ТОП 10:

Концепція індивіда в гуманізмі Відродження



Творчість ренесансних мислителів найтісніше пов' язана з сучасністю. Вплив їхньої вільної думки на глибинні процеси еволюції буття та свідомості людини, індивіда безсумнівний, відіграє вирішальну роль у спрямуваннях епохи.

Н. Макіавеллі (1463-1527 pp.) — приклад людини дії і мислителя, практика і теоретика. Його девіз: «Спочатку жити, потім філософствувати». Пафосом прак­тичної думки пройнятий у Макіавеллі пошук істини про людину. Але він віддає перевагу дійсним істинам суспільної практики перед істинами, досягненими за допомогою моральних факторів. Людськими ідеями керує інтерес, який є їх наймогутнішим стимулом. Його прояви різноманітні, проте найчастіше він визначається бажанням зберегти свою власність. Макіавеллі вважає, що «люди швидше пробачать смерть батька, ніж втрату власності». Лише за приватно­власницькими інтересами йде людська турбота про моральні почесті та цінності.

Егоїзм людської природи невикорінений, тому виникає необхідність держав­ної організації як вищої сили, яка змогла б довести людину до норм моральної поведінки. Для Макіавеллі реально здійснені події існують окремо від їх відобра­ження у свідомості людей: істина досягається дією, в якій вона реалізується.

Головна проблема творчості Макіавеллі — успіх політичного діяча. У своїй праці «Правитель» він виводить ідею «нового правителя». Згідно з нею вирішаль­ним критерієм політики є успіх. Тому кожне насильство оправдане, якщо йдеться про державне добро. Він пише, що «мудрий правитель держави повинен по можли­вості не віддалятися від добра, але при нагоді не віддалятися від зла». Він повинен поєднувати у своїй особі та своїх діях якості лева, здатного розправитися з будь-яким зі своїх ворогів, а також лисиці, здатної ошукати найхитрішого хитруна. Мудрість правителя полягає в тому, щоб діяти по-різному, згідно з обставинами вибирати спосіб поведінки. Правитель — кентавр, напівлюдина, напівтварина, лев і лисиця, все, що завгодно.

Н. Макіавеллі розглядає способи створення сильної держави в умовах, коли в народу не розвинута громадянська свідомість. До них належить: пове­дінка правителя до підданих і союзників; уникнення тих вад, які можуть по­збавити його держави; добре мати славу щедрого правителя; не піддаватися на таку слабість (від якої важко вберегтись), як лестощі.

Правитель може прислухатися до порад, але всі рішення повинен прий­мати один. Макіавеллі підводить до висновку, що всі засоби дозволені для до­сягнення політичних цілей, і хоча правитель повинен керуватися загально-


Розділ 4 • Філософія середньовіччя та епохи Відродження

прийнятими нормами моралі та поведінки, але з ними в політиці можна не ра­хуватися, якщо це буде сприяти зміцненню державної влади.

_________________________________________________________________

Ідеї Н. Макіавеллі, втілені в політичну практику, одержали назву макіа­веллізму.Але мислитель не винаходив ці способи, він їх побачив та уза­гальнив. Необхідно віддати шану інтелектуальній відвертості Макіавеллі, який йде назустріч проблемі до кінця, грунтуючись на своєму розумінні та знанні епохи. Так, мета виправдовує засоби, оскільки добро завжди слабше за зло. «Адже Бог і природа віддали людям у власні руки їх долю, але благополуччя доступніше для хижацтва, ніж для чесної праці, для злих справ частіше, ніж для добрих, тому люди використовують чужі соки... Хто по дурості або наїв­ності уникає цього, залишається навічно в рабстві, а добрі люди завжди бідні; з рабства допомагає вийти лише зрада або відвага, з бідності — погоня за наживою і обман... Слід застосувати силу, якщо трапляється випадок».

Новизна етики Макіавеллі полягає у повній відсутності в ній Бога. У пошуках особистості культура Відродження вводить поряд із поняттям «різноманітність» серед людей «різноманітність» сутності самої людини. Цим самим стверджується індивідуалізм, який вимагає природного та віль­ного (в кожний даний момент) вибору шляху і долі.

