Філософія як історія філософії

 

Вивчення філософії не може бути повноцінним без її історії. Звернення до першоджерела дає унікальний досвід безпосереднього спілкування з вели­кими мислителями і дотичності до «лабораторії» народження великих ідей.

Первинною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення — система певних, логічно пов'язаних між собою поглядів. Створене окремим філософом, воно знаходить своїх послідовників. Прибічники Пла­тона — платоніки, Толстого — толстовці, Маркса — марксисти та ін. Філо­софські школи — це сукупність філософських учень, об'єднаних певними базовими ідейними принципами. Філософська течія — це сукупність різних модифікацій тих самих ідейних принципів, які розвиваються різними, часто кон­куруючими школами. Наприклад, у сучасній філософії такими течіями є неопо­зитивізм, екзистенціалізм, персоналізм тощо. Найбільш значні утворення в історико-філософському процесі називаються філософськими напрямами. Вони є сукупністю філософських течій (вчень, шкіл), які, маючи значні роз­біжності, відстоюють деякі спільні принципові положення. Філософські на­прями існують протягом досить тривалого історичного періоду (наприклад, матеріалізм та ідеалізм, раціоналізм і емпіризм тощо).

Розвиток пізнання, особливо філософського, яке характеризується тим, що кожний предмет дослідження розглядається повністю, а не в його окремих аспектах, різновидах, відношеннях, не завжди є прямолінійним процесом сходження. Це далеко не безпосередній перехід від незнання до знання, від помилок до істини, від істини відносної до абсолютної. Отже, розвиток філо­софії є органічним процесом на власній теоретичній основі Він передбачає збага­чення наявного змісту новими положеннями, заперечення висновків, які виявилися невірними, недостатніми, односторонніми, і заміну їх досконалішими.

Існування різноманітних філософських учень, шкіл, течій, напрямів ха­рактеризує історико-філософський процес з боку його внутрішньої дифе­ренціації і поляризації. Розвиток філософії — це суперечливість підходів, боротьба ідей, принципів і особистостей. Отже, розуміння того, що є філософією, перед­бачає усвідомлення, що філософи як такої немає. Реально існували та існують різні вчення, школи, течії і напрями, які в чомусь солідарні між собою, а в чомусь суперечать, борються, заперечують одні одних. При цьому з розвитком істо­рико-філософського процесу змінюється предмет філософських роздумів, спосіб вирішення філософських проблем.

Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

Німецький філософ Г.В.Ф. Гегель зауважив, що багатогранність філософії обумовлена багатогранністю дійсності. Філософські теорії, незважаючи на постійну конфронтацію, взаємне заперечення і несумісність, є необхідними ланками єдиного суперечливого процесу прогресивного розвитку знання. Об'єктивний зміст філософських учень суттєво відрізняється від суб'єктив­ної форми їх вираження. Різноманітність не зумовлює, а, навпаки, передбачає єдність. Абсолютним у філософській системі є її принцип (як момент розгор­тання «абсолютної ідеї»), а тимчасовим, відносним — абсолютизація цього принципу, що і протиставляє дану систему всім іншим.

Диференціація є закріпленням суттєвих відмінностей, особливо якщо вона стосується інтерпретації відправного положення філософського вчення. Наприк­лад, французькі матеріалісти XVIII ст. виступали як єдина течія, спілка одно­думців, але в її рамках існувала суттєва диференціація. Д. Дідро і К. Гельвецій заперечували тезу Ж. Ламетрі, що людина є машиною. Разом із тим Д. Дідро критикував положення К. Гельвеція про те, що теоретичні висновки залежать від гостроти чуттєвого сприйняття. Ці суперечності в рамках матеріалістич­ного сенсуалізму сприяли подоланню одностороннього протиставлення емпі­ризму раціоналізмові, передбачали діалектичне розуміння єдності чуттєвого та раціонального.

Диференціація філософських поглядів — це дослідницький пошук, у процесі якого зіставляються подібні погляди, виявляються й обґрунтовуються розбіж­ності, а сама постановка проблеми наповнюється новим змістом.

Поряд із диференціацією важливе значення займає дивергенція філософ­ських шкіл. Дивергенція — багатогранний процес. Це зв 'язок із попередніми тео­ріями і водночас взаємодія з незалежними вченнями, які формуються в спільних історичних умовах, але по-різному вирішують загальні спрямування епохи. Наприк­лад, емпіризм і раціоналізм — протилежні системи поглядів, але вони лише частково виключають одна одну. У деяких положеннях вони, навпаки, дотри­муються загальних ідей, взаємодоповнюються. Не тільки раціоналізм XVII ст., але й сучасні їм емпірики розуміють мислення як найвищий ступінь пізна­вальної діяльності. Д. Локк, наприклад, як і раціоналісти, визнає інтелек­туальну інтуїцію, солідаризуючись з декартівським розумінням істини.

