Література до опрацювання розділу

1. Платон. Сочинения в трех томах / Платон. Под общ. ред. А.Ф.Лосева и В.Ф.Асмуса. Пер. с древнегреч. – М.: Мысль, 1968 – 1972 (Философское наследие).

2. Волинка Г.І. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті / Волинка Григорій Іванович. Навч. Посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 544 с. – С.293 – 317.

3. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. АН СССР, Ин-т философии; Общ. ред. и вступ. Статья А.Ф.Лосева. – М.: Мысль, 1979. – 620 с. – (Филос. наследие). – С.150 – 181.

4. Конрад М. Норис історії стародавньої філософії / Д-р Микола Конрад. Підруч. Для студ. Вищ. Навч. Закл. – Львів: Ахілл, 2005. – 378 с., бібл. – С. 177 – 211.

 

 

АРІСТОТЕЛЬ

(384 – 322 до н.е.)

Біографічна довідка.

Арістотель народився в місті Стагірі (Македонія). Його батько Нікомах був відомим лікарем. У своїй сім’ї Арістотель отримав хороші знання і зацікавлення до природознавства. В 17 років вступив до платонівської Академії, в якій пробув близько 20 років і мав славу одного з найкращих Платонових учнів. Вже навчаючись в Академії він виявляв глибоку освіченість і оригінальний стиль мислення. І хоча Арістотель став одним з перших в історії філософії критиком вчення свого вчителя («Платон мій друг, але істина дорожча»), він зумів осягнути і глибоко осмислити багатий емпіричний і науковий матеріал тогочасної старогрецької науки.

Науково-дослідницький інтерес Арістотеля торкався фактично всіх проблем наукового знання, яке зароджувалося і існувало в античному світі й вперше в історії зумів створити наукову класифікацію, а також виокремити у сфері філософії спеціальні науки та дисципліни, такі як логіка, політія, поетика, етика, психологія, метафізика та ін.

 

Фрагменти ТВОРІВ

“Метафізика”

Усі люди від природи прагнуть пізнання. Доказ цього – прагнення до чуттєвого сприйняття: адже незалежно від того чи є від нього користь чи нема, його оцінюють заради нього самого, і найбільше цінується зорове сприйняття, або бачення, можна так сказати, якому ми надаємо більшу перевагу серед усіх інших видів сприйняття, не тільки заради того, щоб діяти, але і тоді, коли ми не збираємося що-небудь робити. І причина полягає в тому, що зір найбільше серед інших відчуттів сприяє нашому пізнанню і помічає багато відмінностей (у речах) (І, 1, 980 а).

Здатністю до чуттєвого сприйняття тварини наділені від природи, а на основі чуттєвого сприйняття в одних не виникає пам’ять, а в інших виникає. І тому тварини, які володіють пам’яттю більш тямущі і більш дотепні, ніж ті, в яких немає здатності пам’ятати.

Інші тварини користуються в своєму житті уявленнями і спогадами, а досвідом користуються мало; людський же рід користується в своєму житті також мистецтвом і розмірковуванням. З’являється досвід у людини завдяки пам’яті) (І, 1, 980 b).

…Досвід є знанням одиничного, а мистецтво – знанням загального. …Якщо хтось володіє окремим знанням, а досвіду не має і пізнає загальне, але не знає про те одиничне, що входить до його складу, то він часто помиляється у лікуванні, адже лікувати доводиться одиничне. Все ж ми вважаємо, що знання і розуміння належать більше до мистецтва, ніж до досвіду, і вважаємо тих які володіють мистецтвом більш мудрішими, ніж тих які мають досвід, адже мудрість у кожного більше залежить від знання, і це тому, що перші знають причину, а інші ні (І, 1, 981 а).

…Оскільки мудрість була визначена як наука про перші причини і про те, що найбільш придатне пізнанню, мудрістю потрібно назвати науку про сутності. Насправді, з тих, хто по-справжньому знає однаковий предмет, більше, на нашу думку, знає той, хто знає, що являє цей предмет за своїм буттям, а не за своїм небуттям; з тих, хто володіє таким знанням, знає більше, ніж інший, і більше за все той, хто знає суть речі, а не той, хто знає, наскільки вона є великою чи яка вона за якістю…(IІ, 2, 996 b).

