Література до опрацювання розділу

1. Бруно Джордано. Избранное. – Самара: Агни, 2000.

2. Бруно Джордано. Философские диалоги: О Причине, Начале и Едином; О бесконечности, вселенной и мирах. – М.: Алетейа, 2000.

3. Горфункель А.Х. Джордано Бруно. Серия: Мыслители прошлого. – М.: Мысль, 1973.

4. Кузнецов Б.Г. Джордано Бруно и генезис классической науки. – М.: Наука, 1970.

5. Ордине Нуччо. Граница тени. Литература, философия и живопись у Джордано Бруно. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, «Академия исследования культуры», 2008.

МАРТІН ЛЮТЕР

(1483-1546)

Біографічна довідка

Німецький мислитель, теолог, ідеолог Реформації, засновник протестантизму. В 1505 р. стає магістром «вільних мистецтв» Ерфуртського університету. З 1508 р. очолював кафедру моральної філософії, доктор теології Віттенберзького університету. В 1517 р. у Віттенбергу виступив з 95 тезами проти індульгенцій. Головним пафосом цих тез була відмова від організаційної побудови католицизму, від принципу непорушного авторитету вищих церковних ієрархів, від теології, що ґрунтувалася не на прямих твердженнях Христа, а прирівнювала до них церковні настанови та рішення. Лютер зумів сформулювати і ритуально оформити для віруючих нове відчуття життєвої основи. В 1534 р. Лютер переклав Біблію німецькою, тим утвердивши норми німецької літературної мови. Основні твори М.Лютера: «Лекції про Послання до Римлян», «Дев’яносто п’ять тез», «Розмова про відпущення і милості», «До християнського дворянства німецької нації про виправлення християнства», «Свобода християнина», «Про світську владу». «Про рабство волі» та ін. Він стверджував ідею рівності всіх християн не лише перед Богом, але й перед світськими, земними законами. Ці ідеї Мартіна Лютера стали підгрунтям буржуазного лібералізму з його обстоюванням формальної рівності всіх громадян перед законом, насамперед, перед конституцією.

 

Фрагменти творів

 

Свобода християнина

Давайте ж будемо вважати твердо доведеним, що душа може обійтися без усього, за винятком Слова Божого, і де Слово Боже відсутнє, там немає жодного полегшення для душі. Якщо вона має Слово Боже, вона багата і не потребує нічого, оскільки це Слово життя, істини, світла, миру, праведності, спасіння, радості, свободи, мудрості, сили, милості, слави і всіляких незчисленних благословень.

Христос був посланий у світ цей ні для якого іншого служіння, окрім служіння Слова. Більше того, всі духовні стани – всі апостоли, єпископи і священики – були призвані і встановлені лише для служіння Слова.

Слово Боже не може бути прийняте і вирощене жодними на світі справами, а лише вірою. Отже, ясно, що як душа потребує лише Слова Божого для свого життя і праведності, так вона виправдовується однією тільки вірою і не виправдовується ніякими ділами. Адже якщо б вона могла бути виправдана чимось іншим, вона не потребувала би Слова, а отже не мала потреби і у вірі.

В той момент, коли в вас зароджується віра, ви пізнаєте, що все, що існує в вас, цілком і повністю грішне, достойне засудження і прокляття... Зрозумівши це, ви дізнаєтесь, що ви потребуєте Христа, Який постраждав і знову воскрес для вас, так що ви, якщо віруєте в Нього, ви можете цією вірою стати новою людиною. Оскільки ваші гріхи прощені і ви виправдані заслугами Іншого – а саме лише доброчинностями Христовими.

Все Писання Боже розділене на дві частини: заповіді і обітниці. Хоча заповіді і вчать тому, що добре, те, чого вони вчать, не виконується одразу ж, адже заповіді показують, що нам слід робити, але не дають нам сили робити це. Вони призначені для того, щоби вчити людину пізнавати себе, щоби через них вона могла визнати свою нездатність здійснювати добре і могла повністю розчаруватися у своїх здібностях.

Богу неможливо служити по-іншому, окрім як приписуючи Йому всю вірність і всі чесноти, які належать Йому по праву. Це неможливо виконати ділам, але тільки лише вірою серця. Не здійснюючи прав, але віруючи, ми прославляємо Бога і визнаємо Його вірність і праведність. Тому лише віра є праведністю християнина і виконанням всіх заповідей [Божих], адже той, хто [в такий спосіб, тобто вірою] виконує першу заповідь, легко може виконати і всі решта.  

Позбавленні ж життєвості діла не можуть прославити Бога, хоча вони можуть, при наявності віри, виповнюватися на славу Божу. Тут, однак, ми цікавимося не тим, які діла зроблені, що вони являють собою, але тим, що здійснює їх, - що прославляє Бога і спонукає до звершення цих діл. Це робиться вірою, що перебуває в серці і є джерелом і сутністю всієї нашої праведності. Отже, сліпою і жахливою є доктрина, яка вчить, що заповіді повинні бути виповнені ділами.   

Будь-хто може виразно зрозуміти, чому християнин вільний від всього і стоїть над усім, отже не потребує жодних справ для набуття праведності і спасіння, тому одна лише віра рясно дарує все це. Варто йому, однак, по глупоті спробувати стати праведним, вільним, спасенним християнином шляхом якоїсь доброї справи, він моментально втратить віру і все, що вона дає йому. Вдала ілюстрація такої глупоти – баня про собаку, яка, пробігаючи біля струмка зі шматком м’яса в зубах, помічає відображення цього м’яса у воді і, впавши в заблудження, відкриває пащу, намагаючись схопити це відображення, внаслідок чого губить і м’ясо, і його зображення.