Література до опрацювання ро зділу

1. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. Общ. ред. и вступ. статья А.Ф.Лосева. – М.: Мысль, 1979. – 620 с. – (Филос. наследие).

2. Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах / Секст Эмпирик. Вступит. статья и пер. с древнегреч. А.Ф.Лосева. – Т. 1. – М.: Мысль, 1975. – 399 с.; Т. 2. – М.: Мысль, 1976. – 421 с. – (Филос. наследие).

3. Богуславский В.М. Скептицизм в философии / Веньямин Моисеевич Богуславский. – М.: Наука, 1990. – 272 с. – Глава первая.

 

СТОЇЦИЗМ

 

Один з найвпливовіших напрямів античної філософії у період з ІІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н.е. Засновником стоїцизму був Зенон-Стоїк (Зенон із Кітіону), назва зумовлена тим, що Зенон, не будучи мешканцем Афін, не мав приміщення для своїх бесід, а тому проводив їх у порталі храму «Розфарбована Стоя»; пізніше громадяни Афін закріпили це приміщення за школою. В історії стоїчної філософії розрізняють: ранню стою (ІІІ – ІІ ст. до н.е.), середню стою (І ст. до н.е.) та пізню або римську (І – ІІ ст. н.е.). Відповідно цим періодам еволюціонувала філософія стоїцизму – від логіко-онтологічних зацікавлень через активне засвоєння ідей платонізму та перипатетиків до наголошування на провідній ролі етики у філософії. Стоїки надавали важливого значення класифікації філософії, виділяючи у ній фізику (онтологію), логіку (включаючи у неї діалектику, риторику та власне логіку) та етику, та розвивали усі названі її частини. У І – ІІ ст. вчення стоїцизму перетворилось на офіційно визнану та надзвичайно поширену доктрину в Римській імперії. Воно чинило помітний вплив на інші філософські школи, на християнство, а також на подальшу історію європейської філософії. Філософська спадщина стоїків і сьогодні має чималу читацьку аудиторію.

Основні представники стоїцизму – Зенон-Стоїк, Хрисипп, Герилл, Антипатр, Панетій, Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.

 

ФРАГМЕНТИ РАННІХ СТОЇКІВ

Стоїки кажуть, що філософія як вчення поділяється на три частини, а саме – фізичну, етичну та логічну. Першим такий поділ ввів Зенон з Кітіону у творі «Про вчення» («Логіка»).

 

Зенон у трактаті «Про вчення» відводить логічній частині у філософії перше місце, фізичній – друге, а етичній – третє.

 

Логіка – це спосіб розрізняти та розглядати все, що є… Діалектичні науки Зенон уподібнював правильному мірилу, яким вимірюють не пшеницю, не щось порядне, у полову та бруд.

 

На думку стоїків, існує два начала світобудови – те, що діє, і те, що сприймає дію. Те, що сприймає дію, – це є без якісна сутність або речовина (матерія). А діє присутній у ній логос або бог; він є вічним і творить усе, що існує в світі. Це вчення Зенон з Кітіону викладає у своїй книзі «Про сутності».

Начала відрізняються від елементів: перші не народжуються і не гинуть, другі ж гинуть при спалахуванні світового вогню. Начала безтілесні та позбавлені форми, а елементи формою наділені. Елементів же усього чотири… Перша матерія – це сутність, яка як ціле – вічна, її не стає ні більше, ні менше. Її частини, навпаки, не залишаються тими ж самими, але весь час поділяються та з’єднуються. По цій перший матерії рухається та поширюється світовий логос, що його деякі називають долею… Ця єдина сутність є кінцевою і постає загальною субстанцією усього існуючого. І оскільки в неї немає ні народження, ні загибелі, в ній одвічно присутня пневма і життєва сила, що її, врешті, розумно скеровують… Це і є причина усіх змін, що відбуваються в світі… Ця рухома пневма – не природа, а душа, ще й до того ж – розумна. Оживляючи чуттєвий світ, вона прикрашає його і надає йому привабливості, що в ньому й проявляється. Це світ, до того ж, вони називають живим єством і богом.

 

Стоїки називають вогонь першоосновою усього існуючого, а його началами – матерію (речовину) і бога; начала, як ті, що діють, так і ті, що дію сприймають, є тілесними. Далі, каже Зенон, в деякий час, призначений долею, весь світ охоплюється полум’ям, а потім знову впорядковується. Цей перший вогонь являє собою як би деяке насіння, що містять в собі логоси як причини усіх речей, що виникли, існують і будуть виникати у майбутньому. А сплетіння та послідовна дія цих причин імнеють долею, знанням, істиною усього існуючого, законом невідворотним та неминучим (фатумом). Саме завдяки долі все в світі спрямовується найкращим чином, як у добре організованій державі… Бог, розум, доля і Зевс – все це є те ж саме, і бог-вогонь може називатись ще й іншими різними іменами.

