Собор святих землі Української

Cічень за старим стилем (за новим стилем)

Січня (15 січня) — Преподобного Сильвестра Печерського, у Ближніх печерах

Преподобний Сильвестр Печерський жив у XII ст. Був ігуменом Михайлівського Видубицького монастиря і продовжив працю преподобного Нестора-літописця (пам’ять — 27 жовтня (9 листопада)), суттєво переробивши «Повість минулих літ». Він також написав 9 житій святих Печерських угодників. У каноні Печерським преподобним, що спочивають у Ближніх печерах, Сильвестра названо блаженним і таким, що володіє «даром виганять бісівські витівки».

Пам’ять преподобного Сильвестра відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 вересня (11 жовтня).

Січня (17 січня) — Преподобного Ахили, диякона Печерського, у Дальніх печерах

Чернець Києво-Печерського монастиря жив у ХІІІ-ХІV ст. Тісний чернечий шлях він проходив зі смиренням, великим терпінням і старанним послухом. Не вживав ні вареної, ні солодкої їжі. За тиждень він споживав єдину проскурку і то лише в неділю та ще небагато овочів. Таким стримуванням він перевершував багатьох подвижників Києво-Печерської обителі. То ж до його заступництва звертаються всі, хто бажає навчитися істинному стримуванню в житті.

Пам’ять преподобного Ахили відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 серпня (10 вересня).

Січня (21 січня) — Преподобного Григорія, затворника Печерського, у Дальніх печерах

Преподобний Григорій затворник Печерський був ченцем Києво-Печерського монастиря у XIII-XIV ст. Особливо відзначався суворим дотриманням посту. Харчувався в основному невареним зіллям та джерельною водою, а ночі проводив у непрестанних молитвах. За такі свої подвиги він удостоївся від Господа дару чудотворення. Всі хворі і немічні, що приходили до нього з вірою та споживали приготовлене ним зілля, те, що він і сам споживав, отримували благодатне зцілення.

Пам’ять преподобного Григорія затворника відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 серпня (10 вересня).

Січень за старим стилем (лютий за новим стилем)

Січня (1 лютого) — Преподобного Макарія, посника Печерського, у Ближніх печерах

Преподобний Макарій, посник, жив у XII ст. Ніяких відомостей про його життя немає. Пам’ять звершується заради тезоіменитства з преподобним Макарієм Великим і відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 вересня (11 жовтня).

Січня (1 лютого) — Преподобного Макарія, диякона Печерського, у Дальніх печерах

Чернець Києво-Печерського монастиря, жив у XIII або XIV ст. Уже в дитинстві він залишав дитячі ігри та жарти і був схожий на дорослого, любив мовчання й утримувався від їжі. Але сталося, що захворів, і так, що лікарі нічим не могли допомогти. Єдиною надією нещасних батьків був Господь, і вони дали обітницю принести Йому на служіння в монастир своє дитя, якщо Він уздоровить його. Милосердний Господь почув батьківську молитву і дав здоров’я Макарію. Батьки ж дотрималися даного Господу слова і привели його в Святу Печерську обитель. Братія зразу побачила покірливість і смирення молодого Макарія, полюбила його, навчила грамоти і всіляких чеснот. Досягнувши зрілого віку, Макарій прийняв чернечий постриг і став дияконом. Постійно вправлявся в богомислії, молитвах і читанні святих книг. Сподобився від Господа дару чудотворення.

Пам’ять преподобного Макарія відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 серпня (10 вересня).

Січня (2 лютого) — Преподобного Лаврентія, затворника Печерського, у Дальніх печерах

Чернець Києво-Печерський, жив, вірогідно, у XIII ст. Зневажав красу і суєту мирського життя і віддавав перевагу темній печері. Бо ж був упевнений, що лише там постом і постійною молитвою можна прогнати пітьму пристрастей та досягнути спілкування зі світом Божим.

Пам’ять преподобного Лаврентія відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 серпня (10 вересня).

Лютий за старим стилем (за новим стилем)

Лютого (22 лютого) — Знайдення мощів святителя Інокентія, єпископа Іркутського

Дивись за посиланням (26 листопада (9 грудня)).

Лютого (23 лютого) — Новгородських святителів: єпископа Іоакима Корсунянина, єпископа Луки Жидяти, єпископа Германа, єпископа Аркадія, архієпископа Григорія, архієпископа Мартирія, архієпископа Антонія, архієпископа Василія, архієпископа Симеона

Хрещення киян 1 серпня 988 року у водах давнього Дніпра, яке здійснив святий рівноапостольний князь Володимир, стало початком утвердження Святої Християнської Віри на землях тодішньої могутньої Української держави — Київської Русі.

Князь Володимир, вручаючи своїм синам в управління удільні князівства, давав їм наказ просвіщати язичницькі народи та запроваджувати на тих землях християнське благочестя.

