Філософські ідеї Ф. Вольтера, Д. Дідро, Ж. Ламетрі та П.-А. Гольбаха.

Видатним мислителем французького Просвітництва по праву вважається Франсуа Вольтер (1694–1778). Він піддав гострій критиці релігію і феодальну ідеологію. Спираючись на погляди англійських філософів-просвітників Локка і Ньютона, Вольтер близько підійшов до ідеї вічності матерії, її об'єктивного існування і вічного руху, схилявся до визнання причинності природних і суспільних явищ, виключав релігійне пояснення конкретних явищ природи. Свідомість, за Вольтером, є атрибутом матерії і залежить від будови тіла. Разом з тим, першопричину руху та мислення він вважав божественною.

Не заперечуючи релігію як таку, він вимагає релігійної свободи. Людину Вольтер розуміє як суспільну істоту. Проповідує необхідність рівності людей, яку він розуміє як політичну рівність перед законом і правом. Суспільний устрій має забезпечувати політичну і правову рівність людей.

Егоїзм, пристрасті й потяги є першопричиною всіх людських вчинків, які призводять до діяльності й об'єднують людей, спричиняючи утворення міст та держав.

Дені Дідро (1713–1784) виступив організатором проекту і одним з провідних авторів знаменитої "Енциклопедії". Це була гігантська праця, в якій брали участь майже всі просвітителі. З просвітницьких позицій у цьому творі аналізувалося все, що відомо з історії людства, всі досягнення ремесел, мистецтв та науки.

Дідро та інші видатні представники французького Просвітництва, наприклад, Ж. Ламетрі (1709– 1751), К. Гельвецій (1715–1771), П. Гольбах (1723– 1789), дотримувалися матеріалістичного світогляду. Центральною проблемою у їхніх поглядах була людина, її вони розглядали як частину природи, що пов'язана з іншою частиною природи реальними фізичними відносинами. Природа існує сама по собі, не потребує ніякого надприродного начала, тобто Бога. Матерія – це будівельний матеріал природи. Вона – вічна, необхідною властивістю її є рух. Людина має вроджену доброту, але її роблять злою недосконалі суспільні відносини, які необхідно вдосконалювати, виправляти саме шляхом просвітницької діяльності.

На думку Ламетрі людина - це настільки складна машина, що неможливо скласти щодо неї чітке уявлення. Тільки шляхом дослідження, тобто намагаючись знайти душу в органах тіла, можливо досягти максимального ступеня вірогідності.

Різні стани душі завжди відповідають аналогічним станам тіла. Наша енергія, почуття та розум - такі ж складні частини. як і деталі механізму.

Ламетрі вибудував логічний ланцюжок: люди мають почуття та інстинкти для розвитку розуму - розум накопичує знання - завдяки знанням мозок наповнюється уявленнями, для сприйняття яких природа надала всі умови.

У всьому живому світі головує лише природній закон. Якби не існувало релігійного фанатизму, не було б війн, а природа повернула собі свої права й чистоту.

Гольбах був одним з найбільших систематизаторів світогляду французьких матеріалістів XVIII ст. Він стверджував первісність і нестворимість матеріального світу, природи, яка існує незалежно від людської свідомості, нескінченна у часі і просторі. Матерія, за Гольбахом, є сукупністю всіх існуючих тіл; її простішими елементарними частинами являються незмінні і нероздільні атоми, основними властивостями яких є протяжність, вага, фігура, непроникливість, рух.

Гольбах визнавав наявність об'єктивних закономірностей матеріального світу, вважаючи, що в їх основі лежить постійний і непорушний зв'язок причин з їх дією. Людина є частиною природи і тому повинна підкорятися її законаі\ї. Свободу волі Гольбах відхиляв, рахуючи поведінку людей причинно- обумовленною.

Гольбах критикував феодальну власність і феодальні форми експлуатації, відстоював необхідність обмеження королівської влади. Опираючись на відволікаюче, абстрактне поняття людської природи, Гольбах зводив соціальне до індивідуального, шукав пояснення суспільних явищ в законах природи і поділяв ідеалістичну договірну теорію виникнення суспільства. Розвиток людського суспільства, на думку Гольбаха, є результатом діяльності урядів, видатних особистостей, росту просвітництва і т. п.. Засуджуючи феодальний лад як нерозумний, Гольбах очікував здійснення “царства розуму” (буржуазного ладу) В результаті появи досвідченого монарха, досвідченого законодателя. Основою поведінки людини Гольбах вважав його інтерес, корисність.

Специфічність людини, її нібито принципова відмінність від інших частин природи, на переконання Гольбаха, є лише видимістю.

