Травня (5 червня) — Преподобної Єфросинії, ігумені Полоцької

Преподобна Єфросинія, ігуменя Полоцька у святому хрещенні була названа Предславою. Батько її — вітебський князь Святослав — Георгій Всеславич був з роду святого рівноапостольного князя Володимира. Предслава була праонукою святого Володимира у п’ятому поколінні. З дитячих років вона виховувалась у християнському дусі, відвідувала церкву і відзначалася великою любов’ю до молитви. Досить рано Предслава була навчена грамоти. Вона віддавала перевагу читанню Святого Письма, Псалтиря та інших священних книг.

Так вона навчилася страху Божого і щирої любові до Нього. Від інших уже тоді відрізнялася мудрістю і неземною красою. А коли їй виповнилося 12 років, дізналася про те, що молоді князі вже просять її руки. Одному з них батьки навіть дали згоду.

Проте серце чистої діви було зайняте любов’ю до Небесного Нареченого. Всі її помисли були спрямовані до Господа, і вона вирішила присвятити своє життя лише Йому.

Таємно покинувши батьківську оселю, вона опинилася в Борисо-Глібському жіночому монастирі, яким управляла ігуменя Романа, вдова батькового брата князя Романа Всеславича. У Предслави до своєї тітки було лише одне прохання — постригти її в чернечий образ. Та ігуменю Роману зупиняв не тільки страх перед гнівом батька Предслави, але і її юний вік. Лише впевнившись у твердих намірах племінниці, ігуменя змушена була наказати священику, що був в обителі, здійснити постриг. Нова черниця стала зватися Єфросинією.

Дізнавшись про місцезнаходження дочки, батьки прибули в монастир і, побачивши її, залилися сльозами. Та спокійною була блаженна Єфросинія. Вона порадила батькам не плакати, а радіти, що їхня дочка заручена з Царем Небесним.

Через деякий час з дозволу єпископа Полоцького Ілії Єфросинія стала жити в наметі при соборі святої Софії. Тут вона багато молилася Богу, а у вільний від молитов час переписувала святі книги, продавала їх, а гроші віддавала жебракам і бідним.

Поводячись так, блаженна Єфросинія наслідувала древніх дів єрусалимських, насамперед Пресвяту Богородицю, коли та проживала у Єрусалимському храмі.

Якось їй наснився ангел Божий і повів її у місцевість біля Полоцька, яка називалася Сільце. Тут був Софійський палац і невеличка дерев’яна церква на честь святого Спаса. Ця місцевість належала Полоцькій єпархії і тут ховали полоцьких архіпастирів. Ангел сказав Єфросинії: «Належить тобі тут перебувати тому, що Господь через тебе на цьому місці багатьох приведе до спасіння».

Цей сон преподобній повторився ще двічі. У цей час єпископу Ілії було видіння про саму Єфросинію та про пророчі слова ангела Господнього. Після цього єпископ запросив батька її та дядька Бориса, який на той час управляв полоцькими землями, розповів про бачене й оголосив їм волю Божу: «У вашій присутності віддаю Єфросинії місце біля церкви Спаса на Сільці. Там вона створить жіночий монастир». З належними урочистостями монастир було відкрито в 1128 році й названо Полоцьким Спасо-Преображенським монастирем. Першою його ігуменею стала блаженна Єфросинія. За деякий час вона попросила батька, щоб відпустив сестру Градиславу в монастир для вивчення святих книг. Батько виконав прохання старшої дочки, але Градислава

додому вже більше не повернулася. Її нестримне бажання стати черницею невдовзі здійснилося — вона прийняла постриг з іменем Євдокія. Ці події принесли нову печаль їхнім батькам, та Єфросинія і цього разу знайшла для них слова втіхи.

Подвиг постригу досить швидко повторила їхня двоюрідна сестра, дочка дядька Бориса, який на той час уже помер, — княжна Звенисла-ва. Чернече ім’я вона отримала Євпраксія. Трохи згодом ще дві дочки брата В’ячеслава, їхні племінниці Киринія й Ольга також прийняли постриг і стали черницями Агафією та Євфимією.

Тимчасом монастир розширявся з року в рік, і число черниць постійно збільшувалося. Преподобна Єфросинія вчила молодих послушниць грамоти, переписуванню святих книг, співам та чернечого життя, піклувалася про те, щоб з юних літ вони знали Закон Божий та були працьовитими. А сестри, перебуваючи разом в одній обителі, в суворому посту і постійних молитвах єдиною душею служили Господу. Єфросинія ж вирішила побудувати у монастирі новий кам’яний храм, і її задум швидко здійснився.