У кінці X та на початку XI сторіч за межами нинішньої території України були засновані архієрейські кафедри в Новгороді, Білгороді та Ростові Великому. Найбільшим з цих міст був Новгород, заснований ще в середині IX ст. посеред великого водного шляху із варяг у греки. Протягом п’яти сторіч він був центром величезної території, що простягалася від Фінської затоки до Білого моря та уральських гір, другим за значенням у Київській Русі. У той же час, уже в XI ст. Новгород мав і відповідну незалежність від Києва, підтверджену особливими грамотами, наданими йому сином святого князя Володимира, великим князем Ярославом Мудрим.

Хрещення новгородців, також у 988 році, здійснив перший новгородський єпископ Іоаким Корсунянин. Він був серед тих священнослужителів візантійських, яких привіз до Києва з Корсуня Таврійського святий князь Володимир. За час до завоювання новгородської землі Москвою в другій половині XV ст. кафедрою в Новгороді керували ще 8 архієреїв:
— єпископи Лука Жидята, Герман і Аркадій, а з 1187 року — архієпископи Григорій (в миру Гавриїл), Мартирій, Антоній (в миру Добриня Андрейкович), Василій (Калійка) та Симеон.

У складі Собору Новгородських святих, який Російська Православна Церква святкує в третю неділю після П’ятидесятниці, налічується 190 святих, з них, крім названих вище новгородських святителів, є ще 7 українських святих:
— благовірний князь Володимир Ярославович, чудотворець (див. 4/17 жовтня);
— благовірний князь Мстислав (в хрещенні Георгій) Хоробрий (див. 14/27 червня);
— благовірний великий князь Київський Мстислав (в хрещенні Федір) Володимирович (див. 15/28 квітня);
— святитель Микита Затворник Печерський (див. 31 січня/13 лютого);
— святитель Нифонт Печерський (див. 8/21 квітня);
— благовірна княгиня Анна (в миру Ірина);
— преподобний Феофіл Печерський (див. 26 жовтня/8 листопада).

Архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський у своїй 12 томній праці «Жития святых, чтимых Православной Церковью» зазначає, що день пам’яті Новгородських святителів встановлено 10 лютого за старим стилем ще в 1439 році.

Уже згадуваний перший єпископ Новгородський Іоаким Корсунянин прибув на київську землю під керівництвом митрополита Михаїла в 988 році ще в сані священика. Проповідуючи Святу Християнську віру в Новгороді, він в 989 р. побудував там перший християнський храм на честь Преображення Господнього. Це був дубовий рублений храм, в ньому й хрестив Іоаким новгородських язичників. У перший рік його перебування в Новгороді був побудований і кам’яний храм в ім’я його ангела — Богоотців Іоакима й Анни. У 992 році Іоаким був висвячений на єпископа.

Язичники на той час були у великій силі, тому для приборкання їхніх бунтівників довелося вводити в Новгород війська під керівництвом воєвод Добрині і Путяти. У місті війська зустріли величезний супротив, а на умовляння Добрині ніхто не звертав уваги. Тим часом, єпископ Іоаким зі священиками ходив площами й вулицями Торгової сторони та вчив людей. За два дні було охрещено декілька сот новгородців.

В іншій частині міста тисяцький Угоняй підбурював жителів і кричав: «Краще нам померти аніж віддати наших богів на наругу» Розлючений народ спустошив будинок Добрині, пограбував його майно та вбив дружину і деяких родичів. Інші рознесли вщент церкву Преображення Господнього та пограбували будинки новохрещених.

Лише допомога воєводи Путяти з 500 ростовськими вояками зупинила новгородців, і їхні вельможі з покорою прийшли до Добрині. На мир Добриня погодився, але звелів негайно знищити ідолів: дерев’яних спалити, а кам’яних поламати і скинути в річку. Новгородці з криками і сльозами на очах просили про ідолів, як про дійсних богів, а Добриня глузуючи з них, відповідав: «Нічого вам жалкувати за ними, якщо вони самі себе оборонити не можуть». Багато язичників зрозуміли свою безвихідь і почали оголошувати, що вони вже охрещені. Тоді владика Іоаким повелів всім хрещеним почепити на шиї хрести, а хто хреста немає, того наказав хрестити негайно. Так, з великими потугами, запроваджувалась християнська віра на землі новгородській.

Рознесена церква Преображення була відбудована по-новому. Літописи розповідають, як владика Іоаким взявся за знищення жертовників і наказав скинути Перуна у річку Волхов та вимагав, щоб ніхто і ніде не зупиняв його. Житель містечка Підбла, що було недалеко від Новгорода, вийшов на річку і, побачивши, що Перун причалив до берега, відпихнув його жердиною та й сказав: «Ти, Перуне, пив і їв достатньо, а тепер пливи геть». Ці події свідчать, що блаженний Іоаким своїми діями і настановами привів новгородців до переконання про безпідставність віри в ідолів.

Блаженний Іоаким був великим ревнителем християнської освіти. Дякуючи його наполегливості, князь Ярослав Мудрий відкрив у Новгороді училище, в яке блаженний єпископ віддав у наставники свого учня Єфрема. Він навчав дітей, яких було понад 300, основам істинної віри і в першу чергу — християнському благочестю. Через дітей всі християнські чесноти передавались і їх батькам. За святителя Іоакима був також побудований дерев’яний храм Святої Софії, вічної мудрості. Цей храм був з 13 главами — символами Христа Сина Божого, оточеного 12 Апостолами. Пізніше, при ньому владика заснував однойменний монастир.

