Література до опрацювання розділу

1. Оккам У. Семь избранных диспутов. // Антология средневековой мысли в 2х тт. (т.2) Хрестоматия. Учебно-научное издание под ред. С.С. Неретиной, Л.В. Бурлаки. Изд-во РХГИ, СПб, 2001-2.

2. Курантов А. П., Стяжкин Н. И. Оккам. — М.: Мысль, 1978.

3. Татаркевич В. Істория філософії: Т.1: Антична і середньовічна філософія. - Львів: Свічадо, 2006.

ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ

ТА ІДЕЇ РЕФОРМАЦІЇ

Унаслідок нагромадження знань, розширення обріїв суспільного досвіду та кризи середньовічного світобачення у XIV–XV ст. Європа вступила в нову історичну епоху – епоху Відродження, яка у ряді країн Європи стимулює виникнення явища Реформації – суттєвого перегляду місця релігії в суспільстві, відношення людини до Бога. Відбувається серйозна світоглядна переорієнтація: набувають цінності пізнання природи та земні вчинки людини, поступово формуються принципи класичної науки, суттєво підноситься значущість окремого індивіда. Проте за змістом Відродження та Реформація були суперечливими явищами, які не лише підносили людину, а й висвітлювали драматичні сторони її буття. У європейській історії Відродження розглядають як епоху перехідну, що містить у собі елементи Середньовіччя і зародки процесів епохи Нового часу, ідеї Реформації розглядаються як один з ідейних ґрунтів утвердження буржуазного суспільства і способу життя.

У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження простежується тенденція переходу від ідей раннього гуманізму (XIV ст.) до ідей натурфілософії (кінець XVI – початок XVII ст.). Якщо ж розглядати цю тенденцію докладніше, то можна виділити в її розвитку три періоди:

• гуманістичний (антропоцентричний) період: сер. XIV – сер. XV ст.;

• платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: сер. XV – перша третина XVI ст.;

• натурфілософський період: друга половина XVI – поч. XVII ст.

У XVI ст. Ренесансні віяння і тенденції перепліталися із Реформацією – широким рухом у деяких країнах Європи за принципову зміну ролі релігії та, особливо, католицької Церкви в індивідуальному та суспільному житті. Ініціатором реформаційного руху був німецький священик Мартин Лютер (1483 – 1546), який після тривалих духовних пошуків, вагань і сумнівів виступив із сміливими гаслами про те, що католицька Церква на чолі із Ватиканом узурпувала право кожної людини перебувати у прямих зв’язках із Богом. Лютер наголошував на тому, що Бог прямо діє в кожній людині за умови її щирої віри, а тому саме віра має вирішальне значення для долі людини, а не праведні справи чи пожертви цервам і монастирям. Ідеї М.Лютера були підхоплені швейцарськими реформаторами Ж.Кальвіном та У.Цвінглі.

Гасла Реформації були спрямовані на апелювання до окремого індивіда, на пробудження його душевної, але також і ділової енергії. Тому ідеї Реформації розглядаються як одна з передумов утвердження буржуазного індивідуалізму та ділової активності. Реформація з позиції соціально-культурних процесів постала явищем вужчим, ніж Відродження, оскільки останнє охопила як політику, ідеологію, світогляд, філософію, так і мистецтво, науку, культуру, питання людського само осмислення; Реформація ж була переважно явищем церковним та соціально-політичним.

Відродження та Реформація перебували у непростих стосунках. Відоме полемічне зіткнення М.Лютера із Е.Ротердамським з питання свободи волі та божественного визначення долі.

 

ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ

(1265 – 1321)

Біографічна довідка

Данте Аліг’єрі– один із найвідоміших італійських поетів, мислитель, чільний представник гуманістичного (антропоцентричного) напряму проторенесансної філософії. Навчався на юридичному факультеті Болонського університету, займався широкою громадською діяльністю, був одним із членів ради пріорів у Флоренції, проте двічі перебував у вигнанні. Останні роки прожив у Равенні. Знаменною стала його зустріч з Беатріче, кохання до якої він проніс через усе життя, оспівуючи у своїх творах.