_______________________________________________________________

Важливий внесок у розвиток гуманізму зробив Еразм Роттердамський (1469-1536 pp.). Своє вчення він називає «філософією Христа». Допускає гармо­нійну єдність античних і християнських морально-філософських ідеалів, і тому ототожнює Сократа з Христом. Закликає до відродження ідей та ідеалів пер­вісного християнства, забутих католицькою церквою. Його теза — «назад до Христа!» зумовлена думкою, що людина, наслідуючи Христа, здатна підноси­тися до ідей, зафіксованих у Священному Письмі. Еразма Роттердамського називають Вольтером XVI століття.

Своє розуміння взаємовідносин людини і суспільства він висловлює в праці «Похвала Глупоті». Він пише, що в людському суспільстві все наповнене дурістю, все робиться дурнями та серед дурнів. «Більшість людей дурні та кожний дуріє на свій лад». Кількість проявів дурості нескінченна. Віра також спо­ріднена з деякими видами дурості та несумісна з мудрістю. Тут Еразм Рот­тердамський відходить від теологічної ортодоксальності в питанні про пріо­ритет віри над розумом.

Чому дурість могутніша від мудрості? Тому, що сфера чуттєвості, пов'я­заної з усім тілом людини, набагато ширша та складніша від сфери її розуму, сконцентрованого лише в голові. Могутність чуттєвості непоборна і без­глуздо думати про моральні принципи, повністю звільнені від неї. У вияв­ленні універсальних посягань дурості велику роль відіграє природа, яка «ніколи, не заблукає».


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Розмірковуючи над соціальним становищем людини, він вважає, що іс­тинна знатність полягає в активності та постійній боротьбі за моральне вдоско­налення. З позицій індивідуалізму Еразм Роттердамський вважає, що народ — це гігантський, багатоголовий звір, змушений здебільшого звертатися до без­межної прихильності Дурості. Вихід — у свободі волі, свободі вибору, адже початок і кінець людського життя — в руках Бога, хоча шлях цей неможливий без вільно-вольових діянь. Людина згідно з почуттям міри здатна вибрати правильний шлях.

Проблема сенсу буття індивіда — головна в М. Монтеня (1533-1592 pp.), який увійшов в історію філософії як прибічник скептицизму. Скептицизм М. Монтеня — це критицизм схоластичних, догматичних знань своєї епохи, проявів обмеженості буденної, масової свідомості, безпідставної віри в авто­ритети. Необхідна особиста переконаність, яка є наслідком індивідуального досвіду та власного розуму. Знання виникає з почуттів, а вже потім почи­нається діяльність розуму. Головне для людини — «жити вміючи», бо «життя не добро і не зло: воно вмістилище і добра, і зла, залежно від того, на що його перетворили». Тому завжди слід керуватись одержаними знаннями, які дають розуміння того, що щастя і задоволення як основні рушії людських вчинків неможливі без страждань, у всьому потрібна віротерпимість, лояльність, доброзичливість.

_______________________________________________________________

М. Монтень — критик антропоцентризму як теологічного, так і гуманіс­тичного. Але філософ не принижує гідності людини: він видобуває її з над­природної системи цінностей і повертає в природну систему цінностей, в якій вона займає своє місце як частина природи. Відмовляючись роз­глядати світ із точки зору людини — вершини світоутворення, Монтень зближує людину з тваринами, яких християнський антропоцентризм від­окремив від неї неперехідною стіною. У християнському світогляді тварини позбавлені права на гуманне до себе ставлення. Якщо Піфагор зглянувся на щеня, яке хтось бив, почувши голос свого померлого друга, то Августин тварин не жалів. Монтень же підкреслює, що, зрозумівши свій зв'язок зі всім живим, людина має визнати цей порядок і підкоритися йому, оскільки у світі природи немає ніяких справжніх і суттєвих переваг або прерогатив.

_______________________________________________________________

Велику увагу у своїй праці Монтень приділяє питанням моральності, відзначаючи, що філософія це вчення про розумне, доброчинне життя. Мораль­ність будується на природній основі. Він заперечує аскетизм і безсмертя душі. Земне життя — це наше буття, і тому недопустимо ставитися до нього з пре­зирством. Головне в його етиці це визнання того, що мета людського життя не поза ним, а в ньому. Етап філософії це період, у якому внаслідок соціальних

88
Розділ 4 • Філософія середньовіччя та епохи Відродження

та економічних змін, пов'язаних із розкладом феодального ладу в Європі та виникненням нових, історично прогресивних форм виробництва та сус­пільних відносин, народжується новий світогляд, основними рисами якого є гуманізм, натуралізм, індивідуалізм і раціоналізм. Поновлений інтерес до антич­ності, який супроводжує народження культури і світогляду епохи Відродження, диктується потребами віри у власні сили, можливість створення вільного життя для індивіда. Джерелом та опорою для цього могла стати не середньовічна ду­ховна традиція, а культура і філософія античності.