У 995 році на місці поваленого Перуна була збудована церква Різдва Богородиці. Спорудження храмів для владики Іоакима було також одним із способів навчання народу християнського благочестя.

Після 38-річного управління Новгородською кафедрою, святитель Іоаким у 1030 році відійшов до Господа. Спочатку його поховали в церкві святих Іоакима і Анни, а у 1698 році його святі нетлінні мощі перенесено в кам’яний Софіївський собор. Він був побудований сином Ярослава Мудрого, великим князем Володимиром у 1045-1052 роках, замість згорілого дерев’яного, того, що побудував сам святитель.

На вівтарній стіні собору Святої Софії першим серед новгородських святителів і зображено єпископа Іоакима. Дякуючи Господу, собор зберігся до сьогоднішнього дня і є справжньою окрасою обласного центру в Росії — Новгороду.

Другим єпископом Новгородським став Лука, званий Жидятою, або Жирятою. Він був першим єпископом русичем-українцем. Незважаючи на те, що тоді в нашій Церкві духовенство ще було виключно грецьким, а іноді — болгарським, князь Ярослав Мудрий обрав наступником святителя Іоакима саме Луку. Блаженний Лука заступив на Новгородську кафедру в 1034 році. Це під його наглядом будувався собор Святої Софії, і він запрошував іконописців із Константинополя. За його розпорядженням у куполі храму зображався Спаситель з благословляючою рукою, проте таємничий голос повелів написати руку стиснутою і сказав: «… в цій руці тримаю Великий Новгород, а коли розкриється моя рука і місту кінець».

Невдовзі на єпископа Луку був зведений наклеп перед митрополитом Київським Єфремом і той відізвав його з Новгорода. Три роки єпископа Луку утримували в Києві. До чого зводився наклеп невідомо, але наклепника — слугу Дудинка було суворо покарано. Блаженний Лука знову прибув у Новгород і вступив в управління єпархією. Потім у службових справах відбув до Києва, а на зворотному шляху, у 1058 році помер. Його святі мощі рівно через 500 років були відкриті, знайдені нетлінними і тепер спочивають у соборі Святої Софії. За своє життя владика Лука переклав слов’янською мовою багато церковних книг, надрукованих у Греції. А його пастирські «Повчання до братії» до сьогоднішнього дня є дорогоцінним богослужбовим твором через свою простоту і силу духу. А ще тому, що їхній автор є нашим співвітчизником, який першим удостоївся архіпастирського сану. Святитель Лука писав: «Перш за все ми повинні вірувати в Єдиного Бога в Трійці славимого, в Отця, Сина і Святого Духа, як навчили нас Апостоли і Святі Отці. Віруйте Воскресінню, Життю вічному, вічним мукам грішників. Не лінуйтеся ходити в Церкву, на утреню, обідню і вечірню. Вдома перед сном поклоніться Богу, а вже потім лягайте. В Церкві стійте зі страхом Божим, не розмовляйте і не думайте ні про що інше, моліть Бога всією душею, нехай простить вам Бог гріхи ваші…»

Повчання воістину на всі віки. Воно надруковане в І томі «Руських достопам’ятностей» у 1815 році та в «Истории Русской Церкви» преосвященного Макарія.

З літописів відомо, що новгородський єпископ Герман був висвячений у 1078 році. Спочатку він був ченцем-аскетом Києво-Печерського монастиря, з часом у сусідньому Берестові заснував Спаський монастир, який у літописах відомий ще й під назвою Германич. У Руському літописі блаженний Герман згадується під роком 1072 як ігумен монастиря Святого Спаса на Берестові, що брав участь у перенесенні мощів свв. Бориса і Гліба у нову Борисоглібську церкву у Вишгороді. Монастир був спустошений половцями в 1096 році. У тому ж році святитель Герман здійснив свою останню подорож до Києва. Видно, що ці дві події були пов’язані між собою нещастям Спаської обителі. У Києві і наступила кончина єпископа Германа, але поховано його в Софіївському соборі в Новгороді.

У 1153 році в трьох верстах від Новгорода ігумен Аркадій побудував дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а біля неї згодом заснував монастир. Ці святі обителі стали притулком для християн, радістю ангелів та згубою для диявола. Новгородці надто високо цінували християнські достоїнства ігумена Аркадія, його молитвами оживлялися душі як ченців, так і простих мирян. А тому, коли в 1156 році в Києві помер єпископ Новгородський Нифонт, «зібралося все місто, і всі захотіли, щоб єпископом Новгороду став обраний Богом муж Аркадій; народ, князь Мстислав Юрійович, весь клір Святої Софії, всі міські священики пішли і взяли його із монастиря, ввели у двір Святої Софії та й доручили йому єпископію». Таким було спільне рішення: Аркадій може бути достойним архіпастирем новгородської пастви. Хіротонію єпископа Аркадія здійснив у 1157 році київський митрополит Константин. Владика Аркадій повернувся до Новгороду 13 вересня і управляв єпископією рівно 6 років. Боголюбивий святитель багато потрудився для примирення князівського розбрату, продовжуючи добру справу святителя Нифонта, а також для заспокоєння народних заворушень. Спочив єпископ Аркадій 19 вересня 1163 року, залишивши по собі пам’ять лагідного архіпастиря. Його святі мощі були покладені в притворі кафедрального храму Святої Софії.

