Інтерпретації культури в сучасній філософії

Поняття культури (як незалежної від людей реальності) розглядається в межах низки сучасних філософських теорій і концепцій.

Структуралістське (біологізаторське) тлумачення культури вбачається в природному порядку речей. Наприклад, у французького етнолога та соціолога К. Леві-Стросса культура і соціальність виступають модифікацією закодова­них у мові підсвідомих структур розсудку, у свою чергу детермінованих мате­ріальними факторами — кліматом і географією. Основну увагу приділено вивченню процесу виділення людини з природи та переходу її до культури, тому об'єктом його дослідження стала культура первісного суспільства. Вчений розвиває принцип ієрархії культурних систем, розкриває ізоморфний (по­дібний за формою) характер зв'язку між ними і робить висновок, що люд­ська культура є цілісним утворенням. Леві-Стросс відстоює ідею європоцент­ризму та доводить необхідність відновлення єдності чуттєвого і раціонального начал культури, втрачену західною цивілізацією. Вчений намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі уваги яких знаходиться вивчення людини, і природ­ничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід дозволяє йому більш предметно дослідити особливості культури певної цивілізації, розкрити її роль у взаємозв'язку людини і природи.

У символічній теорії ключ до розуміння культури знаходиться в символічному характері людської діяльності. Здатність до символізації дозволяє людині (на відміну від тварин) нагромаджувати та закріплювати колективний досвід, передавати його наступним поколінням. Е. Кассірер вбачав сутність людини в її властивості створювати символічні форми. Символ, знак розглядається як позаісторична структурна одиниця людської діяльності.

Теорія стилів — це концепція американського етнографа А. Кребера, який доповнив нею структуралістсько-антропологічне тлумачення культури. Стиль — це фундаментальна форма культури. Вважаючи, що стиль властивий усім ве­ликим культурам і їхнім основним формам, він поширює поняття стилю на науку, ідеологію, мораль і спосіб життя. Визначають стиль епохи або циві­лізації, або геніальні особи, які роблять істотний внесок у розвиток певної сфери культури. На основі етнографічного матеріалу вчений зробив вдалу

 

 

Розділ 7 • Філософія символічного світу

спробу узагальнити різні стилі локальних культур і сформувати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.

Персоналізм, на противагу об'єктивістам, вибудовує концепцію культури на ідеї особистості як основи буття, онтологічну цілісність якої неможливо пізнати. Ірраціоналісгпичний персоналізм розвивається в руслі суперечностей свідомості, концентрується на проблемах кризи особистості, знаходячи її дже­рела в кризі культури. Релігійний персоналізм укорінює світ культури в релігії, а прогрес культури ставить у тісний зв'язок із ростом духовної зрілості особис­тості. Загалом цей підхід можна назвати оптимістичним. Релігійні доктрини нині все більше гуманізуються. Церква особливо акцентує увагу на тому, що релігія може бути зрозумілою як турбота про людину, як можливість повні­шої її реалізації, як джерело і найвищий гарант прогресу культури.

_______________________________________________________________

Циклічні концепції культури. Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж. Віко. Кожний народ, на його думку, проходив цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавність, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування та підкорення героям; зрілість люд­ського роду, де відносини між людьми регулюються совістю й усвідом­ленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижчий. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як «друге варварство».

Концепція циклічності в розвитку культури дістала подальший розвиток у працях М. Данилевського, російського природознавця, котрий намагався теоретично обгрунтувати ідею багатолінійного та замкненого розвитку куль­тури на основі застосування методології систематизації в біології. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після чого входить у період розквіту, а потім зазнає занепаду. Отже, кожний тип культури проходить, переважно, три фази свого розквіту: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації характеризується роз­тратою культурного потенціалу. Самобутність культури, на думку Дани­левського, полягає в особливому складі душі народу, тому його національ­ний характер залишається незмінним за взаємодії культур. Його концепція стала одним із теоретичних джерел теорії панславізму.

______________________________________________________________

В екзистенціалізмі дійсна людина трансцендентна будь-якій прийнятій, функціонуючій в суспільстві системі цінностей, у тому числі і релігійних. Вона віч-на-віч із буттям та його безглуздістю. Культура для неї — втеча в недійсне, світ застиглих залишків в ім'я заклинання смерті. Крайність ідеї автономізації людської особистості неминуче повинна була зумовити утверд­ження нового фундаментального елемента культури. Цією основою в XX ст.