Про безмежність, Всесвіт та світи

Діалог перший. СПІВРОЗМОВНИКИ: Ельпін, Філотей, Фракасторій, Буркій

(Під Філотеєм розуміється сам Бруно. Эльпін – вчений, який радо слухає Бруно. Буркій – прихильних філософії Арістотеля та загальновизнаних авторитетів, пародія на оксфордського вченого. Четвертий співрозмовник – реальна особа, Джіроламо Фракасторо, автор праць із астрономії, філософії та медицини).

Фракасторій. Звичайно, ми можемо більш упевнено судити за схожістю з тим, що ми бачимо і пізнаємо, аніж за протилежністю до того, що ми бачимо і пізнаємо. Відповідно, оскільки ми бачимо і переконуємося на досвіді, що Всесвіт не закінчується і не обмежується пустим і порожнім й тим, про що в нас немає жодних відомостей, ми повинні зробити висновок…, що він нескінченний, бо якщо навіть всі інші доведення однакові, то ми бачимо, що досвід суперечить порожньому, а не повному. Стверджуючи це, ми завжди будемо мати рацію, але стверджуючи протилежне, ми насилу уникнемо тисячі звинувачень і труднощів. Продовжуйте далі, Філотей.

Філотей. Отже, розглядаючи нескінченний простір, ми пізнаємо з упевненістю, що він здатний прийняти тіло, і не пізнаємо нічого іншого. Для мене завжди буде достатньо, що він не має відрази до цього, принаймні з тієї причини, що там, де немає нічого, нічого й заперечувати. Тепер залишається розглянути, чи весь простір може бути повним, чи ні. І тут, розглядаючи його як з боку того, чим він може бути, так і з боку того, що він може робити, ми завжди дійдемо висновку, що не тільки розумно, але і необхідно, щоб він був повним. Для того, щоб це стало очевидним, я запитаю у вас, чи добре, що цей світ існує?

 Філотей. Ви говорите дуже добре, але не торкаєтесь самої суті моїх міркувань; адже я наполягаю на нескінченному просторі, й сама природа має нескінченний простір не внаслідок досконалості своїх вимірів чи тілесного обсягу, але внаслідок досконалості самої природи і видів тіл; адже нескінченна перевага набагато краще уявляється в нечисленних індивідуумах, ніж у тих, які зліченні та кінечні. Тому необхідно, щоб існувала нескінченний образ недоступного Божественного Лику, в подобі якого знаходилися б як нескінченні члени, незліченні світи, які є іншими світами. Тому з огляду на незліченні міри досконалості, в яких розгортається в тілесному вигляді Божественна безтілесна довершеність, повинні бути незліченні індивідууми, якими є ці величезні живі істоти (одна з яких ця Земля, божественна Мати, яка народила й живить нас і прийме нас назад), і для умісту цих незліченних світів потрібен нескінченний простір. Схоже до того, відповідно, як добре те, що може існувати й існує цей світ, не менш добре й те, що могли, і можуть бути, й існують незліченні світи, які подібні до цього.

 Філотей. Я веду мову про межу без обмежень для того, щоб відзначити різницю між нескінченністю Бога і нескінченністю Всесвіту; бо він весь нескінченний в згорнутому вигляді й цілком, Всесвіт ж є все у всьому (якщо можна говорити про все там, де немає ні частин, ні кінця) в розгорнутому вигляді й не цілком; адже один має сенс межі, а інший – визначеного, не внаслідок різниці між кінечним і нескінченним, а внаслідок того, що один нескінченний, а інший – завершується згідно з тим, що всезагальне буття у Всесвіті, будучи нескінченним, тим не менше не є всезагально нескінченним; бо нескінченність, маючи вимір, не може бути всезагально нескінченною.

Ельпін. Я бажав би це краще зрозуміти. Тому ви мене неймовірно потішите, якщо поясните, що таке «все в усьому всезагально» і що таке «все у всьому нескінченному» і «всезагально нескінченне».

Філотей. Я називаю Всесвіт «цілим нескінченним», бо він не має краю, межі й поверхні; та я стверджую, що Всесвіт не «всезагально нескінченний», тому що кожна його частина, яку ми можемо взяти, скінченна і з незліченних світів, які він містить, кожен кінечний. Я називаю Бога «цілим нескінченним», бо він виключає зі себе всякі межі й будь-який його атрибут єдиний та нескінченний; і я називаю Бога «всезагально нескінченним», адже він існує весь в усьому світі й у кожній своїй частині нескінченним чином і всезагально, натомість нескінченність Всесвіту, яка існує всезагально у всьому, але не в тих частинах (якщо їх, відносячи до нескінченного, можна називати частинами), які ми можемо осягнути в ньому.

