Інституційний зміст економіки

Спосіб життя людини — це синтетична характеристика сукупності типо­вих видів діяльності індивідів і соціальних спільностей (у взаємозв'язку з умо­вами розвитку суспільства). Він охоплює всі сфери життя соціуму: працю та побут, його соціальне, політичне, духовно-культурне буття, поведінку людей, реалізується через діяльність, виробництво, розподіл, обмін, споживання. Зви­чайно, що без цих сфер виключена можливість повного та глибокого з'ясування того, що таке суспільство, яка природа та історія соціального життя, у чому полягає взаємозв'язок духовного та матеріального. Для всебічного розуміння сутності соціально-культурного буття людини необхідним стає аналіз економіч­ної сфери життя та розвитку суспільства з точки зору інституцій, духовності.

Людська духовність — це не тільки і не стільки стан, який може бути сфор­мований за якоюсь схемою або копіювання інших людей, країн. Вона утверд­жує себе як активний процес, який має потребу в постійному поновленні, якісному збагаченні. Духовність — це зростання людини в кожній людині, прояв якості особистості, її прагнення до впровадження в життя таких вищих ідеа­лів людства, як істина, світ, доброта, безкорисливість, краса. Духовність — це атрибут людини як особистості, антипод аморальності та бездуховності, які знаходять вираз у втраті особистості своїх суб'єктивних якостей.

Під час становлення багатовимірного економіко-господарського механізму, суперечностей його функціонування, розвитку економічних систем у роз­маїтті теорій духовність не втрачає свого значення. Навпаки, вона виступає найнадійнішим захистом проти прагматизму, аморалізму, «голого» практи­цизму, раціоналістичної діловитості, що спустошують людину.

Ринок як системно-духовне явище. Важливу роль у сучасному економічному господарстві виконує ринок. Він є не лише економічним простором, де зуст­річається покупець і продавець, де визначають міру своїх відношень попит і пропозиція. Водночас ринок — це обширний простір міжособистісного спілкування, у якому діє конкретний світогляд людей у системі їхніх знань, ідеалів, переконань, інтуїтивних уявлень, ціннісних орієнтацій.

Тим самим ринок включає до своєї орбіти не просто «економічних інди­відів», а багатовимірні особистості, життєдіяльність яких здійснюється не лише в економічних, але й в інших сферах суспільства. Якщо так, то в межах ринку неможливо обійтися без розвинених гуманістично-духовних компонентів, неможливо бути вільним від моральних вимог і будь-якими засобами (анти-правовими й аморальними) наживати свій капітал. Необхідно враховувати ще одне принципово важливе положення. У сучасному світі формуються якісно

Розділ 9 • Філософія економіки

нові варіанти розвитку людства, в яких параметри духовності людини, її твор­чого потенціалу виходять на головні позиції.

Кожне явище і кожний процес ринкової економіки потрібно вимірювати не лише економічними, але й духовними параметрами. Один із них стосується характеристики праці людини. Тільки в процесі цілеспрямованої трудової діяльності людина самореалізує себе як особистість.

Наступний компонент — проблема грошей. Із економічної точки зору вони виконують роль визначального еквіваленту. Одночасно гроші виступають показником життєдіяльності людини з позицій духовності чи антидуховності.

Підприємець сповідує елементарну стратегію: купи дешево, продай дорого. Зрозуміло, через свою соціально-економічну роль він повинен знаходити дисба-ланси в торговельних відносинах і заробляти на них. Проте якщо за догово­ром купівлі-продажу полягає лише економічна доцільність, то це призводить до виникнення суперечності між: відомими модусами людського буття: «бути» і «володіти». Вирішення цієї суперечності можливе лише на основі підкорення матеріальних і духовних благ не «володінню» як самоцілі, а утвердженню гуманістичної природи людини.

________________________________________________________

Теорія постіндустріального суспільства розроблена в працях Д. Гелбрейта, О. Тоффлера, Ж. Фурастьє. Цей загальноприйнятий термін одержав багато інших назв: «інформаційне», «електронне» суспільства, «цивілізація тре­тьої хвилі», «суспільство постмодерну». Автори концепцій постіндустріального суспільства зазначають, що його становлення характеризується переходом від товарно-виробничої до обслуговуючої економіки, заміну класового сус­пільства професійним. Основними ресурсами стають знання та інформація. Університети і вузи стають головними соціальними інститутами. Виробництво, яке бурхливо розвивається, базується на новітніх мікроелектронних і комп'ю­терних технологіях, які дозволяють створювати, зберігати й опрацьовувати гігантські масиви даних. Революція в системі комунікацій призводить до того, що інтернаціоналізація господарських зв'язків переростає в їх глобалізацію.

Суттєво трансформується структура господарства. Широкого розмаху набувають послуги, як виробничі (фінансово-банківські, транспортно-кому­нікаційні тощо), так і невиробничі (наука, освіта, охорона здоров'я, культура, туризм).

Головні положення постіндустріального суспільства: місце класу кап­італістів посідає правляча еліта, яка відрізняється рівнем освіти та знання; місце конфлікту власності, праці і капіталу займає боротьба знання і неком­петентності. Відбувається послідовний зсув від економічного та техніко-організаційного детермінізму до аналізу широкого кола соціокультурних феноменів. В основі трансформації економіко-господарських систем і пе­ріодизації суспільного розвитку взагалі лежить фактор знань і структур, пов'язаних з їх освоєнням.