Емпіричний рівень наукового дослідження

Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт вивчення і реалізується через спостереження та експеримент. Основними способами емпіричного дослідження є експеримент (від лат. «experimentum» — спроба, дослід). Експеримент — це апробування явищ, які вивчаються, в контро­льованих умовах. Експериментатор прагне виділити досліджуваний процес у чистому вигляді, позбавитися перепон в одержанні інформації. Поста­новці експерименту передує відповідна підготовча робота: розробляється програма, виготовляються спеціальні предмети, уточнюється теорія тощо. Складовими експерименту є: експериментатор, явище, що вивчається, прилади, засоби спостереження. Завдання дослідника полягає не в тому, щоб показати об'єкт як такий, а в тому, щоб пояснити його поведінку в певних ситуаціях.

Потрібно зауважити, що в соціальних експериментах ситуація не є простою, оскільки те, що вивчається, впливає на почуття, думки, духовний світ дослідника. Узагальнюючи експериментальні дані, дослідник не по­винен абстрагуватися від свого впливу, а саме з його врахуванням зуміти виявити загальне, суттєве. Експериментар має можливість і разом із тим змушений задіяти властиві йому (всі або деякі) форми чуттєвого пізнання. Однак, чуттєве пізнання — це всього лиш один із моментів складного пізна­вального процесу, який здійснює дослідник. Емпіричне пізнання неправо­мірно зводити до чуттєвого пізнання.

Спостереження — особливий, цілісний спосіб вивчення природних і соціальних явищ. Якщо в експерименті керують умовами його прове­дення, то в спостереженні процеси віддані природному перебігу подій. Спостереження можна вважати своєрідним експериментом.

Модельне експериментування — дослідження проводиться не над ори­гіналом, а над моделлю (яка може мати фізичну, математичну або якусь

Розділ 6 • Епістемологія

іншу природу). Важливо, щоб маніпуляції з моделлю дозволяли транслю­вати одержані відомості на оригінал. Це можливо за умови, якщо власти­вості дійсно відповідають властивостям оригіналу. Повна відповідність властивостей моделі й оригіналу ніколи не досягається, адже модель не є ори­гіналом. Проте іноді можна задовольнятися й частковим успіхом, особливо коли об'єкт, що вивчається, недосяжний немодельному експерименту.

Математичне моделювання — метод, що знаходиться на межі емпіричного та теоретичного; він дозволяє відносно швидко прорахувати різні варіанти розвитку процесів, які вивчаються. Те ж саме стосується мислительного експе­рименту, коли розглядаються можливі ситуації та їхні наслідки.

________________________________________________________________________

Критична рефлексія — це тактика мислительного експерименту, яка ви­значила відхід від наївно-реалістичних традицій у науці. На метанауковому рівні міцніло розуміння складності побудови знакових форм, які співвідно­сяться з реальними предметами через смислові поля. Виявилося, що за словом прихована множина реалій. Отримуючи знання про сутність об'єктів, смисл яких вивчається, необхідно створювати раніше неіснуючі сполучення. Так поширюється репертуар лексики, вводяться нові знакові значення, слова-поняття. Останнє прояснює, що зв'язок мови та світу здійснюється через факти лінгвістичного порядку.

Логічна система — це аксіоми, принципи, закони, правила виведення, ви­рахування, які здійснюють уточнення, нормування, вдосконалення складо­вих науки від окремих процедур (доказ), актів (обґрунтування), компонентів (узагальнення, закон) до теорії і структурних властивостей знання загалом. У цьому випадку логіка, виступаючи засобом аналізу міркувань, способом вивчення одиниць знання (гіпотези, теорії, відношення гіпотез до фактів), сприяє оптимізації й ефективності практики наук. Але ні за яких обставинах логіка не може претендувати на знаряддя відкриття: процес наукового від­криття не підлягає формалізації, алгоритмізації, не передбачає суто логічних механізмів отримання знання з принципово нового знання.

Сказане стосується як індуктивної, так і дедуктивної логіки. Логічні ініціа­тиви в науці — не самоціль, вони дійсні в тій мірі, в якій дозволяють реконструювати змістовні пласти знання: наскільки воно правильне, потрібне, респектабельне. Пропозиції логіки, взятої об'ємно, — не тривіальні аналітичні істини в усіх можливих світах, а істини в межах певних засновків, прийнятої онтології. Передумовне знання, що приховується в логічних засновках, постулатах, до­пущеннях, навіюється нелогічним шляхом — сприйняттям, уявленням, пси­хологією тощо.

Референційна система на емпіричному, теоретичному базисах забезпечує пізнавальну реконструкцію реальності, що відображується. Канонічна форма науки — закон, загальне, необхідне знання. Як відповідає цьому істина, що обов'язкове джерело науки — досвід, від якого пізнання реальності відтво-