Основною ознакою філософії Ренесансу є її світська, земна спрямованість. Якщо предметом середньовічної філософії був Бог, то тепер на першому місці — природа. Співіснування та взаємовплив експериментальної науки, яка знахо­дилася ще на початковій стадії розвитку, і філософії були для Ренесансу дуже важливими і в перспективі давали основу для подальшого розвитку філософії. Цей період був закономірним переходом від середньовічних філософських традицій до філософії Нового часу.


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Теологія, теоцентризм, апологетика, патристика, схоластика, креаціо­нізм, провіденціалізм, реалізм, номіналізм, одкровення, концептуалізм, сотеріологія, універсалії, антропоцентризм, гуманізм, пантеїзм, натурфі­лософія, естетизм, індивідуальність, особистість, утопія, геліоцентризм, секуляризм, утилітаризм.

Контрольні запитання і завдання.

1. Охарактеризуйте основні відмінності у світогляді античності та євро­пейського Середньовіччя.

2. Яка роль апологетики та патристики у формуванні середньовічної філо­софії?

3. Розкрийте сутність позиції реалізму та номіналізму в схоластичній філо­софії.

4. Охарактеризуйте основні положення концептуалізму.

5. Розкрийте основні положення філософії Томи Аквінського.

6. Визначте основні риси духовного життя Європи епохи Відродження.

7. Окресліть провідні ідеї ренесансного гуманізму.

8. Охарактеризуйте філософські погляди Д. Бруно.

9. У чому полягає сутність гуманістичного відкриття людини Н. Макіавеллі та Е. Роттердамським?

10. Чим відрізняється скептицизм М. Монтеня від його античних поперед­ників?

Першоджерела

1. Кузанский Н. Об ученом незнании // Соч.: В 2 т. — Т. 1. — М., 1979.

2. Лосев А.Д. Эстетика Возрождения. — М., 1976.

3. Макиавелли Н. Государь. — М., 1999.

4. Монтень М. Опыты. В 3-х кн. — М., 1981.

5. Роттердамський Еразм. Похвала глупоті. — К., 1993.

 


Розділ 4 • Філософія середньовіччя та епохи Відродження

Рекомендована література

1. Блинников Л.В. Великие философы: Учеб. словарь-справоч. — М., 1997.

2. Боргош Ю. Фома Аквинский. — М., 1975.

3. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. — Львів, 2001.

4. Коплстон Ф. Історія середньовічної філософії. — К., 1997.

5. Кузнецов Б.Г. Идеи и образы Возрождения. — М., 1979.

6. Соколов В.В. Средневековая философия: Учеб. пособие. — М., 1979.

7. Татаркевич Вл. Історія філософії. — Т. 1. — Львів, 1997.

 

 


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

 

 

Розділ 5 .

Філософія Нового часу

5.1. Емпіризм і сенсуалізм.

5.2. Раціоналізм.

5.3. Соціальні ідеї філософії Просвітництва.

 


Розділ 5 • Філософія Нового часу

«Що не роби, а істина завжди прори­вається і завжди пронизує темряву, що її оточує».

Ш.-Л. Монтеск'є

Емпіризм і сенсуалізм

Новий час (XVI-XVII ст.) став епохою революційних перетворень у всіх сферах суспільного життя, які викликали зміни й у світоглядних установках людини. Це був час утвердження та поступової перемоги в Західній Європі капі­талізму як нового способу виробництва, утворення ринкових соціально-еконо­мічних відношень і появи паростків демократії та громадянського, правового суспільства в політичному устрої держав. Виробництво, яке бурхливо розвива­лося, мало потребу в науці, особливо природничій. Основною метою філософії та природознавства проголошується збільшення влади людини над природою й удосконалення людини, яка акцентує увагу на розумі, науці як інструментах пізнання і перетворення світу. Щоб досягнути вказаної мети для філософії висувається подвійне завдання: створення та логічне обґрунтування наукових методів пізнання; побудова загальної, цілісної, взаємопов'язаної системи знання про світ через узагальнення даних природничих наук.

