Література до опрацювання розділу

1. Св. Иоанн Дамаскин. Источник знания / Дамаскин Иоанн. Отв. Ред. Я.А.Слинин. – СПб: Наука, 2006 – 359 с. (Серия «Слово о сущем»).

 

СЕВЕРИН БОЕЦІЙ

(480 – 524/526)

Біографічна довідка

Життєва доля Аніція Манлія Торквата Северина Боеція в уявленні людей середньовіччя була знаменною: будучи блискучим аристократом (він народився в християнській сім’ї Аніціїв – давнього римського роду), надзвичайно високо освіченою людиною, він вже у 510 р. стає консулом, а у 522 р. призначається Теодорихом, тодішнім правителем Західної Римської імперії, першим міністром у своєму уряді. Проте за рік він був звинувачений у державній зраді (на підставі зрадницької діяльності одного із міністрів, за якого Боецій вступився) і врешті страчений за наказом Теодориха. Така трагічна траєкторія життя видавалась багато кому знаменною в тому сенсі, що мученицька смерть, за тодішніми уявленнями, була дарована лише тим, кого Бог особливо відзначав і виділяв з-поміж інших. Тому Боецій шанувався не лише як видатний вчений, але й як християнський мученик, культ якого був узаконений у 1883 р. Блискуче знаючи грецьку мову, Боецій не лише студіював праці своїх славетних попередників, але й перекладав їх латиною: відомо, що він переклав логічні трактати Аристотеля та деякі коментарі до них. Перекладав він також праці з математики, геометрії, музичної гармонії. В цілому на Заході Боецій подається як “останній римлянин та перший християнин”, а також як батько середньовічної схоластики. Особливим авторитетом завжди користувався його твір “Розрада філософією”, написаний під час ув’язнення в стилі “сатури” – змішаного поетично-прозаїчного та художнього і морально- повчального жанрів.

 

Фрагменти творів

Коментар до Порфирія

1. Взагалі в усіх живих тілах діє потрійна душевна сила. Перша наділяє тіло життям, щоби воно, народившись, росло й, живлячись, підтримувало своє існування. Друга надає тілу здатність відчувати. На третій базується сила розуму та розсудку. Призначення першої – забезпечення народження, харчування та зростання тіла… Такою силою наділені трави, дерева та будь-які інші створіння, що чіпляються за землю коріннями. Друга же – складна та сукупна, оскільки вбирає в себе першу та робить її своєю частиною; окрім того, вона здатна створювати різні та численні судження про все, що тільки їй доступне… Те, що лише зростає, може й не мати відчуття, але те, що здатне відчувати, безумовно, володіє також першою, нижчою силою душі. Третя сила душі включає в себе й перші дві – зростання та відчуття, використовуючи їх як слухняних слуг; воля цілком заснована на розумі і постійно зайнята або пильним спогляданням предметів, що є поруч, або міркуванням про відсутні предмети, або вишукуванням предметів, що їй невідомі. Такою силою наділений тільки людський рід.

Ця сила здатна не тільки сприймати досконалі та впорядковані чуттєві образи; всі образи, накопичені уявою, вона пояснює та визначає за допомогою дій розуму. Її божественна природа не задовольняється тим знанням, яке можна отримати шляхом чуттєвого сприйняття: в уявленні вона може скласти собі поняття про те, чого не сприймає в даний момент, і про те, що взагалі недоступне для відчуттів, і дати цим образам імена. Вона також дає назву й тому, що осягає судженнями розуму, тим самим роблячи це зрозумілим. Також її природі властиво досліджувати предмети, доти їй невідомі через посередництво вже відомих. При тому відносно кожного такого предмету вона прагне пізнати, чим він є, потім – що він є, окрім того – яким він є, і, нарешті, чому і навіщо він існує. Ось в таких розшуках і з’являється велика множина помилок, що збивають із вірного шляху душу, яка просувається вперед навпомацки… Це відбувається тому, що через недосвідченість в судженнях дехто приймає за дійсно існуюче все те, до чого приводять їх доведення розсудку. Але в судженнях на таке покладатись не можна: далеко не все те, що може бути встановленим на словах, має місце в дійсній природі. Тому кожний, хто приймається за дослідження природи речей, не засвоївши науки розмірковування, не обмине помилок… Так виникла наука логіки, що впорядковує способи міркування, умовиводів та розрізняння інтелектуальних дій із тим, щоби можна було дізнаватись, яке судження буде… хибним, яке правильним, а також яке завжди буде хибним, а яке – ніколи.

Так само, як теоретична і практична філософія постають частинами філософії тому, що сама лише філософія обговорює та досліджує їх предмети, так само і на тій же самій основі буде частиною філософії і логіка (раціональна філософія), адже досліджувати систему суджень властиво тільки філософії. Отже, якщо ми визнаємо, що філософія буває теоретична, практична та раціональна, то кожна з трьох досягає своєї особливої мети…

2. Аристотель написав про десять категорій з тією метою, щоби за допомогою небагатьох родових визначень зробити доступним розумінню нескінченну множину речей, неoсяжну для знання, щоби у такий спосіб те, що було недосяжним для науки через безмежність своєї множини, за допомогою нечисленних родів підпорядкувалося духові і стало предметом знання. Аристотель побачив десять родів усіх речей; один із них – субстанція, інші дев’ять – акциденції, а саме – якість, кількість, відношення, місце, час, положення, володіння, дія та страждання. Оскільки ці десять родів є найвищими і немає такого роду, який можна було би поставити над ними, то усяка річ неминуче повинна знайти своє місце в одному із видів цих десяти родів. Між цими родами розташовані всі можливі відмінності. … Для розуміння цих десяти категорій необхідно дослідити інші п’ять і з’ясувати, що таке рід, вид, відмінна, власна, а також привнесена ознака.

