Система цінностей в освітньому процесі

 

Мудрість безпосередньо пов'язана з системою ціннісних відношень. У філософії XX століття існують прямі аксіологічні інтерпретації поняття муд-. рості. Так, М. Гартман характеризує мудрість як «проникнення почуття цінності в життя, в будь-яке відчування речей, у кожну дію і реагування аж до спон­танного "оцінювання", яке супроводжує кожне переживання; осягнення всього дійсно етичного буття з точки зору цього буття; його зв'язок із цінністю завжди лежить в основі образу дії практичної свідомості». Засновник персо­налізму Е. Муньє зауважує: «Особистісний універсум визначає моральний універсум і співпадає з ним. Це не означає, що тут немає місця аморальності: можливість помилки, або гріха, є наслідком і умовою свободи». Вирішення цієї дилеми, яка виокремлюється в повсякденній свідомості в споконвічну боротьбу добра і зла, в найбільшій мірі належить, поряд із розумом, мудрості, що у своїй єдності утворює «душевний розум».

Взаємозв'язок мудрості та цінностей нині визначається як ціннісно-смис­ловий універсум (С.Б. Кримський) особистості. Він виявляється предметним полем фундаментальної філософської проблематики. Мудра людина не просто

Розділ 8 • Філософія освіти

багато знає, навіть не просто вміє застосовувати знання на практиці. Мудрий — той, хто здатен практично співставляти життя та смисл, зводячи їх до єдності, заснованій на позитивних людських цінностях. Поняття «мудрий» говорить про міру просвітленості реальному людському життю над індивідуальним ціннісним смислом. У цьому аспекті ціннісно-смисловий універсум постає як діяльно-творче буття людини.

Співвіднесення мудрості з цінностями набуває конкретного значення, коли розкривається саме трактування цінності і ціннісного відношення, які можуть бути найрізноманітнішими. Разом із тим уся історія категорії «мудрість» показує, що її істотна властивість розкривається в ціннісному відношенні. Людина «вибудовує своє буття за певними цінностями і смислами, спів­звучними її єству, навіть якщо це буття належить до космогонії сущого... Вода для людини не просто Н2О (як підкреслював М. Гайдеггер). Вода і шторм, і дощ, і океан, і довга дорога крізь пустелю до колодязя, роса і свята водиця. Відповідно і вогонь — це не лише хімічна ланцюгова реакція, але і виклик нічному мороку, небесне багаття, Ярило, світло домашнього вогнища, блискавка, прометеєве завзяття та променевий стовп, що вказує (за Біблією) праведний шлях. Рівною мірою земля для людини не обмежується поняттям про ґрунт або гумус; це — життєвий топос, святе довкілля буття, «рідна земля», «мати — сира земля», софійне начало життя, земляцтво тощо. А повітря — не лише атмо­сфера, але й вдих і видих, нічний зефір, гарячий самум, це небезпечна голубінь і мрія про політ, танок метеликів і дихання зелених просторів». Відпо­відно, людське буття конституйоване в певному ціннісно-адаптивному варіанті, здійснюваному в різних сферах діяльності.

____________________________________________________________

Епоxa Нового часу ставить завдання розділити теорію та практику, на­даючи перевагу останній. Починаючи з Р. Бекона, завданням філософії ви­ступає необхідність все звіряти з досвідом, орієнтувати мудрість на прак­тичну значимість її досягнень. Вже говорилося про те, що І. Кант розгля­дав мудрість у теоретичному та практичному аспектах. Це виходить з його вчення про розсудок і розум. Для мудрості добре було б залишити її ко­лишнє значення (те, що було в античні часи), як учення про вище благо, оскільки розум прагне створити з нього науку. І. Кант підкреслює практич­ний характер мудрості. Для нього вона взагалі «більше полягає в способі дій, чим у знанні». Мудрість — поняття «практичного розуму».

Для Г. Гегеля мудрість є постійним об'єктом уваги. Розмірковуючи про свободу та несвободу Духу у сфері релігії, застерігаючи від фанатизму, як «страшної сили», яка веде до безправності й аморальності, він поперед­жає, що дух має й іншу могутність. «Усупереч виходу духу із себе і його розірваності, свідомість зосереджується у своїй внутрішній вільній дійсності. У дусі урядів і народів прокидається життєва мудрість, тобто мудре знання того, що насправді є в собі і для себе справедливим і ро­зумним. Діяльність мислення, а ще визначеніше, філософія, була пра-