ТОП 10:

Форми суспільної свідомості.



Форми суспільної свідомості виникають внаслідок розвитку різних форм діяльності (моральних, правових, релігійних тощо) і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.

Першою нерозчленованою формою свідомості, була міфологія.Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Нема жодного народу в світі, який би не мав своєї міфологічної системи. Міфологія є своєрідним началом людської духовності, в синкретичному, нерозчленованому вигляді вона містила зародок всіх майбутніх форм і способів духовного освоєння світу. З розподілом праці на матеріальну і духовну (що відбулося в період становлення класового суспільства) сталася диференціація міфологічної свідомості. Виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість, наука.

Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і соціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною цінністю її є істина. Наука має теоретичний і емпіричний (експериментально-досвідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально зроблену систему наукових методів пізнання і доведення знань. Як соціальний інститут наука оформляється у XVII-XVIII століттях. За своїми видами наука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознавство.

Естетична (художня) свідомість спрямована на пробудження людини до творчості, на піднесення людської чуттєвості. Вона відображає дійсність у формі художніх образів. Основною цінністю художнього відношення до дійсності є краса як символічне-чуттєве відображення реальності, як прояв доцільності і досконалості певного явища, його відповідності ідеалу, як відповідність художньої форми змісту. Професійною формою естетичної свідомості і певним соціальними інститутом є мистецтво.

Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості.

Воля державної влади трансформується в право і виступає якюридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи з сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і дотриманням відповідних обов'язків.

Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, воно регулює лише найважливіші з точки зору держави стосунки. Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять в мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільним і власним усвідомленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах, вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, усталеними нормами, оцінками суспільства і соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства — це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу соціального обов'язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середовища, сферою суспільної необхідності. Але є й вища форма моральної свідомості, якавиявляє себе на індивідуальному рівні — моральність особистості.Моральність, що заснована не на зовнішніх вимогах суспільства, а на внутрішніх чинниках — совісті, співпереживанні, на власномуусвідомленні добра і зла, — є проявом людської свободи.

Є дещо спільне між філософією і релігійною свідомістю. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини з світовим універсамом. Але здійснюються ці цілі різними способами, різними шляхами. Так, філософія є теоретичним, поняттєвим міркуванням над проблемами сенсу людського існування. Це наближує її до науки. Але на відміну від науки, філософія слугує не лише цілям теоретичного пізнання, а, насамперед, цілям людського самовизначення в світі, цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністюфілософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини, як особистісне осягнення смислів і значень існуючого, шляхів творчого саморозвитку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичні шляхи для осягнення і здобуття сенсу життя. Вона дає духовні орієнтири для подолання людиною своєї скінченності, для досягнення безсмертя, має свої специфічні форми усвідомлення і переживання єднання людини і світу.

58.Свідоме, несвідоме і штучний інтелект.

Свідомість людини має складну структуру, яка відображає, з одного боку, те, з чого складається цей феномен, а з іншого — спосіб, характер його функціонування.

Свідомість є тією надзвичайною силою, яка підносить людину над світом і водночас підкреслює слабкість людини, її недосконалість стосовно багатьох явищ дійсності. Адже свідоме втручання людини у світ здійснюється і шляхом абсолютизації інтересів, потреб людини чи людських спільнот. Егоцентризм людини, її експансія в природу — це і її радість, і біль. Завдяки свідомості людина, обираючи той чи інший шлях розвитку, фактично освячує, абсолютизує певний спосіб діяльності, а він часто виявляється недосконалим, завдає більше зла, ніж приносить добра. І тому можна сказати, що людина чинить свідомо й у своїй регресивній діяльності. І нарешті, свідомість, виявляючи свою силу у вольовому керуванні почуттями, збіднює діяльність людини, фактично принижує її свободу і гідність.

Свідомість є особливою здатністю людини творити суб'єктивні образи об'єктивного світу, активно й цілеспрямовано перетворювати світ відповідно до своїх потреб та інтересів. Свідомість — це феномен, породжений як тілесною природою людини, так і способом її життєдіяльності, суспільною організацією, здатністю до пошуку сприятливих умов для свого існування.

У структурі свідомості особливе місце займають свідоме і несвідоме. Питання про їх співвідношення завжди хвилювало людину і людство, тому що від відповіді на нього залежить саме розуміння того, що людина може зробити цілеспрямовано, і те, чого людина не може зробити або робить це не по-людському, як і будь-яка інша жива істота.