Будівництво собору на честь Спасителя було завершено в 1161 році. Він зберігся до наших днів. Для цього храму преподобна Єфросинія пожертвувала напрестольний хрест, прикрашений золотом та часточками мощів св. Стефана і св. Пантелеймона, а також частинкою Животворящого Хреста Господнього.

Майбутня небесна покровителька жіночого чернецтва преподобна Єфросинія так вчила сестер обителі своєї: «Старайтеся вберегти себе від гріхів, щоб ви могли спастися від вогню геєнського. Готуйте з себе чисту пшеницю Христову, вдосконалюйтеся трудами своїми, смиренням, чистотою, любов’ю та молитвами, і тоді будете приємні Господу, як хліб солодкий».

Турботами преподобної Єфросинії була побудована ще одна кам’яна церква на честь Пресвятої Богородиці, а при ній ще й монастирські будівлі. Так вона заснувала Богородицький чоловічий монастир. Але який же це був би монастир без чудотворної ікони, і преподобна Єфросинія, палаючи любов’ю до Спасителя і Богоматері, використовує родинні зв’язки з імператорським домом у Константинополі. Річ у тому, що сестра князів Всеславичів була заміжня за сином константинопольського імператора Олексія Комніна.

Отож посилає ігуменя одного зі слуг своєї обителі на ім’я Михайло у Константинополь до тодішніх імператора Мануїла Комніна та патріарха Луки з багатьма дарами і проханням прислати ікону на Руську землю. Вона знала, що існує три ікони, написані євангелістом Лукою і що знаходяться вони в Єрусалимі, Константинополі та Ефесі. Так і отримала преподобна Єфросинія список з Ефесської чудотворної ікони та грамоту, в якій була висловлена похвала рабі Христовій і патріарше благословення.

Ікону вона передала у Богородицький чоловічий монастир, прикрасивши її золотом та дорогоцінним камінням. У 1239 році ікона, відома також під назвою Корсунська, була передана в собор міста Торопця під час вінчання там благовірного князя Олександра Невського і дочки князя Полоцького Брячислава. Тепер вона знаходиться в Державному Російському музеї у Санкт-Петербурзі.

Преподобна Єфросинія вела велику просвітницьку діяльність у Полоцькому краї, вчасно відводила князівські і боярські суперечки, а всім, хто бажав благочестивого життя, давала поради згідно з приписами святої Церкви. Досягнувши похилого віку, вона вирішила здійснити свою давню мрію: відвідати святі місця Палестини, поклонитися Гробу Господньому та там і скінчити своє земне життя.

Спасо-Преображенську обитель залишила на свою сестру Євдо-кію. На той час уже померли їхні батьки. Дізнавшись про її наміри, до неї прийшов її брат В’ячеслав з дружиною і дочками, повний смутку і печалі та стурбований тим, що вона їх залишає. Свята відповіла йому: «Я хочу не залишити вас, а хочу помолитися за себе і за вас в тих святих місцях». У супроводі свого брата — князя Давида та сестри Євпраксії вирушила спочатку до Константинополя, а потім до святого града Єрусалима. У першу чергу поклонилася Живоносному Гробу Христовому, поставила на ньому золоте кадило, принесла багато дарів Єрусалимській Православній Церкві та Патріарху. Поселившись у монастирі Пресвятої Богородиці, поклонялася всім православним святиням, але невдовзі захворіла. Преподобна вже не змогла побувати на Йордані, як мріяла раніше. Та брат і її двоюрідна сестра принесли їй води йорданської. Преподобна Єфросинія прийняла її з великою радістю, а через 24 дні спочила навіки. Це сталося 23 травня 1173 року. Виконати її прохання — прийняти прах у Лаврі святого Сави не дозволили правила цієї обителі. Вона була похована в монастирі св. Феодосія, де спочивають матері і святого Сави, і святого Феодосія. У 1187 році Єрусалим завоював султан Саладін, який поставив вимогу до християн — у 50-денний термін покинути місто. Ченці, що поверталися на Русь, взяли святі мощі преподобної Єфросинії з собою і доставили їх в Києво-Печерську лавру, де вони перебували у Дальніх печерах. У 1910 році мощі було перенесено в Полоцьк, де й донині спочивають у Спасо-Преображенському монастирі.