Прагнення до систематизації, кількісне зростання і диференціація пізнання зумовлюють розвиток теоретичного мислення, яке прагне до створення ціліс­ного образу світу. Якщо орієнтація на чуттєвість і практичність пізнання означає розвиток емпірії, яка, у свою чергу, спирається на науку, то прагнення до виявлення взаємозв'язків і взаємодій закономірно веде до підвищення ролі раціонального пізнання. Тому з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнан­ня світу розвивається і точне, раціональне, математичне мислення. Як емпі­ричне, так і раціональне пізнання ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і проектуються на основні напрями філософського мислення Нового часу. Грандіозний прорив у галузі експериментально-мате­матичного природознавства, досягнення раціоналістичної філософії та стверд­ження в ній позицій матеріалістичного напряму врешті-решт підривали основи релігії і сприяли формуванню вільнодумства як основи плюралізму. У цих умовах спостерігається тенденція до секуляризації суспільного життя, максимального розвитку в ньому світських, демократичних начал.

Біля колиски нового бачення наукових проблем стоїть знаменитий англій­ський політичний діяч і філософ Френсіс Бекон (1561-1626 pp.). У своїй праці «Новий Органон» Бекон обґрунтовує погляди на мету і призначення науки, розробляє основні принципи індуктивного методу дослідження. Афоризм Бе­кона: «Знання сила» до цього часу є символом науки.

Критична, руйнівна частина філософської системи Бекона спрямована на виявлення причин людських помилок і вироблення рекомендацій для їх


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

переборення. В його творчості виділяють два основних напрями: вчення про «ідолів» (або привиди) і критика схоластичного методу пізнання.

Головною перепоною на шляху пізнання природи є засміченість свідомості так званими «ідолами» — спотвореними образами дійсності, хибними уявлен­нями та поняттями. Розрізняють чотири види «ідолів»: «ідоли» роду, «ідоли» печери, «ідоли» ринку, «ідоли» театру (теорій).

«Ідоли» роду — це хибні уявлення про світ, притаманні всьому людському роду, вони є результатом обмеженості людського розуму й органів чуття. Ця обмеженість проявляється насамперед у наділенні природних явищ люд­ськими характеристиками; беруться до уваги лише ті інстанції в природі, які слугують утвердженню необхідної думки. Для зменшення шкоди, завданої пізнанню «ідолами» роду, людям необхідно зіставляти показання органів чуттів із предметами навколишнього світу і тим самим перевіряти їх вірність.

«Ідоли» печери (особистого світогляду) — це спотворені уявлення про дійс­ність, пов'язані із суб'єктивністю сприйняття довкілля. У кожної людини є своя печера, тобто свій суб'єктивний внутрішній світ. Нездатність людини вийти за його межі і є причиною таких помилок.

«Ідоли» ринку — це забобони суспільних відносин, які є наслідком розмов — випадкового та неправильного вживання слів, промов тощо. Люди в одні й ті ж слова вкладають різний зміст, що спричиняє пусті та безпідставні суперечки, відволікає від вивчення природи і правильного її розуміння.

«Ідоли» театру (теорій) — це різні догми попередніх теорій і філософій, які виникають унаслідок некритичного запозичення їх ідей. Скільки в історії існувало філософських систем, стільки було поставлено драм і комедій із зобра­женням вигаданих, штучних світів. Але люди ці вистави сприймають як істинні, керуються їхніми ідеями як основними у своєму житті.

«Ідоли» роду та печери є природними властивостями індивіда, подолати їх можна шляхом самоосвіти і самовиховання. «Ідоли» ринку і театру набуті розумом завдяки пануванню над людиною минулого досвіду: авторитету церк­ви, мислителів тощо. Подолати їх можна через зміну суспільної свідомості.

Велику увагу Ф. Бекон приділяє критиці схоластичної філософії, яка є найбіль­шою перешкодою на шляху вивчення природи. Головний недолік схоластики Бекон вбачає в її абстрактності, зосередженості всієї розумової діяльності на сило­гізмах, на виведенні із загальних положень часткових висновків. Схоластич­ній теорії силогізму філософ протиставив індуктивний метод.

Критикуючи споглядальний стиль філософствування, Бекон прагне до мак­симального поєднання філософії з результатами діяльності. Успіх науки зале­жить від досвіду, але він без певного методу — лише блукання в темряві. Як рука без знарядь здатна зробити небагато, так і розум потребує знаряддя, методу, яким є індукція, і від неї залежить порятунок наук. Істинна Індукція через чуттєве й окреме поступово піднімається до усвідомлення загальних поло­жень, завдяки чому наука стає плідною. Індукція виводить із дослідів, експери­ментів загальні положення, а потім із цих загальних положень чи принципів — нові досліди й експерименти.

