ТОП 10:

Китай: даосизм і конфуціанство



Оригінальна спадщина давньокитайської філософії дала імпульс роз­витку світової філософії. У філософському мисленні стародавнього Китаю розроблені глибокі й оригінальні уявлення про світобудову, вихідні начала буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнту-


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

ючись на фундаментальні підвалини основи буття, намагаючись виконати повеління вищих законів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної досконалості. Філософську думку стародавнього Китаю відрізняє образний, афористичний стиль мислення, що надихає на зацікавлене, але неутилітарне заглиблення в людську духовність, збуджує інтерес до філософських розду­мів. Начала китайського філософського мислення знаходяться в міфології, де ми зустрічаємося з обожнюванням неба, землі та всієї природи як реаль­ностей, що створюють середовище людського існування. З цього міфологізо-ваного середовища виділяється найвищий принцип, який керує світом, наділяє речі існуванням і розуміється персоніфіковано як найвищий правитель, пре­зентуючись словом «небо» (тянь).

Початок розвитку китайської філософії належить до першої половини І тис. до н. е. і періоду ста шкіл (V1-II ст. до н. е.), коли виникають класичні книги китайського просвітництва, змістом яких є стародавня поезія, історія, законо­давство, філософія. До них належать: Книга пісень (Ші цзін), Книга історії (Шу цзін), Книга порядку (Лі шу), Книга весни і осені (Чунь цю), Книга перемін (І цзін). Пере­важно це твори невідомих авторів, написані в різний час. Усі філософські школи аж до XX ст. зверталися до цих книг, особливу увагу їм приділяли кон­фуціанці, постійні посилання на них були характерні для всього культурного життя Китаю, вони були основними в гуманітарному вихованні китайської інтелігенції. Знання цих книг було достатнім для складання державних іспи­тів на посаду чиновника.

Згідно з «Книгою перемін» у стосунках між небом і землею задіяні прин­ципи «інь» і «янь». «Янь» — щось активне, всепроникаюче, освітлююче, шлях пізнання речей; для «інь» визначена пасивна роль очікування, темного начала. Чергування «інь» і «янь» називається шляхом (дао), і цей шлях проходять усі речі. «Книга перемін» прослідковує дао шлях речей і світу в русі. Особливо в книзі наголошується «на трьох заданостях», які, рухаючись по своїх шляхах, завжди нероздільні: небо, земля і людина. Все пізнання людини спрямоване на відрізняння, визначення і розуміння всього суттєвого.

Серед основних філософських напрямів Давнього Китаю слід назвати на­самперед конфуціанство. Його засновник — Конфуцій (латинізована версія імені Кун Фу-Цзи — вчитель Кун, 551-479 pp. до н. е.).

Стурбований розкладом суспільства, Конфуцій зосереджує увагу на ви­хованні людини в дусі поваги та шанобливості до оточуючих, суспільства. В його соціальній етиці людина є особистістю не «для себе», а для суспільства. Етика Конфуція розуміє людину як провідника соціальної функції, а виховання як гідну поведінку людини у виконанні цієї функції. Індивід стає функцією в соціальному організмі суспільства.

Початкове значення поняття «порядок» (лі) як норми конкретних відношень, дій, прав і обов'язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок у нього встановлюється завдяки ідеальній загальності, ставленню людини до природи і, зокрема, стосунками між людьми. Порядок виступає як етич­на категорія, що містить правила зовнішньої поведінки — етикет. Справж-

 

 

Розділ 2 • Філософія Стародавнього Сходу: Індія і Китай

нє дотримання порядку веде до відповідного виконання обов'язків. Порядок наповнюється доброчинністю (де), що призводить до виявлення людяності (жень). Із сімейних патріархальних стосунків Конфуцій виводить принцип синівської і братерської доброчинності (сяо ти). Соціальні стосунки є паралеллю сімей­них взаємин. Принцип справедливості та виправлення (і) вироблений для дотри­мання субординації і порядку.

