Методи тлумачення та розуміння 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи тлумачення та розуміння



 

Учень М. Гайдеггера Ганс Георг Гадамер (1900-2002 pp.) розробляє філо­софську герменевтику — філософію розуміння, в якій розуміння є засобом буття людини у світі. Справжня філософія повинна мати онтологічну орієнтацію та починати дослідження зі з'ясування умов існування людини. Існування людини нерозривно пов'язане з переживанням нею свого буття, яке виявляється в наявності «досвіду світу». Гадамер вважає, що головні механізми форму­вання «досвіду світу» закладено в мові. Тільки в мові відкривається істина буття. Мова — те середовище, де «Я» і «світ» виражаються в початковій взаємо­залежності. Мова — це те, що конструює світ людини, що визначає спосіб людського «у-світі-буття». Висловити себе в мові — означає одержати перше існування. «Буття людини є буття в мові» — такий висновок Гадамера.

Відкриваючи себе у світі, людина спочатку спирається на забобон. Він — головна форма дорефлексивного освоєння світу. Найважливіший вид забобонуавторитет (традиція). Що таке авторитет?негативного боку — це під­корення іншому, зречення свого розуму. З позитивного — це усвідомлення того, що ця особистість перевершує нас розумом і гостротою суджень. Людина завжди правильно вибирає собі авторитет, який лежить в основі традиції. Отже, людська діяльність, у тому числі й теоретико-пізнавальна, вко­рінена в забобонах і без них неможлива.

Наступна фундаментальна особливість буття людини у світі — історич­ність. Неможливо стати на позицію позаісторичного суб'єкта, бо він завжди


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

визначений місцем і часом, тобто тією ситуацією, в якій знаходиться. Завдяки історичності традиційні проблеми будуть мати зовсім інший вигляд. Наприклад, істина буде розумітися реальною, «історичною» людиною, тому становитиме не характеристику пізнання, а характеристику буття людини. І як «небайдужа людині», як укорінена в її забобонах, вона є її правдою. Людина не може існувати без правди, і доки вона живеживе в правді. Найкращий засіб виявлення «істинного буття», тобто правди, — мистецтво.

_______________________________________________________________

Розуміння — екзистенціал реальної людини, форма самовиявлення та самоусвідомлення індивіда. Воно укорінилось як у забобоні суб'єкта розуміння, так і в забобоні об'єкта розуміння. Забобон суб'єкта розуміння сприяє розумінню. По-перше, забобони інтерпретатора максимально загострюють текст, і, по-друге, сприяють трансляції досвіду від покоління до покоління. Інтерпретація тексту — це створення його змісту по-новому, і кожний акт інтерпретації — це момент тексту, ланка здійснення традиції, яка транслюється в житті тексту.

Розуміння культурної традиції (тобто історії) становить діалог минулого та сучасного. Справа не у вивченні історії, а в її розумінні, тому слід усунути протилежність між власне історією (онтологією) та знанням історії (гно­сеологією).

Сучасне має свій горизонт, у тому числі «горизонт» забобону, який ви­значає розуміння. Минуле також має свій «горизонт». Для розуміння мину­лого необхідне зближення, «переплавка» горизонтів сучасного та минулого. Цією «переплавкою» і є перехід від гносеології до онтології, їх злиття. Внаслі­док цього формується «третій горизонт», загальний, який переважає і гори­зонт сучасного, і горизонт минулого. Здійснюється «сходження»: історик розуміє минуле краще, ніж розуміли самі автори історії, і, навпаки, минуле допомагає історику краще зрозуміти сучасне. Насправді не існує ізольо­вано ні «горизонту» минулого, ні «горизонту» сучасного, а існує їх синтез, адже горизонт сучасного залучений у процес безперервного формування.

________________________________________________________

Таким чином, Гадамер, по-перше, перетворює герменевтику в онтологію розу­міння; по-друге, обмежує принцип рефлекси принципом розуміння; по-третє, приймає за первинну онтологічну реальність людину як буття в мові.

Центральним поняттям у герменевтиці французького філософа Поля Рі-кера (нар. в 1913 р.) є особистість, яка творить світ культури. Завдання філосо­фирозробити метод аналізу людської суб'єктивності. Намагаючись об'єднати в герменевтиці онтологію та гносеологію, Рікер прагне розробити герменевтику як методологію розуміння. Завдання філософської герменевтики — критич­ний аналіз усіх можливих методів інтерпретації, окреслення сфери застосу­вання різних методів інтерпретації.


Розділ 12 • Герменевтика

Для виконання цього завдання Рікер пропонує метод аналізу людської суб'єктивності, називаючи його регресивно-прогресивним. Він дозволяє зрозу­міти явища людського буття в трьох часових вимірах: минулому, сучасному та майбутньому, адже сучасна людина пов'язана і з минулим, і з майбутнім. Завдання в тому, щоб висвітити «археологію» людини, її вкоріненість у минулому та зрозуміти «телеологію», мотиви і спрямування її руху до майбутнього. «Археологія» суб'єкта досліджується за допомогою регресивного методу, «телеологія» — за допомогою прогресивного.

______________________________________________________________

Особливу допомогу у вивченні «археології» може надати психоаналіз 3. Фрейда, здатний розкрити крайні основи людської екзистенції. Як основа регресивного методу психоаналіз, вивчаючи «археологію» суб'єкта, з'ясо­вуючи крайні основи екзистенції, розуміє світ культури як форми сублі­мації та інверсії людського «Я».

Завдяки прогресивному методу встановлюється джерело сенсу люд­ської діяльності, яке слід шукати попереду суб'єкта, в майбутньому. Людина діє цілеспрямовано, тому вона істота телеологічна. Завдання полягає в тому, щоб розкрити телеологію суб'єкта. У прогресивний метод входять феноменологія духу та феноменологія релігії. Через феноменологію духу розкривається телеологія людської суб'єктивності, а через феноменологію релігії — спрямованість людини до священного.

______________________________________________________________

Онтологічна герменевтика Рікера, яка спирається на регресивно-прогре­сивний метод, пов'язуючи проблему мови з існуванням, дозволяє зрозуміти існування людини до виникнення мови та бачити в мові засіб, за допомогою якого людина створює «другий світ», що символічно виражає «світ перший». Цим обґрунтовується роль людини як суб'єкта культурно-історичної твор­чості, в якій здійснюється зв'язок часів, і яка базується на активній діяль­ності індивіда.

Герменевтика пропонує багато конкретних підходів до вирішення науко­вих проблем. Екзистенціальний план аналізу розуміння розглядає тлумачення як характеристику буття, без якого воно переходить на позиції недійсного буття. Екзистенціальний план передбачає розпізнання за різними образами інтерпретації різних способів буття при проблематичності находження їх єдності. Сьогодні герменевтика стала більше ніж просто конкретною теорією чи наукою, — вона стала принципом філософського підходу до дійсності.


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Герменевтика, тлумачення, мова, історичний аналіз, розуміння, онто­логічна орієнтація, інтерпретація, текст, мова, метод аналізу, прог­ресивно-регресивний метод, онтологія розуміння, забобон, автори­тет, традиція, допонятійне та дорефлексивне опанування світу, діві-нація.

Контрольні запитання і завдання

1. Чим пояснюється виникнення герменевтики?

2. Дайте загальну характеристику герменевтики як способу філософству­вання.

3. Які основні етапи історії формування герменевтики?

4. У чому полягає сутність «спеціальних» герменевтик Ф. Шлейєрмахера?

5. Яка роль В. Дільтея в створенні герменевтики?

6. Розкрийте зміст тези М. Гайдеггера: людське буття від початку є гер-меневтичне.

7. Чим пояснюється взаємозв'язок мови, буття та людського існування?

8. У чому полягає метод дівінації?

9. За допомогою якої форми здійснюється діалог минулого та сучасного? 10. У чому полягає сутність і роль регресивно-прогресивного методу аналізу

людської суб'єктивності?

Першоджерела

1. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. — К., 2001.

2. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. — М., 1988.

3. Гірц К. Інтерпретація культур. — К., 2001.

4. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки — про — іншого.

5. Рікер П. Сам як інший. — К., 2000.

6. Рикер П. Время и рассказ. — Т. 1. — М., 1998.

7. Гайдеггер М. Положение об основании. — СПб., 1999.

К., 1999.

 


Розділ 12 • Герменевтика

Рекомендована література

1. Після філософії: кінець чи трансформація? — К., 2000.

2. Современная западная философия: Словарь. — М., 1991.

3. Хюбшер А. Мыслители нашего времени: Справочник по философии За­пада XX века. — М., 1994.

 


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

Розділ 13.

 

 

Релігійна філософія

13.1. Неотомізм.

13.2. Тейяр де Шарден.

 

 


Розділ 13 • Релігійна філософія

Неотомізм

«Існування особистості передбачає існу­вання Бога, цінність особистості перед­бачає верховну цінність Бога. Якщо немає Бога як джерела надособистих цінностей, то немає і цінності особис­тості, є лише індивідум, підлеглий ро­довому природному життю».

М. Бердяєв

Вагоме місце релігійної філософії в XX ст. обумовлене суперечністю історичних процесів століття. На тлі успіхів науки, техніки, зростання та по­ширення інформаційних систем і технологій не можна було не замислитись як над можливостями людського розуму, що виявився не лише конструктив­ним, але й деструктивним, так і над засадами людської долі. Останнє стало найважливішим аргументом у переконанні, що наука — могутня, проте не всемогутня сила, оскільки є багато такого в людському ставленні до себе і до світу, чого ніколи не зможе прояснити жодний науковий прогрес. Урахо­вуючи дані тенденції, сучасні філософсько-релігійні течії в умовах приско­рення соціальної динаміки головну роль зосереджують на проблемі окремої людської індивідуальності в суспільному бутті. Через це релігійна філософія сучасності наповнена гуманістичним змістом, орієнтується на екзистен­ціальне розуміння сутності людського існування.

Однією з найбільш впливових релігійно-філософських течій є неотомізм, томізм святого Томи Аквінського (1225-1274 рр.), який створив богословсько-філософську систему для обґрунтування та захисту католицького віровчення. Власне неотомізм сформувався в 70-х роках XIX ст. під впливом рішень І Ватиканського собору (1869-1870 pp.).

Фундаментом неотомізму є постулат про гармонійну єдність віри та знання, які при правильному підході доповнюють одне одного. Це не антиподи, а два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї мети. Джерело вірибожественне одкровення, тому істини йогобезумовні, абсолютні. Джерело раціонального пізнання — людський розум. Але за своєю природою він обме­жений, і не завжди на нього можна покластися. Лише одкровення відкриває нам таємниці буття, недоступні для розуму.

Демонструючи послідовну прихильність до креаціоністського світорозуміння (вчення про творення світу надприродною істотою), теоретики неотомізму стверджують, що в основі всього сутнісного знаходиться єдність чистого бо­жественного буття, яке породжує різноманітність творення. Божественне буття фіксується лише специфічними надкатегоріальними визначеннями —


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

трансценденталіями. Вонирізноманітні «лики» Бога, до яких належать єдність, істина, благо, краса. Таким чином Богові притаманна ціннісна орієнтація.

Різноманітність створеного буття інтерпретується за допомогою ідеї гіле-морфізму: кожне конкретне утвореннясубстанція розглядається як таке, що складається з матерії та духовної форми. Матерія виступає як деяке пасивне начало, що потребує для своєї актуалізації наявності форми. Найважливі­шою рисою різноманітного створеного світу є його ієрархічне впорядкування. Його ступені: першоматерія, неорганічна природа, світ рослин, світ тварин, людина, царство ангелів («чистих духів»).