Основні праці: збірка «Нове життя», політичний трактат «Про монархію», історико-літературний трактат «Про народну мову», етико-філософський трактат «Бенкет», а також знаменита поема «Комедія», яка згодом одержала назву «Божественна» (термін, запроваджений Дж. Бокаччо).

Данте вдалося нібито завершити та узагальнити філософську та поетичну схоластичну епоху, та, виходячи зі засад ренесансного гуманізму, винести на перший план людину, квінтесенцію діяльності якої складає свобода волі.

 

Фрагменти ТВОРІВ

Божественна комедія

Рай (Пісня V)

Дарунок найдорожчої оцінки,

Що добрий Бог в щедроті дав нам всім,

Оцінювати й визначати вчинки, −

Свобода волі та, що лиш самим

Усім розумним надана створінням

І надаватиметься тільки їм.

Тепер своїм ти дійдеш розумінням,

Що важить більш обіт од всяких мір,

Бо згоден Бог, як згоден ти сумлінням.

Але, уклавши з Богом договір,

Здаєш ти скарб понад усяку ціну, −

Моїм словам про нього ти повір!

Що може стати на його заміну?

Ти вже віддав від себе основне,

А з не свого ти як даси й частину?

Рай (Пісня 1)

Все має лад, і формою він є,

Яка весь світ на Бога робить схожим.

Створінням вищим видний тут стає

Слід сили вічної, закон якої

Нагадувало слово вже моє.

У цьому ладі − різновидні строї

В природі, нахили і почуття,

Й далекі, й ближчі від мети ясної,

Великим морем вашого буття

Пливуть кудись, а їх стежки спрямляє

Той порив, наданий на все життя.

Він полум'я на місяць посилає,

Він в серці смертному − двигун основ,

Він в ціле землю з'єднує й скріпляє.

І лук цей всіх вражає знов і знов −

Не тільки безрозсудливі створіння,

А й ті, в яких є розум і любов.

Своїм тримає словом провидіння

Незрушну твердь, яка вбирає ту,

Що зазнає найшвидшого кружіння.

А нині нас помчала в вись святу

 Потужна тятива, яка керує

Всім тим, що кида в радісну мету.

Це ж правда, що, як форма не пасує

До заповітних намірів митця,

Яких глуха матерія не чує, −

То й утвір збочує тоді з правця,

Бо, хоч прямує він до блага, мари

Зведуть його й до іншого кінця.

Рай (Пісня VII)

І мусив Бог покінчити з гріхами

Й вернуть людині повноту буття

Чи то одним, чи то двома шляхами.

Та виріб тим любіший за життя

Виробникові, чим повніш відбиті

Закладені в нім добрі почуття.

Тож Божа доброта, відбита в світі,

Була щаслива помогти тому,

Щоб піднялась людина до блакиті.

Рай (Пісня І)

Той вчин її крізь погляд мій діставсь

До почуття мого й відбивсь у вчині, −

І в сонце довше я, ніж хто, вглядавсь.

Багато з неприступного людині

Стає цілком приступним в місці тім,

Колись призначенім людській родині.

Рай (Пісня XV)

І я почав: «Відколи розімкнулась

Вам перша рівність, почуття й ума

Вага порівно на всіх вас відчулась,

Як з сонця − ясність і жарінь сама −

Тепло і світло нарівно зринають, −

Тут порівняння іншого нема.

Але з причин, які усі з вас знають,

Знання і воля протягом життя

Відмінних крил у смертних не зрівняють.

Пекло (Пісня XXX)

Коли ж до сили разом із злобою

Буває додається й ум тямкий, −

Людина позбавляється спокою.

Рай (Пісня V)

Не забувайте ж гідності людини,

Як пориватиме вас хіть на зле…

Рай (Пісня XIX)

Він мовив: «Той, хто циркулем досяг

До краю світу і в просторі цьому

Усе відверто й потайки простяг,

Не міг ніде покласти ні на чому

Відбиток так, щоб він не повершав

Того, хто меж не має геть у всьому.

Рай (Пісня XXXIII)

Такий і я: хоч обмаль вже вогню є

В моїй примарі й жевріє вона,

А в серці насолода аж вирує.

Так точить сніг яскравість весняна,

Так листя в вихорі легке знялося,

І сплутались Сівілли письмена.

О вишнє світло, що у вись звелося

Над смертну думку, розумові кинь

Моєму трохи з баченого досі

І дай моїм словам таку глибінь,

Щоб слави присок, ледве нині видний,

Знесла аж до найдальших поколінь!

Монархия.

... Бог і природа нічого не роблять намарно, але все, що одержує буття, призначене до певної дії. Адже в намірі Творця, який творить, остаточною ціллю є не сама створена сутність, а властива цій сутності дія. Ось чому не дія, властива сутності, існує заради цієї сутності, а ця остання заради неї. Існує, отже, певна дія, що притаманна людству в цілому, відповідно до якої впорядковується величезна кількість людей в усій своїй сукупності, і цієї дії не може здійснити ні окрема людина, ні сім'я, ні поселення, ні місто, ні те чи інше королівство

…Отже, специфічною властивістю людини є не саме буття як таке, адже останньому притаманні й одиничні елементи; і не той чи інший склад, тому що він виявляється і в мінералах; і не одухотвореність, тому що вона є навіть у рослинах; і не здатність уяви, тому що нею володіють і тварини; такою є лише здатність мислення за допомогою «можливого інтелекту»; тільки ця риса не притаманна нічому іншому, окрім людини, − ні тому, що знаходиться вище, ні тому, що знаходиться нижче від неї. Бо хоча й існують інші сутності, які володіють інтелектом, проте їхній інтелект не є таким же «можливим інтелектом», яким володіє людина... Звідси випливає, що визначальна риса потенції самої людської природи є потенція чи здатність інтелектуальна. І так як ця потенція не може бути повністю й відразу переведена в дію в одній людині, або в одній із вищеперелічених спільнот, необхідно, щоб в людському роді існувало багато виникаючих сил, за допомогою яких втілювалася би в дію вся ця потенція вцілому, − схоже до того, як повинні існувати багато речей, щоб завжди була у творчому акті потенційна сила першоматерії...

Ознайомившись зі запропонованими фрагментами творів, зверніть увагу, яким чином мислитель обґрунтовує цінність та значущість людського життя, що є визначальною світоглядною домінантою ренесансного гуманізму. Особливістю філософсько-антропологічних поглядів Данте є визнання свободи волі особи, що складає основу її діяльності. Людське буття розглядається не тільки у «земній» площині, а й у співвіднесенні з вічним буттям, тому не випадково мислитель наголошує на феномені Божественного творіння. Зауважте, що людина, однак, є не тільки «творінням при Творці», − вона наділена знаннями, волею, володіє здатністю пізнавати та творити. Саме ці атрибутивні характеристики і закладають підвалини антропоцентричного світогляду доби Відродження.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. На Вашу думку, в чому мислитель вбачає найвищу цінність та значущість особи?

2. Обґрунтуйте чи спростуйте визначальну роль свободи волі в людській діяльності.

3. Як Ви гадаєте, що саме, за Данте, допомагає наблизитися людині до Бога – її власні діяння, зусилля чи відсторонене споглядання метушливого земного життя?

4. Визнаючи дуалістичну природу людини (тілесну та духовну), Данте акцентує на їх взаємосуперечності чи наголошує на їхньому гармонійному поєднанні на шляху осягнення вічного блаженства?