Для встановлення суворої субординації всередині суспільства й усунення міжусобної ворожнечі серед знатних Конфуцій висуває такі етичні правила: «повага до батьків» (сяо); «повага до старшого брата» (ді); «вірність правителю і своєму господарю» (чжунь) та ін. Надаючи важливого значення навчанню та вихованню, Конфуцій разом із тим вважає, що лише представники арис­тократії можуть володіти мудрістю, яка є наслідком їх вродженого знання, що є вищим видом знання. Визнаючи існування «володаря неба» і духів, Конфуцій вірив у долю.

У II ст. до н. е. за імператора У-зі принципи конфуціанства були канонізо­вані та проголошені офіційною ідеологією, а сам Конфуцій був зарахований до сонму богів.

___________________________________________________________

Продовжив розвивати вчення Конфуція Мен-Цзи (Менке — 372-289 pp. до н. е.). Він створив концепцію людської природи, а також концепцію мо­рального блага і ставлення освіченого до цього блага. Під благом розумі­ється порядок (лі), який йде певним шляхом (дао). Людська природа, згідно з Мен-Цзи, наділена благом, хоча ця природа і не завжди проявляється. Благо в кожній людині може реалізовуватися через чотири доброчинності, в основі яких лежить знання, оскільки пізнання порядку речей, світу і лю­дини веде до реалізації в суспільстві: людяності (жень); правдивості (і); ввіч­ливості (лі); знання (чжи).

Мен-Цзи послідовно проводить принцип синівської і братерської доб­рочинності (сяо ти). Для влади правителя характерним є принцип людя­ності (жень чжен). Якщо правитель ігнорує цей принцип, а особисту силу, дану знанням, замінює тиранією (ба), народ має право його усунути. Мен-Цзи вважає, що людина існує завдяки небу (тянь) і тому є його частиною, так само, як і природа. Відмінність між тянь, яке повідомляє людині про природу її існування, і людиною може бути знята культивуванням цієї при­роди до досягнення чистої форми.

________________________________________________________________

Питання про сутність неба розробляв Сюнь-Цзи (III ст. до н. е.). Він розумів небо як постійність, яка має свій шлях і наділена силою, що повідомляє лю­дині сутність та існування. Разом із землею небо об'єднує світ в єдине ціле. Звідси випливає, що людина є частиною природи. Сюнь-Цзи висуває тезу про недобру природу людини, оскільки всі її здібності та добрі властивості є на­слідком виховання. Люди організовуються в суспільство для того, щоб змінити природу, але роблять це, чітко розділяючи функції та відношення. Імена

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

людині для того, щоб називати речі, відношення і поняття, розрізняти і чітко визначати явища дійсності. Понятійне освоєння дійсності відбувається за допомогою розуму. Перший щабель пізнання — чуттєвість, другий — розумне пізнання.

Важливим напрямом філософської думки Китаю, поряд із конфуціанст­вом, був даосизм. Найвідоміший його представник — Лао-Цзи (Старий Вчи­тель), який вважається старшим сучасником Конфуція. Йому приписують авторство книги «Дао де цзін», яка стала підґрунтям подальшого розвитку даосизму.

Дао — поняття, за допомогою якого можливо дати універсальну відповідь на питання про походження та спосіб існування всього сущого. Воно в прин­ципі безіменне, проявляється всюди, оскільки є «джерелом» речей, але не є самостійною субстанцією або сутністю. Саме дао не має джерел, а є основою всього без власної енергетичної діяльності. Згідно з дао світ знаходиться в спон­танному, непереборному русі. У світі все знаходиться в дорозі, в русі та змі­нах, все непостійне й кінцеве. Це можливо завдяки принципам «інь» і «янь», що діалектично нероздільні в кожному явищі та процесі, є причиною їхніх змін і розвитку.

