Поняття світогляду, його структура, основні функції.

Кожна людина розмірковуючи про навколишній світ, про своє місце в ньому, про мету і зміст свого існування, про смерть і безсмертя, тим самим звертається до питань зміст яких є філософським, світоглядним. Філософія спочатку виконує світоглядну функцію, вона становить теоретичну основу соціальної групи, суспільства, індивіда. Але перш ніж вести мову про специфіку філософії, її предмет, треба з’ясувати що таке світогляд, яка його структура, яку роль він відіграє в суспільстві, в житті і діяльності людей. У науково-філософський літературі світогляд визначається як узагальнена система погляду людини на світ в цілому і місце в ньому, як розуміння і оцінки людини своєї діяльності і долі людства. За змістом він охоплює сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань і ідеалів людей. Світогляд включає в себе спектр поглядів і узагальнень людської особистості, її уявлення про оточуючу дійсність, аспекти особливостей, переконань. Світогляд ґрунтується в основному на знаннях. Поняття світогляд може вживатися і у вузькому розумінні. В цьому розумінні говорять про: релігійний, моральний, політичний світогляд. Однак світогляд відбиває життєву позицію особистості, її ціннісні орієнтації а також програми дій. Структура світогляду відбиває складну і суперечливу сутність людського буття. Важливим структурним світоглядом є знання, але не тільки професійні чи ті що набуті людиною в процесі повсякденного буття, але й знання науково-теоретичні. Це означає що саме людський розум утворює ту основу на якій формуються ціннісні структури світогляду. У формуванні останнього неабияка роль почуттів. Завдяки їм у світогляд особистості вплітаються різного роду емоції, настрої, переживання, які через конкретні причини можуть мати або оптимістичний або паси містичний характер. Знання самі собою ще не становлять світогляду. Для того щоб стати складником світогляду вони повинні перетворюватись в переконання. Саме переконання посідає ключове місце у структурі світогляду, без них він не може сформуватись. Для будь-якого світогляду характерна риса – його дієвість. Знання і переконання - духовні цінності. Дієвість – це практичне втілення світог ляду у думки і вчинки людини.

Світогляд формується не лише завдяки професійним і науковим знанням а також під дією повсякденного досвіду людей. Розрізняють два рівні світогляди: практичний і теоретичний. Практичний – формується на досвіді. Вбираючи здоровий глузд людей даний рівень світогляду відбиває погляд, уявлення, настрої великих соціальних груп і виступає у суспільстві як масова свідомість. Адже він відбиває становище і інтереси конкретних осіб, груп і верств суспільства з різним соціальним статусом. Різна їх і система духовних цінностей, традицій, звичаїв тощо. На практиці це приводить до того що при певних обставинах переважають ціннісні установки що базуються на здоровому глузді. Проте, масова свідомість здатна піддаватись різного роду пересудів, впливові емоцій, що виступають у протиріччі з здоровим глуздом і які виходять з- під контролю розуму.

Історичні типи світогляду.

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце людини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розумiння людиною свого мiсця світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

Міфологічний світогляд Міф – рання форма духовної культури людства, яка поєднувала в собі зародки знань про природу, релігійні вірування, політичні, економічні і філософські погляди, різні види мистецтв. Людство в формі міфів намагалось дати відповідь на питання про виникнення і влаштування світу, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Міфологічній формі притаманні:

• Синкретизм – немає чітких відмінностей між матеріальним і духовним явищами.
• Антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх.
• Політеїзм (багатобожжя) – кожне природне явище має свою причину – це Бог. Богам притаманні людські риси, пороки, але вони безсмертні.

Формування світу розумілося в міфології як його витвір або як поступовий розвиток з первісного безформного стану, як упорядкування, перетворення з хаосу в космос, як творення через подолання демонічних сил. Міфологія відігравала велику роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу.

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство – це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

Мистецький світогляд Мистецтво є практично-духовною дiяльнiстю. Мистецький свiтогляд дає суб'єктивний образ свiтy, в якому художник досягає rapмонії зi cвітом тому навіть сучасне художнє бачення свiту близьке до мiфологiчного

Релігійний світогляд Релiгiйний свiтогляд чiтко подiляє світ та людину, природнє та надприроднє, земне та потойбiчне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне мiсце у створенному Богом світі. У релiгiйному свiтоглядi, через вipy в потойбiчне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до свiтy, надає йому смислової завершеностi i таким чином досягає rapмонії з ним.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний.

Філософський світогляд Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.

Науковий світогляд Науковuй свiтогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об'єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки частиною світу - природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на службу i створити комфортний світ цивiлiзацiї.