Червня (23 червня) — Святителя Іоана, митрополита Тобольського

Святитель Іоан (Максимович) народився у місті Ніжині Чернігівської губернії в грудні 1651 року в православній родині Максима і Єфросинії Васильківських. Батько святителя походив з української православної шляхти, був уродженцем м. Умані (тепер Черкаської області) і досить заможною людиною.

У сім’ї Іван був найстаршим серед семи синів і отримав прізвище від імені батька — Максимович. Заможні батьки щедро жертвували кошти на будівництво та оздоблення святих храмів. Родина Васильківських-Максимовичів належала до найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи. Основи першого навчання і виховання у православному дусі святитель отримав спочатку вдома, а потім, імовірно, в одній з парафіяльних шкіл міста Ніжина. Згодом було навчання в Києво-Могилянській колегії, яка пізніше була реформована в Києво-Могилянську академію. Іван вступив до колегії, коли йому було трохи більше 10 років. Навчався він в одному класі зі своїм ровесником Данилом Тупталом з м. Макарова. Після закінчення навчання в сімнадцятирічному віці був залишений викладати латинську мову. А в 25 років бажання присвятити себе чернечому життю перемогло, й Іван приймає від архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля постриг з іменем Іоана на честь святителя Іоана Золотоустого. Згодом архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) висвятив Іоана спочатку на ієродиякона, а потім і на ієромонаха. Після цього ієромонах Іоан призначається офіційним проповідником Києво-Печерської лаври. Багато часу він присвячував глибокому вивченню творів Святих отців і вчителів Церкви, а в першу чергу — Святого Письма. Тут і відкрився його винятковий талант до проповідництва, і під дією Благодаті Божої він став готуватися до вищого святительського служіння.

У 1685 році ієромонах Іоан призначається ігуменом Свенського Успенського монастиря, що знаходився в трьох верстах від Брянська. Цей монастир був заснований Чернігівським князем Романом Михайловичем ще у 1288 році. З приходом ігумена Іоана Свенському монастирю було повернуто підпорядкування Києво-Печерській лаврі і з того часу він став називатися Новопечерський. Проте, більша частина монастирської братії була невдоволена діями нового ігумена, який вислав з монастиря всіх до одного священиків і дияконів московських, а набрав своїх, або, як зазначалося в скаргах «чужеземцев зарубежных польської, і черкаської (української) породи». Звинувачували ігумена, що він господарює на власний розсуд, навіть ризи московські перешив на свої короткі київські. Та, зважаючи на те, що ігуменство Іоана Максимовича продовжувалося 10 років, можна зробити висновок, що скаржники не мали ніякого успіху, а монастир, звичайно ж, набрав українського характеру. Заміна чернечого складу пояснювалася ще й низьким освітнім рівнем московського духівництва і чернецтва на той час.

У 1695 році Чернігівський архієпископ Феодосій Углицький з огляду на свій похилий вік та слабке здоров’я викликав до себе з Брянська ігумена Іоана та запропонував йому стати архімандритом Єлець-кого монастиря, а той охоче погодився на цей нелегкий послух.

Проте вже 5 лютого 1696 року закінчилося земне життя архієпископа Чернігівського Феодосія Углицького й останні розпорядження пастиря випало виконати архімандриту Єлецького монастиря Іоану Максимовичу. 24 листопада 1696 року Малоросійська рада, що складалася, як з духовних так і зі світських осіб, одноголосно вибрала з трьох кандидатів на Чернігівську кафедру архімандрита Іоана Максимовича. За поданням гетьмана Мазепи Московський патріарх Андріан 10 січня 1697 року висвятив його на єпископа Чернігівського. У свої 45 років Владика Іоан став двадцять сьомим ієрархом м. Чернігова. Управління Чернігівським Єлецьким монастирем також було передано в надійні руки — майбутньому святителю Димитрію Ростовському.

14 років керував владика Іоан Чернігівською паствою, аж до 1711 року. На Чернігівській кафедрі він став достойним послідовником блаженного Феодосія Углицького. З метою підвищення освітнього рівня духовенства в 1700 році в Чернігові було засновано Колегіум, освітній заклад з організацією навчання за зразком Києво-Могилянської академії. Фактично, це була перша в Російській імперії Духовно-світська семінарія. При Колегіумі була відкрита типографія, а бібліотека нараховувала понад тисячу томів книг і рукописів.

Дякуючи добрим приятельським відносинам владики Іоана з гетьманом Мазепою, останній часто жертвував значні кошти на діяльність Колегіуму.

Архіпастир Іоан відзначався великим тактом і вмінням підбирати гідних людей на єпархіальні посади. Серед інших особливо відзначився ієромонах Антоній (Стаховський), учень святителя в Києво-Могилянській колегії, який у майбутньому також став митрополитом Тобольським.

На початку свого архієрейського служіння владика Іоан мав благодатне зцілення від тяжкої хвороби за молитвами святителя Феодосія.

За натхненні богослужіння та теплі і глибоко повчальні проповіді святитель Іоан був глибокошанований чернігівською паствою. Відомі також його зв’язки з насельниками Святої Гори Афон, яким він надавав суттєву матеріальну допомогу.

Завершуючи опис чернігівського періоду життя владики Іоана, слід зазначити, що 12 листопада 1709 року обставини зробили його учасником проголошення анафеми на гетьмана Мазепу. У цьому дійстві взяли участь також митрополит Київський Іоасаф Кроковський та єпископ Переяславський Захарія Корнилович і відбулося воно у Свято-Троїцькій соборній церкві м. Глухова. Того ж дня вищеназвані українські владики підписали архіпастирське послання до вірних про відступництво Мазепи, але Владика Іоан його автором не був і його участь була не за власним бажанням.

А попереду був найважливіший період у житті владики Іоана, який він повинен був, звичайно, теж не за власною волею, провести в далекому і холодному Сибіру. На самому початку XVIII сторіччя на Сибірську кафедру вже призначався українець Димитрій (Туптало) та не відбув туди через хворобу. Промислом Божим це дало йому закінчити головну працю його життя «Житія святих». За рекомендацією Київського митрополита Варлаама (Ясинського) другий українець Филофей (Ліщинський) очолював кафедру з 1702 до середини 1711 року. А тепер і третій українець, архієпископ Чернігівський Іоан (Максимович) в 60-річному віці був висвячений на митрополита Тобольського і всього Сибіру. Чин висвяти і сама рекомендація владики Іоана була здійснена місцеблюстителем Патріаршого престолу Рязанським митрополитом Стефаном (Яворським), також вихідцем з України.

До Тобольська преосвященний Іоан прибув 14 серпня 1711 року. Разом з ним до Сибіру прибуло 17 українців, більшість з них — обслуга архієрейського дому і півчі, але було й три ієромонахи, 2 ієродиякони та світський писар. Минуло небагато часу перебування на сибірській землі і про владику почали говорити, як про великого посника, що більшу частину ночі проводить у молитвах, постійно допомагає бідним, милостивий до всіх, у тому числі і до ув’язнених. Його всією душею тягнуло туди, де було лихо і злидні, а добро він робив цілком таємно, глибоко сприймав євангельське слово: «Коли справляєш обід або вечерю не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили, і не одержав ти відплати. Але коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі» (Лк. 14. 12-14).

Керуючись цим усе життя, він нікуди не ходив у гості — за 4 роки в Тобольську лише раз був у губернатора князя Гагаріна. Зате у святкові дні та після Літургії часто запрошував до себе почесних людей міста, а з ними бідних і знедолених.

Гаряче турбувався за створену святителем Филофеєм слов’яно-латинську школу, запрошуючи достойних викладачів-наставників. У першу чергу дбав за освітній та моральний рівень духівництва, багато служив у храмах і виступав з проповідями до мирян.

Велику увагу приділяв місійній діяльності на безмежних просторах Сибіру в поширенні християнства серед місцевих язичників. Надавав діяльну допомогу своєму попереднику святителю Филофею, який охрестив понад 40 тисяч язичників, а сам прийняв схиму. У 1714 році відправив до столиці Китаю — Пекіна місію на чолі з архімандритом Іларіоном Лежайським — до речі, теж українцем. Використовуючи створену в Чернігові друкарню, владика Іоан розпочав видавничу діяльність і в Тобольську.

Слов’яно-російською мовою там було видано його знаменитий «Іліотропіон», що в перекладі з грецької означає соняшник. Улюблений з юних літ образ соняшника допоміг узгодження волі людської з волею Божою: «Єдиним істинним засобом для досягнення нашого благополуччя в цьому житті і в майбутньому є постійне звернення нашої уваги у середину самих себе, на власну совість, на свої думки, слова і діла, щоб зважити їх неупереджено: це відкриє нам наші помилки в житті й укаже єдиний шлях до спасіння. Шлях цей є всеціле вручення всього єства нашого, всього себе з усіма обставинами нашого життя волі Божій. Емблемою такого звернення нашого до Бога нехай слугує нам рослина соняшник, нехай він буде завжди перед очима нашими.

Християнине! Запам’ятай це раз і назавжди, що соняшник і в похмурі дні рухається по колу за сонцем через незмінну любов і потяг природний до нього. Нашим сонцем, освічуючи наш життєвий шлях, є воля Божа, вона не завжди безхмарно освітлює нам дорогу життя; часто з ясними днями чергуються похмурі для нас дні: дощі, вітри, бурі здіймаються. Але нехай буде така ж сильна любов наша до нашого сонця, волі Божої, щоб ми нерозлучно з нею могли й у дні неспокою та скорбот, як соняшник у дні похмурі продовжувати безпомилково пливти життєвим морем за наказами «барометра» і «компаса» волі Божої, яка провадить нас у безпечну пристань вічності».

Крім того, перу святителя Іоана належать твори: «Царский путь Креста Господня», «Богородице Дево радуйся», «Отче наш», 50 псалом (толкование), «Феатрон» та інші.

Трьома царськими грамотами від 13 лютого 1708 року, 4 травня 1709 року та 9 березня 1710 року за вищеназвані книги нагороджувалася Чернігівська Борисоглібська церква по пуду ладану і по три відра церковного вина.

Кончину святителя Іоана передбачив митрополит Филофей (Ліщинський), який у день преставлення перебував на проповіді серед диких вогулів на річці Конді: «Брат наш Іоан успе, прейдем отсюда». І зібрався назад у Тобольськ.

10 липня 1715 року святитель Іоан після Божественної літургії влаштував у своєму домі трапезу для духівництва. Запросив і бідних та жебраків. За якими й прислуговував, але це вже був останній день у його земному житті. Останні хвилини він зустрів на колінах перед іконою, яку привіз у 1711 році. Це була точна копія з чудотворної ікони Чернігівської-Ільїнської. У подальшому вона прославилася благодатними знаменнями і тепер іменується Тобольською. Прославлення святителя Іоана Тобольського відбулося в 1916 році, за 200 років після його кончини.