Травня(14 травня) — Священномученика Макарія, митрополита Київського

Серед українських святих є такі, життя котрих надто недостатньо висвітлено церковною історією і які не залишили після себе написаних праць.

Проте церковна пам’ять зберігає і прославляє, як приклад для наслідування нами, крупинки і фрагменти їх життєписів.

Таким був священномученик Макарій, митрополит Київський. Дані про місце і час його народження, дитячі і юнацькі роки практично відсутні. Відомо лише, що батьки його були заможними і богобоязливими жителями західних земель, які на той час були підвладні Литовській державі. Вони відрізнялися від інших щирою вірою і суворим дотриманням Заповідей Божих, а також і сина виховали за правилами істинної віри та православного благочестя.

Ще в молоді роки, за згодою батьків, Макарій прийняв чернечий постриг. Уже тоді він також відрізнявся від інших ченців зразковим виконанням своїх обов’язків та непохитною вірністю Православ’ю.

Проте слід ще раз наголосити, що до призначення його архімандритом Віденського Свято-Троїцького монастиря точних історичних відомостей щодо його життєпису немає. А призначення відбулося приблизно у1480-1481 роках. За час його управління монастирем свята обитель була приведена у квітучий стан, при ній було споруджено будинок для прочан. Архімандрит Макарій всіляко сприяв розвитку подвижництва серед чернечої братії і проявив високі здібності в управлінні. Про це писав прот. І. Орловський в «Сказаний о священномученике Макарии, митрополите Киевском» (Киев, 1887). У той же час, у праці Щербицького «Виленский Свято-Троицкий монастырь» (Вильно, 1886) автор говорить про те, що він не знайшов у монастирському архіві жодного документа, який би відносився до часу управління монастирем святителем Макарієм.

Навіть якщо таких документів автором не знайдено, то в документах, що стосуються стану православ’я в Литві на той час є достатньо даних, щоб мати загальне уявлення про характер діяльності архімандрита Макарія.

Він був одним із самих видатних захисників Православ’я в Литовській державі і суспільство бачило його палку віру і щиру любов до Православної Церкви.

Час, коли жив і діяв святитель Макарій, був відомий боротьбою Православ’я проти спроб введення унії на наших землях.

У 1458 році відбулося відділення Київської митрополії від Московської. При цьому в склад Литовської держави ввійшла не тільки Київська губернія, а й Волинська, Подільська, Чернігівська, Мінська, Вітебська, Гродненська, Могильовська та Смоленська.

В усьому цьому регіоні з древніх часів існувала Православна віра і тут вона встигла добре вкорінитися. Та і в самій Литві Православна віра також мала своїх послідовників, у тому числі і серед знатних княжих родів Сангушків, Сапєг, Заславських та інших. А в столиці Литви Вільно на кінець XV сторіччя половина жителів були православними. І все-таки Православна віра терпіла значні утиски перш за все тому, що Литвою керували князі, які сповідували римську віру. В угоду їм діяли і деякі попередники святителя Макарія.

За таких умов церковного життя в Литві в 1494 році після митрополита Іони Глєзни (1488-1494) було обрано архімандрита Віденського Свято-Троїцького монастиря Макарія, а в 1495 році собор єпископів висвятив його в сан єпископа і поставив митрополитом Київським. Супрасльський літопис про цю подію повідомляє так: «Зібралися тоді єпископи — володимирський Вассіан, полоцький Лука, туровський Вассіан, Луцький Іона і поставили архімандрита Макарія… митрополитом Києва і всієї Руси. А до Вселенського патріарха за благословенням послали старця Діонісія і диякона-ченця Германа».

Посланці до Константинополя принесли від патріарха Никифора благословенні листи. Проте патріарший посол старець Іоасаф попередив: «Наперед не ставте митрополита раніше ніж будете мати від нас благословення, хіба що трапиться велика потреба». «Ось така потреба і була», — відповідали єпископи.

Під час свого недовгого служіння святитель Макарій багато віддав сил на зміцнення Православ’я на землях Литовської держави. Це було дуже не просто, тому що тоді в Литві духівництво повністю залежало від світських властей. Тому Святитель Макарій вимагав від православного духівництва постійно бути на високому рівні свого покликання, навчати мирян не тільки своїм проповідуванням Слова Божого, але й власним життєвим прикладом. Дії святителя Макарія також призвели до відповідного обмеження прав мирян у церковних справах. У той же час святитель Макарій всією душею рвався в Київ, його турбувало те, що в центрі митрополії його попередники не були вже більше ста років. Систематично піддавалися пограбуванню і цілком запустіли головні православні святині — Києво-Печерська лавра і Софія Київська.

Незважаючи на серйозні попередження друзів і прихильників та зібравши кошти на відновлення діяльності київських святинь, святитель Макарій у 1497 році під час Великого посту вирушив до Києва.

Я хочу виконати мій святий обов’язок, як архіпастир. Нехай буде на мені воля Божа», — сказав він.

Подорожуючи річкою Прип’ять, біля села Скриголов, що на білоруській землі, була зроблена зупинка для відправлення Божественної літургії в місцевому храмі. Отримавши звістку, що на село напали перекопські татари, святитель звернувся до мирян: «Рятуйтесь дітки, а мені не можна, я віддаю себе волі Божій» і продовжив відправлення літургії.

Проте тут же був убитий прямо біля престолу. Сталося це 1 травня 1497 року. Тогочасний літописець так описав цю жахливу подію: «… того ж 1497 травня 1 дня на шостій седмиці після Великодня в понеділок, безбожні перекопські татари вбили преосвященного Київського Макарія, Митрополита й архієпископа всієї Русі. У селі Скриголові, Мінської губернії, за 5 миль від Мозиря на річці Бчичі, наздогнали його несподівано. Вони забрали у свою землю тих, хто був із ним, і одних убили, інших погнали в полон… Так Бог попустив, по наших гріхах. Така смерть з архієреєм Божим сталася для того, щоб більшу нагороду він дістав. Він вирушив до Києва, бажаючи допомогти Софії, церкві Божій, розореній раніше тими ж нечестивцями… Перед кончиною, за 8 днів, дехто відкрив йому близьке розлучення душі його з тілом; але він, як людина, дещо сумнівався… Жахливо, браття, коли таке трапилося з архієреєм Божим, за попущенням Божим: як же ми уникнемо гніву Божого за наші діла?» Священномученик Макарій, наш невсипущий молитвеник, закликає нас до терпіння й у молитві, і в повсякденному нашому житті з його радостями й стражданнями. У Києві над давнім Подолом на горі Юрковиці височіє єдиний із XIX ст. дерев’яний храм в ім’я священномученика Макарія. А в ньому дві чудесні ікони святителів Миколи Мирлікійського та Макарія Київського роботи видатного художника із Черкащини Івана Їжакевича.

Мощі священномученика Макарія були перевезені до Києва в Софіївський собор, і перебували там 450 років.

З 1947 року вони спочивають у Свято-Володимирському Кафедральному соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату.