ТОП 10:

Філософські погляди Н. Макіавеллі.



Исторически Макиавелли принято изображать тонким циником, считающим, что в основе политического поведения лежат выгода и сила, и что в политике следует опираться на силу, а не на мораль, которой можно и пренебречь при наличии благой цели.

В работах «Государь» и «Рассуждения на первую декаду Тита Ливия» Макиавелли рассматривает государство как политическое состояние общества: отношение властвующих и подвластных, наличие соответствующим образом устроенной, организованной политической власти, учреждений, законов.

Макиавелли называет политику «опытной наукой»[источник не указан 1037 дней], которая разъясняет прошлое, руководит настоящим и способна прогнозировать будущее.

Макиавелли один из немногих деятелей эпохи Возрождения, кто в своих работах затронул вопрос о роли личности правителя. Он считал, исходя из реалий современной ему Италии, страдавшей от феодальной раздробленности, что лучше сильный, пусть и лишенный угрызения совести, государь во главе единой страны, чем соперничающие удельные правители. Таким образом, Макиавелли поставил в философии и истории вопрос о соотношении моральных норм и политической целесообразности[1]

Автор идеи о всеобщей воинской обязанности — в трактате «О военном искусстве» призывал к переходу от наёмной к набираемой по призыву из граждан государства армии.

 

Макиавелли противопоставлял античную доблесть христианскому смирению. В последнем он видел зло, делающее мир слабым и отдающее его во власть не встречающим сопротивления негодяям.

18Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу.

Визначальною особливістю Нового часу (ХVІІ-ХVІІІ ст.) є зародження і утвердження нового суспільного устрою — буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум. Основні парадигми Нового часу: «Знання — то сила!» (в основі ставлення людини до світу лежить знання; перевага надається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на науці й експерименті); друга парадигма — опануй природою в ім'я користі й успіху самого життя (прагматично ліловий підхід до світу, що виробляється на основі впровадження науки в виробництво, є типовим для Нового часу).

Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Схоластична філософія середньовіччя вузловою проблемою мала Бога і мало уваги звертала на посейбічний, земний світ, тому вона і не виробила методології пізнання цього світу. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. Саме тому проблема методу є однією із центральних в філософії Нового часу.

На зміну споглядальній натурфілософії приходить експериментальне природознавство, виробляються кількісні критерії для оцінки природних явищ. Важливого значення набувають спостереження, вимірювання, порівняння, аналіз, експерименти і основані на них індуктивні умовисновки. Біля джерел такого розуміння наукової творчості стоїть Ф.Бекон.

Прагнення до систематизації, кількісний ріст і диференціація знання викликають розвиток теоретичного мислення. Тому поряд з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнання світу розвивається і раціональне, математичне мислення. Ці два типи пізнання і формують основні напрямки філософського мислення Нового часу: емпіризм тараціоналізм, найбільш яскравими виразниками яких були відповідно англійський філософ Ф.Бекон і французький філософ Р.Декарт. Емпіризм (від грец. «емпірія» — досвід) — вважає чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом знань. Раціоналізм (від лат. «раціо» — розум) вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведеним з досвіду. Воно може бути виведене тільки із самого розуму. Філософи емпіристи вважали, що єдиним джерелом і критерієм пізнання є чуттєвий досвід, а у формах мислення вбачали лише суто суб’єктивний засіб систематизації уявлень. Продовжував розвивати матеріалізм Ф. Бекона –Гоббс. Матерія по Гоббсу вічна, а окремі тіла – тимчасові. Рух матерії він розглядав, як переміщення тіл в просторі, тобто як механічний рух. Гоббс рішуче відкидав релігію і вважав її несумісною з наукою.

Матеріалізм Бекона розширив і філософ Р. Декарт. Який поставив на перше місце розум. Він прагнув розробити універсальний метод для всіх наук виходячи з теорії раціоналізму.

19Філософські погляди Ф. Бекона та Р. Декарта.

Філософські погляди Ф. Бекона та Р. Декарта.

См. Попередній пункт







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.237.183.249 (0.004 с.)