Священик приходської церкви блаженний Гавриїл був рідним братом Новгородського архієпископа Іоана і в 1179 році брав участь у побудові Благовіщенського монастиря на озері Мячині. Навіть надавав для цього свої власні кошти. Пізніше на території монастиря була споруджена кам’яна Благовіщенська церква, а в 1180 році — кам’яна на воротах — Богоявленська. Але прийшов час і святитель Іоан вирішив відмовитися від кафедри і призначив замість себе Гавриїла. Той був пострижений в ченці з іменем Григорій і в 1187 році висвячений на архієпископа Новгородського. Новгородський літописець повідомляє, що в 1192 році владика Григорій здійснив освячення храму на честь Преображення Господнього. У тому ж році при ньому були відкриті святі мощі псковського князя Всеволода-Гавриїла та перенесені в Псковський кафедральний собор. Той же літописець розповідає, як під час хресного ходу від собору Святої Софії до собору Архангела Михаїла сталася велика злива, ударив страшний грім та від блискавки запалала дерев’яна церква. Але милосердний Господь вберіг її неушкодженою, як і всю паству на чолі із єпископом. Святитель Григорій управляв новгородською паствою 6 років і преставився Господу 24 травня 1193 року. Похований поряд з братом Іоаном у Софіївському соборі.

Наступником на Новогородську кафедру за жеребом було обрано ігумена Преображенського монастиря із м. Старої Руси Мартирія. 10 грудня 1193 року його було висвячено в Києві на архієпископа Новгородського. Перший рік його управління кафедрою минув у великих тривогах. Спочатку горіли Ладога і Руса, потім сталися великі пожежі в самому Новгороді. Паства заспокоїлася лише в 1195 році, коли було закладено храм на міських воротах на честь Положення Ризи Пресвятої Богородиці, а через рік освячено храм у новій жіночій обителі біля озера Мячина. Ще через рік архієпископ Мартирій звершив спорудження Свято-Миколаївського монастиря в 7 верстах від Новгорода на острові між ріками Вишерою і Велією. У Старій Русі в рідному монастирі він спорудив у 1198 році кам’яну Спасо-Преображенську церкву. Літопис говорить, як блаженний Мартирій веселився душею, освячуючи на новгородській землі все нові й нові храми. Та чомусь не задоволений Новгородом був великий князь Володимирський Всеволод, і владика Мартирій змушений був вирушити в далеку дорогу до Володимира. Будучи вже в літах і проходячи біля озера Селігер, він захворів та й зустрів там свою кончину. Це сталося 24 серпня 1199 року. Святе тіло архієпископа Мартирія повернулося до Новгорода і знайшло свій спокій у храмі Святої Софії.

Заможний новгородець Добриня Андрейкович подорожував у 1201 році в Константинополь, а повернувшись звідти, прийняв чернечий постриг у Хотинському монастирі з іменем Антоній.

Після страшної пожежі у Новгороді 1211 року, коли було спустошено майже 1300 дворів, жителі міста без пояснень і виправдань обрали собі архієпископом Антонія, на той час вже настоятеля Хотинського монастиря. Тут же він був відправлений до митрополита Матфея в Київ на висвячення. Антоній відрізнявся великим благочестям та освіченістю, вміло управляв Хотинською обителлю після ігумена Варлаама. Хіротонія відбулася у 1212 році, а у 1218 році архієпископ Антоній збудував у жіночому монастирі храм на честь Святої мучениці Варвари. Але, коли у наступному році святитель Антоній поїхав у службових справах у Торжок, неврівноважені новгородці знову прийняли його попередника Митрофана. Коли ж він повернувся в Новгород, то ті змушені були обох відправити до Києва на рішення митрополита. Владика Матфей відправив Митрофана в Новгород, а Антонія — на Перемишльську кафедру в Галичині.

Лише 1225 року новгородці знову з радістю зустрічали свого архіпастиря Антонія. Але недовго, бо лише 3 роки владиці Антонію довелося управляти новгородською паствою. У 1228 році він тяжко захворів, перестав розмовляти і добровільно залишив кафедру, усамітнившись у Хотинському монастирі. Але несамовита новгородська «вольниця» втретє посадила на архієрейську кафедру вже проти його волі тяжкохворого і позбавленого мови Антонія. Та він швидко повернувся в монастир, де пролежав понад два роки і, очистившись своїми стражданнями, упокоївся 8 жовтня 1231 року.

