Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Людина в системі духовних цінностей
Трагізм існування людини полягає в тому, що вона немовби «закинута», за висловом філософів-екзистенціалістів, у предметно-соціальний світ. Як жити у світі, усвідомлюючи скінченність свого існування? Як пізнати безмежний світ обмеженими засобами науки? На рівні моральних рефлексій виникають також запитання: чи існують абсолютні критерії моральної поведінки? Чи може людина, яка належить своєму часу, своїй культурі, виробити такі критерії? Більшість людей відчуває свій розрив зі світом (природи, соціуму, космосу), і це переживається ними як відчуття самотності. Усвідомлення людиною своєї самотності не завжди звільняє від нього, але веде до самопізнання. Найбільш адекватним засобом самопізнання, а разом із ним вироблення ціннісних орієнтацій є краса (естетичне) і прагнення до добра (етичне). Естетичні цінності. У світі людини існує краса, що інтуїтивно зрозуміла всім. Кожна людина здатна на любов, але люблять здебільшого красиве, прекрасне, піднесене. Відповідно, не подобається потворне і нице. Разом із тим
наївно-інтуїтивне розуміння світу краси недостатнє для виявленої орієнтації в ньому. Необхідне філософське обґрунтування сфери краси. До XVIII ст. у філософії естетика не була об'єктом вивчення. Це пояснюється тим, що грецьке «естетикос» означає «те, що відноситься до почуття». Але почуття вважалося всього лише моментом пізнавальної або ж практичної діяльності. Коли ж було з'ясовано, що світ чуттєво-емоційнийного має не лише підлегле, але й самостійне значення, то з'являється естетика, в рамках якої одержують своє осмислення такі цінності, як краса і прекрасне. Засновник естетики Баумагартен визначав красу як досконалість чуттєвого, а мистецтво — як втілення краси. Категорія прекрасного конкретизує категорію краси, оскільки вона більш конкретна, включає в явному вигляді елементи зіставлення: щось не просто красиве, а дуже красиве, прекрасне і максимально віддалене від потворного, антипода прекрасного. Підкреслюючи своєрідність естетичного сприйняття, /. Кант характеризував його як «доцільність без мети». Естетичне судження не зацікавлене в чомусь іншому, воно має самостійну цінність. У житті людини естетичне начало має своє особливе місце.
Де і як існує естетичне? Найпростіша відповідь: естетичне є властивістю предмета. Дійсно, як включення в процес символізації, естетичне об'єднує, зв'язує суб'єкт з об'єктом, духовне з тілесним. Але помиляються як «природники», які вважають, що естетичні властивості належать до об'єктів, так і ті, хто зводить естетичне до сприйняття індивіда. Таїна естетичного полягає в узгодженості зовнішнього вигляду предмета з внутрішнім емоційно-образним життям людини. У своєму естетичному ставленні до природи, до інших і до себе людина постійно перевіряє все на людяність, шукає пропорції, які б органічно пов'язували її з оточенням. ___________________________________________________________ У сучасних теоретичних вимірах цінність розглядається як предмет, який має певну користь і здатний задовольняти ту чи іншу потребу людини, як ідеал, як норма, як значимість чого-небудь взагалі для людини або соціальної групи тощо. Усі ці розуміння відображають певну, реальну сторону цінностей і їх потрібно розглядати не як взаємопротилежні, а як взаємодоповнюючі в загальній концепції цінностей. Вони мають різні основи і пов'язані з різними суб'єктами ціннісного відношення. Тому кожний із підходів має право на існування, оскільки він відображає певне реально існуюче в соціальній дійсності ціннісне відношення. У цьому плані, наприклад, релігійні цінності, пов'язані з вірою в надприродне, є також реальними цінностями, орієнтирами в житті віруючих, що обумовлюють норми і мотиви їх поведінки і вчинків. Якщо мати на увазі саме загальне розуміння цінностей, то можна сказати, що цінність — це поняття, яке вказує на культурне, соціальне або особистісне значення (значимість) явищ і факторів дійсності. Уся різноманітність світу може виступати як «предметні цінності» й оцінюватися з точки зору добра і зла, істини та хибної думки, прекрасного
і потворного, справедливого і несправедливого тощо. До таких цінностей належать предмети матеріальної і духовної діяльності людей, суспільні відношення і включені в їх коло природні явища, які мають для людини позитивне значення і здатні задовольняти їх різноманітні потреби. Іншим видом цінностей є «суб'єктивні цінності», до яких належать установки, оцінки, вимоги, заборони та ін., виражені як норми. Вони є орієнтирами та критеріями діяльності людей. Таким чином, у центрі уваги цінностей знаходиться ціннісне (аксіологічне) ставлення людини до світу, сторонами якого і є «предметні» і «суб'єктивні цінності».