______________________________________________________

Видатним послідовником і пропагандистом даосизму був Чжуан-Цзи (369-286 pp. до н. е.). Головне,— вважав він, — позбавитись емоцій і зацікавленості. Цінність усіх речей однакова, позаяк усі речі містяться в дао і їх не можна порівнювати. Кожне порівняння — це підкреслення індивідуальності, а тому є одностороннім. Знання істини, істинності не дано людині, яка пізнає. Чжуан-Цзи розробив метод досягнення істини, основою якого є твердження, що людина і світ утворюють єдність. Йдеться про необхідний процес забування, який починається від забування від­мінностей між істинністю і неістинністю аж до абсолютного забування всього процесу досягнення істини. Вершиною є «знання, яке вже не є знанням».

_____________________________________________________

Лао-Цзи заперечує будь-яке зусилля не лише індивіда, але й суспільства. Зусилля суспільства, породженого цивілізацією, ведуть до суперечності між людиною і світом, до дисгармонії. Дотримання «міри речей» є для людини голов­ною життєвою метою. Діяльність без порушення цієї міри не є заохоченням до деструктивної пасивності, а поясненням спільності людини і світу на єди­ній основі, якою є дао. Чуттєве пізнання грунтується лише на частковості та заводить людину на бездоріжжя. Відхід у бік, відсторонення характеризує поведінку мудреця. Осягнення світу супроводжується тишею, в якій тямуща людина оволодіває світом.

Серед інших поширених філософських напрямів був моїзм, що одержав свою назву за ім'ям засновника Мо-Ді (479-391 pp. до н. е.). Головна увага

 

Розділ 2 • Філософія Стародавнього Сходу: Індія і Китай

 

в моїзмі приділяється проблемам соціальної етики, в якій все суворо регла­ментовано.

Представники школи легізму вирішували проблеми соціальної теорії і дер­жавного управління. Згідно з їхнім ученням порядок у суспільстві — це ви­ключно зовнішнє приховування недоліків. Необхідно по-новому відрегулювати відносини між людьми і, зокрема, між правителями та суспільством. Правитель лише видає закони й укази, не вникаючи в інтереси суспільства, адже в межах цих законів вироблена лише система нагород і стягнень. Розвивається думка про погану природу людини. Прагнення людини до особистого успіху слід використати у формуванні суспільних відносин. Підданий продає свої здіб­ності, щоб натомість одержати корисне та вигідне. Закони слугують для ре­гулювання цих відносин.

Минуле не повторюється, тому новій історичній дійсності мають відпо­відати нові способи управління.

________________________________________________________

Концепцію розвитку світу створив Цзоу-Янь. В її основу закладено п'ять елементів, що змінюють один одного: вода, вогонь, дерево, метал, земля. Елементи змінюються відповідно до свого характеру, визначуваного силою. За допомогою цієї сили вони переборюють опір один одного в такому по­рядку: земля; дерево, що перемагає землю; метал, який перемагає дерево; вода, яка перемагає вогонь; знову земля, яка перемагає воду.

Зміні елементів відповідає зміна династій у суспільстві — кожна династія править під знаком певного елемента. Просторові, часові та інші характе­ристики поєднуються в групи — по п'ять відповідно до певних елементів. Таким чином, увесь світ перебуває в гармонії. У разі порушення гармонії в якій-небудь з цих груп, усей механізм світу опиняється в стані дисгармонії.

______________________________________________________

Головним продовжувачем конфуціанства став Дун Чжуншу (179-104 pp. до н. е.). Розтлумачуючи вчення про п'ять елементів, він робить висновок, що. божественні небеса свідомо та цілеспрямовано визначають розвиток і зміну дійс­ності, порядок світу, повідомляють людям про моральні закони, а шлях (дао) речей прямує за найвищим в ієрархії шляхом неба (тянь дао). Філософ розділяє іманентно властивий речам вплив «інь» і «янь» на пари, в яких панує зв'язок підлеглості. Цю ж саму схему він переносить і на людське суспільство.

