Світогляд українського романтизму

 

Український романтизм починається з творчості /. Котляревського, світогляд якого набував глибокого філософського змісту в утвердженні духов­них сил народу, життєлюбства, оптимізму, мужності, справжнього сенсу люд­ського існування. Ідеї романтизму та народності стають вихідними у твор­чості представників харківського осередку літератури П. Гулака-Артемов-ського та Г. Квітки-Основ'яненка. У поезії українських народних звичаїв вони вбачають «народну душу», народну правду, а народ вважають творцем і про­відником культури.

Важливе місце серед українських романтиків належить М. Максимови­чу (1804-1873 pp.). Працюючи в галузі мовознавства, фольклору, етнографії, історії, археології, він виходить на теоретичне узагальнення цих наук з позиції новітніх філософських учень. У своїх збірках народних пісень М. Максимович доводить, що вони є найвищим типом мистецтва, яке має бути зразком для письменства. Український народ є носієм і володарем мис­тецтва, яке знаходиться на одному рівні з найкращими проявами народної культури Європи.

Розділ 16 • Філософія України

Зосновними принципами світогляду романтизму пов'язані пошуки шля­хів національного самоусвідомлення українського народу Галичини про­відним діячем «Руської трійці» Маркіяном Шашкевичем. Він намагався об'єднати філософські засади естетики романтизму державних народів за принципами бездержавних, яким був український народ. На перше місце у своїй творчості Шашкевич ставив мову, вважаючи її найважли­вішою зовнішньою та внутрішньою ознакою національної самобутності. Заглиблюючись у проблеми, пов'язані з творчістю, М. Шашкевич наголо­шував на ідеальному та ірраціональному її змісті, не забуваючи про велике значення людського інтелекту як вольового та пізнавального фактора. Він закликав вірити в етичний розум, сильний і високий, оповитий вічною добротою, виплеканий красою природи, приручений чистим серцем.

_________________________________________________________

Романтичне світорозуміння притаманне і М.В. Гоголю, який своїми засобами та формами літературно-культурної творчості спрямував розвиток української та російської писемності новим шляхом. У Гоголя буття розкривається посту­пово, не спрощено, не однозначно, у нескінченності вимірів. Задля розкриття багатовимірності світу він вводить новий набір архетипів, міфів мовних понять-образів. Мета творчості — оживлення душі, а цього можна досягти не розумом і волею, а чуттям. Як й іншим романтикам, Гоголю властива закоханість у при­роду, її обожнення, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолютної цінності у світі. Призначення людини, вважає він, полягає в тому, щоб при­носити у світ гармонію, добро, красу, працювати над вічним, найдорожчим для нас і завдяки тому знайти своє місце у світі.

Не знаходячи в реальності умов удосконалення людини в недосконалих формах дійсності, у пошуках правди та добра, Гоголь звертається до Бога. У ньому він вбачає світ почуттів, розуму, правди, світ, який несе з собою гармонію і закон, творить усе прекрасне. Гоголь закликає жити для любові, оскільки сама людина є витвором любові Божої до неї.

_____________________________________________________________

Синтез ідей романтизму та народності в єдності літературного, соціально-політичного та національно-визвольного аспектів знайшов своє відобра­ження в творчості діячів Кирило-Мефодіївського Братства, яке існувало з 1845 по 1847 pp. Програмним документом братства стали написані професором Київського університету М. Костомаровим (1817-1885 pp.) «Книга буття українського народу» (або «Закон божий») і «Статут слов'ян­ського товариства». «Книга буття» написана в стилі євангельських пророцтв, перейнятих ідеями месіанства, при цьому ідеї романтизму та народності теж збережені. Український народ Костомаров характеризує як індивідуальність із притаманними йому такими рисами, як схильність до ідеалізму, глибока релі­гійність, демократизм, замилування свободою, небажання сильної влади. Все своє життя Костомаров обстоював самобутність українського народу, його право на гідне існування, розвиток національної культури, рідної мови.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Важливу роль у цьому відводив освіті, науці. Вирішення національного пи­тання Костомаров вбачав у децентралізації Російської імперії, у становленні федеративних засад у взаємостосунках народів Росії. Авторитаризмові проти­ставлялася єдність і спільність народів у федеративно-демократичній орга­нізації суспільства, принцип рівності всіх класів і злиття народу в єдине ціле.

_________________________________________________________

Важлива роль у діяльності братства належала П. Кулішу. Він добре знав західноєвропейську філософію, соціальні вчення, але його емоційній, імпуль­сивній натурі більше імпонувала романтична традиція, хоча в цьому він не до кін­ця послідовний.

У громадському житті, вважав Куліш, домінуюча роль належить ідейним духовним факторам. Ідеї безсмертні, як безсмертна душа людини, в глибині якої (серці) концентруються всі переживання, помисли, надії, пророча сила. Між сер­цем людини і всім навколишнім точиться постійна боротьба (боротьба поверхні та глибини душевної). Тому потрібно прислухатися до живого голосу народу, відкинути все зовнішнє, вороже, шкідливе, наслідувати історичну ідею — слово Боже, відображенням якого є народний ідеал. Зв'язавши історичну ідею та слово Боже, Куліш романтизує минуле. Він не цікавиться сучасним, оскільки минуле існує як скарб. Він шукає його в народній творчості, поезії, вважаючи, що поезія є первісною щодо історії та філософії. Романтизуючи минуле, Куліш закликає повернутися до його ідеалів.

Зі світовою славою Т.Г. Шевченка (1814-1861 pp.) пов'язана величезна кіль­кість багатогранних досліджень його творчості. Сутність його поезії становить переважно романтизм, якій органічно зростається з традиціями народної твор­чості. Характеризуючи світогляд Шевченка, Д. Чижевський називає його «антро-поцентричним», сутність якого полягає у зведенні людини до центру всього буття, всього світу, як природи, так і історії, всіх сфер людської культури. При цьому саме природа, вважав він, відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, смі­ється — все це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залиша­ється в центрі образу історії, історичної події. Особливістю його світогляду, на думку дослідника Г. Грабовича, є відчуття самого себе, власної долі та болю, свого «Я», чітко структурованих через інтенсивний автобіографізм самого митця як поета, носія Слова. Шевченко став великим поетом, генієм, пророком тому, що зробив драмою свого життя духовні колізії свого часу, а патріотизм — мірою справжньої любові до людини. Звернувшись до минулого в ідеалах на­родної традиції, він знайшов мотиви, співзвучні ідеалам суспільної справед­ливості, свободи та менталітету, протесту проти політичного гніту й усякого зазіхання на свободу та гідність людини, людської особистості.

Романтизм, сприяючи пробудженню української національної самосві­домості, вплинув на творчість таких українських діячів культури, як В. Анто­нович, М. Драгоманов, П. Чубинський, О. Потебня, а згодом — Л. Українка, В. Вин-ниченко, В. Липинський, І. Огієнко. Знайшовши для себе сприятливий ґрунт

Розділ 16 • Філософія України

в Україні, переломлюючись через специфічні особливості її соціокультур-ного буття, романтизм сприяє становленню нової української літератури, про­будженню національної самосвідомості, виявленню національної ідентичності, виробленню історіософських, соціально-політичних філософських ідей.