3. Є деякі питання, про які Порфирій збирається промовчати, хоча питання ці дуже важливі й корисні: чимало вчених мужів бралося за їх дослідження, але мало хто зміг їх вирішити. Перше з них приблизно таке: спитаємо, до яких родів можна віднести мислення про роди та інші категорії – до мислення про речі чи до результатів уяви? Якщо буде встановлено, що ми осягаємо думкою те, що є, тоді інше, більш складне питання продемонструє нам немислиму складність самого розгляду та розуміння природи роду. Бо ж все існуюче необхідно має бути або тілесним, або не тілесним; отже, і рід та вид повинні належати до того або іншого. Яким же буде те, що ми називаємо родом? Тілесне воно чи не тілесне? Якщо ж визнати рід не тілесним, то й тоді слід буде з’ясувати: чи існує він у зв’язку із тілами, чи має власне існування, незалежне від чуттєвих тіл.

Слід сказати, що поняття, яке утворюється шляхом поділу, абстрагування та відволікання від тих речей, в яких перебувають досліджувані предмети, не є хибним, але, навпаки, одне лише й може вказати істинні властивості речей.

Отже, роди та види існують в тілесних чуттєво спостережуваних речах. Але осягаються вони окремо від чуттєвого, і лише таким способом може бути зрозумілою їх природа та вловлені їх властивості. Тому ми мислимо роди й види, вивільняючи із одиничних предметів, в яких вони реально перебувають, риси, що роблять ці предмети схожими. Таким чином вони – роди і види чуттєвого – існують саме в одиничних речах; мисленню ж підлягає тільки загальне; отже, видом можна вважати не що інше, як думку, що виведена із субстанціальної схожості множини різних індивідуальних речей, рід же – думка, виведена із схожості видів… Отже, роди і види існують в ділянці чуттєвого, мислять же вони поза тілами. Тобто одиничне та загальне мають ту ж саму основу, проте інакше мислиться загальне, інакше відчувається одиничне в тих самих речах, в яких вони мають своє буття… Роди і види існують в один спосіб, а мисляться – в інший; вони є не тілесними, але, будучи пов’язаними із чуттєвими речами, існують в ділянці чуттєвого.

4. Завдання, які ми ставимо перед собою, слід співвідносити з тим, наскільки інтуїції людського розуму даровано проникати у божественні висоти. Бо ж усякому мистецтву існує своя межа, далі якої не може вести шлях розуму. Наприклад, медицина не завжди приносить зцілення, але з боку лікаря тут немає жодної провини, якщо він використав усі засоби, які надає йому його наука. Так само відбувається і в інших мистецтвах, і чим складнішими є завдання, тим більше треба виявити поблажливості до тих, хто намагається його вирішити… Проте ми не повинні дозволяти уяві відволікати нас, але повинні підніматись вгору лише за допомогою чистого розуму, наближаючись розумом до кожного предмету настільки, наскільки він є доступним розумінню.

5. Умоглядне знання взагалі поділяється на три частини: природне, математичне та теологічне. Природне розглядає речі в русі, досліджуючи форми тіл разом із матерією. Математичне знання розглядає речі без руху, оскільки відокремлює форми від матерії. Теологічне має своїм предметом дещо абстраговане та відокремлене, позбавлене руху, оскільки йдеться про божественну субстанцію. Предмети природні можна розглядати за допомогою розсудку, математичні – за допомогою науки, а божественні – за допомогою розумності. В останньому випадку слід вдивлятись у форму, істинну форму, а не образ, в ту форму, яка є самим буттям та з якої утворюється буття. Бо ж усяке буття – з форми… Божественна субстанція - це форма без матерії, а тому вона єдина і є тим, чим вона є. Всі ж інші речі не є тим, чим вони є. Дійсно, кожна річ отримує своє буття з того, з чого вона складається, тобто зі своїх частин: вона є ось цим, а також тим, що є поєднанням цих частин, а не тим та оцим окремо. Але річ, що не складається з цього та іншого, є істинно тим, чим вона є. Вона є прекраснішою та могутнішою за всі речі, бо не залежить ні від чого іншого. Форма, що існує поза матерією, не може бути ані підметом, ані притаманною матерії, бо інакше вона була б не формою, а образом. Ось саме з таких форм, існуючих поза матерією, походять ті, що існують в матерії та утворюють тіла. Тому для Бога “бути” та “бути справедливим” є те ж саме. Людина ж не є цілком тільки людиною як такою, а тому не є лише субстанцією: тим, чим вона є, вона зобов’язана також і іншим властивостям, відмінним від людини як такої. Бог же, навпаки, є саме Богом як таким, і в Ньому немає нічого, окрім того, чим Він є, і саме тому Він є Богом (Яким чином Трійця є єдиним Богом, а не трьома божествами).