Як синонім свідомості ми часто вживаємо поняття "психічне життя людини". Але зміст їх не тотожний. Поняття "психіка" ширше, ніж поняття "свідомість". Структуру свідомості ми вже з'ясували. Під психічними ж явищами ми розуміємо всі усвідомлені й неусвідомлені пізнавальні процеси й утворення — відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення; психічні стани охоплюють емоції, настрої, бадьорість, втомленість тощо; психічні властивості людини — це й спостережливість, і винахідливість, і риси характеру, тип темпераменту тощо.

"Людина не затримується довго у свідомості і має втікати у несвідоме, в якому знаходяться її корені", — говорив Й.-В. Гете. Отже, несвідоме не є відокремленим від свідомості якоюсь "непрохідною стіною". Процеси, які починаються в ньому, часто мають своє продовження у свідомості, і навпаки, значне свідоме витісняється нами в несвідому сферу.

Уже говорилося про те, що усвідомлення — це той рівень, на якому інформація перетворюється на знання, стає чіткою й зрозумілою, доказовою. Саме тут образи чуттєвого сприйняття й уявлення переводяться в логічні конструкції, стають поняттями, судженнями, умовиводами.

Підсвідомість відіграє роль своєрідного резервуару свідомості. Це та підводна частина "айсберга", яка є передумовою свідомості й має соціокультурну природу. Саме в ній міститься незапитувана інформація свого і чужого досвіду, закладені можливості різних комбінацій цієї інформації. Водночас підсвідомість є й основою репродуктивної (повторної) діяльності людини, адже людська діяльність можлива лише за умови, що максимальна кількість складових цієї діяльності здійснюється неусвідомлено, проходячи лише один раз через контроль свідомості й закріплюючись у певних стереотипах.

Але підсвідомість не є лише системою забезпечення діяльності свідомості, у ній завжди було і є те, що не проходить через свідомість, те, з чим пов'язане існування непізнаних явищ психіки, яких і на нинішньому етапі розвитку наукових знань досить багато.

Надсвідомість утворює той рівень, де відбувається синтез свідомого і підсвідомого, де закладаються основи творчої, а не репродуктивної діяльності. Інтуїція, про яку багато написано як у спеціальній, так і в художній літературі, про наявність якої ми часто говоримо у повсякденному житті як про якесь "осяяння", не виникає на порожньому місці. Потрібні значні зусилля, своєрідний "інкубаційний період" для раптового розв'язання тієї проблемної ситуації, яка тривалий час була предметом ретельного розгляду. Для інтуїції характерні безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів одержання нових знань, про що добре відомо з історії науки.

Несвідоме — це поняття, яке має дуже широкий спектр тлумачення: від автоматичних дій людини, які не відбилися в її свідомості, до розуміння його як особливої сфери психічної реальності, яка здебільшого визначає життя і вчинки людей. "Всі душевні процеси, по суті, несвідомі",— наголошував 3. Фрейд. Поняття "несвідоме" застосовується також для характеристики групової поведінки, мета і наслідки якої не усвідомлюються членами тієї чи іншої групи і навіть їхніми лідерами.

Отже, те, що перебуває поза сферою свідомості, належить до несвідомого. Можна говорити про два види неусвідомлених дій: наші дії, які ніколи не усвідомлювалися, і раніше усвідомлені дії. Згадаймо такі прояви несвідомого, як психічні травми: нав'язливі ідеї, марення, немотивований страх...

Прояви несвідомого різноманітні, серед них інформація, яка накопичується як неусвідомлений досвід і залишається у пам'яті людини, — сфера сновидінь, обмовок, інстинктів, "витіснені" бажання, прагнення тощо.

Несвідоме не може активно створювати дійсність, воно— результат свідомої зміни. Несвідоме своїм існуванням охоплює весь світ і все у світі, включаючи й саму людину (хоча існує й протилежна точка зору, згідно з якою свідомість є властивістю всієї матерії: існує свідомість Всесвіту, галактик, зірок, планет і свідомість організму, клітини, молекули, атома, елементарної частинки тощо).

Сама людина є яскравим прикладом єдності свідомого і несвідомого. Навіть у такій підвалині свідомості, як чуттєва, без якої не може бути свідомості, теж проявляється несвідоме, тому що образ не має логічної завершеності, він лише вказує на щось, не розкриваючи, не пояснюючи, чи це "щось" є.

Але очевидним є також те, що поділ на свідоме й несвідоме є умовним. Цей поділ і умовність використовуються лише для того, щоб показати, що людині притаманна особлива здатність — творити суб'єктивний образ об'єктивного світу, а в цьому процесі творення завжди є такі моменти людської діяльності, яких вона не може пояснити.

Як уже говорилося, людина може свідомо творити і руйнувати тому, що вона часто-густо не бачить (через існування несвідомого) того, що приносить їй користь чи завдає шкоди.

Узагальнюючи, можна зробити такий висновок.

Поняття свідомого й несвідомого відображають те, що в людині є людське і що в людині й у світі цьому людському протистоїть, чи у позитивному, чи у негативному сенсі.

Отже, про свідоме ми можемо говорити тільки у порівнянні з несвідомим, і навпаки.

Філософія штучного інтелекту – наука, що задається питаннями про «мислення машин», розглядає питання:

Чи може машина діяти розумно? Чи може вона вирішувати проблеми, які людина вирішує за допомогою міркувань?

Чи може машина мати розум, свідомість, психічний стан у тій мірі, у якій ними володіє людина. Чи може вона відчувати?

Чи однакова природа людського і штучного інтелекту (ШІ)? Чи є у своїй основі людський мозок комп'ютером?

Ці питання відображають інтереси різних дослідників штучного інтелекту, філософів, дослідників пізнавальної (когнітивної) діяльності. Відповіді на ці питання залежать від того, що розуміється під поняттями «інтелекту» або «свідомості», і які саме «машини» є предметом обговорення.

Чи може машина мислити?

Найпалкіші суперечки у філософії штучного інтелекту викликаються питанням можливості мислення витвору людських рук. Питання «Чи може машина мислити?», що підштовхнуло дослідників до створення науки про моделювання людського розуму, було поставлене Аланом Тюрінгом в 1950 році. Дві основних точки зору на це питання носять назви гіпотез сильного й слабкого штучного інтелекту.

Термін «сильний штучний інтелект» увів Джон Серль, його ж словами підхід і характеризується:

Більше того, така програма буде не просто моделлю розуму; вона в буквальному значенні слова сама й буде розумом, у тому ж значенні, у якому людський розум — це розум[1]

Навпаки, прихильники слабкого ШІ воліють розглядати програми лише як інструмент, що дозволяє вирішувати ті або інші завдання, які не вимагають повного спектра людських пізнавальних здібностей.

У своєму уявному експерименті «Китайська кімната», Джон Серль показує, що навіть проходження тесту Тюрінга може не бути достатнім критерієм наявності в машини справжнього процесу мислення.

Аналогічну позицію займає й Роджер Пенроуз, що у своїй книзі «Новий розум короля» аргументує неможливість одержання процесу мислення на основі формальних систем[2].

Що вважати інтелектом?

Існують різні точки зору на це питання. Аналітичний підхід припускає аналіз вищої нервової діяльності людини до найнижчого, неподільного рівня (функція вищої нервової діяльності, елементарна реакція на зовнішні подразники (стимули), подразнення синапсів сукупності зв'язаних функцією нейронів) і наступне відтворення цих функцій. Існує визначення інтелекту як здатності вирішити інтелектуальні завдання. Тут під інтелектуальним завданням розуміється те завдання, у якого не існує відомого алгоритму розв'язання. Тобто завдання, для якого потрібно створити алгоритм із нуля. Наприклад, доведення недоведеної теореми, наукове відкриття, художня діяльність тощо. Деякі фахівці за інтелект приймають здатність раціонального, мотивованого вибору, в умовах нестачі інформації. Тобто інтелектуальною просто вважається та програма діяльності (не обов'язково реалізована на сучасних ЕОМ), що зможе вибрати з певної множини альтернатив, наприклад, куди йти у випадку «ліворуч підеш ...», «праворуч підеш ...», «прямо підеш ...».

Етичні проблеми створення штучного розуму

Цей розділ містить питання, що стосуються штучного інтелекту й етики.

Якщо в майбутньому машини зможуть міркувати, усвідомлювати себе й мати почуття, те що тоді робить людину людиною, а машину — машиною?

Якщо в майбутньому машини зможуть усвідомлювати себе й мати почуття, чи можливо буде їх експлуатувати або доведеться наділяти їх правами?

Якщо в майбутньому машини зможуть міркувати, то як складуться відносини людей і машин? Дане питання було не раз розглянуте у творах мистецтва на прикладі протистояння людей і машин. Приміром, батлеріанський джихад у романі "Дюна" Френка Герберта, проблеми взаємини з Іскинами в романі Дена Сімонса "Гіперіон", війна з машинами в кінофільмі "Термінатор" тощо.

Чи буде людина, якій у результаті численних медичних ампутацій замінили 99 відсотків тіла на штучні органи, уважатися машиною?







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.77.252 (0.01 с.)