… Філотей. Виходячи з наступних доведень, завдяки яким ви повинні звернути увагу, по-перше, на те, що, оскільки Всесвіт нескінченний і нерухомий, не потрібно шукати його рушія. По-друге, нескінченні світи, що містяться у ньому, які є землями, вогнями та іншими видами тіл, що називаються зорями, всі рухаються завдяки внутрішньому Началу, яке є їх власна Душа…, і внаслідок цього марно розшукувати їхній зовнішній рушій. По-третє, ці світові тіла рухаються в ефірній сфері, не прикріплені або прикручені до будь-якого тіла більшою мірою, ніж прикріплена ця Земля, яка є одним із цих тіл; а про неї ми доводимо, що вона рухається декількома способами навколо свого власного центру і Сонця внаслідок внутрішнього життєвого інстинкту. Приймаючи схожі передумови, згідно з нашими принципами, ми не повинні доводити ні активного руху, ні пасивного руху, що володіють нескінченно інтенсивною силою; адже те, що рухається і рушій – нескінченні, й рушійна душа та рухоме тіло збігаються в єдиному кінцевому предметі; це стосується, стверджую я, кожної з вищеназваних світових зірок. Таким чином, Першоначало не те, що приводить у рух; проте воно, будучи спокійним і нерухомим, надає можливість рухатися нескінченним і незліченним світам, великим і малим живим істотам, розташованим у величезній сфері Всесвіту, кожен з яких, відповідно до можливостей власної сили, має різні ступені рухливості й інші ознаки.

 

Про Причину, Начало і Єдине

Діалог другий.СПІВРОЗМОВНИКИ: Аврелій Діксон, Теофіл, Гервазій, Полінній

(Ім’я Теофіл («Той, що любить Бога») ніби ототожнюється з Бруно (як і Філотей).

Діксон. Але насамперед, позаяк ви зазвичай говорите причина і начало, то я хотів би знати, чи вживаються вами ці поняття як синоніми.

Теофіл. Ні.

  Діксон. Яка ж різниця між тим та іншим терміном?

Теофіл. Я відповідаю, що, називаючи Бога Першим Началом і Першою Причиною, ми маємо на увазі одну й ту ж річ в різних значеннях; коли ж ми називаємо начала і причини у природі, ми маємо на увазі різні речі в їхніх різних значеннях. Ми називаємо Бога Першим Началом, позаяк усі речі, які знаходяться нижче від нього, відповідають встановленому порядку так чи інакше, будучи співвіднесеними зі своєю природою, тривалістю та досконалістю. Ми називаємо Бога Першою Причиною, позаяк усі речі відрізняються від нього як дія від того, що діє, вироблена річ від того, що виробляє. І ці два значення різні, адже не кожна річ, яка існує раніше і більше досконала, є причиною того, що виникло пізніше і є менш досконалим, і не кожна річ, яка є причиною, існує раніше й більш досконала від тієї, яка сотворена, як це цілком зрозуміло кожному, хто вміє добре міркувати.

Теофіл. Мені дуже подобається той порядок, згідно з яким ви пропонуєте викладати предмет. Отже, що стосується діючої Причини, то я стверджую, що всезагальна фізична діюча Причина – це Всезагальний Розум, що є першою і головною здатністю Душі світу, якою є загальна Форма світу. 

Діксон. Це ваше твердження мені здається в основному перегукується з думкою Емпедокла, тільки воно виражене у вас вірніше, точніше і ясніше, а крім того, якщо судити з назви, воно й більш глибокодумне. Тому ви обтяжите нас, якщо перейдете до роз'яснення всього в подробицях, починаючи з визначення, що таке цей Всезагальний Розум.

Теофіл. Всезагальний Розум – це внутрішня, найбільш реальна та спеціальна здатність і потенційна частина Душі світу. Це є Єдине тотожне, що наповнює все, освітлює Всесвіт і спонукає природу належно продукувати свої види і, таким чином, має відношення до творіння природних речей, подібно до того як наш розум відповідно виробляє розумні образи. Це він, Розум, називається піфагорійцями Рушієм і побуджувачем Всесвіту, як пояснює поет, кажучи:

... Розливаючись по членах,
Рухає спільнотою Розум, з’єднавшись з тілом великим.

