Філософія як форма суспільної свідомості та особливий тип знання. Предмет філософії.

Філософія як форма суспільної свідомості та особливий тип знання. Предмет філософії.

Філософські знання, доповнюючи професійну ерудицію, дають людині широкий кругозір, уміння розуміти суть всього, що відбувається у суспільному житті. Особливо великий вплив філософія має на формування світогляду молоді. Тому і в наш час актуаль-ним є заклик Епікура: «Нехай ніхто, поки він молодий, не залишає занять філософією».

Філософія — одна з найдавніших і найцікавіших галузей людського знання. Заро-дившись у надрах стародавніх цивілізацій, вона стала стійкою формою суспільної свідомості. Впродовж тисячоліть ця наука виробила свої особливості, стиль, специфічну мову. Філософів завжди цікавили такі життєво важливі питання: Як побудований світ, що лежить в його основі? Як взаємозв'язані у ньому матеріальне і духовне? Хаотичний він чи впорядкований? Яке місце в ньому посідають закономірність і випадок, стабільність і змінність? Що таке спокій і рух, розвиток і прогрес? Що таке істина і як відрізнити її від помилкових знань? Що таке суспільство і як прийти до його кращого устрою? Що таке людяність, совість, честь, обов'язок, відповідальність, справедливість, добро, зло, краса? Що таке людина і яке її місце та роль у світі, суспільному житті, історії? Наскільки людина може проникнути в таємниці природи? У чому смисл життя?

Слово Філософ вперше вжив грецький математик і мислитель Піфагор. Філософи—це, на його думку, люди, котрі прагнуть до високої мудрості, ведуть правильний спосіб життя. Пояснення і закріплення в європейській культурі терміну філософія пов'язане з ім'ям Платона. Слід зазначити, що у розумінні Платона «філософія» означає не «любов до мудрості», а, ймовірніше, «любов до істини», але і це не зовсім точно. Давньогрецьке поняття софія значно складніше, ніж мудрість. Якби у платонівському розумінні філософ був просто мудрецем, він не став би вводити термін філософ, а зупинився б на слові мудрець. Справа в тому, що під софією Платон розумів не об'єктивну властивість людського розуму, а об'єктивну якість розумно влаштованого і гармонійного світу. Людина внаслідок своєї природженої смертності та пізнавальної спроможності не може, на думку Платона, по-справжньому злитися з софією, вона може тільки «любити» її на відстані.

Філософія, таким чином, у своєму зародженні планувалася не як просте зібрання істини, а як прагнення до істини, як ідеальний настрій душі та розуму людини, що здатний призвести до гармонійної рівноваги і внутрішнє психологічне життя людини, і її складні взаємовідносини зі світом.

Першопочаткове поняття філософія вживалось у ширшому значенні, ніж зараз. Це був синонім науки і теоретичної думки загалом. За змістом філософія включала в себе всю сукупність знань про світ і людину: математику, астрономію, механіку, медицину, психологію, історію, етику, естетику тощо. Не випадково філософи античності були вченими-універсалами, вченими-енциклопедистами. То вже пізніше від філософії відокремилося чимало галузей і знань.

Першу спробу виділити філософію як особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Арістотель. Філософія, на його думку,— це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання «про причини і начала», «про сутність», «про суттєве як таке взагалі».

Основні функції філософії.

Філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:

– теоретикопізнавальна функція;

– пізнавальна функція;

– оцінна функція.

Теоретикопізнавальна функція

Світогляд це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце. Міфи зв'язувалися з обрядами, звичаями, містили моральні норми і естетичні уявлення, сполучили реальність і фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяла себе з природи. Пізніше, із розвитком товариства в людей початок формуватися релігійний світогляд. Він відрізнявся від міфічного вірою в існування надприродних сил і їхньої чільної ролі у світобудові і житті людей. Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місці людини і т.п., але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обгрунтувати положення і принципи.

Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.

Пізнавальна функція

У всі історичні епохи філософія і наука йшли рука об руку, доповнюючи один одного. Багато ідеалів науки, такі як доказовість, систематичність, перевірюваність висловлювань, були спочатку вироблені у філософії. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Ніколи раніше філософія не була настільки науково орієнтована, як зараз. З однієї сторони це благо. Але з інший, неправильно зводити до наукової орієнтації філософії всі її переваги. Перші вчені були переконані в сумісності їхніх поглядів і релігії. Розгадуючи таємниці природи, вони намагалися розшифрувати «письмена Бога». Але з розвитком науки і ростом її суспільного впливу відбувається витіснення наукою всіх інших форм культури релігії, філософії, мистецтва. (Про це написав И.С. Тургенєв свій роман «Батьки і діти»). Така настанова погрожує цілком витиснути з людських ставлень елементи гуманності, співчуття людей друг до друга. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів що нею відкриваються. Філософія завжди в тому або іншому ступені виконував стосовно науки функції методології пізнання і світоглядної інтепретації її результатів. Філософію об'єднує з наукою також і прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків.

Наука і філософія взаємодіють між собою. Науковофілософський світогляд виконує пізнавальні функцій, родинні функціям науки. Поряд із такими важливими функціями як узагальнення, інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільше загальних закономірностей, зв'язків, взаємодій основних підсистем буття, про котрий уже йшла мова, теоретична масштабність, логічність філософського розуму дозволяють йому здійснювати також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденції розвитки, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ, ще не пророблених спеціальнонауковими методами.

Оцінна функція

Незалежно від переслідуваних цілей і конкретного роду занять усі філософи притримуються переконань, що украй важливим і необхідним є ретельне дослідження й аналіз наших поглядів, нашого обгрунтування їх. Філософу властиво підходити до визначених речей певним чином. Йому хочеться встановити, який зміст несуть наші фундаментальні ідеї і поняття, на якій підставі базується наше знання, яких варто притримуватися стандартів, щоб приходити до правильних висновків, які переконання необхідно відстоювати, і так далі. Філософ вважає, що міркування над такими питаннями призводить до більш глибокого розуміння людиною всесвіту, природи і людей.

Історичні типи світогляду.

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце людини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розумiння людиною свого мiсця світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

Міфологічний світогляд Міф – рання форма духовної культури людства, яка поєднувала в собі зародки знань про природу, релігійні вірування, політичні, економічні і філософські погляди, різні види мистецтв. Людство в формі міфів намагалось дати відповідь на питання про виникнення і влаштування світу, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Міфологічній формі притаманні:

• Синкретизм – немає чітких відмінностей між матеріальним і духовним явищами.
• Антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх.
• Політеїзм (багатобожжя) – кожне природне явище має свою причину – це Бог. Богам притаманні людські риси, пороки, але вони безсмертні.

Формування світу розумілося в міфології як його витвір або як поступовий розвиток з первісного безформного стану, як упорядкування, перетворення з хаосу в космос, як творення через подолання демонічних сил. Міфологія відігравала велику роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство – це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

Мистецький світогляд Мистецтво є практично-духовною дiяльнiстю. Мистецький свiтогляд дає суб'єктивний образ свiтy, в якому художник досягає rapмонії зi cвітом тому навіть сучасне художнє бачення свiту близьке до мiфологiчного

Релігійний світогляд Релiгiйний свiтогляд чiтко подiляє світ та людину, природнє та надприроднє, земне та потойбiчне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне мiсце у створенному Богом світі. У релiгiйному свiтоглядi, через вipy в потойбiчне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до свiтy, надає йому смислової завершеностi i таким чином досягає rapмонії з ним.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний.

Філософський світогляд Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.

Науковий світогляд Науковuй свiтогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об'єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки частиною світу - природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на службу i створити комфортний світ цивiлiзацiї.