Заслугою Бекона є проведення класифікації наук, згідно з трьома власти­востями розумної душі. Він виділяє: історію, поезію, філософію. Історія спира-


Розділ 5 • Філософія Нового часу

ється на пам'ять, поезія на фантазію, філософія на розум. У свою чергу, філо­софія, оскільки її об'єктами є Бог і людина, поділяється на філософію природи та пізнання людини. До філософії про людину належать усі науки, які вивча­ють душу, тіло, пам'ять та ін. На противагу цьому предметом теології є віра, а не розум. Бекон іронізує, що ми повинні вірити слову Божому, незважаючи на опір нашого розуму; тим більшу честь ми воздаємо Богові.

______________________________________________________________

Ф.Беконсвій метод базує на визнанні вагомої ролі досвіду в пізнанні. Пізнання — ніщо інше, як відображення зовнішнього світу у свідомості лю­дини. Воно починається з чуттєвих показників, із сприйняття зовнішнього світу, але останні, у свою чергу, потребують експериментальної перевір­ки, підтвердження та доповнення. Така позиція називається емпіризмом(від грец. empeiria — досвід).

Великого значення Бекон надає розгляду науки, яка повинна приносити користь людському життю, збагачувати його новими винаходами і бла­гами. Панування людини над природою залежить лише від науки. Адже сила людини рівноцінна її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Проти­ставляючи науку суєтності буття, Бекон говорить, що люди науки не праг­нуть добра для себе, тоді як натовп політиків, для яких не існують моральні настанови, вважає себе центром світу, і навіть при загальних нестатках думає лише про себе та врятування свого достатку.

_______________________________________________________________

Сприйняв нове природознавче мислення видатний англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679 pp.). Його творча думка формується під впливом полі­тичних подій, зокрема Англійської революції, очевидцем якої він був. Зна­йомство та дружба з Ф. Беконом, а також: з Галілеєм, Декартом та їхніми погля­дами сприяли запереченню ним схоластичних доктрин.

Об'єктом філософа Гоббс вважає всяке тіло, яке можна уявити і порівняти з іншим. Звідси метод пізнання математичний (геометричний). В онтології мислитель акцентує увагу на матерії як єдиній субстанції, а всі явища, пред­мети, речі, процеси вважав формами вияву цієї субстанції. Матерія вічна, а тіла та явища тимчасові, вони виникають і зникають. Матерія є суб'єктом усіх змін, хоча виступає як щось якісно однорідне, безколірне, як система якісних величин. Рух розуміється тільки механічно.

Найбільшу увагу Гоббс приділяє другій частині філософії — суспільно-політичній теорії. У першу чергу Гоббс проголошує, що від природи всі люди рівні та мають право на все. Але в природному стані, без держави панує «війна всіх проти всіх», все дозволено, немає ні правого, ні винного. Звідси — необхідність влади, підкорення окремих воль одній, зведення всіх воль до єдиної, до володаря, завдя­ки чому натовп перетворюється в одну особистість і виникає держава, той вели­кий Левіафан чи мертвий Бог, якому ми зобов'язані миром і всіляким захистом.

Виділяючи три форми держави демократію, аристократію, монархію, най­кращою Гоббс вважає монархію. Він — прихильник сильної абсолютистської державної влади, оскільки тільки вона здатна усунути всі суперечки і безладдя.


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Це відповідало інтересам буржуазії, яка тільки почала формуватися. За своїми поглядами на державу і суспільство Гоббс належить до представників теорії договору.

_______________________________________________________________

Згідно з настановами Гоббсав основі людської моралі лежить воля. Вона як наполегливе прагнення випереджає розум. У суспільстві немає свободи, віль­ної від необхідності, адже все, чого ми бажаємо, є добром, чого уникаємо — злом. Але абстрактного добра немає, воно відносне, оскільки добре лише для декого залежно від особистості, часу, місця, обставин, умов. Вище благо (бла­женство), як і кінцева мета, — недосяжні в цьому житті, бо з досягненням кін­цевої мети усяке прагнення закінчується; втрачається здатність відчувати, отже, добро як таке пропадає, адже не відчувати — означає не жити. Вище добро полягає в тому, щоб без перешкод переходити від однієї мети до іншої.

______________________________________________________________

Продовжує традиції емпіричної філософії Джон Локк (1632-1704 pp.), який вчився в Оксфорді, де виявив особливий інтерес до філософії Бекона і Декарта. У центрі його уваги — постійне зацікавлення філософією і природознавст­вом. Д. Локк на перший план виносить проблематику пізнання, вважаючи, що все багатство знань людина отримує від почуттів, досвіду, в яких подана об'єк­тивна природа. Відчуття — єдиний пов'язаний зі світом канал одержання знань, інших шляхів немає. Така позиція отримала назву сенсуалізму (від лат. sen-sus — відчуття). Локк вказує, що все людське знання виходить із досвіду — зовнішнього (відчуття) і внутрішнього (рефлексії). Людська думка (душа) — це чистий аркуш паперу («табула раса»). Лише досвід (завдяки чуттєвому пізнанню) цей чистий аркуш заповнює літерами.

В основі знання лежать прості ідеї, осягнуті розумом завдяки різним якостям тіл — первинним, з якими вони схожі (протяжність, фігура, рух); або вторинним, з якими ці ідеї несхожі (колір, звук, запах, смак). Завдяки поєднанню, зістав­ленню і абстрагуванню розум з простих ідей створює складні та загальні ідеї (модуси, субстанції, відношення та ін.).

___________________________________________________________

Д. ЛОКК -представник матеріалістичного сенсуалізму, тому для нього пізнання істинне лише настільки, наскільки ідеї відповідають дійсності, й воно буває трьох видів: інтуїтивне — розуміння самоочевидних істин, нашого власного існування; демонстративне — розуміння положень мате­матики, етики, буття Бога; сенситивне — розуміння існування речей, воно найменш ясне і достовірне.

У сфері суспільно-політичних уявлень Локк захищає конституційну монархію. Його вихідними положеннями є природний стан суспільства, але це не «війна всіх проти всіх», як у Гоббса,а рівність, свобода, проте не сваволя. Свобода не абсолютна, а обмежена природним законом, так само, як і влада правителя, одержана ним на основі «договору». Цими по­глядами Локк виражає інтереси буржуа, які проголошують особисту сво-


Розділ 5 • Філософія Нового часу

боду, свободу підприємництва. Частину роздумів Локка про впорядкування суспільства становлять ідеї про розподіл влади: на законодавчу, виконавчу та федеративну.

­­­­­­­­­­­­­­­____________________________________________________________________

Сенсуалізм та емпіризм Локка вплинули на розвиток французького механістичного матеріалізму XVIII ст., а його соціально-політичні ідеї стали провідними в часи французького Просвітництва.

Позиції сенсуалізму займає видатний представник англійської філософії Джордж Берклі (1685-1753 pp.), котрий був єпископом, активно захищав релігію. Тому виступив у першу чергу з критикою матеріалізму. В основі поняття мате­рії, стверджує він, лежить припущення, начебто ми, відволікаючись від частко­вих властивостей речей, можемо створити ідею загального для них матеріаль­ного субстрату. Але це неможливо, оскільки в нас немає і не може бути чуттєвого сприйняття матерії як такої. Наше сприйняття кожної речі розподіляється без залишку на сприйняття певної суми окремих відчуттів («ідей»). Для речей «бути» завжди означає «бути у сприйнятті».

_________________________________________________________

Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії, в якій взагалі не відчуває потреби наука та філософія, оскільки ідея матерії нічого не додає до властивостей речей понад те, що може дати чуттєве сприйняття. Існує лише духовне буття, яке поділяється на «ідеї»: суб'єктивні якості, що сприймаються нами, вони — пасивні. Зміст наших відчуттів, їх сприйняття зовсім не залежать від нас, та «душі» — вони діяльні, активні. Всі «ідеї» існують лише в душі (як думки і пристрасті, так і різні відчуття).

Суб'єкт, який сприймає, не існує ізольовано, і річ, яку перестав сприймати один суб'єкт, може схоплюватися іншими суб'єктами. Але навіть якби всі суб'єкти зникли, речі продовжували б існувати як сума «ідей» у розумі Бога-суб'єкта, який існує вічно і «вкладає» у свідомість окремих суб'єктів зміст їхніх відчуттів. Отже, існує Дух, котрий у кожний момент викликає в суб'єкта чуттєві враження, які ним сприймаються. А з їх розмаїття, порядку й особли­востей можна зробити висновок, що Творець незмірно мудрий, могутній і добрий.