Залишилися його спогади про поїздку в Константинополь, про відвідання собору Святої Софії, де він бачив блюдо Великої княгині київської Ольги, вівтарну ікону святих страстотерпців Бориса і Гліба. У Новгородському кафедральному соборі спочивають його мощі, там же зберігається привезений ним Хрест з часточкою Животворящого древа.

У 1329 році на Новгородську кафедру був обраний священик Космодем’янської церкви Григорій Калійка, який з прийняттям чернецтва отримав ім’я Василій. Він також багато подорожував по Візантії, про що і розповів у своєму «Посланні до Федора, єпископа Тверського». Побудувавши навколо Новгорода кам’яну стіну, він доклав багато зусиль для оновлення Святої Софії, покрив храм свинцем і поставив новий хрест, замінив двері на мідні з позолотою. Побудував новий храм на честь входу Господнього в Єрусалим. Йому також довелося втихомирювати народні заворушення і в Новгороді, і в Пскові. Повертаючись із Пскова, захворів на чуму і упокоївся 3 липня 1352 року, тіло поховано у Святій Софії.

1425 року чернець Хотинського монастиря Самсон був обраний на управління Новгородською паствою, а наступного року митрополит Фотій висвятив його на архієпископа з іменем Симеон. Він одразу взявся за спорудження храму, невдовзі освятив його на честь святителя Петра, українського святого XIV ст. На новгородську землю знову прийшла «чорна смерть» — чума. Моровиця послабилася, коли владика Симеон звершив Божественну Літургію в побудованій за один день дерев’яній церкві Святої Анастасії. Йому також довелося докладати багато зусиль для втихомирення заворушень серед новгородців. Незадовго до смерті архіпастиря, в Новгороді впродовж декількох днів пройшли надзвичайні природні явища: страшні бурі з градом посеред літа і великі повені. Святитель з духовенством і паствою співали молебні у Святій Софії, прохаючи Господа припинити свій гнів. У природі справді все затихло і було це 19 травня 1421 року, а 15 червня Господь прийняв святителя Симеона до себе на вічний спокій. Святі мощі залишилися в Софіївському храмі.

Отже, перші новгородські святителі ревно розповсюджували Святу Християнську Віру на півночі Української держави — Київської Руси. Навернути язичників до нової віри можна було лише в Божих храмах, тому всі вони так багато доклали сил і вміння для їхнього будівництва. А ще багато часу вони витрачали на примирення і заспокоєння міжкнязівського розбрату. Потрудились вони і на ниві збору живих письмових свідчень християнізації краю, що стало потрібним матеріалом для місцевих літописів.

Вересень

Список літератури

1. Біблія. Переклад українською мовою Патріарха Філарета (Денисенка). — К., 2004.
2. Абрамович Д. проф. Києво-Печерський патерик. — К., 1931.
3. Акафист преподобному Мойсею Угрину с кратким житием. — М., 2002.
4. Акафисты Смоленским святым. — Смоленск, 2004.
5. Андрианова А. Чтобы душа возносилась к Богу // Православний паломник №2. — М., 2002.
6. Андрій Иосафат Григорій Трух. Життя святих. — Львів. — Кн. 1-2. — 1997. — Кн.З. — 1998. — Кн. 4. — 1999.
7. Аскоченский В.И. Киев с древнейшим его училищем Академиею. — Ч. І–II. — К., 1856.
8. Афанасий, архиеп. Избранные жития святых. — СПб., 2000.
9. Афанасьева 3. Прошу тебя отеческим гласом. Письма преподобного Иосифа Оптинского и воспоминания о нем. — М., 1998.
10. Белгородский Чудотворец. — М., 1997.
11. Брайчевський М.Ю. Історичні портрети. — К., 1999.
12. Бузян Г. Єфрем Переяславський // «Вісник Переяславщини» за 20.05.2003.
13. Васильєв А. Преподобная Евфросиния, княжна Полоцкая // «Русский паломник» №14. — М., 1910.
14. Васьковський Н., прот. Преподобномученик Макарій, архімандрит Овруцький і Канівський // «Православний вісник» №3. — К., 1976.
15. Веселкина Т. Святитель Иоасаф, єпископ Бєлгородський. — ЖМП №13. — М., 1991.
16. Висоцький С.О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна — славні жінки Київської Русі. — К., 1991.
17. Віроцький В.Д. Храми Чернігова. — К., 1998.
18. Власовський І. Нарис історії української православної Церкви. У 5 томах. — Нью-Йорк, 1955-1977. — Передрук. — К., 1998.
19. Воронин Олександер. Культ святих у Церкві Христовій.
20. Голубев О. Митрополит Петро Могила и его сподвижники. — Т.І. — К., 1883.
21. Голубинский Е. Канонизация святьіх в русской Церкви. — М., 1902.
22. Голубинский Е. Митрополит всея России св. Петр. — Сергиев Посад, 1892.
23. Гордиенко Н.С. Новые православные святые. — К., 1991.
24. Горський В.С. Краса духовна (Кирило Туровський) // Вісник АН України №4. — К., 1993.
25. Горський В.С. Святі Київської Русі. — К., 1994.
26. Грабарь Игорь. История Русского искусства. — Т.І. — М., 1909.
27. Грушевський Михайло. З історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925. — Репринт. — К., 1992.
28. Гурьев В., прот. Печерский патерик в поучениях. — М., 2001.
29. Давидова Н.В. Слово о Борисе и Глебе. — М., 1997.
30. Десять святих Києво-Могилянської академії. — К., 2002.
31. Дива печер лаврських. — К., 1997.
32. Димитрій (Рудюк), архієпископ. «Свят, Димитрій, свят» // «Православний вісник» №9-10. — К., 2007.
33. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Водами вчення вашого зросившись // «Голос Православ’я» №10. — К., 2006.
34. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Замучений правди ради митрополит Арсеній Мацієвич // «Голос православ’я» №5-6. — К., 2006.
35. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Преподобний старець Паїсій Величковський // «Голос Православ’я» №.13 — К., 2006.
36. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Преподобний Федір, князь Острозький // «Голос Православ’я» №6. — К., 2007.
37. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Преподобних Іова та Феодосія Манявських // «Голос Православ’я» №13. — К., 2006.
38. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Святі рівноапостольні Володимир та Ольга // «Голос Православ’я» №14. — К., 2006.
39. Димитрій (Рудюк), архієпископ. Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси // «Голос Православ’я» №9. — К., 2007.
40. Дмитрук А., прот. Патерик Сибирских святьіх и подвижников бла-гочестия. — Единец, 2006.
41. Добриця О.П. Князі Чернігівські. — Чернігів, 1992.
42. Дублянський А., прот. Українські святі. — Мюнхен, 1962.
43. Духовні святині Чернігівщини. Календар. — К., 2001.
44. Духовньїе светочи России. — М., 1999.
45. Дятлов В.А. Преподобний Герасим Вологодський — місіонер з Києво-Гнилецького монастиря // Український історичний журнал №6. — К., 1999.
46. Дятлов В.А. Церковщина. — К., 2001.
47. Евгений (Болховитинов), митрополит. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина Греко-российской церкви. — М., 1995.
48. Євгеній (Болховітінов), митрополит. Вибрані праці з історії Києва. — К., 1995.
49. Едлинский М., священник. Подвижники и страждальцы за веру православную и землю святорусскую. — СПб, 1903. — Передрук. — М., 2001.
50. Жизнеописание отечественных подвижников благочестия XVII–XIX веков. — М., 1910.
51. Жизнеописания достопамятньїх людей земли русской Х-ХХ вв. — М., 1992.
52. Жизнь и труды святителя Петра (Могилы), митрополита Киев-ского и Галицкого. — Даневка, 2002.
53. Житие святителя Иоанна. — Тобольск, 1995.
54. Житие святого благоверного Игоря, князя Черниговского и Киев-ского. — Чернигов, 2006.
55. Жития и подвиги святых Киево-Печерской Лавры. — Минск, 2003.
56. Жития Одесских святых. — Одесса, 2001.
57. Жития преподобных старцев Оптиной пустыни. — Минск, 2004.