Необхідним результатом історично-прогресуючої дивергенції є думка про поляризацію філософії — створення принципово несумісних філософій. Тенденція до поляризації прослідковується в кожній філософській системі. Відомо, як зневажливо Г. Гегель ставився до матеріалістично-сенсуалістичної думки філософії XVII-XVIII ст. Ф. Ніцше заявляв, що «його філософія — не для всіх». Разом із тим радикальна поляризація веде до збіднення історико-філо-софського процесу, абсолютизує, а, отже, і догматизує той чи інший напрям у філософії. Так було з марксистсько-ленінською філософією, в якій ра­дикально поляризувалася протилежність між матеріалізмом та ідеалізмом, великого значення надавалося соціально-класовій обумовленості розвитку філософських учень, підкреслювалась ідеологічна функція філософії.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Філософія як форма духовної діяльності обов'язково містить момент істо­ричності, вона — відповідь людського духу на питання, поставлені історично обумовленим буттям людини. З цим пов'язаний філософський плюралізм.

На різноманітність філософських систем впливає історична епоха, місце і час діяльності мислителя, його національність і належність до релігії, а також розвиток виробництва, характер суспільних відносин, стан науки, культури, тенденції їх розвитку та ін. Певний вплив може здійснювати і соціальний стан мислителя (хоча рабу, потім вільновідпущеному Епіктету та імператору Марку Аврелію їхні різні соціальні статуси не заважали розвивати схожі філо­софські ідеї стоїцизму).

Філософський плюралізм виявляється в обґрунтуванні тим чи іншим мис­лителем сутності розвитку філософії. У Г. Гегеля, наприклад, цей розвиток пов'язується з конкретною історичною епохою, з її економічними, куль­турними, релігійними та іншими характеристиками, а розвиток філософії є не лише внутрішньою логікою розвитку абсолютної ідеї, але й залежністю від соціальної реальності.

Філософські системи — це історичні утворення, «духовні квінтесенції епохи». Ножний філософ — син свого часу. Але якщо кожна епоха породжує певний тип філософії, то при розгляді відмінностей історичних епох, цивілізацій, куль­тур, національних особливостей напрошується висновок про неминучість філософського плюралізму не тільки для минулого людства, але й для сучас­ного та майбутнього.

Незважаючи на певні відмінності філософських концепцій, кожна з них містить раціональне зерно, їх відмінність не виключає і того загального висновку, що основою філософського плюралізму є своєрідність особистості мислителя, його індивідуальний характер, індивідуальний досвід, індивідуальне переживання, індивідуальні здібності, індивідуальне оволодіння досягненнями культури своєї епохи, свого народу.

Існування різноманітних філософських течій і напрямів зумовлено філософ­ськими традиціями, які показують, що, незважаючи на відмінність епох, культур, державно-національних утворень та інших факторів, філософська думка періо­дично повертається до однієї й тієї ж проблематики і вирішує її згідно з запи­тами часу та вимогами культури особистості.

Для філософського процесу характерним є діалог поглядів, підходів. Цей фактор не лише обумовлює історико-філософський процес, закладає основи для самоототожнення філософії, але є основою філософського плюралізму, тому що в процесі діалогу викристалізовується своєрідність того чи іншого філософського вчення. Філософія утворює свою власну реальність. Жодне з попередніх філософських учень не має переваг перед іншими. Історія філо­софії підносить філософію до ідей, які утворюють духовний світ, єдино істинний світ.

Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

 

навчальний тренінг

 

Основні терміни і поняття

Софія, логос, філософія, світогляд, міфологія, релігія, структура, універ­салізм, субстанційність, інтелектуальний, мудрість, сенс життя, плюра­лізм, дивергенція, універсум, поліцентризм, диференціація, ідеал, реф­лексія, методологія, монізм, дуалізм, самореалізація, картина світу.

 

Контрольні запитання і завдання

1. Визначте основні риси специфіки філософського знання.

2. У чому полягає тотожність та відмінність між філософією і наукою?

3. Охарактеризуйте проблемність визначення філософії як виду духовної діяльності.

4. Чим відрізняється «мудрість» від «любові до мудрості»?

5. Які основні причини виникнення та існування філософського знання?

6. Що спільного і відмінного між філософією та релігією?

7. У чому полягає самовизначення філософії в культурі?

8. Чим пояснюється структурованість філософського знання?

9. Наскільки важливе вивчення філософії для сучасної людини?

10. Розкрийте сенс і призначення філософії для сучасного етапу розвитку суспільства.

 

Рекомендована література

1. Аббаньяно Н. Мудрость философии. — СПб., 1998.

2. Вундт В. Введение в философию. — М., 1995.

3. Гильденбранд Д. Что такое философия? — СПб., 1999.

4. Делез Ж. Что такое философия? — СПб., 1998.

5. Крымский С.Б. Философия как путь человечности и надежды. — К., 2000.

6. Лосев А.Ф. Дерзание духа. — М., 1998.

7. Мамардашвили М.К. Философия чтения. — СПб., 2002.

8. Мир философии: Книга для чтения: В 2-х ч. — М., 1989.

9. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? — М., 1991.

10. Хофмайстер X. Что значит мыслить философски? — СПб., 2000.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

 

Розділ 2.

 

Філософія

Стародавнього Сходу: Індія і Китай

 

 

2.1. Філософські вчення Стародавньої Індії.

2.2. Китай: даосизм і конфуціанство.

 

 

Розділ 2 • Філософія Стародавнього Сходу: Індія і Китай

«Ні на небі, ні в океані, ні в гірській ущелині, якщо в неї проникнути, не знайдеться такого місця на землі, де 6 того, хто живе, не перемагала смерть».

Будда