ТОП 10:

Основні принципи та ідеї філософії Ренесансу



 

Поняття «Відродження» виникло як найменування пошуків діячів цього періоду відродження цінностей та ідеалів античності. Епоха Відродження припадає на XIV-XVI ст. Відродження не означало реставрацію старого, повер­нення знову до античності, а було пошуком нового, адже в історії просто по­вернення в минулу епоху неможливий. Здобутий, нагромаджений культур­ний потенціал у будь-якому разі здійснюватиме свій вплив, відкинути його неможливо, позаяк це є економічне і культурне середовище, в якому діють орієнтовані на нього люди. Цим набутим потенціалом, спадщиною для діячів і мислителів Відродження було середньовіччя.


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

За своїм змістом Відродження протиставляє себе схематичним догматам церкви, але воно виникло як результат розвитку середньовічної культури і тому несе в собі багато її рис. Найголовніше для мислення епоха Відродження постановка проблеми світу та Бога, з якими пов'язано все інше: проблема істини, в якій виявився глибокий конфлікт між натурфілософією й ортодоксальною ка­толицькою теологією; проблема знання світу та містичного використання цього знання; проблема ставлення натурфілософів цього періоду до релігії і церкви.

Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження є гу­манізм орієнтація на людину. Якщо в центрі уваги античної філософії було природно-космічне життя, середньовічної — релігійне життя і в його основі проблема «осмислення», то з XV ст. на перший план виходить світське життя, має значення діяльність людини в цьому світі та досягнення щастя. Інтерес до античної літератури, з точки зору гуманізму, оцінюється як стимул і форма виявлення особистого відродження. Філософія ж має допомогти людині знайти місце в житті.

___________________________________________________________

Підсумком розвитку античної філософії був неоплатонізм з його схемою світу: Єдине — Благо, Світовий Розум, Світова Душа, Космос. У середньо­вічній філософії неоплатонізм суттєво трансформується: на місце Єди­ного — Блага був поставлений Бог, відповідні до цього під змістом Світового Розуму стали розуміти Христа, Світової Душі — Святого Духа, Космосу — взагалі всього природного. В античному світогляді панує універсалізм, космоцентризм і політеїзм, у середньовічному — геоцентризм і монотеїзм. В епоху Відродження було зроблено рішучий крок до суб'єктивного, а в центр світобудови була поставлена людина (антропос). Використовуючи методологію неоплатонізму, філософи епохи Відродження формально в центр світобудови ставили Бога, але по суті головну увагу звертали на людину. Тобто філософською основою ренесансного мислення стає антропоцент-ричний неоплатонізм.

Філософське мислення цього періоду характеризується як антропо-центричне. У центрі — не Бог, а людина. Якщо Бог — начало світу, то лю­дина — його центр. Вона у своїй діяльності та помислах нічим не обмежена, вона може все саме завдяки власним зусиллям. Формується певний рівень самосвідомості; визначальними є такі якості, як гордість, самоствердження, усвідомлення власної сили і таланту, життєрадісності та вільнодумства. Завдяки цьому епоха Відродження дала світу видатних особистостей, різно-сторонньо освічених, з яскравим темпераментом, вольовою цілеспрямова­ністю, величезною енергією.

____________________________________________________________

Гуманістичний характер світогляду епохи Відродження проявляється в розу­мінні людини як вільної істоти. Бог, на думку мислителів того часу, створивши світ і людину, дав їй свободу волі, і тепер вона повинна діяти сама, визначати


Розділ 4 • Філософія середньовіччя та епохи Відродження

свою долю та відвойовувати своє місце у світі. Філософія цієї епохи орієнтує людину не на божественну «благодать», а на власні сили. Звідси — оптимізм, віра у свої безмежні можливості.

Гуманізм погляд, згідно з яким визначається цінність людини як особис­тості, іі права на свободу, щастя та розвиток. В епоху Відродження гуманізм стає широким суспільним рухом, знаменує собою переворот у всій культурі та світогляді. Одна з форм цього перевороту — критика схоластики. Супе­речка була принциповою — про новий моральний ідеал і шляхи його втілення. Християнська етика вбачала вершину моральної досконалості в належності до Бога, у зв'язку з чим пропагується аскетизм, подавлення природних праг­нень людини.