58. Жития святителей Иоасафа Белгородского и Димитрия Ростов-ского. — М., 2007.
59. Жития святых. Православний календарь на 2008 год. — М., 2007.
60. Жития сибирских святых. Сибирский патерик. — Новосибирск, 1998.
61. Житіє и акафист преподобному Паисию Величковскому. — Свято-Вознесенский Ново-Нямецкий монастырь, 2005.
62. Житіє и писанія Молдавскаго старца Паисія Величковскаго. — М., 1847.
63. Житіє святителя Феодосія, архиепископа, Черниговского чудот-ворца. — М., 1898.
64. Житіє и страдания святого Іоанна Сучавского с акафистом и пес-нями. — Коломия, 1907.
65. Житія русских святых в 6т. — Коломна, 1994.
66. Жуковський А. Петро Могила й питання єдності Церков. — Париж, 1969.
67. Заступник Православной Сибири. — М., 2001.
68. Звезда третьего неба — иже во святых отец наш Иоасаф, єпископ Белгородский и Чудотворец. — Бєлгород, 1911.
69. Знаменский Ф. Житие святого митрополита Филарета (Амфите-атрова). — К., 1995.
70. Избранник Божией Матери. — Винница, 2003.
71. Иллюстированная история Русской Церкви. Московские митрополити. — М., 1894. — Передрук. — М., 1995.
72. Иоанн Вернезос, прот. Новые чудеса Святого Иоанна Русско-го. — Греция, 1992.
73. Іванов П. Тайна святых. — Париж, 1949. — Передрук. — М., 2002.
74. Іларіон (Іван Огієнко), митр. Життєписи великих українців. — К., 1999.
75. Іларіон (Іван Огієнко), митрополит. Кирило і Мефодій апостоли всеслов’янські. — Вінніпег, 1963.
76. Іларіон (Огієнко), митрополит. Апостол Андрій — основоположник української Церкви.
77. Іларіон (Огієнко), митрополит. Блискуча зоря в українській духовній культурі — преподобна Анна Всеволодівна. — Вінніпег, 1960.
78. Іларіон (Огієнко), митрополит. Канонізація святих в Українській Церкві. — Вінніпег, 1965.
79. Іларіон (Огієнко), митрополит. Кирило і Мефодій — апостоли всеслов’янські. — Вінніпег, 1963.
80. Іларіон (Огієнко), митрополит. Свята Почаївська лавра. — Вінніпег, 1961.
81. Іларіон (Огієнко), митрополит. Українська патрологія. — Вінніпег, 1965.
82. Іларіон (Огієнко), митрополит. Українська Церква за час руїни. — Вінніпег, 1956. — Передрук. — К., 2006.
83. Іоанн (Вендланд), митр. Святые Древнего Крыма. — Ярославль, 1998.
84. Карташев А.В., проф.. Очерки по истории Русской Церкви. — Т.І-ІІ. — Париж, 1959.
85. Киево-Печерский патерик. — К., 1903.
86. Києво-Могилянська академія в іменах ХVIІ-ХVШ ст.ст. — К, 2001.
87. Києво-Печерський патерик. — Львів, 2001.
88. Кіндзерявий-Пастухів С, архіпресвітер. Світильники землі української. — Вест Вавілон (США)-Київ, 1993.
89. Князев А.С. Святые равноапостольные Кирилл и Мефодий — просветители славян. — Минск, 2004.
90. Козуля Олесь. Жінки в історії України. — К., 1993.
91. Кологривов И. Очерки по истории Русской святости. — Брюссель, 1961.
92. Колчуринский Н. Махра старая и новая. // Дорога к святые. — М., 2000.
93. Константинов К., прот. Свв. Мученики и страстотерпцы Борис и Глеб. — ЖМП №5. — М., 1958.
94. Коршунов А. Афанасий Филиппович. — Минск, 1965.
95. Костомаров Микола. Історія України в життєписах визначнійших єї діячів. — Львів, 1918.
96. Костомаров Н.И. Господство дома св. Владимира. — М., 1993.
97. Котляр М.Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава. — К., 1996
98. Котович А. Свята Ольга — велика княгиня України. — США, 1963.
99. Красногорская обитель. — Золотоноша, 1998.
100. Краткие сведения о праздниках Православной Церкви и сказання о житии особенно чтимых святых. — М., 1892. — Репринт. — М., 1991.
101. Крестный путь святого Климента. — Рим-Херсоненс, 2002.
102. Кулжинский Г. Возлюбленный Христом. — М., 2001.
103. Куломзина С. Рассказы о святых. — М., 1994.
104. Лебедев В. Великого Владимира восхвалим. — ЖМП №6. — М., 1988.
105. Леонид (Поляков), архимандрит. Схиархимандрит Паисий Ве-личковський // «Православная мысль» №3. — Прага, 1958.
106. Литература Древней Руси. Биобиблиографический словарь. — М., 1996.
107. Літопис Руський. — К., 1989.
108. Лотоцький Антін. Хрест над Дніпром. — К., 1991.
109. Лубенський Мгарський монастир. — Лубни, 1995.
110. Луговий О. Визначне жіноцтво України. — Торонто, 1942. — Передрук. — К., 1994.
111. Лужицький Г. Українська Церква між сходом і заходом. — Філадельфія, 1954.
112. Макарий (Булгаков), митр. История русской церкви. — Кн. 1. — М., 1994. — Кн.2,3. — М., 1995. — Кн.4,5. — М.,1996. — Кн.6,7. — М, 1996.
113. Макарова-Мирская А.И. Апостоли Алтая. — Харьков, 1914.
114. Марченко Валерій. Там у Київських печерах // «Християнська Україна». — К., 2003.
115. Машуков В. Храмы в честь святьіх князей Бориса и Глеба, построенные на Руси в XI, XII и XIII столетиях. — «Русский паломник» №30. — М., 1910.
116. Минея месячная. — М., 1989.
117. Митрополит Філофей Ліщинський // Український православний календар на 1960р. (США).
118. Мицик Юрій. Канів козацький. — Канів, 1997.
119. Модест (Стрельбицкий), еп. Земли Сибирской просветитель. Житие святителя Иннокентия Иркутского. — М., 2005.
120. Московський патерик. Жития святых. — М., 1991.
121. Муравьев А.Н. Жития святых Российской Церкви. — Сентябрь. — М., 1993. — Октябрь. — М., 1994.
122. Муравьев А.Н. История Российской Церкви. — СПб., 1838. — Передрук. — М., 2002.
123. «На них тримається світ.» Із бесід з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом // «Літературна Україна» за 27.01.2005.
124. Набок Л. Князь Борис і Переяславщина // «Вісник Переяславщини» за 04.08.2006р.
125. Нагаєвський І. Рівноапостольна свята Ольга-Олена, княгиня й володарка Руси-України. — Філадельфія, 1955.
126. Небесні покровителі Волинської землі. — Луцьк, 2003.
127. Нестеров С.В. Словом и житием наставляя. Жизнь и труды преподобного Макария Алтайского. — М., 2005.
128. Нестерова А., Нестеров Д. Тайны православных святых. — М., 2002.
129. Нестор Літописець. Убивство князів Бориса і Гліба. — К., 1992.
130. Нестор. Літописець. Життя св. Антонія Києво-Печерського. — Черкаси, 1992.
131. Низовский А.Ю. Самые знаменитые монастыри храмы России. — М., 2004.
132. Никитенко Іоан, прот. Святий Інокентій — перший єпископ Іркутський // «Православний вісник» №3. — К., 1986. Никитенко Іоан, прот. Митрополит Київський Петро Могила // «Православний вісник» №3. — К., 1972.
133. Никитенко Іоан, прот. Перший митрополит на Русі // «Правсо-лавнии вісник» №6. — К., 1973.
134. Никитенко Іоан, прот. Святий Димитрій, митрополит Ростовський // «Православний вісник» №6. — К., 1976.
135. Никитенко Іоан, прот. Святий праведний Іоан Руський, сповідник // «Православний вісник» №6. — К., 1980.
136. Никитин А. По следам апостола Андрея. — «Наука и религия» № 942. -М., 1990.
137. Никодим, єпископ. Святитель и чудотворец Іоасаф, єпископ Белоградский. — Курск, 1914.
138. Огієнко І. Українська церква. — Прага, 1942. — Передрук. — К., 1993.
139. Оглоблин О.П. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — Нью-Иорк-Париж-Торонто, 1960.
140. Олянчин Д. Про прийняття князем Володимиром Великим християнства з Візантії й його посвячення з нею. // «Парафіяльний вісник». — м. Саутфільд (США). Великдень, 1986.
141. Осетров Е. Святая Русь. — М., 1996.
142. Откуда родом была святая великая княгиня Ольга? // Прибавления к Церковним ведомостям №28 за 1888г.
143. Палладій, архімандрит. Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси // «Голос Православ’я» №6. — К., 1985.
144. Патерик Києво-Печерський. — К., 2001.
145. Патріарх Філарет. Життя та діяльність Київського Митрополита Петра Могили // «Православний вісник» №11-12. — К., 1996.
146. Первозванный апостол. «Русский паломник» №48. — М., 1910.
147. Перхорович Ю. Київська легенда про апостола Андрія у світлі наукових даних // «Віра і знання» №1. — Нью-Йорк, 1954.
148. Петров Н.И., проф.. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. — СПб., 1888.
149. Письменний М.А. Житие преподобного Антония Печерського. — М., 2003.
150. Платонова А. Над Днепровскими курганами. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь. — 2003.
151. По історичних містах Київської Русі. — К., 1990.
152. Подвижницы благочестия Земли Русской. — М., 2002.
153. Покровський Г.Г., прот. Святитель Феодосий Углицький, архиепископ Черниговский, новоявленный угодник Божій. — СПб., 1897.
154. Попадейкин В., Струков В. Золотое кольцо. — М., 1985.
155. Попов М., священник. Арсений Мацеевич, митрополит Ростовський и Ярославский. — СПб., 1905. — Передрук. — М., 2001.
156. Поселянин Е. Преподобний Серафим Саровский Чудотворець и русские подвижники XIX века. — М., 2003.
157. Поселянин Е. Святая юность. — Почаев, 2005.
158. Православная энциклопедия. Т. V. — М., 2002.
159. Православная энциклопедия. Т. VІ. — М., 2003.
160. Православная энциклопедия. Т. VІІ. — М., 2004.
161. Православная энциклопедия. Т. VІІІ. — М., 2004.
162. Православная энциклопедия. Т. І. — М., 2000.
163. Православная энциклопедия. Т. ІV. — М., 2002.
164. Православная энциклопедия. Т. ІІ. — М., 2001.
165. Православная энциклопедия. Т. ІІІ. — М., 2001.
166. Православная энциклопедия. Т. ІХ. — М., 2005.
167. Православная энциклопедия. Т. Х. — М., 2005.
168. Православная энциклопедия. Т. ХV. — М., 2007.
169. Православная энциклопедия. Т. ХVІ. — М., 2007.
170. Православная энциклопедия. Т. ХІ. — М., 2006.
171. Православная энциклопедия. Т. ХІV. — М., 2006.
172. Православная энциклопедия. Т. ХІІ. — М., 2006.
173. Православная энциклопедия. Т. ХІІ. — М., 2006.
174. Православний календар на 2000 рік. — К., 2000.
175. Преподобная Ефросиния, княжна и игумения. — Минск, 2006.
176. Преподобний Агапит Печерський. — К., 2004.
177. Просвирин А. Равноапостольная великая княгиня Российская Ольга. ЖМП №7. — М., 1969.
178. Путинцев М., прот. Сказание о некоторых Сибирских подвижниках благочестия. — М., 1900.
179. Радул О. Історія педагогіки України Х-ХVІІ століть: персонали. — К., 2005.
180. Ріжецький П. Кирило і Мефодій. Святі рівноапостольні просвітителі с