 

Багато чого змінив Зенон у логіці. Він сказав дещо нове про відчуття, оскільки, він вважав, вони пов’язані із деяким поштовхом, що отримується ззовні, і це породжує бачення або уявлення… Ось як Зенон його визначив: відбиток, відтиск і образ того, що існує так, як воно насправді існує. Потім він точно встановив, що не може бути такого сприйнятого людиною уявлення, що за природою походить від існуючого, яке б разом з тим походило від того, що не існує… Отже,Зенон вважає достовірними не всі уявлення, а лише ті, що володіють властивістю виявляти речі, що в ним представлені. І оскільки такі уявлення самі собою розпізнаються, він назвав їх осягаючими (такими, що осягають). Те, що було сприйнято органами чуттів, він називав відчуттями, якщо ж дещо було сприйнятим так, що це уявлення вже не можна було й похитнути розумом, – це він називав знанням, якщо ж справи обстояли не так, то виникало незнання. Із останнього виникає гадка, що постає нестійким та пов’язаним з хибним та незнанням. Схоплення (каталепсис) він розташовував поміж знанням та незнанням, не зараховуючи його ні до порядного, ні до ушкодженого, але лише казав, що схопленню слід довіряти. Оскільки він сповідував довіру до відчуттів, то й схоплення, що виникає на основі чуттєвих даних, вважав правильним та надійним. Це тому, що воно не втрачає нічого із того, що постає для нього доступним, а також тому, що сама природа встановила його як деяку норму знання та його природну основу, із якої потім у душах викарбовуються загальні уявлення про речі…

З цим чуттєво сприйнятим Зенон поєднував схвалення душі: воно, стверджував він, є в нашій владі та довільне. Мислені конструкти, на думку Зенона та його послідовників, не є реальним предметом або якістю, а ніби певні фантазми душі, які ду комусь присутні еякі автори називають ідеями. Такі ідеї, на переконання філософів-стоїків, не мають причини для існування, а в їх створенні приймаємо участь ми самі, а їх позначення та призначення ми отримуємо самочинно.

Згідно Зенону, ми нічого не знаємо, але тільки мудреці знають дещо. Це Зенон пояснював за допомогою жесту. Так, демонструючи відкриту долонь з розведеними в усі боки пальцями, він казав: «Це є враження», потім, трохи зігнувши пальці, казав: «Це згода (розумове схвалення)», нарешті, щільно стиснувши пальці в кулак: «А це є схоплення». Керуючись таким розумінням, він дав такому стану речей назву «каталепсис» – «схоплення». А, коли він лівою рукою міцно стискував нею правий кулак, то казав, що знання – це дещо таке, чим не володіє ніхто, окрім мудреця… А думка – це слабка та помилкова розумова згода (схвалення).

 

ЕПІКТЕТ

Якщо у комусь наявні дві властивості – здатність уяснити все, що відбувається з кожним, та відчуття вдячності, тому буде легко побачити за всім промисел та вихваляти його. В іншому ж варіанті один не побачить корисності всього, що відбувається, а другий не буде вдячним за те, що побачить. Якщо би бог створив колір, а здатності їх сприймати не створив, то яка була би від того користь? – Зовсім ніякої. А якби він, навпаки, таку здатність створив, а все суще не наділив би доступним для здатності бачити, то яка би тоді була користь? – І так ніякої би користі не було. А що, якби він все це створив, а світла не породив би? – Так також не було би користі. А хто ж той, хто припасував одне до іншого? А хто припасував меч до піхви? – Невже ніхто? Адже за самій побудові виробу ми, як звичайно, що це є поза сумнівом творіння якогось майстра, а не безпорадне сполучення. Так невже ж кожний виріб вказує нам на майстра, а зір, побачене, світло нічого такого не виявляють? – Але це ще – так собі. А ось влаштування мислення, завдяки якому ми, сприймаючи чуттєві предмети, не просто отримуємо їх відбитки, що ними в нас утворюються, але й щось від них відокремлюємо, щось додаємо, щось складаємо з їх допомогою і, врешті, переходимо від одних речей до інших, невже цього не достатньо для того, щоби спонукати деяких визнати майстра? – Або нехай вони розтлумачать, хто є тим, що все створив, або яким чином можливо, щоб все відбувалось вражаюче і майстерно саме собою, поза обдумуванням.

І що ж, лише у відношенні до нас все це відбувається? – Багато чого – саме у відношенні до нас, і перш за все те, що потрібно виключно єству, наділеному розумом. А багато чого ти знайдеш спільним для нас та для істот, їм не наділеним. Чи розуміють вони те, що відбувається? – Зовсім ні. Адже одна справа користуватись, а інша – розуміти. Тварини були потрібні богові як такі, що користуються уявленнями, а ми – як ті, хто розуміє у самому користуванні. Тому для них достатнім є їсти, пити, спати, відтворювати собі подібних та інше, а для нас, яких він наділив здатністю розуміти, цього вже не достатньо, але якщо ми не будемо діяти узгоджено, за порядком та у відповідністю з природою та влаштуванням кожного, то ми не досягнемо своєї мети… Людину він ввів у цей світ для споглядання та витлумачення своїх творінь. Тому для людини є ганебним починати та закінчувати тим, чим обмежуються єства, не наділені розумом. А закінчувати треба на спогляданні, розумінні та способі життя, узгодженому з природою.

(Бесіди Епіктета)

 

Із існуючих речей одні перебувають у нашій владі, а інші – ні. У нашій владі перебуває думка, прагнення, бажання, ухиляння – словом усе, що є нашим. Поза межами нашої влади – наше тіло, майно, наше добре ім’я, державна кар’єра, словом все, що не є наше. Те, що належить нашій владі, за природою є свободою, оскільки не має перешкод, а те, що перебуває за межами нашої влади, постає слабким, рабським, обтяженим та чужим. Отже, пам’ятай: якщо ти станеш рабське за природою вважати вільним, то будеш зазнавати ускладнень, бід, потрясінь, почнеш звинувачувати богів та людей. Але якщо ти лише своє вважатимеш своїм, а чуже, у відповідності з тим, як це є насправді, чужим, ніхто й ніколи не зможе тебе примусити, ніхто не зможе тобі перешкоджати, а ти не почнеш нікого корити, не станеш нікого звинувачувати, нічого не вдієш проти своєї волі, ніхто не заподіє тобі шкоди. В тебе не буде ворогів, оскільки ти будеш недосяжним для шкоди.

Так ось, намагайся казати усякій неприємній фантазії: «Ти є всього лише розумовим уявленням і при тому зовсім не тим, чим здаєшся». Потім досліди його за тими правилами, що ти їх маєш: постав питання, чи належить те, що з’явилось, до того, що є у нашій владі, чи поза її межами. І якщо воно належить тому, що перебуває поза нашою владою, то нехай у тебе під рукою буде таке судження: «До мене це не має ніякого відношення».

 

Людей бентежать не самі речі, а їх власні уявлення про ці речі. Наприклад, у смерті немає нічого жахливого, проте оскільки уявлення про смерть викликаються страхом, воно й стає причиною страху. Тому кожного разу, коли ми зазнаємо ускладнень, бентежимося чи сумуємо, не будемо звинувачувати нікого іншого, окрім самих себе, тобто власних уявлень. Нерозумній людині є властивим звинувачувати інших у своїх бідах. Тому, хто починає вчитися розумності, постає властивим винити себе самого. Але тому, хто є розумним, є не властивим винити ні інших, ні себе самого.

Не вимагай, щоб події відбувались так, як ти бажаєш, але приймай те, що відбувається, таким, яким воно є, і будеш щасливим.

Смерть та вигнання и все, що викликає страх, нехай щоденно будуть у тебе перед очима, особливо – смерть, бо ж так ти ніколи не почнеш думати ні про що низьке та негідне і не забажаєш нічого над міру.

Тримайся того, що видається тобі найкращим так, ніби твоє місце доручено тобі богом.

Якби хтось доручив своє тіло першому-ліпшому зустрічному, то ти би обурився, а хиба тобі не соромно від того, що ти віддаєш свій розум на суд випадкової людини тоді, коли тебе почнуть сварити, а твій розум ніяковіє та впадає у розпач?

(Енхідріон. Короткі настанови до морального життя)

 

Людина, як і тварина, має турбуватись про потреби власного тіла, але найперше вона має робити все те, що призначено самій лише людині і що відрізняє її від тварини. І тому для людини є ганебним задовольнятися одним лише власним тваринним життям і забувати про людське духовне і розумне життя. Людина має діяти так, як вказує їй сумління та її розум.

 

Керманичу легше загубити корабель, ніж уберегти його у небезпечному місці. Ледве він повернув корабель не в той бік, ледве замріявся про стороннє – і корабель пропав. Так і в твоєму житті – дивись пильно! Бо тобі доводиться берегти те, що є найважливішим у світі. Пильнуй найперше за своєю свободою, якщо втратиш її, на заміну не отримаєш нічого, настільки ж цінного.

 

Розумна людина завжди може у всьому відшукати для себе користь. Немає такого випадку, із якого вона не могла би видобути для допомогу у справі вдосконалення.

– Яку ж користь приносить мені та людина, яка мене поносить?

– Ту користь, що, якщо я забажаю, то зможу, витримавши ганьбу, навчитись терпінню і спокою…

– А смерть – невже і вона є корисною?

– Я можу, вмираючи, стати духом вище від смерті, показати собі і людям, що смерть не має наді мною влади. Я можу, якщо знадобиться, вмерти за правду і цим посприяти тому, щоб вона ствердилась серед людей.

 

– Про що я маю думати, щоб жити так, як належить людині?

– Ні про що інше, окрім того, щоб розуміти, що залежить лише від тебе і що від тебе не залежить, що ти можеш виконати і чого не можеш. Наприклад, тобі необхідно померти, але чи необхідно тобі про це ридати? Тебе силою тягнуть у в’язницю; ти не можеш цього уникнути, але ти можеш цим не перейматись. Тебе прирікають на заслання, проте ніхто не може завадити тобі поїхати із спокійним духом та легким серцем.

– Повідай мені таємниці твого друга, – скаже мені мій ворог.

– Ні, я тобі цього не скажу, – відповім я, – оскільки в моїй владі зберегти цю таємницю.

– Але якщо ти не відкриєш мені тої таємниці, тебе закують у кайдани та відправлять на заслання!

– Про що таке ти кажеш? Не мене ти закуєш у кайдани, а мої ноги, мої руки, проте мене, мою душу, мою волю, мій розум ти не зможеш закувати, тому що ніхто, окрім мене, не в силах ними розпорядитись.

– Я тобі відсіку голову!

– Та невже я коли-небудь тобі казав, що мою голову складніше відсікти, ніж голову будь-якої іншої людини?

(У чому полягає наше благо?)

 

СЕНЕКА

Природа повинна бути нашим керівником; розум слідує їй та радить нам саме це. Отже, жити щасливо – це те ж саме, що жити згідно з природою. Що це значить? – Старанно та поза побоюванням зберігати тілесні блага і те, що є властивим нашій природі, проте як дещо скороминуще та надане нам лише на день; не схилятись рабськи перед чужим благом та не дозволяти йому панувати над нами…

Нехай ці речі служать, проте не панують, лише за такої умови вони є корисними для духу… Істинний розум має виростати із чуття, із якого він бере свій початок, бо ж не має нічого іншого, на що би він міг спиратися ф звідки проникнути до істинного та повернутись до себе самого. Дійсно, також і всеосяжний світ – це є бог, управитель Всесвіту, простягається до зовнішніх предметів і все ж звідусіль повертається у себе. Нехай і наш дух чинить те ж саме, коли через посередництво притаманних йому чуттів поширюється на зовнішні предмети, нехай він буде панувати над ними і над собою, нехай він осягне вище благо. Звідси народиться єдність сили і влади у гармонії з самим собою, звідси народиться істинний розум…

(Про щасливе життя)

 

Помиляється той, хто вважає, що пригноблення поширюється на усю людину: краща її частина із такого стану вилучена. Тіла належать панам та підпорядковані їм за законом, дух же є сам собі господар. Він є до такого ступеня вільним і рухливим, що навіть та в’язниця, в яку він вміщений, не може перешкодити йому керувати своїми прагненнями, здійснювати великі справи та досягати небесних тіл у нескінченному просторі. Тіло, таким чином, є тим, що доля передала у розпорядження духу як його господаря. Він може його придбати та продати, а внутрішня частина людського єства не може бути предметом володіння. Все, що походить від неї, є вільним…

(Про благодіяння)

 

МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН

Вранці слід сказати собі: «Сьогодні мені судилося стикатися з людьми нудними, нав’язливими, невдячними, підступними, пихатими, незручними. Всіма цими якостями вони зобов’язані незнанню добра і зла. Я же, після того, пізнав і природу добра – воно є прекрасним – і природу зла – воно є ганебним – і природу того, хто обманюється – він є рідним мені не за кров’ю та спільним походженням, а за духом та божественним визначенням, – я не зможу ушкодитись від жодного з них, адже жоден з них не зможе втягнути мене у щось негідне, не зможу не гніватись на свого родича, ні ненавидіти його. Бо ми створені для спільної діяльності, як і ноги, руки, повії, верхні та нижні щелепи. Тому протидіяти іншим людям – це діяти проти природи, але відчувати гіркоту з приводу інших людей або уникати їх – це і значить протидіяти їм».

 

Тіло, душа, дух. Тілу належать відчуття, душі – прагнення, духу – основоположення. Здатністю отримувати враження наділена і худоба, прагнення буравило проявляється і у диких звірів…, користуватись духом для зовнішнього дотримування обов’язків можуть люди, що не визнають богів, і ті, що зраджують батьківщині, і ті, що наодинці роблять усякі ганебні вчинки. Якщо все це є спільним, згідно сказаному, для всіх, то лише добрій людині є властивим любити і вітати те, що відбувається, не паплюжити генія, що живе в її груди, зберегти його чистим, відданим богам, не діючим проти істини та справедливості.

 

Будь подібним до скелі: неперервні хвилі розбиваються об неї, вона же стоїть нерухомо, і навколо неї стихають бурхливі води.

Я нещасний тому, що зі мною сталося те-то й те-то. – Зовсім ні. Навпаки, я щасливий тому, що хоча це зі мною й сталося, я все ж не віддаюся суму, я не зламаний тим, що сталося, не тремчу перед майбутнім. Статися таке могло би з будь-ким, але не кожний залишився би не заторкнутим сумом. Чи станеш ти називати нещастям для людини те, що не перешкоджає людській природі досягнути її мети, що не суперечить вимогам людської природи? У чому ж полягають ці вимоги? – Ти їх знаєш. Хиба те, що трапляється, заважає тобі бути справедливим, великодушним, розсудливим, обережним в судженнях, правдивим, скромним, щирим і володіти всіма іншими властивостями, в яких і проявляються особливості людської природи? – Не забувай їх! Не подія ця є нещастям, а здатність гідно переносити її постає щастям.

(Наодинці із собою)

 

Опрацьовуючи наведені фрагменти творів представників стоїцизму, зосередьте свою увагу на провідних ідеях цього філософського вчення. Перш за все з’ясуйте, якими були провідні зацікавлення стоїків, які частини філософії вони виділяли та розглядали, яку еволюцію зазнала проблематика стоїчної філософії на різних етапах її існування. Потім зосередьтесь на осмисленні основних змістових наголосів у поглядах стоїків на буття та світобудову, зокрема, зверніть увагу на їх розуміння субстанційних засад буття, на тлумачення ними першої матерії або речовини. Важливо при тому виявити підстави для стоїчного ототожнення матерії з логосом та богом, зв'язок їх розуміння пневми із всесвітнім законом долі. Розглядаючи логіку стоїків, варто виявити відмінності її розуміння від діалектики, а також відзначити позитивні досягнення стоїків в аналізі складових процесу пізнання. Найбільшу увагу варто приділити етичному вченню стоїків, зокрема їх поділу усього існуючого на те, що залежить та що не залежить від людини, їх тлумаченню свободи та умови її здійснення. Варто докладно прояснити для себе, якою мірою стоїчне вчення про свободу як незалежний внутрішній спокій людини відповідає її соціальному статусу. Необхідно також пояснити й те, чому християнство сприймало мораль стоїків як цілком співзвучну проповідям Христа.

 

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Ідеї яких попередніх філософських шкіл можна помітити у вченні стоїків про природу та світобудову?

2. В чому полягають новації стоїків у питаннях онтології (фізики)?

3. Як можна зрозуміти та прокоментувати стоїчне вчення про світовий логос та логоси-насіння, присутні в процесах дійсності?

4. Чому для стоїків всі явища поділялись на ті, що підпорядковані необхідності та ті, що постають сферою свободи?

5. Як розуміли стоїки будову внутрішнього світу людини та як оцінювали значення його окремих елементів?

6. Що саме, згідно стоїкам, цілком підлягає людській волі та людському вибору?

7. Що таке уявлення, що осягає? В чому вбачався його пізнавальний статус?

8. Прокоментуйте стоїчне поняття каталепсису і спробуйте дати йому сучасну оцінку.

9. Поясніть, чим, на думку стоїків, світ духу відрізняється від природних процесів та як це позначається на людському житті?

10. Окресліть основні наголоси у стоїчному ставленні до смерті.