Є деяка наука, яка досліджує суще як таке, а також те, що притаманне йому саме по собі. Ця наука не є тотожною жодній з так званих окремих наук, адже жодна з них не досліджує загальну природу сущого як такого, а всі вони, відокремлюючи собі якусь частину з неї, досліджують те, що притаманне цій частині, як, наприклад, математичні науки. А оскільки ми шукаємо початки і вищі причини, то зрозуміло, що вони повинні бути початками і причинами чогось само-сущого (IV, 1, 2,1003 b).

…Говорити про суще, що його нема, або про не-суще, що воно є, - значить говорити хибне; а говорити, що суще є і не-сущого нема, - значить говорити істинне ((IV, 7, 1011b 25).

Причиною називаємо те в самій речі, з чого вона виникає; наприклад, мідь – причина статуї і срібло – причина чаші, а також їх роди є причинами; формою, або первообразом, а це є визначенням суті буття речі і більш загальними родами форми (наприклад, для октави – відношення двох до одного і взагалі число), а також складовими частинами поняття; те, звідки бере свій початок зміна чи перехід в стан спокою: так, наприклад, порадник є причиною, і батько – причина дитини, і взагалі те, що робимо є причиною того, що зроблене, і те, що змінює – причина того, що змінилося; ціль – те, задля чого, наприклад, мета прогулянки – здоров’я. І справді запитуємо ми, для чого людина йде на прогулянку? Щоб бути здоровою, відповідаємо. І, сказавши так, ми вважаємо, що вказали причину. Причина – це також те, що знаходиться між поштовхом до дії і мети, наприклад: причина одужання – схуднення або очищення, або ліки, або лікарські знаряддя; все це служить цілі, а відрізняється одне від іншого тим, що в одному випадку це знаряддя, в іншому ж – дія (V, 2, 1013 а).

Саме першій філософії належить суще як суще – що воно таке і що йому властиве як сущому. …Сутність є першою в усіх аспектах: і за визначенням, і за пізнанням, і за часом. Насправді, серед інших родів сущого ані один не може існувати окремо, лише одна сутність може. І за визначенням вона є першою, оскільки у будь-яке визначення повинно входити визначення сутності (VІІ, 1,1026 а).

Про сутність йде мова якщо не в багатьох значеннях, то принаймні в чотирьох основних, адже і суть буття речі, і загальне, і рід вважають сутністю всякої речі, і поряд з ними четверте – субстрат (VІІ, 3, 1029 а).

…Суть буття кожної речі означає те, що ця річ є сама по собі. Бути людиною – це не те, що бути освіченим, адже ти освічений не через те, що ти – ти. Отже, те, що ти сам по собі, є суттю буття речі (VІІ, 4, 1029 а).

Коли ми про щось говоримо, що воно не ось це, а з якогось матеріалу (наприклад, ящик не дерево, а дерев’яний…). Так, наприклад, ящик не земляний і не земля, а дерев’яний, адже дерево у можливості є ящиком, і воно є матерією ящика (VІІІ, 7, 1049 а).

…Матерія є у можливості, тому що може набути форму; а коли вона є в дійсності, в неї вже є форма. …Дійсність перебуває в тому, що створюється (наприклад, будівництво – в тому, що будується, ткацтво – в тому, що тчеться, і подібним же чином в інших випадках, і взагалі рух – в тому, що рухається); … так, що очевидно, що сутність і форма – це дійсність (VІІІ, 8, 1050 а).

… За сутністю дійсність передує можливості, … за часом одна дійсність завжди передує іншій аж до постійної діяльності і первинно рухомого.

