Українська академічна філософія

Українська філософія в XIX ст. розвивається на кафедрах академічних світських і духовних закладів. Філософствування в той час знаходилося під контролем православної церкви. У 1817 р. міністерство народної освіти з'єднується з духовним відомством, припиняє своє існування Києво-Моги-лянська академія, в приміщенні якої відкривається Київська духовна академія.

_______________________________________________________________

Незважаючи на заборони та стримування, філософія торувала собі дорогу, чому сприяло відкриття нових навчальних закладів. У 1805 р. відкривається Харківський університет. Того ж року в Кременці створюється Волин­ський ліцей, а в1817р. в Одесі — Рішельєвський ліцей (перетворений у 1865 р. у Новоросійський університет). У 1820 р. в Ніжині відкривається Ніжинський ліцей.

У 1834 р. на базі переведеного до Києва з Кременця Волинського ліцею створюється Київський університет святого Володимира. У них почина­ють поширюватися та осмислюватися нові ідеї західноєвропейської філо­софії, зокрема німецької, що водночас ламало старі традиції та типи філо­софствування. Перевага надавалася Канту, Фіхте, особливо Шеллінгу, чиї ідеї більше відповідали романтично-екзистенціальному змісту українського менталітету.

Важливим осередком поширення філософії став Харківський університет. Його перший ректор І.С. Рижський працював у галузі логіки та лінгвістики, опублікував переклади праць Дідро, Гольбаха, Монтеск'є та інших фран­цузьких енциклопедистів. Основою його поглядів стало критичне переосмис­лення праць X. Вольфа. В онтології та гносеології Рижський відстоював первинність матеріального світу щодо людської свідомості, виступав проти вроджених ідей. Відчуття дають нам знання зовнішніх властивостей буття, а у внутрішні причини сутності предмета проникає розум. Природа у своїй різноманітності — книга, з якої людина черпає свої знання, збагачуючи розум і вдосконалюючи досвід. І. Рижський висловлював цікаві думки про виник­нення та розвиток мови, її залежність від рівня розвитку науки, літератури, філософії, специфічних особливостей кожного народу.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Першим професором філософії Харківського університету став німецький філософ І.Б. Шад. У його поглядах на природу переважає пантеїстична тен­денція, особливо при розгляді єдності всіх її сфер. У гносеологічних поглядах Шад критично ставиться до кантіанства, бо воно веде до антиномій, у яких протилежності доходять до взаємовиключення, тоді як вони мають існувати в єдності. Не критичний розум, а лише один розум може допомогти в пізнанні, оскільки виявляє себе в різних функціях (у практичній і теоретичній), між якими не існує ніякої протилежності.

Людина, вважає І. Шад, під час свого розвитку проходить три етапи: тва­ринний, юридичний, моральний. Переходи відбуваються завдяки соціаль­ному середовищу. Критично сприймаючи договірну теорію держави, філо­соф відстоював ідею природного права, виводив походження держави та права з розуму людини. Вищий закон суспільства — закон абсолютної свободи, зміст якого полягає у тому, що володіння свободою означає панування над собою та може спонукати до таких дій, до яких не зможуть примусити зовнішні сили.

Філософія Г.В.Ф. Гегеля в Україні була представлена головним чином про­фесорами Київського університету Орестом Новицьким (1806-1884 pp.) і Силь­вестром Гогоцьким (1813-1889 pp.).

О. Новицький вважає, що філософія вимагає незмінного, суттєвого, а сут­тєве відображується в ідеях; філософія вимагає необхідного, нескінченного, а воно теж відображується в ідеях. Тому світ ідей — «батьківщина філософії». У питанні про корисність філософії Новицький займає позицію, згідно з якою корисне має сенс лише тоді, коли воно спрямоване на досягнення вищих духов­них цінностей, оскільки людина живе не лише задля того, щоб працювати, а працює, щоб жити no-справжньому, досягати істинних цілей свого життя. Шлях до ідеї правди, сповідування її веде до формування філософії, філософського мислення, яке завжди має бути вільним, надавати силу духу людині.

Виходячи з такого розуміння суті філософії, її завдань, Новицький ставив питання про співвідношення віри і знання, філософії та релігії, їх зв'язок він вбачав у спільності об'єктів (світ, Бог), відмінність — у способі сприйняття світу, формах знання на рівні достовірності. У розвитку філософської думки Новицький виділяє три фази: на першій — філософія розвивається в межах релігії, на другій — філософія відокремлюється від релігії, на третій — знову повертається до релігії, намагається примиритися з нею, пізнати розумом те, що релігія визнає серцем.

У руслі ідеї європоцентризму О. Новицький поділяє історію на два періоди: язичеський і християнський, а звідси виводить і два періоди розвитку філософи: дав-ньоязичеський (епоха безпосереднього знання) та християнський (епоха опосередко­ваного знання). Отже, поступальний хід філософії загалом збігається з прогре­сивним розвитком основних подій всесвітньої історії, що дозволяє припустити можливість збігу філософських учень з відповідними періодами розвитку люд­ства, де сама філософія постає живим організмом, який постійно змінюється.

С. Гогоцький створив багато визначних праць з історії філософії, послідовно проводячи ідею історизму. Виникнення філософії пов'язував із активністю