Про досконалого християнина, або про істинного мудреця

Отже, я стверджую, що досконалості можна досягнути різними шляхами. Можна удосконалюватися в благочесті, в терпінні, чистоті, благодійності, у сповіді і пізнанні. Але, чи дано комусь досягнути досконалості в кожній із цих чеснот одночасно, допоки він залишається людиною, я не знаю – хіба лише Той, Хто заради нас прийняв людську природу, щоб втілити в Собі цю велику перевагу. Бо хто з людей повинен вважатися досконалим? Той, хто може похвалитися непричетним до зла. Але це шлях, який веде до Євангелія. Тому досконалістю істинної мудрості для кожної людини буде віра в Благу Вістку Ісуса Христа…

Неможливо, щоб істинний мудрець повільно просувався в добрі, бо він влаштовує своє життя мудро. Свідкуючи перед Богом своїм бездоганним життям, він виявляється мучеником, причому з любові до Бога. Але, не дивлячись на всі ці заслуги, він не може вважатися досконалим до тих пір, допоки перебуває в тілі…

Отже, істинному мудрецю властиві розсудливість і далекоглядність. Він не обмежується утриманням від зла; це – лише сходинка до вищої досконалості, але і добру відданий він не зі страху. Написано: Куди ж мені подітися від духа твого? Куди мені втекти від обличчя твого? Зійшов би я на небо – ти там єси, ліг би я у Шеолі – і ти там. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря – і там твоя рука мене б водила, і твоя десниця мене б тримала. (Пс. 138: 7-10).... Не прагне мудрець пізнання Бога заради вигоди. Йому не потрібна інша мета споглядання, окрім самого споглядання. Стверджую, що людина повинна прагнути до пізнання Бога не з бажання спастися, але заради Божественної краси і величі, святості, переваги і надприродності цього знання. Саме так. Розуміння внаслідок постійного вправляння в ньому стає початком усього пізнання. Осягнення нескінченне, постійне, діяльність послідовна, неухильна, неперервна – ось сутність мудреця. І ця споглядальна діяльність, яка ніколи в ньому не припиняється, визначає його сутнісний початок. Припустимо, що мудрець знаходиться перед вибором між богопізнанням і спасінням. Припустимо, що ці дві справи нероздільні, опинилися розділеними. Не вагаючись, мудрець зробить вибір на користь богопізнання. При цьому він зробив би висновок, що завжди у всьому треба віддавати перевагу силі самій по собі, в даному випадку – властивості віри вести до пізнання через любов. Першим початком доброї діяльності людини досконалої буде діяльність, яка здійснюється не заради блага. Необхідне прагнення до добра заради самого добра…

Богоподібність досягається (настільки це в наших силах) підтримкою в дусі постійного схвалення названих речей. Дух схильний до мінливості та ухилянь, оскільки він дух, і надто сильно спалахує від фізичних причин… Але найкраще повне звільнення від пристрастей заради уподібнення до Бога….

Із святих і таємних вчень апостола ми навчаємося, який вибір дійсно потрібний Богові. Цей вибір, за його вченням, не полягає у відреченні від відомих речей, а в тому, щоб цінувати вищі блага, які не можуть бути порівняні зі звичайними. Ми навчені, що речі важко набуті не є необхідними, в той час найнеобхідніше Бог сам дає нам в руки. Тому Демокріт правий, коли каже, що природа і вчення – речі тотожні. Вченню властиво освічувати й впорядковувати людину; воно впорядковує її так само, як налаштовують інструмент. Вводячи людину у лад та гармонію, вчення створює в ній нову природу… Вибирати слід те, що найбільше схвалює благородна частина людської сутності: розум. Отже, якщо вибір знаходиться під керівництвом розуму, тоді істинно добре виявиться найприємнішим. Такий вибір привнесе в душу тишу, ясність і спокій. Хто слухає мене, той житиме без страху перед злом (Пр. 1:33)..

Людина задумана за образом духа… Будь-яка людина відрізняється тим, що за вродженими їй властивостями з багатьох речей вибирає те, що любе душі. Ось чому ми можемо стверджувати, що Адам був досконалим, бо не мав потреби ні в чому, що характеризує ідею людини та її зовнішній вигляд. Досконалість він отримав разом із життям, і воно було виправдане його послухом. Те, що постійно вело його до зрілості, було здатністю до вдосконалення, іншими словами: його свобідна воля.

Чому Бог карає нас на землі? З трьох причин: по-перше, щоб ті, кого він карає, стали кращими; по-друге, щоб тих, хто ще може бути врятований, приклад покараних готував до спасіння; по-третє, щоб оберігати від зневаги того, хто став жертвою несправедливості. Способів, які настановляють, ми розрізняємо два: перший – за допомогою вчення, другий – через покарання. Треба ще знати, що караємо ми лише за гріхи, здійснені після хрещення; минулі гріхи нам прощаються, а наступні потребують очищення.

…Божественне не можна осягнути людськими силами.

 

При ознайомленні із наведеними фрагментами текстів слід пам’ятати, що філософські погляди Кл. Олександрійського відіграли визначну роль у проясненні та утвердженні християнського світобачення. При цьому мислитель формулює цілу низку положень, що закладають в ідейні надбання християнського вчення вирішення проблеми співвідношенні віри та знань (розуму). Варто особливо уважно вдуматись у ці твердження Климента та прояснити для себе, чому саме автор текстів вважав віру і розму (знання) органічно поєднаними між собою, але при тому все ж підкреслював, що вірі самій по собі антична мудрість та філософія не потрібні.

Зверніть увагу й на оцінку Климентом мистецтва, на його пояснення причин перетворення мистецьких творів на ідолів поклоніння. Важливо зафіксувати й те, що у своїх міркуваннях Климент наполягає на тому, що філософія не може вважатись основним проводирем у християнському житті, проте він називає цілу низку тих важливих функцій, що вона їх може і має виконати. Варто приділити увагу з′ясуванню того, у чому саме бачить Клмент переваги християнського вчення над античною філософією, якою мірою може християнин осмислювати істини віри, ґрунтуючись на досягненнях античної філософії. Філософ сприяв тому, що грецька інтелектуальна культура була широко використана при формуванні християнської філософії. Тут важливу роль відіграло те формулювання Климентом завдань філософії щодо релігії, яке пізніше набуло визначення «філософія є прислужниця теології»; знайдіть це положення у фрагментах творів Климента та спробуйте його прокоментувати. Прочитавши дані фрагменти, спробуйте з’ясувати основні питання, які хвилюють Кл. Олександрійського, його погляди на людину, свободу волі тощо.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Спробуйте охарактеризувати образ істинного мудреця змальований Климентом Олександрійським. Як він узгоджуються з християнською життєвою позицією?

2. Прокоментуйте тезу Кл. Олександрійського: «Кожна з філософських шкіл володіє деякою частиною істини».

3. Опрацювавши наведені фрагменти творів, проясніть для себе питання про те, яким було відношення мислителя до філософії, як він розумів її завдання?

4. Знайдіть у наведених фрагментах початкову форму знаменитої для середньовіччя формули «Філософія є прислужницею теології» та поясніть, яке становище в духовному житті випливало із неї.

5. В чому вбачає Климент Олександрійський шкоду та користь мистецтва? Що протиставляє йому?

6. В чому мислитель вбачає зміст та сенс істинного знання? Яке відношення до знання сформульоване у наведених фрагментах?