Коперник

Всі твори Коперника базуються на єдиному принципі відносності механічних рухів, згідно якому всякий рух відносно: поняття руху не має сенсу, якщо не вибрана система відліку (система координат), в якій воно розглядається. Про розміри видимої частини Всесвіту Коперник писав: "...Небо невимірний велике в порівнянні із Землею і представляє нескінченно велику величину; за оцінкою наших відчуттів Земля по відношенню до нього як крапка до тіла, а по величині як кінцеве до нескінченного...". Проте при цьому походження світу і його розвиток Коперник пояснював діяльністю божественних сил. Тільки геліоцентрична система Світу по Копернику просто пояснює, чому величина прямого і позаднього руху у Сатурну щодо зірок менше, ніж у Юпітера, а у Юпітера менше, ніж у Марса, але на один оборот число змін прямих рухів на позадні у Сатурну більше, ніж у Юпітера, а у Юпітера більше, ніж у Марса. Якщо Сонце і Місяць завжди рухаються в одному напрямі серед зірок із заходу на схід, то планети іноді рухаються і у зворотному напрямі. Коперник із цього приводу говорив, що Земля в своєму русі навколо Сонця наздоганяє і обгонить зовнішні планети (Марс, Юпітер, Сатурн, і відкриті пізніше Уран, Нептун, Плутон), а сама також стає такою, що обгониться внутрішніми планетами (Венерою і Меркурієм), оскільки всі вони мають різні кутові швидкості руху щодо Сонця. Концепція Коперника не відразу піддалася гонінням церкви, оскільки його трактат міг зрозуміти тільки високоосвіченими людьми, що уміють розбиратися в математичних побудовах.

Галілея

В отношении философии природы Галилей был убеждённым рационалистом. Он считал, что законы природы постижимы для человеческого разума. В «Диалоге о двух системах мира» он писал:[67]

 

Я утверждаю, что человеческий разум познаёт некоторые истины столь совершенно и с такой абсолютной достоверностью, какую имеет сама природа; таковы чистые математические науки, геометрия и арифметика; хотя Божественный разум знает в них бесконечно больше истин… но в тех немногих, которые постиг человеческий разум, я думаю, его познание по объективной достоверности равно Божественному, ибо оно приходит к пониманию их необходимости, а высшей степени достоверности не существует.

Разум у Галилея — сам себе судья; в случае конфликта с любым другим авторитетом, даже религиозным, он не должен уступать:

Галилей считается одним из основателей механицизма. Этот научный подход рассматривает Вселенную как гигантский механизм, а сложные природные процессы — как комбинации простейших причин, главная из которых — механическое движение. Анализ механического движения лежит в основе работ Галилея.

Опыт Галилей рассматривал не как простое наблюдение, а как осмысленный и продуманный вопрос, заданный природе. Он допускал и мысленные эксперименты, если их результаты не вызывают сомнений. При этом он ясно представлял, что сам по себе опыт не даёт достоверного знания, и полученный от природы ответ должен подвергнуться анализу, результат которого может привести к переделке исходной модели или даже к замене её на другую. Таким образом, эффективный путь познания, по мнению Галилея, состоит в сочетании синтетического (в его терминологии, композитивный метод) и аналитического (резолютивный метод), чувственного и абстрактного.[74] Эта позиция, поддержанная Декартом, с этого момента утвердилась в науке. Тем самым наука получила свой метод, собственный критерий истины и светский характер.

Основні форми буття

Основні форми буття	Структурний поділ
1. Буття речей (тіл) і процесів	1.1 Буття природи як цілого (буття «першої природи») 1.2 Буття речей та процесів, вироблених людиною ("буття другої природи»)
2. Буття людини	2.1 Буття людини в світі речей 2.2 Специфічно людське буття
3. Буття духовного (ідеального)	3.1 Індивідуалізоване духовне буття 3.2 об'єктивувати духовне буття (внеіндівідуальное)
4. Буття соціального	4.1 Індивідуальне буття (буття окремої людини) в суспільстві і в історії 4.2 Буття суспільства

Незважаючи на те, що про природу судять люди, «перша природа» існує до, поза і незалежно від свідомості людини. У універсумі природи людина - це тільки одна з найбільш пізніх ланок у нескінченному ланцюгу єдиного буття. Для природи «бути» зовсім не означає бути сприймається людиною.
Однак безліч речей зроблені людьми. Це «друга природа», яка поєднує в собі матеріал «першої природи» і знання і працю людини, тому це вже абсолютно нова реальність - комплексна, культурно-цивілізаційна.
Аналізуючи «буття людини», його треба відрізняти від «людського буття». Буття людини - це буття його тіла як одного з множин інших природних тіл, що підкоряються законам природи. Людське буття - це буття його тіла разом з духовною істотою людини: почуттями, розумом, пристрастями, переживаннями.
Індивідуалізоване духовне буття - це свідомість і самосвідомість людини, тобто усвідомлення людиною своїх почуттів, думок, свого становища в суспільстві, і також усвідомлення свого тіла (оцінка тіла, вміння його змінити, оформити).
Буття об'єктивувати духовного передбачає сукупність ідеалів, норм, цінностей, які так чи інакше відтворюються людиною і, разом з тим, керують його поведінкою, діяльністю.
Буття соціального, або суспільне буття - це: 1) матеріальна життя людей; 2) ті умови, без яких неможливо суспільне виробництво: географічне середовище, народонаселення; 3) матеріалізація сімейних, національних та інших відносин.
Буття суспільства означає, що суспільство є носієм життєвих потреб людей і засобом їх задоволення, а також - це носій (суб'єкт) культури, творчості в усіх сферах життя суспільства. Таким чином, проблема буття - одна з найголовніших у філософії.

 

Класифікація форм руху

 

Найменування класу руху	Види руху, що входять в клас
1. Рух в неживій природі	1.1 Рух елементарних частинок і полів (гравітація) 1.2 Рух атомів і молекул, що лежить в основі хімічних процесів 1.3 Рух мікроскопічних тіл (теплота, звук, кристалізація) 1.4 Рух в космічних системах (планети, зірки, галактики)
2. Рух в живій природі	2.1 Обмін речовин 2.2 Функціональні зв'язку в організмах 2.3 Процеси відображення зовнішніх умов 2.4 Внутрішньовидові та міжвидові відносини
3. Рух у суспільстві	3.1 Способи виробництва 3.2 Людська свідомість 3.3 Різноманітні форми діяльності людей

 

Виходячи з таблиці, можна зробити висновок, що основні форми руху такі:
- Механічна (маси, об'єкти);
- Фізична (молекули);
- Хімічна (атоми);
- Біологічна (білки);
- Соціальна (діяльність людей).
Всі форми руху пов'язані між собою. Історично нижчі форми породжують вищі, в той же час вищі форми перетворять нижчі форми руху, тому аналіз вищих форм не може бути зроблено без знання нижчих. Наприклад, фізична рух - це механіка молекул, хімічна - це фізика атомів; біологічна - це хімія білків.
Особливої ​​уваги потребує соціальна форма руху, оскільки вона не може бути зрозуміла як біологія людини, так як закони суспільного життя не пояснюються законами природи. Це принципово інша форма руху, пов'язана з усвідомленими формами діяльності людей.
Таким чином, рух - головний атрибут матерії. Форми руху дуже різноманітні і здатні до взаємних перетворень при суворому виконанні законів збереження матерії та її основних властивостей.
Найважливішими формами буття матерії є простір і час. Простір - це атрибут матерії, який характеризує її протяжність, структурність і взаємодію елементів матеріальних систем. Час - висловлює тривалість існування матерії, послідовність зміни її станів. Ці категорії - гранично загальні абстракції. В історії філософії склалися дві концепції, що розкривають суть простору і часу:
- Субстанціональна;
- Реляційна.
Згідно субстанціональної концепції, що йде від Демокріта, простір і час - це «місткості», «порожнечі», в них і розташовується світ.
Суть реляційної концепції полягає в тому, що простір і час мисляться як форми прояву єдиного буття.
У міру формування нових уявлень про природу простору і часу завдяки розвитку природознавства змінюються і уявлення про їхні властивості. Стало ясно, що в межах мікросвіту простір і час істотно відрізняються від своїх аналогів на рівні макросвіту або мега світу. Свій ритм і темп мають біологічнепростір і біологічний час, точно також специфічно соціальний простір і соціальний час.
Внаслідок цього ні субстанціональна, ні реляційна концепції не мають у своєму розпорядженні абсолютною істиною, оскільки ми маємо справу як з абсолютними характеристиками простору і часу, так і з відносними.
Тісно пов'язаною з проблемою буття виявляється проблема єдності світу. Вона полягає в тому, що світ нескінченно різноманітний у своїх кількісних і якісних проявах, і в той же час він є нескінченно мінливе ціле, нерозривне єдність усіх своїх частин.
Вирішення цієї проблеми залежить від світоглядної позиції того чи іншого філософа. Ідеалісти бачать єдність світу в його духовності, матеріалісти - у його матеріальності.
Аргументи на користь єдності світу змінювалися з розвитком науки. Теорія Канта-Лапласа, пояснювала природне походження планет з первісноїтуманності, дала підставу говорити про єдність космічних тіл Сонячної системи. Далі, закон збереження і перетворення енергії показав, що всі сили, що діють у природі, є різними формами прояву універсального руху.
Теорія клітинної будови живих організмів дозволила з'єднати воєдино все живе. Створення теорії відносності та квантової механіки зміцнило розуміння того, що світ єдиний і все в ньому взаємопов'язано.
Таким чином, оточуючий нас світ являє собою бесконесное безліч систем, в які організована матерія. Всі системи підкоряються єдиним законам розвитку.

 

Багатовимірність свободи.

Філософія як форма суспільної свідомості та особливий тип знання. Предмет філософії.

Філософські знання, доповнюючи професійну ерудицію, дають людині широкий кругозір, уміння розуміти суть всього, що відбувається у суспільному житті. Особливо великий вплив філософія має на формування світогляду молоді. Тому і в наш час актуаль-ним є заклик Епікура: «Нехай ніхто, поки він молодий, не залишає занять філософією».

Філософія — одна з найдавніших і найцікавіших галузей людського знання. Заро-дившись у надрах стародавніх цивілізацій, вона стала стійкою формою суспільної свідомості. Впродовж тисячоліть ця наука виробила свої особливості, стиль, специфічну мову. Філософів завжди цікавили такі життєво важливі питання: Як побудований світ, що лежить в його основі? Як взаємозв'язані у ньому матеріальне і духовне? Хаотичний він чи впорядкований? Яке місце в ньому посідають закономірність і випадок, стабільність і змінність? Що таке спокій і рух, розвиток і прогрес? Що таке істина і як відрізнити її від помилкових знань? Що таке суспільство і як прийти до його кращого устрою? Що таке людяність, совість, честь, обов'язок, відповідальність, справедливість, добро, зло, краса? Що таке людина і яке її місце та роль у світі, суспільному житті, історії? Наскільки людина може проникнути в таємниці природи? У чому смисл життя?

Слово Філософ вперше вжив грецький математик і мислитель Піфагор. Філософи—це, на його думку, люди, котрі прагнуть до високої мудрості, ведуть правильний спосіб життя. Пояснення і закріплення в європейській культурі терміну філософія пов'язане з ім'ям Платона. Слід зазначити, що у розумінні Платона «філософія» означає не «любов до мудрості», а, ймовірніше, «любов до істини», але і це не зовсім точно. Давньогрецьке поняття софія значно складніше, ніж мудрість. Якби у платонівському розумінні філософ був просто мудрецем, він не став би вводити термін філософ, а зупинився б на слові мудрець. Справа в тому, що під софією Платон розумів не об'єктивну властивість людського розуму, а об'єктивну якість розумно влаштованого і гармонійного світу. Людина внаслідок своєї природженої смертності та пізнавальної спроможності не може, на думку Платона, по-справжньому злитися з софією, вона може тільки «любити» її на відстані.

