Чуттєве і раціональне пізнання

У сучасній філософії розглядаються дві форми пізнання — суттєве і ло гічне (раціональне).

Чуттєве пізнання здійснюється в трьох формах: відчуттях, сприйняттях, уявленнях. Відчуття — найелементарніша форма чуттєвого пізнання. Фізіо­логічно відчуття та сприйняття детермінуються енергією, яка внаслідок впливу зовнішніх предметів на органи чуттів передається від останніх у мозок. Інфор­маційна пропускна здатність органів чуттів людини розподіляється таким чином: зір, сприйняття на дотик, слух, смак, нюх. Видів відчуття більше, ніж органів чуття, оскільки деякі з них виникають унаслідок взаємодії різних орга­нів чуття. Існують різноманітні види відчуттів: зорові, слухові, смакові, вібра­ційні, температурні, больові, органічні тощо.

Сприйняття передбачає синтетичну діяльність мозку. Динаміка цього процесу описується за законом перцепції: спочатку виділяється лише пер­вісне уявлення про об'єкт, яке потім змінюється детальним сприйняттям. З'ясо­вується, що деякі його компоненти залишаються незмінними. Внаслідок цього сприйняття має константність. Якщо схожі сприйняття зустрічаються інди­віду знову, то вони пізнаються значно швидше.

Уявлення виникають на основі пригадування, часто вони відносяться до ми­нулого і майбутнього. Як правило, вони відрізняються від сприйняття значно меншим рівнем ясності та чіткості. У процесі пригадування людина досить швидко відтворює раніше вироблену інформацію. Певна частина уявлень виникає за рахунок створення суб'єктом раніше не властивого відчуття, сприй­няття тощо. Репродуктивне уявлення постає на основі раніше відомого. Продук­тивне (творче) уявлення допомагає створенню нових, оригінальних образів. Фантазія, мрія — це форми уявлення.

_______________________________________________________________________Своєрідною теорією пізнання є агностицизм, який заперечує можли­вість остаточного пізнання світу. Агностицизм вказує на дійсну проблему: предмет у процесі його пізнання неминуче проходить крізь призму наших органів чуттів і мислення. Ми отримуємо про нього дані лише в тому ви­гляді, якого він набув унаслідок такого «переломлення». Які ж предмети насправді ми не знаємо і не можемо знати. До нескінченного світу ми підходимо з нашими формулами, схемами, моделями, поняттями та катего­ріями, прагнемо вкласти його вічність і нескінченність у наші уявлення. Тобто ми обмежені світом наших способів пізнання і не можемо сказати щось достовірне про світ, як він існує сам по собі.

_______________________________________________________

Розділ 2 • Гносеологія

І нині діапазон філософських доктрин, не чужих висновкам агности­цизму, досить широкий — від неопозитивізму до феноменології, екзистен­ціалізму, прагматизму та ін. Їх агностицизм обумовлений не лише причинами гносеологічного порядку, внутрішньою логікою, але й певною мірою традицією, яку започаткували Д. Юм та І. Кант. Агностицизм Юма грунту­вався на тезі, за якою людина може розмірковувати про що завгодно лише на основі тих вражень, які є в її свідомості, а вихід за межі свідомості, за межі вражень є теоретично незаконним.

Виявляється, що враження, сприйняття відгороджують людину від зов­нішнього світу. Отже, Юм відгороджується таким чином як від самого зовнішнього світу, замикаючись у собі, у своїй свідомості, так і від теорій, згідно з якими самі враження суб'єкта відображають зовнішній світ. Юм уподібнюється мандрівнику, який потрапив до чужої країни на мас­карад. Він бачить рух масок, але що знаходиться за кожною з них, він не знає і в принципі не може дізнатися. Не визнаючи твердження мате­ріалістів та ідеалістів, Юм визнає існування зовнішнього світу, але ми не мо­жемо вийти за межі власної свідомості. Тому всі науки зводяться до однієї, до науки про душу, до психології.

Інакше виглядає агностицизм І. Канта, який висуває два основопо­ложення. Перше: у процесі пізнання ми маємо справу лише з явищами, а сутність речі залишається нам невідомою. Друге: намагаючись вирішити загальнофілософські проблеми, розум зіштовхується з антиноміями, тобто з можливістю одержання однаково обгрунтованих, але протилежних тверд­жень. Наприклад, світ є нескінченним і скінченним, і разом із тим — кінце­вим. Це свідчить про те, вважав Кант, що душа, космос і Бог є такими сфе­рами, які недосяжні науковому пізнанню. Сутність світу, яка не пізнається, Кант визначає спеціальним терміном «річ у собі».

Послідовники агностицизму були не лише серед філософів, але й серед природознавців. Серед них можна вказати на англійського біолога Т. Гекс-лі, який увів термін «агностицизм». Але бурхливий розвиток промисловості та природознавства заперечив підходи агностицизму до вирішення навіть найскладніших наукових і філософських проблем.

____________________________________________________________

Раціональне пізнання здійснюється у формі понять, суджень та умовиводів. Поняття — це елементарна форма думки. Думка є символічним буттям пев­ного стану мозку; людина має справу не з одиничним, як у чуттєвих формах пізнання, а з загальним. Поняття не зводиться до визначення (дефініції), в яко­му вказується на суттєві ознаки певного предмета. Воно має справу із загаль­ним. Щоб зрозуміти сутність поняття, потрібно насамперед з'ясувати природу загального. Поняття «дерево» в узагальненому вигляді являє собою всі де­рева, незалежно від певних одиничних властивостей.