____________________________________________________________

Гносеологічна концепція Дж. Берклі ідеалістичний сенсуалізм. «Бути» завжди означає «бути сприйнятим». Ми не можемо сприйняти матерію як ідею загаль­ного, тому ми не можемо говорити про її існування. Наш розум може ство­рювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії. Наука та філософія не відчувають потреби в ідеї матерії, тому що вони нічого не додають до влас­тивостей речей понад те, що може бути чуттєвим сприйняттям.

Більш послідовним у відстоюванні позиції суб'єктивного сенсуалізму став інший англійський філософ — Девід Юм(1711-1776 pp.). Його філософія є органічним продовженням ліній, що виходять із сенсуалізму Локка. Головна


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

проблематика теорія пізнання, згідно з якою єдине (і беззаперечне), що існує, є враження. Вони поділяються на первинні — враження зовнішнього досвіду та вторинні — чуттєві образи пам'яті («ідеї») та враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, пристрасті). Прості ідеї (чуттєві образи пам'яті) залежать від зовнішніх вражень. Складні ідеї — це психологічні асоціації простих ідей одна з одною. Поняття «субстанції» (і тілесної, і духовної) це лише зручна фікція нашої уяви. Вона цілком вільно (і довільно) комбінує враження, результатом чого і є реальність. Із вражень або ідей пам'яті ми створюємо своєрідну систему, яка охоплює все те, що пам'ятаємо як сприйняття чи то внутрішнім сприйман­ням, чи то зовнішніми чуттями, і кожну частину цієї системи, поряд із наяв­ними враженнями, називаємо звичайною реальністю. Юм займає скептичну позицію щодо проблеми духу та матерії, яка теоретично не може бути вирішена.

______________________________________________________________

Велику увагу Д. Юм приділяє проблемі причинності. У вченні про при­чинність Юм доводить, що існування причинно-наслідкових зв'язків не до­ведене, тому що те, що вважається наслідком, не міститься в тому, що вва­жається причиною, логічно з неї не виводиться і не схоже на неї. Психо­логічний механізм, що виключає впевненість людей в об'єктивному існу­ванні причинності, базується на сприйнятті регулярної появи і слідування в часі події Б за подією А і сприймається як зумовленість цього наслідку причиною. Але це — помилка, яка в майбутньому призводить до постій­ного очікування і віри в те, що будь-яка поява А призведе до Б.

_______________________________________________________________

Одним із центральних понять філософії Юма є віра. Специфіка людського життя така, що нам зручніше керуватися уявленнями про об'єктивне існування предме­тів і явищ світу. У цьому немає нічого неправильного, але слід постійно пам'я­тати: наша впевненість в об'єктивному існуванні світу, яка базується на вірі, не може претендувати на істинність. Скептицизм та агностицизм Д. Юма не за­перечує сили людського розуму. Його основою є критика природничо-наукового та філософського мислення, яке, хоч і розвивалося, але здебіль­шого мало механістичний характер. Однак, головне те, що актуалізується проблема істинного пізнання, і стає зрозумілим, що її досягнення можливе не лише завдяки науково-емпіричним дослідженням, а й за активізації пізна­вальної суб'єктивної діяльності. Акцент на ролі суб'єкта в процесі пізнання показує становлення нового розуміння людини. Із абстрактного індивіда вона все більше перетворюється на особистість, яка володіє трьома основними природними правами: на життя, свободу та власність. Усі вони взаємопов'я­зані між собою і взаємовизначають одне одного. Цим закладаються основи філософського перегляду всієї сукупності поглядів на роль особистості в сус­пільстві, її взаємодії з державою, релігією.


Розділ 5 • Філософія Нового часу

Раціоналізм

філософії Нового часу закладено основи методології раціонального пізнання. Для формування науки Нового часу, зокрема природознавства, ха­рактерна орієнтація на пізнання реальності, яке спирається на розум. Поворот до раціонального пізнання дійсності зумовив небувале зростання фактичних даних у різних галузях як науки, так і виробничої та соціальної практики. Формування природознавства в цей період пов'язане з тенденцією пізнання не одиничних, ізольованих фактів, а визначених систем, цілісностей. Водночас перед філософами та вченими постає питання сутності і характеру самого пізнання, що призводить до раціоналістичної орієнтації нової філософії.

Раціоналізм Нового часу безпосередньо пов'язаний з ім'ям французького філософа Рене Декарта (1596-1650 pp.). У центр своєї філософської системи Р. Декарт ставить мислячого суб'єкта. Він не згоден із твердженням Ф. Бекона про достовірну силу експерименту, переносить акцент на людський інтелект, розум. Звідси — раціоналізм (від лат. rationalis — розумний), який стає домі­нантною лінією в подальшому розвитку філософії. Філософія Декарта є новим, цілісним і раціонально обгрунтованим образом світу, визначає напрям розвитку природознавства, а також вносить основоположні зміни в розвиток самого філософського мислення, створює нову світоглядну орієнтацію.

___________________________________________________________

Першою умовою філософії є заперечення всіх визначень. Тому Декарт по­чинає з сумніву як необхідної передумови та способу досягнення пізнання певних і міцних принципів. Уже сам сумнів є універсальним принципом. Зав­дяки йому передбачається результат, але для філософа він не передує сум­ніву, а виникає лише з нього і разом із ним. Проголошуючи сумнів як метод — «Я мислю, отже, існую», — Декарт обґрунтовує його так: «Вагаючись у всьому сумнівному, заперечуючи його та вважаючи нереальним, я можу легко уявити собі, що не існує ні Бога, ні неба, ні тіл, що я сам не маю тіла, але не в тому, що я як мислитель не існую, адже не може не існувати те, що в цей момент мислить, і тому пізнання, мислення — найперше і найдостовірніше». Отже, існування мислення є принципом філософії, оскільки «я мислю, я існую» — неподільні, становлять єдине ціле. Сумнів — це заперечення, відокремлення духу від усього, особливо від чуттєво-предметного.

_____________________________________________________________

Мислення, на думку Декарта, — це субстанція людини, яка завжди є мислячою сутністю. Впевненість у тому, що людина є мислячою істотою, дає вірне та чітке пізнання. Істинне те, що розуміється ясно і чітко. Показуючи відмінність духа від тіла, Декарт займає позицію дуалізму. Дух («мисляча субстанція») і мате-


ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

рія («субстанція протяжності») — незалежні один від одного, існують немовби паралельно. Метафізика (філософія) вивчає першу духовну субстанцію, пов'я­зані з нею принципи пізнання та буття. Друга репрезентує філософію природи (вчення про виникнення світу, розвитку життя тощо). Декарт, виходячи зі свого раціоналізму, створює теорію вроджених ідей. За Декартом, ідеї або образ предмета, знаходяться в нас; чим більше вони містять у собі реаль­ності, тим досконалішою повинна бути їх причина. Найбільшою величиною є ідея безмежної субстанції Бога; вона не може виходити від мене, оскільки я смертний. У безмежній субстанції є більше реальності, ніж в обмеженості, тому ідея Бога в мені є первиннішою від ідеї мене самого.

З проблематикою пізнання у філософії Декарта тісно пов'язане питання про метод досягнення найбільш істинного, достовірного знання. Цим мето­дом є раціональна дедукція, цінність якої обґрунтовується такими правилами: достовірність, очевидність пізнання; аполітичність; висновки з думок; система­тизація як пізнаного, так і того, що пізнається. У цілому дедукція це визначення невідомого через раніше пізнане та відоме. Ці правила мали виняткове значення для розвитку філософії і науки Нового часу, а також стали основними ха­рактеристиками наукового пізнання в нашу епоху.

Основу філософської системи Бенедикта (Баруха) Спінози (1632-1677 pp.) скла­дає вчення про єдину субстанцію, якою є Бог. Субстанція і Бог зливаються в нього в одне поняття. Але Бог не стоїть над природою, він знаходиться в ній як її іманентна причина. Спіноза заперечує особистого Бога та розуміє його як універсальну причину світу.

________________________________________________________

Спіноза (як і Декарт) згоден із тим, що пізнання світу може спиратися на науковий (математичний) метод. Але математика не виводить, а виявляє істину. І якщо математичні роздуми починаються з певного очевидного твер­дження (аксіоми), то основою буття повинна бути самоочевидна аксіома, яка є субстанцією. Оскільки вона — початок «буття», то не може визнача­тися нічим іншим, крім самої себе, тобто вона є «причиною самої себе». Будучи «першопричиною», вона є нічим іншим, як Богом, оскільки Бог — першопричина всіх речей і причина самого себе. Бог — не надприродна істота, бо він зливається з природою, тому є творчим виявленням самого буття. Таким чином, сила та могутність природи є силою і могутністю Бога, а закони і правила природи є рішенням самого Бога. Природа як фунда­ментальна цілісність буття — субстанція, а як першопричина і самопри­чина — Бог. Ця позиція називається пантеїзмом.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.132.132 (0.031 с.)