Предмет філософської герменевтики

Герменевтика виступає своєрідним способом філософствування — «бід розуміючого буття». Проблеми, поставлені філософською герменевти­кою, реальні та дійсно існують. Категорії, розроблені в герменевтиці, мають важливе теоретико-пізнавальне значення та «працюють» у таких науках і сфе­рах діяльності, як історія та семіотика, логіка та гносеологія мови, філософія та літературна критика, перекладацька діяльність тощо. Із давньогрецької термін «герменевтика» перекладається як роз'яснення, тлумачення, і під ним розуміється мистецтво та теорія тлумачення текстів. Герменевтика — спо­сіб філософствування, центром якого є тлумачення, розуміння текстів. Найчастіше предметом дослідження виступає текст, його розуміння, витлу­мачення, інтерпретація. Головне питання герменевтики можна сформулю­вати у двох варіантах: як можливе розуміння і як влаштоване те буття, сутність якого полягає в розумінні. Головна теза: існувати — означає бути зрозумілим.

Фундаментальними поняттями в герменевтиці є поняття герменевтичного кола та герменевтичного трикутника. У понятті герменевтичного кола вира­жена особливість розуміння його циклічного характеру. Для розуміння всього тексту необхідне розуміння його частини, але розуміння частин неможливе без розуміння цілого. Завдяки геометричному трикутнику з'ясовуються складні взаємостосунки між автором тексту, самим текстом і читачем, інтерпретато­ром тексту. Герменевтика виникає разом із виникненням так званих герменев-тичних ситуацій, пов'язаних із розумінням, тлумаченням.

Формування мови, виникнення писемності стимулювало розвиток гер­меневтики, актуалізувало проблему розуміння. У давньогрецькій філософа гер­меневтика — це мистецтво розуміння, тлумачення багатозначних символів, зашифрованих висловів тощо. В епоху Середньовіччя основним об'єктом тлума­чення була Біблія. Виникає монопольна теологічна герменевтика. Один із най­більш відомих герменевтів — Тома Аквінський. Згодом особливо актуальною герменевтика стає в протестантських теологів у їхньому тлумаченні Свя­щенного письма.

Гуманісти Відродження висунули завдання «історичного аналізу» самого феномена віри, а також мистецтва перекладу й аналізу пам'яток античної

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

культури, належність їх до сучасної культури. Виникає світська філологічна герменевтика. В епоху Нового часу відбувається процес перетворення герме­невтики з монополії вузького кола богословів на проблему, яка хвилює все більше людей. Цей процес завершується на початку XIX ст., коли Ф. Шлейєр-махєр створює власну філософську герменевтику. Він визнає наявність «спеціальних» герменевтик: теологічної, філологічної, юридичної та ін. Але при цьому зазначає, що названі герменевтики зосереджують свою увагу на си­туаціях нерозуміння. Залишається незрозумілим, що таке розуміння. Тому потрібна «загальна» герменевтика, яка б виявила загальні принципи та закони розуміння.

Необхідною умовою розуміння є подібність та відмінність автора тексту та читача. Якщо автор і читач абсолютно «рідні», то не потрібна жодна герменев­тика, якщо ж вони відмінні — герменевтика неможлива. Середовищем розу­міння є мова, мовне спілкування. Людина залежить від мови, за її допомогою вчиться говорити, мислити. Мова як загальне визначає людину як індивіду­альне, але й мова залежить від людини, вона створюється нею, модифіку­ється та розвивається. Людина як індивідуальне визначає мову як загальне.

____________________________________________________________

Ф.Шлейєрмахер виокремлює два методи розуміння: граматичний і психологічний. Граматичний розкриває розуміння, виходячи з «духу мови», воно обумовлене цим духом. Психологічний розкриває розуміння, виходячи з «душі», в цьому аспекті воно — унікальний своєрідний спосіб мислення та чуття. Ці два методи нерозривно пов'язані. Крім того, розуміння — це мистецтво, в якому велика роль належить також інтерпретатору.

Мистецтво розуміння має складну структуру, в якій можна виділити два моменти: дівінаційний і порівняльний. Перший (суб'єктивний, інтуїтивний, позалогічний, безпосередній, спонтанний) виникає внаслідок безпосе­реднього осягнення індивідуального шляхом «вживання» в іншого (тобто автора твору). Другий (об'єктивний, історичний, пояснюючий) з'явля­ється тоді, коли розуміння базується на фактах, історичних даних. Ці моменти також невіддільні один від одного. Розуміння — це взаємодія «дівінації» (інтуїції) та «порівняння» (пояснення). Граматичний і психологіч­ний методи, які нерозривно пов'язані між собою, містять у собі і дівінацій­ний, і порівняльний моменти. Розуміння можна вважати успішним тоді, коли позиції автора та читача «урівнюються».

________________________________________________________

Специфіка розуміння полягає і в тому, що інтерпретатор вимушений ре­конструювати наміри автора, усвідомлювати багато того, що для самого автора залишалося неусвідомленим. Критикувати — означає розуміти автора краще, ніж він сам себе зрозумів.

Проблему розуміння в XIX cm. розробляли також Ф. Шлегель, Новаліс, А. Шо-пенгауер, Ф. Ніцше. Як метод історичної інтерпретації герменевтика розроб­лялася німецьким істориком культури та філософом В.Дільтеєм (1833-1911 pp.).

Розділ 12 • Герменевтика

Дослідження В. Дільтея стимулювало герменевтичну проблематику. Зокре­ма, Е. Гуссерль вважається класиком не лише феноменології, але й герменев­тики. Розуміння в нього є осягнення смислів, воно досягається внаслідок аналізу феноменів.

У XX ст. велику увагу цій проблемі приділяв М. Гайдеггер. Він по-новому поставив проблему герменевтики. Вона для нього — феноменологія людського буття. Герменевтика виявляє ті умови, завдяки яким людське буття може бути тим, чим воно є. М. Гайдеггер виділяє перебування та розуміння як «екзис-тенціали» людського буття.

М. Гайдеггер підкреслює, що людське буття із самого початку герменевтичне. Основне питання герменевтики полягає у виясненні того, яким чином влаш­товане те суттєве, буття якого — в розумінні. Філософ відстоює положення про те, що лише на основі розуміння (коли світ і людина невіддільні) формується свідомість, мислення (коли людина перетворюється на суб'єкт, а світ — на об'єкт і вони розділяються). Спочатку — перебування та розуміння, а потім — мис­лення, свідомість, рефлексія.