Людина, на думку Гольбаха, вважає себе специфічною істотою лише “завдяки недостатньому міркуванню над природою”, звідки виникають поняття духовності і тому подібні невизначенні слова, вигадані потроху майстрами умоглядних тонкощів. Насправді ж, будучи природною істотою, людина цілком підпорядкована природі, а тому в розмовах про свободу абсолютно немає сенсу.

22. Німецька класична філософія та її місце в історії світової філософської

думки.

23 Філософські погляди І. Канта.

24 Філософія Й. Фіхте і Ф. Шеллінга.

25 Філософія Г.В.Ф. Гегеля: система і метод.

26 Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

27 Основні ідеї філософії марксизму.

К. Маркс (1818-1883 рр.) і Ф. Енгельс (1820-1895 рр.) були засновниками системи, котра запропонувала якісно новий спосіб філософствування і ознаменувала початок виходу за межі усталеного (класичного) в епоху Нового часу способу мислення. Виявляється це насамперед в тому, що Маркс при вирішенні теоретичних проблем звертається до практики як найефективнішого і остаточного способу розв'язання соціальних завдань.

Найважливішими працями Маркса є: «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «До критики політичної економії. Передумова», «Капітал», «Тези про Фейєрбаха» та ін.

У своїх вихідних засадах філософія марксизму є матеріалістичною концепцією. Матеріальний світ є вічним і безкінечним; його розвиток приводить до виникнення людини, якій притаманна свідомість. Свідомість є похідним від матерії феноменом. За Марксом, сутність і зміст свідомості визначається суспільним буттям людей, тими соціально-економічним умовами, в яких вони живуть. Ця, в цілому вірна думка, була гротескно перебільшена в марксизмі, внаслідок чого будь-які феномени духовної культури людства почали виводитися безпосередньо з економічних факторів, що, звісно, неправильно. І хоча в працях Маркса і Енгельса неодноразово вказується на відносну самостійність суспільної свідомості, все-таки в цілому філософія марксизму схилялася до економічного детермінізму, згідно з яким всі явища суспільного життя зумовлені економічними чинниками.

Одним із надбань марксизму є подальший розвиток діалектики. Основні діалектичні закономірності (єдності і боротьби протилежностей, взаємопереходу кількісних і якісних змін, заперечення заперечення) були сформульовані Гегелем. Проте Гегель вважав, що вони є законами розвитку ідеї, духу. На протилежність Гегелеві Маркс розуміє діалектику як логіку розвитку явищ та процесів, які існують поза свідомістю і незалежно від неї.

Спираючись на здобутки попередньої філософської і економічної думки, Маркс аналізує буржуазне суспільство і виявляє його позитивні та негативні риси. При цьому варто пам'ятати, що Маркс є класичним європейським раціоналістом, тобто він оцінює світ в цілому і суспільство зокрема з точки зору їх розумності, досконалості. В цьому ракурсі капіталістичне суспільство виявляється вкрай нерозумним. Ця його нерозумність проявляється в тому, що:

1) два основних класи суспільства — робітники і буржуа — мають протилежні

інтереси;

2) інтереси окремих власників засобів виробництва не співпадають, внаслідок чого

між ними точиться конкурентна боротьба;

3) цілі та інтереси буржуазії не співпадають, а часто і суперечать цілям суспільства в

цілому;

4) в цьому суспільстві існує відчуження людини від продукту праці, від самої праці, а

зрештою, й від інших людей. Всі ці дисгармонії ведуть до суперечностей між

людьми, які переростають в соціальні катаклізми.

В ході вивчення специфіки капіталістичного способу виробництва Маркс доходить висновку, що в основі всіх соціальних суперечностей. а отже, й нерозумності суспільства, лежить приватна власність та засоби виробництва.

 

- 1 -

Єдиним реальним засобом знищення приватної власності і утворення нового соціального ладу Маркс помилково вважав революцію.

Звульгаризована Леніним, і особливо Сталіним, концепція Маркса стала теоретичною і ідеологічною програмою більшовицької революції 1917 року і побудови соціалізму. Спроба реалізувати ідеї Маркса на практиці в колишньому СРСР, країнах Східної Європи, показала, що ідеї Маркса були в цілому утопічні, нереальні.

Розвиток марксистської філософії у XX ст. здійснювався двома основними напрямками: у Радянському Союзі, де вона була перетворена в ідеологічний канон, і на Заході, де марксизм набуває рис екзистенційної філософії.

 

28 Філософія класичного психоаналізу.

29 Філософія неофрейдизму. К. Юнг та Е. Фромм.

 

30 Загальні риси філософії екзистенціалізму.

 

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм. Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена К'єркегора (1813-855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя "і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.

Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. ічні шляхи до комплексного вивчення людини.