Філософія, таким чином, у своєму зародженні планувалася не як просте зібрання істини, а як прагнення до істини, як ідеальний настрій душі та розуму людини, що здатний призвести до гармонійної рівноваги і внутрішнє психологічне життя людини, і її складні взаємовідносини зі світом.

Першопочаткове поняття філософія вживалось у ширшому значенні, ніж зараз. Це був синонім науки і теоретичної думки загалом. За змістом філософія включала в себе всю сукупність знань про світ і людину: математику, астрономію, механіку, медицину, психологію, історію, етику, естетику тощо. Не випадково філософи античності були вченими-універсалами, вченими-енциклопедистами. То вже пізніше від філософії відокремилося чимало галузей і знань.

Першу спробу виділити філософію як особливу галузь теоретичного знання зробив давньогрецький філософ Арістотель. Філософія, на його думку,— це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання «про причини і начала», «про сутність», «про суттєве як таке взагалі».

Основні функції філософії.

Філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:

– теоретикопізнавальна функція;

– пізнавальна функція;

– оцінна функція.

Теоретикопізнавальна функція

Світогляд це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце. Міфи зв'язувалися з обрядами, звичаями, містили моральні норми і естетичні уявлення, сполучили реальність і фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяла себе з природи. Пізніше, із розвитком товариства в людей початок формуватися релігійний світогляд. Він відрізнявся від міфічного вірою в існування надприродних сил і їхньої чільної ролі у світобудові і житті людей. Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місці людини і т.п., але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обгрунтувати положення і принципи.

Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.

Пізнавальна функція

У всі історичні епохи філософія і наука йшли рука об руку, доповнюючи один одного. Багато ідеалів науки, такі як доказовість, систематичність, перевірюваність висловлювань, були спочатку вироблені у філософії. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Ніколи раніше філософія не була настільки науково орієнтована, як зараз. З однієї сторони це благо. Але з інший, неправильно зводити до наукової орієнтації філософії всі її переваги. Перші вчені були переконані в сумісності їхніх поглядів і релігії. Розгадуючи таємниці природи, вони намагалися розшифрувати «письмена Бога». Але з розвитком науки і ростом її суспільного впливу відбувається витіснення наукою всіх інших форм культури релігії, філософії, мистецтва. (Про це написав И.С. Тургенєв свій роман «Батьки і діти»). Така настанова погрожує цілком витиснути з людських ставлень елементи гуманності, співчуття людей друг до друга. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів що нею відкриваються. Філософія завжди в тому або іншому ступені виконував стосовно науки функції методології пізнання і світоглядної інтепретації її результатів. Філософію об'єднує з наукою також і прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків.

Наука і філософія взаємодіють між собою. Науковофілософський світогляд виконує пізнавальні функцій, родинні функціям науки. Поряд із такими важливими функціями як узагальнення, інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільше загальних закономірностей, зв'язків, взаємодій основних підсистем буття, про котрий уже йшла мова, теоретична масштабність, логічність філософського розуму дозволяють йому здійснювати також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденції розвитки, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ, ще не пророблених спеціальнонауковими методами.

Оцінна функція

Незалежно від переслідуваних цілей і конкретного роду занять усі філософи притримуються переконань, що украй важливим і необхідним є ретельне дослідження й аналіз наших поглядів, нашого обгрунтування їх. Філософу властиво підходити до визначених речей певним чином. Йому хочеться встановити, який зміст несуть наші фундаментальні ідеї і поняття, на якій підставі базується наше знання, яких варто притримуватися стандартів, щоб приходити до правильних висновків, які переконання необхідно відстоювати, і так далі. Філософ вважає, що міркування над такими питаннями призводить до більш глибокого розуміння людиною всесвіту, природи і людей.