Помірно-реалістичні погляди Томи Аквінського становлять основу переходу від неотомістської онтології до вчення неотомізму про пізнання. У неотомізмі розріз­няються дві істини: онтологічна та логічна. Онтологічна істина — наслідок відпо­відності речі інтелектуальному задуму Бога. Логічна істина пов 'язана з пізнаваль­ною діяльністю людини, що має властивості суб'єктивності. Згідно з гносеоло­гією неотомізму, кожен матеріальний об'єкт може розглядатися з різних точок зору, тобто поставати як формальний об'єкт, яким цікавиться суб'єкт, що пізнає його. Така позиція дозволяє розуміти різноманітні погляди, різні підходи, різні оцінки одного й того ж об'єкта як такі, що взаємодоповнюють один одного. Наприклад, емпіричне розуміння, наукове дослідження, релігійно-філософське тлума­чення, богословське бачення не виключають один одного, але взаємодоповнюють.

___________________________________________________________

Пізнання в неотомізмі характеризується як процес дематеріалізації змісту, одержаного суб'єктом під час відображення реальності. Завдання пізнання — «відчистити» те, що пізнається, від матеріального. У процесі пізнання (процесі дематеріалізації змісту) беруть участь різні здатності людської душі, серед яких виділяються дві головні: «пізнавальні форми» чуттє­вого порядку та інтелект. «Пізнавальні форми» чуттєвого порядку, у свою чергу, розрізняються за рівнем узагальненості та є висновком функціо­нування сукупності зовнішніх і внутрішніх почуттів. Вища пізнавальна здат­ність, активний інтелект здійснює оброблення чуттєвих образів і призво­дить до утворення «пізнавальних форм» вищого ступеня — понять.

Важливе місце відводиться питанню про єдність і багатогранність люд­ського пізнання. Виділяються два типи пізнавальної діяльності: споглядально-теоретична та практично-пізнавальна. Для споглядально-теоретичної діяль­ності характерні три наукові напрями. До першого належать природознавст­во та філософія природи. Природничі науки лише фіксують і пояснюють емпіричний матеріал, емпіричні феномени. Філософія природи претендує на деякий світоглядний синтез названих наук, спираючись на певні раціо­нальні принципи. Другий — стосується математики, знання про чисту кіль­кість. Третій — належить метафізиці, яка аналізує раціональні принципи та проблеми сутнісного, істотного.

__________________________________________________________

До практично-пізнавальної діяльності належить теологія, яка трактується як єдність пізнавального та практичного ставлення до світу. До практичного,


Розділ 13 • Релігійна філософія

небайдужого пізнання належать також мораль, мистецтво і гуманітарні дисцип­ліни. Над ними стоять релігійна етика, релігійна естетика, релігійна філософія історії та інші галузі філософського знання. Всі вони знаходяться у підлеглому становищі щодо метафізики та теології, отже, залежні від одкровення віри.

Значна увага приділяється проблемі творчої активності людини, завдяки якій вибудовується культурно-історичний світ. Джерелом творчої активності людини, її постійного самовизначення є трансценденція. Вона є початковим спря­муванням людини до божественного Абсолюту.

У поглядах на суспільство сучасний неотомізм поєднує традиційне для хрис­тиянства провінденціально-есхатологічне бачення історичного розвитку, його ана­лізу у світлі сучасних проблем. Суспільство трактується як об'єднання особис­тостей і водночас як «суперособистість». Вважається, що у своїй еволюції сус­пільству належить наслідувати вічні ціннісно-нормативні принципи, які можуть одержати різні тлумачення та звучання залежно від контексту соціальної ситуації. До них насамперед належать принципи особистісної спрямованості до загального блага.

Тейяр де Шарден

Важливе місце в сучасній релігійній філософії займає християнський еволюціонізм Тейяра де Шардена (1881-1955 pp.). Своє пояснення дійсності Тейяр де Шарден назвав феноменологічним, підкресливши, що воно виникло на основі синтезу досягнень конкретних наук і передбачає формування такого «бачення» світу, в якому правильно визначені місце та роль людини в космосі та вказані орієнтири для її практичної діяльності. Людина разом із її свідомістю розгля­дається Шарденом як частина більш широкого процесу — еволюції космосу. Підставою для розуміння еволюції Всесвіту можна вважати еволюцію людини.

Розглядаючи проблему «людина і космос», Тейяр де Шарден говорить про унікальність людського феномена. Людина виступає свідомим продовжувачем справи еволюції. Але доля людської думки та людської діяльності в еволюції загалом трактується не лише як спосіб єднання людини зі світом, але і як засіб виходу людини за межі свого «Я» для приєднання до Христа, втіленого у світі. На думку Тейяра де Шардена, еволюція — це не окрема гіпотеза чи теорія, а головна умова, з якої мають виходити всі гіпотези, теорії, системи. Процес косморозвитку або космогенезу, згідно з нею, передбачає такі етапи, як «дожиттєвий», «життєвий» і «мислячий».

_________________________________________________________

Першочергова умова об'єднання людства — створення нової психоло­гічної атмосфери, яка виникне внаслідок, по-перше, усвідомлення людьми


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

факту еволюції та процесу біологічного самосинтезу, по-друге, активізації свідомості кожного індивіда «зсередини» під впливом вищого джерела спів-рефлексії — Бога, який вселяє віру в наявність надбуття. Організація наукових досліджень у масштабах планети, метою яких насамперед по­винна бути людина, а також об'єднання науки та релігії — саме ці фактори мають забезпечити, на думку Тейяра де Шардена, конвергенцію у сфері духу, яка завершиться злиттям душ у «пункті Омега».

«Пункт Омега» — це уявний Бог, який існує як центр і полюс сталості Всесвіту, є функцією космічного ускладнення матерії. «Пункт Омега» виконує роль «космічного», «еволюційного Христа», є діяльною силою, метою та межею еволюції. Таким чином, Тейяр де Шарден створює нову модель хрис­тиянства — еволюційну, якій надає космічного масштабу.

___________________________________________________________

Своєю системою Тейяр де Шарден пропонує своєрідний варіант «третьої лінії» у філософії. На його думку, все, що існує, виникло з єдиної субстанції, «тканини Універсуму», кожний елемент якої має «зовнішню»матеріальну та «внутрішню»духовну сторони. Розглядаючи процеси розвитку в неживій природі (в «дожиттєвій» сфері), Тейяр використовує поняття енергії. З одного боку, вона характеризується згідно з даними науки як властивість, невід­дільна від матерії, як «лице» самої матерії, а з іншого — протиставляється як деяка таємнича організуюча сила.

Із виникненням людини, вважає Тейяр де Шарден, починається новийкон­вергентний етап розвитку життя (до людини життя розвивалося по лінії дивер­генції). Внаслідок здатності людини до рефлексії — зосередженості свідомості на собі, а також мови з'являється можливість об'єднання окремих «мислячих центрів» у колективну свідомість. Це призводить до виникнення суспільства. Держави, нації, цивілізації, за Тейяром де Шарденом, — це нові форми життя, втілення подальшої експансії «життєвого пориву». Через них і завдяки їм утво­рюється єдиний організм людства. Тепер свідомість розвивається не тільки в окремому індивіді, але й у колективі. Виникає колективний людський розум, а навколо Землі створюється ноосферасфера духу.

Зацікавленість філософськими поглядами Тейяра де Шардена виникла внаслідок його спроб обґрунтувати необхідність створення цілісної картини світу, побудованої на основі синтезу наукових даних. Його інтерпретація місця та ролі науки в суспільному житті на противагу позитивістській вияви­лася співзвучною з поглядами багатьох учених. Таке поєднання дозволяє сучас­ним релігійним мислителям з їх трансценденталізмом створити своєрідне бачення дійсності, що виводить людину за межі простого перехрещення природно-космічного процесу, дозволяє залучити її до особливих, вихід­них засад буття, по-своєму відкрити світ духовного буття, наголошуючи на унікальності та неповторності особистості в єдності з усім людством.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 254; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.87.133.69 (0.076 с.)