Ідеологія гуманізму є найвищим досягненням філософської думки Рене­сансу і надалі стане найбільш суттєвою характеристикою кожної філософської системи. Важливим складником гуманістичного світогляду є культ творчої діяль­ності. В античності панував елітарний підхід до людської діяльності, вищою формою якої вважалися теоретичні пошуки — роздуми та споглядання, оскільки вони залучали людину до вічного, до сутності Космосу, а матеріальна діяль­ність (у тому числі мистецька) нібито занурювала в мінливий світ уявлень. Християнство вважало вищою формою ту діяльність, яка веде до «спасіння» душі — молитву, богослужбові ритуали, читання Священного письма та ін. Усі види такої діяльності мали пасивний, споглядальний характер, що в резуль­таті робило людину одномірною. В епоху Відродження особистість переважно є творчою, вона немовби переймає творчу функцію Бога, уособлює творче начало в мистецтві, політиці, релігії, науці. Свої творіння людина реаліує в єд­ності духовного та тілесного. Людина епохи Ренесансу — це не просто тво­рець, але і художник (живописець, музикант) і творець в естетичному смислі. Так, Леонардо да Вінчі (1452-1519 pp.) був художником і винахідником. Мікель-анджело (1457-1564 pp.) — художником і поетом. Разом із тим обидва зро­били суттєвий внесок у розвиток філософії.

Домінуючим аспектом філософії Відродження стає естетичне, оскільки прекрасне висувається на перший план. Причому на чільне місце ставиться не наслідування природі, а сама творчість художника. Об'єктом цієї творчості стає краса людського тіла. Для естетики Ренесансу характерне злиття духовного і особистісно-тілесного. Максимального естетичного ефекту можна досяг­нути двома шляхами: опорою на біблійні сюжети; зображенням самого себе, оскільки автопортрет найбільш яскраво виражає духовність художника, його ставлення до епохи.

З точки зору творців Відродження світ, із його красою та насолодами, не потребує корінних змін, слід лише глибоко його пізнавати та щиро любити його людей, які не є грішними. Натурфілософські погляди цього періоду були «поезією мислення», яка стосувалася природи, нерозривно пов'язаної з рух­ливістю світу, з пошуком нових понять, з емоційними імпульсами таких пошу­ків. Це дало поштовх, зокрема, виникненню й усвідомленню «Божественної


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

комедії» Данте Аліг'єрі як енциклопедії рухливого, різнобарвного, динаміч- ного світу.

________________________________________________________________

Боротьба за істину в епоху Відродження мала значення інтелектуаль­ного та морального подвигу, тому що створена нова картина світу проти­стояла теології і схоластичній традиції. З розвитком виробництва і науки філософія знову повернулася до вивчення природи. Винайдення книго­друкування, компасу, пороху, доменно-металургійного процесу; зацікав­леність в астрономії, фізиці, анатомії, фізіології; розвиток експериментального природознавства — все це розширювало людський світогляд, зміцнювало владу людини над природою. Математично обґрунтована М. Коперником геліоцентрична система світу суттєво змінила середньовічні погляди на світ, підірвала авторитет геоцентричної системи Птолемея. Значний вклад у нове осмислення природи вносять такі видатні вчені, як Т. Браге, Г. Га-лілей, Б. Телезіо( 1509-1588 pp.),Дж. Кардано (1501-1576 pp.), Ф. Пет-ріці (1529-1597 pp.) та ін.

Філософія епохи Відродження сприймається насамперед як натурфі­лософія (філософія природи). Як наслідок зв'язку з середньовічною філо­софією центральним для неї залишається трактування питання про взаємо­відношення Бога і світу. Однак, методологія її має свою специфіку, харак­терною рисою якої є антисхоластична, антиарістотелівська спрямованість. Проголошена філософами свобода думки втілюється в новому підході до трактування понять матерії, форми, руху, часу, простору і врешті-решт веде до принципового переосмислення місця та ролі божественного начала. Взаємовідношення Бога та світу втрачає схоластичний характер, на зміну теїзму приходить пантеїзм («Бог у всьому»), відбувається певне повер­нення до ідей платонізму та неоплатонізму. Нове народжується і зріє, проте попереднє багато в чому бачиться непорушним. Отже, новий зміст-втілюється у старі форми.

____________________________________________________________

Один із найцікавіших і характерних представників філософії епохи Від­родження — виходець з Німеччини Микола Кузанський (1401-1464 pp.). Як більшість філософів того часу, Кузанський орієнтується на традиції неопла­тоніків. Заперечуючи античний дуалізм («Єдине» протистоїть «неєдиному», «іншому»), він стверджує, що «Єдине є всім». Ця філософська настанова слу­гує основою пантеїстичного світогляду. Оскільки «Єдине» не має протилеж­ності, то воно тотожне безмежному, нескінченному. Нескінченне це більше над усе, воно максимум, а «Єдине» це мінімум, найменше від усього.

Центральним пунктом онтології М. Кузанського є вчення про збіг проти­лежностей — абсолютного мінімуму й абсолютного максимуму. Оскільки абсо­лютний максимум є всім, в якому є все і він єдиний, є найвищою межею оскільки йому нічого не протистоїть, оскільки з ним водночас збігається мінімум. Цей


Розділ 4 • Філософія середньовіччя та епохи Відродження

абсолютний максимум — Бог, він не має людських рис, а є загальною філо­софською категорією — абсолютом. Він містить у собі все, є розвитком усього тому, що сам є всюди. Збіг абсолютних максимуму та мінімуму Кузанський ілюструє за допомогою геометрії: нескінченна мінімальна кривизна збігається з нескінченно максимальною прямизною.

Ідеалом для Кузанського є людина мисляча, творча, активна. Адже Хрис­тос приходить у світ не лише для врятування людини, але й для того, щоб вказати людині на її могутність, велич, здатність до досягнення нескін­ченності. Людська сутність і є Христос.Він не боголюдина, а людинобог, є загальним поняттям людства. Оскільки сутність людини втілена в Хрис­та — вона нескінченна; оскільки ця сутність обмежена в кожному окре­мому індивіді — людина має кінець. Отже, людина кінцево-нескінченна істота. Людина не стільки творіння, скільки творець; саме в цьому проявля­ється уподібнення людини Богу. Мета життя полягає в пізнанні, духовному освоєнні світу.

Пантеїзм М. Кузанського поглибив Джордано Бруно (1548-1600 pp.). Вихідна теза його філософи єдність і нескінченність світу, його нестворюваність і незни-щуваність. На цьому базуються космологічні уявлення, в яких Д. Бруно відкрито пориває з теоцентричною концепцією побудови світу. На його думку, Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і водночас є піщинкою в без­межному просторі. Земля може бути центром Космосу, тому що у Всесвіті взагалі немає ні центру, ні межі.

Бог у Д. Бруно синонім природи, яка розуміється не як сукупність ре­чей матеріального світу, а як необхідний закон руху і розвитку світу. Го­ловне завдання філософії і науки — проникнення в глибини матеріаль­ного світу, встановлення за зовнішнім калейдоскопом речей і явищ внут­рішніх закономірностей. Д. Бруно стверджує, що не лише природа це «Бог в речах», але й Бог не існує, немислимий без «речей», без тілесного, матеріаль­ного світу.

Натурфілософські погляди Бруно поєднуються з ідеєю розвитку. Відмічаючи постійну мінливість усіх речей і явищ, він стверджував, що впродовж багатьох віків змінюється поверхня Землі, моря перетворюються в континенти, а конти­ненти в моря. Людина (мікрокосм) тісно пов'язана з природою (макрокосмом). Безмежна любов людини до пізнання нескінченного, сила її розуму підно­сять її над світом.

Натурфілософія Д. Бруно форма пантеїзму, межує з його матеріалістич­ним розумінням. Ці погляди філософа ніяк не відповідали інтересам церкви. Після тривалих переслідувань у 1592 р. Д. Бруно був звинувачений в єресі та заарештований. Вісім років інквізиція піддавала його тортурам, але від своїх поглядів він не відмовився. Відповідно до вироку в 1600 р. мислитель був спа­лений на вогнищі в Римі, на площі Квітів. Перед стратою він сказав: «Спалити ще не означає спростувати».


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.005 с.)