Але вона (дійсність) є першою і в більш важливому значенні, адже вічне за своєю суттю передує скороминучому, і ніщо вічно не існує в можливості. … Також не існує у можливості вічного руху, якщо він вже є; і коли що-небудь рухається вічно, то воно рухоме не в можливості, хіба що стосовно того, звідки і куди воно рухається (ніщо не заважає, щоб для цього існувала матерія) (VІІІ, 8, 1050 b).

 

“Фізика”

Таким є однин спосіб визначення природи: вона є першою матерією, яка лежить в основі кожного з (предметів), яка має в самій собі початок руху і зміни. За іншим способом вона є формою і видом відповідно до визначення речі.

Наступне, природа, яка розглядається як виникнення, є шляхом до природи. Не так як лікування, про яке ніколи не говоримо, що це шлях до лікувального мистецтва, а до здоров’я; … (породжуюча) природа відноситься до природи не так, але те що породжує переходить із чогось у щось, оскільки воно породжується (ІІ,1, 192 а).

Оскільки рух повинен існувати завжди і не зупинятися, то з необхідністю існує щось вічне, що приводить в рух, як перше, чи воно є єдине чи множинне, і повинен існувати перший непорушний двигун. …Якщо рух є вічним, буде вічним і перший двигун, якщо він один; якщо ж їх багато, то вони також будуть вічними. Але швидше за все слід визнати одне ніж багато, і в обмеженій кількості, ніж в безконечній. Адже якщо отриманий результат однаковий, завжди слід надавати перевагу обмеженій кількості, бо як природним (речам) притаманне швидше обмежене і краще, якщо це можливо. Але достатньо і одного (двигуна), який будучи першим серед нерухомих і існуючи вічно, буде початком руху для всього іншого (VІІІ, 6, 258 b).

…Рух неможливий без місця, порожнечі і часу. …Перша нерухома межа охоплюючого (тіла) – це є місце. Оскільки легке за природою піднімається вверх, а тяжке вниз, то охоплююча межа в напрямку до середини і сама середина є низом, а напрямок до краю і сам край – верх; тому місце і здається певною поверхнею, ніби посудина і об’ємне (тіло). Крім цього місце (існує) разом з предметом, як межі разом з тим, що вони обмежують (ІІІ, 1, 200 b).

…Порожнеча не існує ані окремо (ані взагалі, ані рідко), ані в можливості, - хіба що хтось захоче назвати порожнечею причину руху. В цьому сенсі матерія тяжкого і легкого, оскільки вона є такою, буде порожнечею, адже щільне і рідке завдяки цій протилежності здатні викликати переміщення, а через те, що виявляються твердими і м’ягкими, вони здатні набути чи не набути певного стану – причому не в стані переміщення, а швидше якісної зміни (ІV, 9, 217 b).

… Час не є рухом (сам по собі), але (є ним постільки), оскільки рух включає в себе число. … Час таким чином це число рухів у відношенні до попереднього і наступного і, належачи до безперервного, саме безперервне…(ІV, 11, 219 а).

…Із усіх видів руху першим є рух по колу…, саме рух по колу є єдиним і безперервним, а не рух по прямій оскільки і початок, і кінець, і середину він включає в себе, таким чином і є (місце), звідки починається рух і де він закінчується…; натомість в русі по колу ніщо не визначене… Адже кожна (точка) є однаково і початком, і серединою і кінцем, так що (на колі) завжди і ніколи перебуваєш на початку і в кінці. Тому куля (яка обертається) рухається і в деякому відношенні перебуває у стані спокою, адже вона займає одне й те ж місце. Причиною є те, що все це слідує із властивості центру: адже він і початок, і середина (цієї) величини, і її кінець…(VІІІ, 9, 265 а).

 

“Про душу”

…Пізнання душі сприяє пізнанню всякої істини, особливо пізнанню природи. Адже душа є ніби початком живих істот (І,1, 402 а).

…Що таке душа взагалі…: вона є суттю як форма (logos), а це – сутність буття якогось тіла… Якщо б око було живою істотою, то його душею був би зір. Адже зір і є сутністю ока як його форма (око ж є матерією зору); з втратою зору око вже перестає бути оком, хіба що за назвою, подібно до ока зробленого з каменю чи намальованого. Сказане про частину тіла слід застосувати до усього живого (ІІ,1, 412 b).