______________________________________________________________ Якщо звернутися до зовнішньої сторони естетичного начала, то спершу ми відносимо його до психічного життя людини. Що є естетичне? Почуття, емоції, думки, цінність? Виявляється, нічого з перерахованого не можна виключити з феномена естетичного, можна лише виділити домінуючі моменти. У суб'єктивно-естетичному домінує чуттєво-емоційне, а не мислене, яке в цьому разі має підлегле значення. Разом із тим естетичне не має місця поза цілісною та живою єдністю, повнотою переживання. Естетичне у формі краси, прекрасного є очікування щастя. Ціннісний характер естетичного особливо яскраво виявляється у співвідношенні в ньому прекрасного з потворним, при чому вони не порівнянні. Людина прагне не до негарного, а до прекрасного та піднесеного. Позбавте світ естетично позитивного, і людина втратить значно більше ніж половину чуттєвого сприйняття. Виразом краси може бути звук, речовина, рух, ритм, тіло людини, слово, думка, почуття. Мистецтво — це вміння виразити себе за законами краси. С. К'єркегор навів таку образну характеристику поета: «Його губи влаштовані так, що навіть стогін перетворюється в прекрасну музику». Прекрасне можна виразити в думці. Наприклад, в науці високо цінують докази, тобто красу мислення, думок. Красивими є і почуття, якщо вони ведуть до позитивно ціннісних переживань. Призначення твору мистецтва полягає у функціонуванні його як символа краси, прекрасного. Останнє, завдяки творчості, є умовою створення ціннісного відношення до життя. Мету творчості можна визначити як прагнення до реалізації потреби самовираження і до естетичного освоєння світу. Разом із тим творча людина — це людина, яка віддає, дарує себе іншим. Творчість є засобом самовираження, самореалізації, спілкування, морального задоволення, самоутвердження. Етичні цінності. Термін «етика» Арістотель утворив від грецького слова «етос», що означає звичай, характер. У сучасному філософсько-гуманістичному знанні існує багато етичних концепцій, головними з яких є етика добро-чинностей, етика обов'язку і етика цінностей. У цілому ж етика спрямована на формування моральних орієнтацій в особистості.
Основні ідеї етики доброчинності розробив Арістотель. Доброчинність — це такі якості особистості, реалізуючи які, вона творить добро. Вважається, що діючи відповідно до своїх чеснот, людина неминуче виявляється моральною. Зло пов'язане з обмеженістю чеснот. За Арістотелем, головними чеснотами є мудрість, розсудливість, мужність, справедливість. Англійський філософ XX ст. Б. Рассел пропонує свій перелік чеснот: оптимізм, хоробрість (вміння відстоювати свої переконання), інтелігентність. Новітні автори вказують на такі доброчинні цінності, як розумність, толерантність (терпимість до чужої думки), комунікабельність, справедливість, свободолюбство (любов до свободи).
На противагу етиці доброчинності /. Кант розвивав цінності етики обов'язку. Він вважав, що ідеал доброчинності, безумовно, може вести до добра, але він іноді призводить і до зла, а саме тоді, коли ним розпоряджається той, у жилах якого тече «холодна кров лиходія». Це відбувається тому, що в чеснотах добро знайшло своє часткове і відносне, а не повне втілення. Вирішальним, основоположним критерієм добра може бути лише те, що є добром без будь-яких недомовок і обмежень. Критеріями добра є моральні закони, максими типу «Не вбий», «Не вкради», «Не використовуй людину як засіб» тощо. Найкращою гарантією від злого вчинку є не чесноти, а моральні максими, які мають загальний, універсальний, обов'язковий, формальний, апріорний і трансцендентальний характер. Етика обов'язку і в наші дні має численних прибічників, хоча багато хто критикує її за певну відстороненість від життя та схильність до догм. У зв'язку з цим була розвинута етика цінностей, за якою існують лише відносні цінності, відносне добро. До того ж цінності потрібно прораховувати, калькулювати, тільки так можна уникнути етичних химер. Найбільш значними представниками етики цінностей є англійський утилітаризм і американський прагматизм. Англійський утилітаризм розвивали А. Сміт, І. Бентамон, Дж. С. Мілль. Латинський термін «утилітас» означає вигоду, користь. У межах утилітаризму найважливішим критерієм добра є досягнення користі, але відповідно до знаменитої формули Бентама: «Найбільше щастя для найбільшої кількості людей». Саму користь Бентам розумів як насолоду при відсутності страждань. В американському прагматизмі (Ч. Пірс, У. Джемс, Д. Дьюїта ін.) моральне благо розуміється як досягнення успіху, яке пов'язується з вирішенням конкретної проблемної ситуації, з відповідними практичними методиками. Прагматисти більш визначено, ніж. утилітаристи, наполягають на тому, що цінності є результатом діяльності людини. Таким чином, кожна з трьох етик має як недоліки, так і переваги в утвердженні певних цінностей. Етика доброчинностей концентрується на розумінні моральної позиції окремої особистості, етика обов'язку ставить на перше місце загальні моральні закони, етика цінностей розглядає буття людини у світі. І перше, і друге, і третє є актуальним. Тому нагальним завданням є синтез трьох етик, об'єднання їх сильних сторін.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 148; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.48.135 (0.008 с.) |