Лінію конфуціанства продовжує філософія Ван Чун (27-107 pp. н. е.). Його основні постулати: найвищим ступенем пізнання є точне мислення, яке слу­гує останнім доказом; опора тільки на чуття веде до помилок, лише розум може пізнавати речі; істина — не яка-небудь ідеальна конструкція. Вона міститься в речах та у світі; слід керуватися дійсністю, а не принципами людини.

Згідно з поглядами Ван Чуна світ є поєданням неба і землі, їх матеріальної енергії. Внутрішній рух речей і зовнішня впорядкованість відношень у світі між речами виникає завдяки впливу принципів «інь» і «янь». Так само ці


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

принципи діють і в суспільстві, чим підкреслюється природність розвитку людини як частки світу.

Давньокитайська філософія порівняно з давньоіндійською виглядає струн­кішою, деталізованішою, більш зануреною в глибину суперечливого, пара­доксального мислення. Якщо на ранніх етапах розвитку філософської думки попереду були безособово-узагальнені уявлення про світ, то згодом дедалі більше уваги приділяється проблемам Людини та її життя. У самій же китай­ській культурі це питання поставлене ще в VI ст. до н. е. Конфуцієм, який на­магався осмислити поняття писемність, словесність, духовність. Головне зав­дання і головна особливість китайської філософії — її реставраційний харак­тер, прагнення зрозуміти, усвідомити різноманітність світу і долю людей, щоб свідомими зусиллями внести в нього порядок, змусити кожну людину і кожну річ виконувати власну партію у великій симфонії космічної музики. Роль своєрідного диригента покликаний був зіграти «досконаломудрий» — філософ.


Розділ 2 • Філософія Стародавнього Сходу: Індія і Китай

навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Дао, конфуціанство, даосизм, інь, янь, жень, порядок, моїзм, легізм, обов'язок, ритуал, етикет, дарма, сансара, локаята-чарвака, Веди, Упа­нішади, карма, нірвана, індуїзм, санкх'я, йога, міманса, веданта, вай-шешика.

Контрольні запитання і завдання

1. Визначте основні риси ведичного світогляду.

2. Охарактеризуйте сутність вчення джайнізму.

3. У чому полягає світоглядне значення поняття «карми» і «сансари»?

4. Який моральний зміст філософії буддизму?

5. Визначте основні принципи духовного удосконалення в давньоіндійській філософії.

6. Розкрийте відмінність уявлень про дао в конфуціанстві та даосизмі.

7. Охарактеризуйте значення понять «інь» і «янь» у світогляді китайських мудреців.

8. У чому полягає основне призначення філософії Конфуція?

9. Визначте основні положення маоїзму.

10. У чому полягає сенс традиціоналізму, властивий китайській філософії і культурі?

Рекомендована література

 

1. Бог — человек — общество в традиционных культурах Востока. — М., 1993.

2. Дао и даосизм в Китае. — М., 1972.

3. Датта Д., Чаттерджи С. Введение в индийскую философию. — М., 1994.

4. Древнеиндийская философия: начальный период. — М., 1972.

5. Индийская философия: В 2-х т. — М., 1993.

6. История китайской философии. — М., 1989.

7. Конфуций. Уроки мудрости. — М.; X., 2002.

8. Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Ин­дия). — М., 1989.

9. Cmenaneц M. Восточная философия: Вводный курс. — М., 1997.

10. Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». — М., 1993.


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

 

Розділ 3 .

 

Антична філософія

 

 

3.1. Досократики. Формування давньогрецької філософії

3.2. Класичний період розвитку античної філософії.

3.3. Філософія еллінізму і Давнього Риму.

 


Розділ 3 • Антична філософія

«Не існує ні минулого, ні майбутнього, адже минуле вже не існує, майбутнє ще не існує».

Парменід







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.132.132 (0.012 с.)