…Істота, яка не має відчуттів, нічому не навчиться і нічого не зрозуміє. Коли споглядають розумом, необхідно, щоб у цей час споглядали в уявленнях: адже уявлення – це ніби предмети відчуттів, тільки без матерії.

Відчуття не в змозі сприймати (більш слабке), коли сила сприймаючого є дуже великою, наприклад сприймати (слабкий) звук серед голосних звуків, і не можна ані бачити, ані відчувати (більш слабкий колір і запах) серед дуже яскравих кольорів і надто різких запахів. Розум, навпаки, коли мислить дещо, що потребує більшої зосередженості, то і про те що потребує меншої зосередженості не гірше, а навіть краще. Справа в тому, що здатність до відчуттів є неможливою без тіла, розум існує окремо від нього. …Чи може розум мислити про себе самого? Дійсно, в такому випадку або розум притаманний всім іншим предметам, якщо він сам мислить не по іншому, адже мислиме за видом єдине, і ньому буде перебувати дещо таке, що зробить його, як і все інше, предметом думки. Або процеси розуму мають той загальний зміст.., а саме, що в можливості розум деяким чином є тим, що він мислить, в дійсності ж ні, оскільки він не мислить його. Тут повинно бути так, як на дощечці для письма, на якій в дійсності ще нічого не написано; таким є розум (ІІІ, 8, 432 а).

 

“Про небо”

Що стосується форми Землі, то вона за необхідністю кулеподібна… Крім цього, [кулеподібність Землі] доводиться чуттєвим досвідом. По-перше, не будь це так, затемнення Місяця не являло б собою сегментів такої форми. Факт такий, що в місячних фазах термінатор приймає різні форми (він буває і прямим і випуклим з двох сторін, і ввігнутим), а в затемненнях термінуюча лінія завжди дугоподібна. Отже, оскільки Місяць затемнюється тому, що його закриває Земля, то причина [такої] форми – округлість Землі, і Земля кулеподібна.

По-друге, спостереження зірок з очевидністю доводить не тільки те, що Земля кругла, але і те, що вона невеликого розміру. Слід нам трохи переміститися на північ або південь, як горизонт стає явно іншим: картина зоряного неба над головою значно змінюється і при переїзді на північ або південь можна побачити різні зірки. … Таким чином, з цього зрозуміло не тільки те, що Земля круглої форми, але і те, що вона є невеликою кулею: інакше б ми не помічали [вказаних змін] так швидко в результаті не дуже значного переміщення (ІІ, 14, 297b, 15-30).

 

“Друга аналітика”

… Через чуттєве сприйняття немає (доказового) знання. Адже хоча чуттєве сприйняття є сприйняттям окремої властивості, а не (просто) чогось визначеного, однак необхідно сприймається визначене дещо десь і тепер. Загальне ж і те, що знаходиться в усіх (предметах даного виду), сприймати відчуттями неможливо, адже воно є визначене дещо і існує не (тільки) тепер, тому що воно б не було загальним. А загальним ми називаємо те, що є завжди і всюди (І, 31, 88 а).

Будь-яке навчання і будь-яке побудоване на розмірковуваннях вчення виходить із попереднього знання. Це стає очевидним при розгляді будь-якого (навчання і вчення), адже і математичні науки, і будь-яке з інших мистецтв здобуваються таким шляхом. Подібним чином виглядає справа і з (діалектичними) доведеннями, які наводяться за допомогою силогізмів або (наведення), адже і те і інше навчають за допомогою того, що вже є відоме: в першому випадку приймають [засновки] як би від відомого, а в другому загальне доводять на основі того, що є очевидним із часткового. …Однак, перш ніж робити умовиводи шляхом (наведення) або користуватися силогізмом, слід, думаю, визнати, що в деяких випадках мають знання, а в деяких ні. Адже якщо взагалі знати, що це є [трикутник], то як можна знати взагалі, що воно має кути, рівні [в сукупності] двом прямим? Ясно, що якимось чином це знають, тому що знають взагалі, але безумовно не знають (І, 1, 71 а)..

Неможливо, щоб для усіх силогізмів початки були одними і тими ж, і це [стає зрозумілим] перш за все при діалектичному (logikos) розгляді.             І справді, одні силогізми істинні, інші хибні. І хоча з хибних [засновків] можна виводити істинний висновок, однак це виходить тільки в одному випадку, наприклад якщо А істинне по відношенню до В, а середній термін Б хибний, адже ані А не притаманне Б, ані Б не притаманне В (І, 32, 88 а, 20).

 

“Топіка”

…Для якої мети корисне це дослідження (діалектика). Воно, очевидно корисне для трьох цілей: для вправляння, для усних бесід, для філософських знань. …Воно корисно для вправляння, …адже у разі володіння зазначеним [нами] способом, нам простіше наводити докази проти висунутого положення. Для усних бесід воно корисне з тієї причини, що ознайомившись з думками більшості людей, ми будемо розмовляти з ними, виходячи не з чужих, а з [їх] власних поглядів, відхиляючи те, що нам здається сказаним не належним чином. А для філософського знання воно корисне тому, що, коли можливий сумнів [у правильності] тієї чи іншої сторони, нам краще буде помічати в кожному окремому випадку істинне і хибне (І, 2, 101а, 25).

“Політика”

Оскільки, ми бачимо, кожна держава являє собою певне об’єднання, кожне об’єднання організовується заради якогось блага (адже кожна діяльність має на меті певне благо), тому, очевидно, усі об’єднання прагнуть (stokhadzontai) того чи іншого блага, причому найбільше серед усіх і до найбільшого зі всіх благ прагне те об’єднання, яке є найбільш важливим посеред усіх і включає в себе всі решту об’єднання. Це об’єднання і має назву держава або політичне об’єднання (І, 1252а, 5).

Об’єднання, яке складається з декількох сімей і має на меті забезпечення не тільки короткочасних потреб, - селище (І, 1252b, 15).

Об’єднання, яке складається з декількох селищ, є цілком завершеною державою, яка, можна сказати, повністю досягла самодостатнього стану і виникла заради потреб життя, але існує задля досягнення всіх благ життя. Звідси слідує, що кожна держава – продукт природного виникнення, як і первинні об’єднання: вона є їх завершенням, а в завершенні виявляється природа (І, 1252b, 30).

…Держава належить до того, що існує за природою, і людина також за своєю природою є істотою політичною, а ті, хто за своєю природою, а не внаслідок випадкових обставин живе поза державою, - або недорозвинута в моральному плані істота, або надлюдина (І, 1253а, 5).

Природа в усіх людей заклала прагнення до державного об’єднання, і той, хто першим організував це об’єднання, здійснив для людства найбільше благо. Людина, яка знайшла своє завершення, - найдосконаліша серед живих істот, і, навпаки, людина, яка живе поза законом і правом, - найгірша серед усіх, адже найважчою є несправедливість, яка має зброю; природа дала людині в руки зброю – розумову і моральну силу, і нею можна скористатися зовсім в іншому напрямку. Тому людина, позбавлена доброчесності, виявляється істотою найбільш нечестивою і дикою, незмінною в своїх статевих і смакових потягах. Поняття справедливості пов’язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить мірилом справедливості, є регулюючою нормою політичного об’єднання (І, 1252b, 30).

Слід розглянути питання про власність. … Власність повинна бути загальною тільки у відносному значенні, а взагалі – приватною. Адже коли турбота про неї буде поділена між різними людьми, між ними не буде жодних нарікань; навпаки, вийде велика користь, оскільки кожен буде зі старанністю ставитися до того, що йому належить (ІІ, 1263а, 25).

Державний лад (politeia) – це розпорядок в межах організації державних посад взагалі, і в першу чергу верховної влади: верховна влада всюди зв’язана з порядком державного управління (politeyma), а останній і є державним ладом. … Наприклад, те, що в демократичних державах верховна влада – в руках народу; в олігархії, навпаки, в руках небагатьох; тому і державний лад в них ми називаємо різним (ІІІ, 1278 b, 10).

…[Види державного ладу] ми розділили так: три правильних види – царська влада, аристократія, політія – і три які відхиляються від них – тиранія – від царської влади, олігархія – від аристократії, демократія - від політії (ІV, 1289 а, 25).

Оскільки держава як ціле має на увазі одну кінцеву мету, то, зрозуміло, для всіх потрібно єдине і однакове виховання, і турбота про це виховання повинна бути спільною, а не приватною справою, як тепер, коли кожен думає про своїх дітей приватно і навчає тому, що заманеться. Що має спільний інтерес, цим і необхідно займатися (VІІІ, 1337а, 10).

Не слід думати, що кожен громадянин сам по собі; ні, всі громадяни належать державі, тому, що кожен з них є часткою держави. І турбота про кожну частку, природно, повинна мати на увазі турботу про ціле (VІІІ, 1337а, 25).

Опрацьовуючи наведені фрагменти творів Аристотеля, варто виявити та відзначити ті положення, що стосуються знання та пізнання в усіх їх проявах, адже Аристотель є творцем найбільш вражаючої за охопленням наукової системи з усіх існуючих в античні часи. Зверніть увагу на те, які пізнавальні здібності людини виділяє філософ, як у відповідності до можливостей людського пізнання він характеризує різні науки та спрямування пізнавального розуму. Відомо, що Аристотель, будучи учнем Платона, піддав критиці його вчення про ідеї, тому опрацьовуючи дані фрагменти, доречно провести порівняння позицій Платона і Аристотеля щодо можливостей людського пізнання. Прояснть для себе також, на яких підставах  Аристотель проводить розмежування філософського знання від наукового, як він визначає завдання «першої філософії» або мудрості, що згодом отримала назву метафізики. Якщо певні науки пізнають ті або інші сторони сущого, то, що на думку мислителя, повинна досліджувати філософія? Слід звернути увагу на твердження Аристотеля щодо складових усякого реально існуючого буття, а саме збагнути, що за Арістотелем постає першою сутністю та першим началом – матерія чи форма? Не можна оминути також і визначення істини, що подається філософом, оскільки у подальшому філософи та науковці дуже часто апелювали саме до цього визначення. У творі “Фізика” Аристотель причину руху визначає, виходячи з тези про те, що все, що рухається, рухається завдяки чомусь або приводиться в рух чимось іншим. Поміркуйте над тим, що ж є джерелом руху і всякої зміни, на думку мислителя? Заслуга мислителя і в тому, що він створив власну теорію суспільства і держави, тому важливо зрозуміти, що називає Аристотель державою, і який лад у ній є найбільш виправданим.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Чому Арістотеля вважають систематизатором наук?

2. Якого значення надає Аристотель пізнанню, які пізнавальні здібності людини виділяє?

3. Яку роль відводить «першій філософії» (метафізиці) Арістотель у своєму вченні?

4. Чи можна в наш час вважати виправданим визначення філософом метафізики або «першої філософії»?

5. На яких підставах відокремлює Аристотель загальну мудрість від певних конкретних спрямувань пізнання та людської діяльності? Чи виправданий в наш час такий підхід?

6. Що, за Арістотелем, постає першою сутністю та першим початком – матерія чи форма? Якаі аргументи наводить філософ на користь своєї позиції?

7. Що, на думку Арістотеля, є джерелом руху та зміни? Як визначаються ним простір та час?

8. Порівняйте позицію Платона і Арістотеля щодо можливостей та спрямування людського пізнання.

9. Якого значення в людському пізнанні надає філософ логічним доведенням? Які різновиди доведення розглядає?

10. Який лад в суспільстві, на думку мислителя, є найбільш виправданим? Як він це аргументував?