як можливість» та «Про вчене незнання».

Філософські пошуки Миколи Кузанського характеризуються продовженням пантеїстичної традиції. Звертаючись до фундаментальних проблем світоустою, філософ бачить Бога-Творця «формою всіх форм», «абсолютним максимумом», наголошуючи водночас на глибинному співвіднесенні Бога та Природи. За Кузанським, світ розглядається як своєрідне «розгортання» Божественної сутності (неоплатонічна ідея «еманації»). Позаяк всі феномени Природи є взаємопов’язаними, то людина є своєрідним «малим космосом», що здатна пізнати світ силою власної думки.

 

Фрагменти творів

Книга перша

Глава 2

…Натурфілософи стверджують, що потягу до їжі передує якесь хворобливе відчуття у шлунку, що спонукає природу, котра прагне до самозбереження, підкріпити себе. На мій погляд, точно так само й сильне здивування, початок філософування, передує жадобі пізнання, завдяки якій інтелект, буття якого є розумінням, зміцнює себе дослідженням істини. (Примітка: Згідно зі традицією неоплатонізму, сфера розумного буття, яка загалом протиставляється чуттєвому досвіду, відповідно поділяється на: а) розум у найвищому сенсі творчого розуміння, що духовно зливається зі своїм об'єктом (intellectus) і б) логічна раціональність, розсудок (ratio).

... Збираючись говорити про вище (maxima) мистецтво незнання, я обов'язково повинен розібрати природу самої максимальності. Максимумом я називаю те, більшим за що нічого не може бути. Але таке визначення притаманне єдиному. Тому максимальність збігається з єдиним, яке і є буттям. Якщо таке єдине універсальним і абсолютним чином підноситься над всякою відносністю і конкретною обмеженістю, то йому нічого й не протиставляється, виходячи з його абсолютної максимальності. Абсолютний максимум є тим єдиним, котре є всім; у ньому є все, оскільки він – максимум; а позаяк йому ніщо не протиставляється, з ним співпадає й мінімум. Тим самим він перебуває у всьому; як абсолют він є актуальним всеохопним буттям і не визначається нічим матеріальним, тоді як від нього – все.

 

Книга друга

Глава 3

…Можливий тільки один максимум всіх максимумів, причому максимумом є те, до чого не може бути протилежностей, так що і мінімум є максимумом, то зрозуміло, що нескінченна єдність є згорнутість (complicatio) всього. Але ж єдність і передбачає те, що вона поєднує все. У максимальній єдності згорнуто не тільки число, як в одиничному, але все взагалі: як у числі, котре розгортає одиницю, немає нічого, крім цієї одиниці, так і у всьому існуючому ми не знаходимо нічого, крім максимуму...

...Отже, згорнутість всього єдина і немає однієї згорнутості для субстанції, другої для якості, третьої для кількості й так далі, тому що є тільки один максимум, що збігається з мінімумом, де згорнена різноманітність не є протилежною згорненій тотожності. Як єдність передує різноманітності, так точка в силу своєї досконалості передує величині й взагалі досконале передує всьому недосконалому: спокій − руху, тотожність − відмінності, рівність − нерівності й так далі, що стосується всього, чому властивий взаємоперехід з єдиним, які разом і складають вічність, адже багатьох вічностей не буває. В єдиному Богові згорнуто все, оскільки все в ньому; і він розгортає все, оскільки він у всьому.

Книга третя

Глава 3

…Але саме людська природа, яка підноситься над усіма створіннями Божими і трохи поступається ангелам, заключає в собі й розумну, й чуттєву природи, поєднує всередині себе все у світі й за те справедливо називається стародавніми філософами мікрокосмом, малим світом. Саме вона, піднявшись до поєднання з максимумом, виявилася би завдяки цьому повнотою всіх досконалостей і універсуму загалом, і кожної окремої речі, так що все через людину досягнуло б свого вищого ступеня.

З іншого боку, людина існує тільки конкретно, тому піднятися до з'єднання з максимумом було б можливо лише одній, тій, що втілює у собі всю істину людини. Така направду була би людиною так само, як і Богом, і Богом так само, як людиною, − досконалістю Всесвіту, що має першість у всьому. Мінімальні, максимальні й середні істоти, поєднавшись у ній з природою абсолютної максимальності, збіглися б, зробивши її всезагальною досконалістю: всі речі у своїй конкретній визначеності знайшли б у ній завершення ніби у власній повноті. Міра цієї людини, як каже Іван у Апокаліпсисі, була б мірою і ангела, і кожної окремої істоти, тому що завдяки поєднанню з абсолютною сутністю, абсолютним буттям всього у Всесвіті вона стала б універсальним і конкретним буттям кожного творіння. Через таку людину всі речі отримали б початок і кінцеву ціль свого конкретного існування; через неї, конкретного максимума, як через початок своєї еманації та кінцеву мету свого повернення (reductionis), вони й виходили б із абсолютного максимуму в конкретне буття і сходили б до абсолюту.

…Бог, творець Всесвіту, тотожний до всякого буття, і Всесвіт сотворений за його подобою. Ця вища і максимальна тотожність до кожного буття буде тоді абсолютно усіма речами, а та вища людська природа з'єднається з ним, і, відповідно, той же Бог, прийнявши в себе людськість, через цю людськість буде кожною конкретною річчю, подібного до того, як він абсолютно ототожнюється зі всяким буттям. Людина, завдяки такому поєднанню існує, ніби у своїй іпостасі, в цій максимальній тотожності всякого буття, буде Сином Бога, тобто Словом, яким все створено, − самою тотожністю буття, що носить…ім'я Сина Божого, − і все ж таки не перестане бути сином людським, як не перестане бути людиною.

 

Опрацьовуючи фрагменти твору Миколи Кузанського «Про вчене незнання», простежте особливості пантеїстичної традиції у філософії, згідно з якою Бог «присутній скрізь» у світі, «проймає» собою все буття, є «живою душею», самим «буттям» світу, «абсолютним максимумом». Проаналізуйте характерні риси процесу еманації – розгортання божественної сутності у світі. Також зверніть увагу на специфіку ренесансного неоплатонізму, який, на відміну від античного і середньовічного, є виключно антропоцентричним: визначаючи людину центром космічної ієрархії буття, Микола Кузанський наділяє її властивостями «богорівної» істоти. Зауважте, що людина розглядається не як пасивний «образ і подоба Божа» – вона усвідомлює свою практично абсолютну самоцінність.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Як Ви розумієте термінологічну сталу «вчене незнання»? Обґрунтуйте свої міркування.

2. На Ваш погляд, неоплатонічна ідея «еманації», яка є основою пантеїстичних уявлень Кузанського, акцентує на процесі «вічного» й «безперервного» чи одноразового та завершеного творення світу?

3. Чи можна, на Вашу думку, розглядати людину, що самостверджує себе у індивідуальному, самостійному існуванні, в той час як вона є частинкою буття «абсолютного максимуму»?

4. Виходячи з філософсько-антропологічних рефлексій Миколи Кузанського, поміркуйте над дефінітивним визначенням «людський бог» (humanus deus).