   Це він названий платоніками Ковалем світу. Цей Коваль, кажуть вони, переходить від вищого світу, який насправді єдиний, до цього чуттєвого світу, який поділений на багато частин, тому тут панує не тільки гармонія, а й також розбіжність внаслідок відстані між частинами. Цей Розум, надаючи і передаючи дещо від себе матерії, залишаючись спокійним і нерухомим, продукує все. Маги його називають рясним Сім’ям і навіть Сіячем; адже це він запліднює матерію всіма формами і, відповідно до їхнього змісту та умов, надає їй фігуру, формує та складає в такому дивовижному порядку, який не може бути приписаний випадкові чи будь-якому іншому началу, що не вміє розрізняти і впорядковувати. Орфей називає його Оком світу, тому що він спостерігає всередині та ззовні за всіма природними речами, з тим, щоб все не тільки всередині, а й зовні вироблялося і знаходилося у власній пропорційності. Емпедокл його називає Розрізнювачем, позаяк той, хто ніколи не перестає розвивати неясні форми в лоні матерії й виводити породження однієї речі зі загибелі іншої. Плотін називає його Отцем і Прародителем, бо він розподіляє насіння на полі природи, будучи найближчим розподільником форм. Нами він називається Внутрішнім Художником, тому що формує матерію й фігуру зсередини, як зсередини насіння або кореня виводить і оформляє стовбур, зсередини стовбура формує сучки, зсередини сучків – оформлені гілки, зсередини них розпускає бруньки, зсередини бруньок утворює, оформлює, складає, як із нервів, листя, квіти, плоди і зсередини в певний час викликає соки з листя та плодів на гілках, з гілок в сучки, з сучків у стовбур, зі стовбура в корінь. Розвиваючи схожим чином свою діяльність у тварин спочатку з насіння і з центру серця до зовнішніх членів та стягуючи потім з останніх до серця певні здатності, він цією дією ніби з'єднує вже простягнуті нитки. Отже, якщо ми вважаємо, що не без розмірковувань та інтелекту зроблені ті, ніби неживі, витвори, які ми вміємо вигадувати у певному порядку і уподібненні на поверхні матерії, коли, обробивши і вирізьбивши дерево, виробляємо зображення коня, то чи не повинні ми більш величним вважати той художній Інтелект, який зсередини насіннєвої матерії згуртовує кістки, протягує хрящі, видовбує артерії, здуває пори, сплітає фібри, розгалужує нерви і з настільки великою майстерністю володіє цілим? Чи не є більш великим художником той, кажу я, хто не пов'язаний з однією якоюсь частиною матерії, але неперервно здійснює все в усьому? Є три види інтелекту: Божественний, який є всім, Світовий, який творить все, інші – приватні, які стають усім; тому що потрібно, щоб між крайніми знаходився цей середній, який є справжньою діючою причиною всіх природних речей, що має не лише зовнішній, а й внутрішній характер.

Діксон. Ціль і кінцева причина, яку покладає собі Діяч, – це досконалість Всесвіту; остання ж полягає в тому, що в різних частинах матерії всі форми мають актуальне існування. Цією ціллю Інтелект захоплюється і насолоджується такою мірою, що він ніколи не втомлюється у процесі формування з матерії різноманітних форм...

Теофіл. Саме так. Я додам до цього, що так як ця діюча причина носить універсальний характер у Всесвіті, а також спеціальний і особливий в його частинах та членах, то такий самий характер мають її форма й її ціль.

Опрацьовуючи запропоновані фрагменти творів, візьміть до уваги концепцію Джордано Бруно про єдність світу, в основі якої розуміння праоснови Всесвіту − Єдиного, що розглядається як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання. Зверніть увагу, на особливості пантеїстичних тенденцій його філософської системи, оскільки мислитель ототожнює матерію та рух, природу і Світову Душу, називаючи її Богом. Зауважте, що космогонічні уявлення філософа ґрунтуються на ідеї про нескінченність Всесвіту, про існування в його межах незліченної кількості схожих світів (Світова Душа присутня скрізь). Також визначальне місце в межах пантеїстичної філософії природи Джордано Бруно займає ідея про Всезагальний Розум, який тісно співвідноситься зі світовою Душею, становлячи Форму світу.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. На Вашу думку, чи можна достовірно довести ідею нескінченності Всесвіту, чи її варто сприймати тільки як припущення, гіпотезу? Обґрунтуйте свої міркування. 

2. Виходячи з ідеї про єдність Всесвіту, чи можемо ми Єдине (у розумінні Бруно) ототожнити з усіма одиничними речами, що існують у світі?

3. Спробуйте проаналізувати відмінності між Першим Началом та Першою Причиною, які, за словами Джордано Бруно, є атрибутивними характеристиками Божественної сутності.

4. Поміркуйте над твердженням Джордано Бруно: «Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма виявляє себе як внутрішній бік матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним».